• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація виробництва продукції птахівництва

Виробничі типи і розміри птахівницьких господарств. Птахівництво за виробничим напрямом може бути яєчним, м'ясним і м'ясо-яєчним, причому яєчний та м'ясо-яєчний напрями поширений тільки у птахівництві. М'ясний напрям-це вирощування курчат-бройлерів, качок, гусей, індиків та іншої птиці.

Птахівничі підприємства поділяють на племінні й товарні. До племін­них належать селекційно-генетичні зональні станції й експериментально-дослідні господарства наукових установ, державні контрольно-випробувальні станції, племінні заводи і держплемпідприємства, інкубаторне-птахівницькі підприємства. Крім того, виділяють племінні ферми товарних підприємств. Серед останніх найефективнішими стали птахофабрики, які виробляють яйця і м'ясо на промисловій основі. Частина з них веде виробництво на купованих кормах, інші вирощують їх самі. Товарну продукцію птахівництва виробляють також птахівницькі ферми КСП, де ця галузь є допоміжною.

Із найменшими витратами продукція птахівництва виробляється там, де ферми і підприємства мають раціональні розміри.

На державних та інших птахофабриках по виробництву яєць рекомендується утримувати не менш як 0,5 млн. голів, по вирощуванню бройлерів - 3-8 млн., каченят - 1-1,5 млн., гусенят та індиченят - 250-500 тис. голів за рік.

Відтворення стада і способи утримання птиці. Для організації відтворення стада слід обґрунтувати тривалість використання маточного Й промислового стада, способи його комплектування, впровадити заходи щодо максимального збереження молодняка, підвищити рівень племінної роботи тощо.

У промисловому птахівництві необхідно забезпечити рівномірне протягом року виробництво яєць як для інкубації, так і харчових, чого досягають завдяки багаторазовому комплектуванню стада дорослої птиці. При замкнутому виробничому циклі на птахофабриках утримують батьківське стадо й вирощують ремонтний молодняк, який у віці 140-150 днів переводять в основне стадо. Деякі птахофабрики закуповують ремонтний молодняк на підприємствах-репродукторах або добових курчат на інкубаторно-птахівницьких станціях, яких потім вирощують. Комплектуючи основне стадо, враховують тривалість використання птиці. Так, у промисловому птахівництві яєчного напряму курей утримують 8-9 міс, у м'ясному - молодняк реалізують в такому віці: бройлерів -55-65 днів, каченят - 45-55, гусенят - 65-70, індиченят - 120 днів.

При організації відтворення стада, у племінному птахівництві треба виходити з того, що курей, качок та індиків доцільно використовувати 2-3 роки, гусок - 5-6, гусаків - 4-5 років. Навантаження на одного самця повинне бути таким: курей та індичок - 10-11, качок - 7-8, гусок-4-5. Якщо впроваджене штучне осіменіння, то ці норми доцільно збільшити у 8-10 разів.

Залежно від інтенсивності ведення галузі, біологічних вимог окремих видів та груп птиці, а також природних умов застосовують різні способи утримання. В промисловому птахівництві найбільш поширене кліткові утримання курок-несучок, молодняка курей, качок та інших видів птиці. Кліткове обладнання встановлюють батареями до п'яти ярусів. У кожній клітці утримують 5-6 курок-несучок або по 10-12 голів молодняку. Це найефективніший спосіб, який дає змогу утримувати в приміщенні у 3-4 рази більше птиці, ніж на підлозі, а також повністю механізувати й автоматизувати виробничі процеси.

Підлогове утримання може бути кількох варіантів: на щоденнозмінюваній або довгонезмінюваній підстилці, сітчастій чи планчастій підлозі. Його застосовують при вирощуванні бройлерів, качок, гусей, індиків, при утриманні курей батьківського стада, на невеликих яєчних фермах КСП та у фермерських господарствах. Але при цьому щільність посадки птиці в приміщенні значно нижча, ніж при клітковому утриманні.

Вигульне утримання курей характерне для племінних підприємств і ферм, а також при утриманні батьківського стада на птахофабриках. Вигули розміщують навколо пташника. Гуси, качки та індики перебувають на вигульно-пасовищному утриманні.

При вольєрному утриманні птиця знаходиться в легких тристінних навісах (вольєрах), фасадний бік яких закрито сіткою. Поблизу вольєр обладнують вигульні майданчики. Такий спосіб поширений у південних районах Із теплим кліматом.

Качок і гусей утримують на воді. На великих фермах застосовують ще комбінований спосіб, тобто курчата до 60-денного, індиченята до 45-денного, а каченята і гусенята до 20-денного віку перебувають у клітках, а потім їх переводять у літні табори або водойми.

