Організація польового і лукопасовищного кормовиробництва

Раціональна організація польового кормовиробництва має першорядне значення тому, що тут виробляєтеся в середньому до 70 відсотків кормів. У степовій зоні цей показник вищий, а в поліській - нижчий.

Слід відзначити, що у структурі посівних площ на групу кормових культур припадає близько ЗО відсотків, а якщо врахувати зернофуражні культури, то цей показник становить до 50 відсотків (на спеціалізованих тваринницьких підприємствах - до 70 відсотків). Таким чином, для виробництва кормів використовуються великі земельні площі, які далі збільшувати уже неможливо, оскільки решта орної землі зайнята під дуже важливими продовольчими й технічними культурами. Отже, нарощування виробництва кормів можливе тільки на основі його інтенсифікації, тобто підвищення врожайності кормових і зернових культур.

Польове кормовиробництво дає корми, які істотно різняться між собою за складом та технологією виробництва. Неоднакова структура кормів і за грунтово-кліматичним й зонами. Кормові культури вирощують у кормових, польових, ґрунтозахисних та інших сівозмінах, але найбільшу питому вагу в посівах (80-90 відсотків), вони мають у кормових сівозмінах.

Одним із способів інтенсифікації кормовиробництва є вирощування двох урожаїв на рік з однієї й тієї ж самої земельної площі. Цього досягають за рахунок проміжних і повторних посівів, підсівання культур, а також ущільнених посівів, що залежні від тривалості вегетаційного періоду в конкретній зоні також від вирощуваних основних і повторних культур, рівня зволоженості ґрунту, строків випадання опадів та інших факторів. За кліматичними умовами майже по всій території України можна одержувати два урожаї на рік,

Як правило, кормовиробництво на сільськогосподарських підприємствах - самостійна галузь. У ній створюють виробничі підрозділи, для яких розробляють планове завдання. Кількість і форми таких підрозділів, залежать від обсягу та структури вироблюваних кормів і розмірів кормової площі. Де постійні спеціалізовані бригади й загони, за якими закріплюють посіви кормових культур. При такій організації праці й застосуванні прогресивних технологій вирощування кормових культур можна досягти значного підвищення виходу кормів з одиниці площі. На період збирання врожаю і заготівлі кормів організовують тимчасові внутрішньогосподарські підрозділи (збирально-транспортні комплекси, загони, механізовані ланки тощо), призначені для заготівлі окремих кормів або їх групи.

Технологія заготівлі кормів повинна забезпечувати високу їх якість і запобігати втратам. Технології різняться між собою як за окремими видами кормів, так і за грунтово-кліматичними умовами.

Заготівля сінажу. Добре приготовлений сінаж є високопоживним кормом для великої рогатої худоби. Його заготовляють із зеленої маси різних трав, але найкраще з багаторічних. Зелену масу пров'ялюють до вологості 45-55 відсотків і подрібнюють на частки не більш як 3-5 см.

Для заготівлі та закладання сінажу формують збирально-транспортні загони, до складу яких входять три основні ланки, а також допоміжні. Перша ланка скошує траву з одночасним плющенням і вкладанням зеленої маси у валки за допомогою косарки-плющилки КПВ-3. Друга підбирає, подрібнює й транспортує масу до сховища, для чого використовують підбирачі - подрібнювачі КС-1,8, КУФ-1,8, а також самохідні кормозбиральні комбайни КСК-Ф-250або Е-280 і транспортні засоби. Третя ланка складає масу в сховища (траншеї, башти тощо). У траншеях масу трамбують гусеничними тракторами, вкривають поліетиленовою плівкою, потім землею або торфом. У баштах закладену масу закривають кришками чи люками. З башт сінаж виймають знизу, а з траншей - поступовим розкриттям і поперечним відрізуванням готового сінажу з наступним завантаженням у транспортні засоби. Заготовляючи сінаж, слід враховувати короткі строки закладання подрібненої маси у сховища (не більш як 3-4 дні), високу її щільність, а також герметичність закриття сховища.

Заготівля сінажу має переваги порівняно із заготівлею силосу та сіна. Так, з 1 га люцерни при врожайності 200 ц/га одержують 32 ц к. од., тимчасом яксилосуйсіна-відповідно27і21 ц.

Заготівля силосу. Технологія закладання силосу майже така ж сама, як і сінажу, але вологість маси при цьому повинна бути 60-70 відсотків. Для заготівлі силосу також формують збирально-транспортні загони, що складаються з двох основних ланок і допоміжних. Перша ланка за допомогою силосозбиральних комбайнів скошує й подрібнює зелену масу силосних культур і транспортує її до силососховищ; друга організовує закладання, трамбування маси за допомогою гусеничних тракторів із бульдозерною лопатою, а також укривання сховищ. У загоні можна створити дві або три пари таких ланок, які закладають зелену масу в окремі сховища.

Високоякісний силос одержують, із кукурудзи у фазі воскової стиглості. На багатьох підприємствах силос виготовляють із суміші гички цукрових буряків і сухих стебел кукурудзи, а також із зеленої маси однорічних та багаторічних трав.

Дедалі ширше при силосуванні кукурудзи молочно-воскової стиглості, сухих стебел зернової кукурудзи, соломи бобових культур використовують біологічні консерванти, що дає змогу зменшити втрати сухої речовини (до і 5 відсотків) й одержати високоякісний силос. При силосуванні бобових трав застосовують хімічні консерванти (суміш неорганічних та органічних кислот), що у 2-3 рази, знижує втрати поживних речовин. Є кілька способів закладання зеленої маси на силос: траншейний, наземний, комбінований (траншейно-наземний) і в силосних баштах. Найпоширеніший - траншейний спосіб, тому, що він відносно дешевий і забезпечує невеликі втрати закладеної маси.

Заготівля сіна. Сінозбирання слід організовувати так, щоб максимально зберегти поживні речовини й запобігти втратам. Для цього потрібно дотримуватися таких вимог: збирання в оптимальні строки; нормальна висота зрізування травостою; короткочасне сушіння зеленої маси; прямолінійність валків сіна; правильна розстановка копиць для транспортування; правильне укладання скирт; запобігання втратам. Початком скошування трав на сіно є масова бутонізація бобових і початок колосіння злакових трав, висота зрізування травостою повинна становити 4-5 см для першого укосу й 6-7 см - для другого.

Заготовляють розсипне сіно, а також пресоване і подрібнене. Для цього можна використовувати ті ж самі збирально-транспортні загони, шо й на заготівлі сінажу.

Заготовляючи подрібнене сіно, траву скошують з одночасним плющенням у валки, де пров'ялюється до вологості 35-40 відсотків. Потім валки підбирають, масу подрібнюють на частки розміром 8-12 см, транспортують і закладають у сховище, де вона досушується за допомогою вентиляційних установок.

Для заготівлі пресованого сіна пров'ялену до вологості 30-35 відсотків масу з валків підбирають прес-підбирачами, які формують сіно в тюки чи рулони. Спресоване сіно транспортують до місця досушування і зберігання.

Виробництво штучно зневоднених кормів. Майже повне збереження поживних речовин спостерігається при штучному високотемпературному сушінні зеленої маси. Таким методом заготовляють вітамінне трав'яне борошно на агрегатах АВМ-0,4, АВМ-0,65, АВМ-1,5. На них борошно виготовляють навіть без пров'ялювання зеленої маси вологістю понад 75 відсотків. Для скошування, подрібнення, транспортування, сушіння маси і вивантаження з агрегатів борошна й перевезення його на склад організовують тимчасові механізовані ланки.