Промислове виробництво яєць. Значну частину валового виробництва яєць дають птахофабрики та державні спеціалізовані підприємства, які можуть мати повний і неповний цикли виробництва. Птахофабрика яєчного напряму з повним циклом виробництва складається з кількох цехів.

Цех батьківського стада, в якому кури перебувають разом із півнями і де одержують яйця для інкубації. Поголів'я цього цеху утримують, як правило, на підлозі й комплектують за рахунок купівлі яєць або добових курчат на племінних підприємствах.

У цеху інкубації одержують добових курчат для комплектування промислового, а іноді й батьківського стада.

Цех вирощування молодняка до 60-денного віку, де вирощують, як правило, курочок клітковим способом. Використовують 4-5-ярусні кліткові батареї, інколи застосовують підлоговий спосіб. Потім поголів'я переводять у цех вирощування ремонтного молодняка, в якому утримують птицю до 140-150-денного віку для комплектування промислового, а іноді й батьківського стада. Тут використовують 3-4-ярусні кліткові батареї. Молодняк для ремонту батьківського стада утримують на підлозі. Поширюється вирощування ремонтного молодняка від 1 до 140-150-денного віку тільки в клітках, оскільки птиця тут краще зберігається й розвивається.

Вирощений ремонтний молодняк переводять у цех батьківського стада, а основну частину - у цех промислового стада курок-несучок. Це основний цех птахофабрики, в якому одержують кінцеву продукцію. Тут курей утримують у клітках, як правило, по 5-6 голів. Використовують 1-4-ярусні кліткові батареї, причому перші автоматизовано (безперервне збирання яєць). Кліткові батареї мають обладнання для механізованого роздавання кормів, видалення посліду, водопостачання. У пташниках також встановлено обладнання для регулювання мікроклімату.

Промислове стадо комплектують, замінюючи все поголів'я одного приміщення після профілактичних заходів у ньому. Складають річний графік комплектування стада в пташниках. У промисловому птахівництві використовують не тільки 1-, а й 2-6-поверхові приміщення, що знижує вартість одного головомісця.

Крім перелічених цехів, до складу птахофабрики входять: забійний кормоцех, якщо виникає в ньому потреба, склад готової продукції з холодильником, цех утилізації посліду й різних відходів виробництва.

Високий рівень організації та економічної ефективності виробництва забезпечено на птахофабриці "Південна" Автономної Республіки Крим.

Промислове виробництво м'яса птиці. Вирощуючи курей, качок, індиків, гусей одержують м'ясо. Найбільше м'яса одержують при вирощуванні курчат-бройлерів. Це високоефективна галузь, яка характеризується скороспілістю, високоякісною, продукцією, низькими витратами кормів. Вирощуванням курчат-бройлерів займаються, як правило, птахофабрики із замкнутим виробничим циклом. До їхнього складу входять такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування ремонтного молодняку, вирощування м'ясного молодняку, а також забою, приготування кормів, утилізації посліду та інших, виходів. Якщо птахофабрика одержує курчат із репродукторних підприємств, то перші три цехи відсутні.

Прикладом високоефективного виробництва бройлерів є акціонерне товариство "Оріль – лідер", створене на базі колишньої Орельської птахофабрики Дніпропетровської області, потужністю 12 тис. т м'яса за рік. Витрати кормів тут становлять 2-2,5 ц к. од., а затрати праці - 3,1 -3,3 люд.-год. на 1 ц приросту живої маси.

В основному цеху (вирощування м'ясних курчат) птицю утримують у клітках по 10-12 голів, та на підлозі з глибокою підстилкою. Приміщення використовують інтенсивно - забезпечується 4,5-5,5-разове вирощування курчат за рік.

Важливе місце відведено цеху забою й обробки птиці, тому що перетримка курчат понад встановлений строк неефективна. У зв'язку з цим добова потужність його повинна відповідати денному виходу відгодованих курчат, тобто місткості одного пташника або одного залу оскільки згідно з вимогами ветеринарної медицини його треба звільнити за один день. Вирощування гібридних курчат триває 56-63 дні. У пташниках І допоміжних цехах виробничі процеси механізовано й автоматизовано.

Ефективним є вирощування каченят на м'ясо, особливо при наявності водойм, де птиця може знайти значну кількість природних кормів.

На деяких підприємствах поширене виробництво гусячого м'яса. Цей вид птиці добре використовує пасовища і водойми. Гусенят реалізують у 65-70 днів живою масою 4-5 кг. Утримують їх до 20-денного віку в клітках, у теплих приміщеннях, а також на глибокій підстилці або планчастій підлозі.