При виробництві високоякісного борошна важливо забезпечити рівномірну доставку зеленої маси протягом як доби, так і всього періоду заготівлі. Іноді вітамінне борошно пресують у гранули за допомогою гранулятора ОГМ-0,8, що забезпечує краще його зберігання й зменшує втрати поживних речовин.

Важливим елементом прогресивної технології переробки кормів є приготування зневоднених повно раціонних кормових сумішей у вигляді брикетів або гранул на тому ж самому обладнанні, що й трав'яного борошна. Для цього використовують зернові та зернобобові культури в молочно-восковій стиглості, які збирають силосозбиральними або кормозбиральними комбайнами (разом зерно і солому). Порівняно із збиранням у повній стиглості це дає змогу запобігти втратам урожаю та скоротити строки збирання.

Консервування концентрованих кормів. На підприємствах степової й частково лісостепової зон дедалі ширше впроваджується технологія консервування вологого зерна кукурудзи в бетонних траншеях. Вона передбачає дотримання таких вимог: збирання кукурудзи на початку воскової стиглості, подрібнення зерна на стаціонарних дробарках і закладання його в сховища, заповнення його за 3-4 дні, постійного ущільнення маси протягом усього часу завантаження, високої герметизації маси синтетичною плівкою.

Важливим завданням сільськогосподарських підприємств є організація належного зберігання заготовлених кормів високої якості. Найкращим варіантом слід вважати будівництво поблизу ферм кормових дворів із добре обладнаними закритими сховищами, в тому числі й сіносховищами.

Закладені на зберігання корми необхідно використовувати раціонально, не допускаючи втрат та погіршення якості. Для цього потрібно закріпити корми за матеріально відповідальними особами, відпускати їх через ваги й відповідно до раціонів щомісяця визначати рештки кормів а їхню якість.

Важливе значення має організація використання культурних пасовищ. На них слід запроваджувати пасовищезміни, які передбачають не тільки випасання худоби, а й сінокосіння та природне засівання трав. Такі пасовищезміни можуть мати 6-12-річну ротацію залежно від природнокліматичних умов (2-3 роки виділяють на сінокосіння та природне засівання).

Площу культурного пасовища для випасання худоби можна визначити за формулою:

де П - площа культурного пасовища, га;

Т - кількість тварин, які випасатимуться, голів;

Н - добова норма годівлі однієї голови, ц;

Ч - тривалість пасовищного періоду, днів;

З - кількість зеленої маси, яка надходить з інших джерел, ц;

У - урожайність культурного пасовища, ц/га.

Додавши до одержаного числа четверту чи п’яту частину площі для сінокосіння та природного засівання; визначають загальну площу культурного пасовища.

Для раціонального використання пасовища поголів'я худоби поділяють на гурти і відповідно його площі - на гуртові ділянки. Площа останніх залежить від кількості тварин у гурті. Найдоцільнішим є загінний спосіб використання пасовищ, коли площу гуртової ділянки розбивають на загони.

При цьому травостій спасують почергово в міру відростання трав, він менше затоптується, що сприяє підвищенню врожайності пасовища порівняно з безсистемним спасуванням по всій його площі. Кількість загонів на одній гуртовій ділянці розраховують за формулою:

де К- необхідна кількість загонів;

В - час відростання травостою після спасування, днів;

Д - додаткова кількість загонів для сінокосіння і природного засівання;

Ч - час випасання худоби в одному загоні, днів.

В одному загоні не рекомендується випасати худобу більш, як п'ять днів, щоб запобігти захворюванням травного каналу, тварин. Якщо трава після спасування відростає протягом 25 днів, тривалість спасування в одному загоні становить три дні й додатково потрібно два загони, то загалом їх повинно бути (25:3 + 2). Потім визначають площу одного загону, поділивши площу гуртової ділянки на кількість загонів. Можна обчислити також діленням потреби в зеленій масі за час використання одного загону на планову врожайність пасовища з урахуванням додаткових загонів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості організації праці кормовиробництва	\|	Організація зеленого конвеєра

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.