Дієтичним продуктом є м'ясо індиків. Молодняк вирощують до 4- місячного віку й реалізують живою масою 4-6 кг. Як і каченят, індиченят вирощують у три періоди і в таки самих умовах, проте тривалість періодів інша: перший - 20-30, другий-45-50 днів і третій-до забою. Влітку індиченят з 20-денного віку можна випасати на пасовищах тобто організовувати табірно-пасовищне утримання. Його застосовують на такому відомому КСП, як "Мирненське" Київської області (колишня Старинська птахофабрика).

Організація праці. Як і в інших галузях і птахівництві основною формою організації праці є постійна виробнича бригада, розміри якої коливаються від 15-30 чоловік залежно від способу утримання й виду птиці, різної механізації виробничих процесів та спеціалізації виробництва тощо. Одна бригада може доглядати всі виробничі групи птиці (на великих підприємствах). Тоді в її складі організовують ланки по 3-7 чоловік для обслуговування кожної групи. На великих спеціалізованих птахофабриках бригади доглядають, як правило, однорідне поголів'я. У такому разі за ланками закріпляють окремі приміщення.

У птахівництві норми обслуговування тварин одним працівником значно коливається, що визначається умовами виробництва. Так, навантаження на одну пташницю-оператора на птахофабриках із клітковим утриманням становить 3-18, а з повною автоматизацією - до 40 тис. курок-несучок, 7-15 тис. бройлерів, 1-3 тис. каченят, 0,8-1 тис. індиченят, 0,5-1 тис. гусенят. Оператори по догляду за птицею стежать за правильною її годівлею, підтриманням необхідного мікроклімату, спостерігають за роботою механізмів і регулюють їх, проводять дрібний ремонт, видаляють слабку й загиблу птицю, здійснюють поточне прибирання приміщень, беруть участь у зооветзаходах тощо. На птахофабриках застосовують однозмінний режим праці та п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями за змінним графіком.

Контрольні питання

1. Які особливості різних систем тваринництва?

2. Особливості планування, відтворення стада і обороту стада.

3. Виробничі типи скотарських ферм.

4. Способи утримання великої рогатої худоби.

5. Основні виробничі процеси, що здійснюються при виробництві

молока.

6. Виробничі типи свинарських підприємств та способи утримання

свиней.

7. Структура промислового свинокомплексу.

8. Виробничі типи вівчарських ферм та організація виробничих процесів у вівчарстві.

9. Виробничі типи птахівничих підприємств та способи утримання птиці.

10. Особливості виробництва яєць і м’яса птиці на птахофабриках.

8. Організація і планування виробництва кормів

8.1. Зміст, принципи і особливості планування та організації кормовиробнитцва

Розвиток тваринництва визначається рівнем виробництва і використання кормів. Саме від нього залежать кількість поголів'я тварин на підприємстві, його продуктивність і валове виробництво продукції.

Кормова база – це склад, кількість та якість кормів, система виробництва Й використання їх. Це складна галузь, яка займається вирощуванням багатьох різних за біологією, технологією та організацією виробництва видів кормів. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації тваринництва кожне підприємство має свою структуру кормової бази.

Корми надходять від власного виробництва та зі сторони. Власні корми можуть бути польового і лукопасовищного виробництва, що об'єднується системою кормовиробництва. Система кормо виробництва це раціональне співвідношення зоотехнічних, агрономічних та організаційно-економічних вимог при виробництві кормів, мета якого - забезпечити потреби тваринництва якнайбільшою кількістю високоякісних і дешевих кормів.

Для тваринництва виробляють і використовують багато видів кормів, які мають різну поживність, якість тощо. Тому їх об'єднують у споріднені групи: концентровані, грубі, соковиті, зелені, мінеральні і азотні, тваринного походження.

Головним джерелом виробництва кормів у сільських господарствах є кормова площа, яка включає посіви зернофуражних кормових культур та природні сіножаті і пасовища.

При науковій організації кормової бази слід враховувати:

· зоотехнічну сторону кормової бази-склад і якість кормів;

· агрономічну, що стосується питань агротехніки зернофуражних і кормових культур, розміщення їх у сівозмінах, підвищення врожайності, а також підвищення продуктивності природних сіножатей і пасовищ.

· організаційно-економічну, що включає розрахунки і планування потреби в кормах та посівних площ зернофуражних і кормових культур; розроблення заходів щодо інтенсифікації кормовиробництва та здешевлення кормів; вибір найбільш вигідних видів кормів та встановлення ефективних типів і норм годівлі тварин; організацію зберігання, підготовки і роздавання кормів.

При цьому дотримуються таких принципів:

· відповідність структури кормової бази спеціалізації тваринництва, врахування фізіологічних, вимог тварин до раціонів і окремих видів кормів, їхньої якості;

· чіткий взаємозв'язок обсягу виробництва кормів відповідних видів із поголів'ям тварин (забезпечення рівномірної та безперебійної годівлі худоби, зростання темпів виробництва кормів порівняно із збільшенням кількості поголів’я);

· відповідність системи кормовиробництва природно-економічним умовам підприємства;

· ефективне використання землі {поєднання і раціональне ведення польового та лукопасовищного кормовиробництва, збільшення виробництва, кормів за рахунок підвищення рівня інтенсивності);

· висока економічна ефективність кормової бази (вирощування таких кормових культур, які забезпечували б високий вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га при низьких затратах праці та собівартості);

· незалежність обсягу виробництва, кормів від кліматичних умов завдяки меліоративним заходам та створенню страхових фондів кормів;

· раціональне розміщення кормовиробництва по території підприємства, відповідність його внутрішньогосподарській спеціалізації й розміщенню тваринництва;

· високий рівень механізації виробництва та приготування кормів, впровадження інтенсивної систем вирощування кормових культур і використання кормів;

· плановість виробництва та використання кормів.

На кожному сільськогосподарському підприємстві необхідно впроваджувати раціональний тип кормовиробництва, який визначаються природними та економічними умовами підприємства. Від типу кормо виробництва залежить також система тваринництва (стійлова, стійлово-пасовищна або пасовищна).

Раціональний тип кормовиробництва - це система виробництва певного обсягу й структура найдешевших кормів, які забезпечують повноцінну годівлю.

Система кормовиробництва. З різними зональними природно - економічними умовами нашої країни проблему організації кормової бази неможливо розв’язати будь-яким одним способом. Треба розробити системи кормовиробництва, відповідні цим умовам.

Під системою кормовиробництва слід розуміти комплекс організаційно-економічних, агрономічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують у певних природно-економічних умовах потрібний обсяг виробництва кормів відповідної якості при найменшому розмірі кормової площі і найменших витратах з розрахунку на кормову одиницю одержаного корму. Ланки системи кормовиробництва є основне джерело надходження кормів, рівень інтенсифікації кормо-виробництва, організація і технологія виробництва кормів, організація заготівлі і зберігання кормів, підготовка і роздавання кормів тваринам.

У різних зонах залежно від основного джерела надходження кормів можуть бути такі системи кормовиробництва: польового кормовироб­ництва (посівна), комбінована (посівно-лукопасовищна) і лукопасовищна, які зумовлюють відповідні системи тваринництва: стійлову, стійлово-пасовищну.

Система польового кормовиробництва поширена в районах з великою розораністю земель і малими площами природних кормових угідь, зокрема в Україні - це Лісостеп і Степ. Основне джерело кормів - посіви культур у польових і кормових сівозмінах на орних землях, тому тут переважає стійлова, найбільш інтенсивна система тваринництва.

Комбінована посівно-лукопасовищна система кормовиробництва поширена на Поліссі та в передгірних районах Карпат. Корми тут надходять як з посівів, так і з природних угідь. Система тваринництва тут стійлово-пасовищна.

Лукопасовищну систему кормовиробництва застосовують у гірських районах. Джерелом кормів тут є природні луки і пасовища, які забезпечують тварин кормами не тільки в літній період (зеленою масою), а й узимку (сіном, сінажем, трав'яним борошном). У деяких районах тварини на пасовищах перебувають цілий рік, тобто там запроваджена пасовищна система тваринництва. Для страхування від несприятливих кліматичних умов на зимовий період тут створюють запаси кормів - сіна, сінажу, соломи тощо.

Кожна система кормовиробництва може мати багато різновидностей залежно від мікрозональних умов, виробничої спеціалізації, співвідношення надходження кормів з посівів і природних угідь, обсягу куплених кормів.

Економічну оцінку систем кормовиробництва проводять за показниками рівня виробництва кормопротеїнових одиниць на 1 га кормової площі і сільськогосподарських угідь, собівартості кормів і продуктивності праці па виробництві їх, обсягу та економічної ефективності виробництва продуктів тваринництва.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. II. Організація і проведення спортивних походів
3. II. Організація перевезень
4. II. Організація перевезень
5. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
6. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
7. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
8. Автоматизація виробництва
9. Адміністративно-територіальна організація
10. Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів
11. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
12. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.

Переглядів: 3664