Вибір оптимального розкладу (режиму) роботи в наукових організаціях.

Як зазначалося вище, склад працівників наукових організацій неоднорідний. Поряд з науковими працівниками в цих організаціях працюють інженери, а також техніки та лаборанти. Крім того, і сама праця вчених неоднорідний за змістом. Він може включати оригінальні, типові роботи і роботи організаційного характеру, пов'язані з узгодженням і контролем за діяльністю фахівців. Зрозуміло, і розклад роботи не може бути універсальною для всіх категорій працівників наукового підрозділу і навіть для фахівців однієї категорії.

При впровадженні нових типів робочих графіків слід звертати увагу не тільки на характер роботи фахівців, але також на економічні вигоди (витрати на опалення, освітлення, оренду приміщень, харчування працівників, оплату автостоянок тощо) та технічні можливості (наявність телефонів, факсів, персональних комп'ютерів і т.д.). Крім того, нові типи робочих графіків можна розглядати і як своєрідні негрошові методи стимулювання результативності. Так, наприклад, за даними німецьких дослідників, близько 20% працівників розглядають гнучкий робочий графік як головний фактор позитивної мотивації. Зазвичай люди працюють 5 днів на тиждень - 40 год, з 9 год ранку до 6 годин вечора, мають стандартне обідній час. Незважаючи на очевидні переваги, такий режим має і недоліки: створюються пробки на дорогах, черги біля ліфтів. Крім того, люди часто відчувають стреси, тому що запізнюються на роботу, у них виникають конфлікти з начальником.

У якості нових типів робочого графіку зазвичай називають: гнучкий графік, стислу робочий тиждень (підсумований робочий день), часткову зайнятість. Під гнучким робочим графіком розуміється розклад роботи, при якому працівник може вибрати час приходу - відходу у визначених межах, що встановлюються керівництвом. Стислий робочий тиждень являє собою графік роботи, по якому певну кількість годин протягом тижня відпрацьовується в різну кількість робочих днів. Так, звичайне число годин може відпрацьовуватися не за п'ять днів, а за чотири (по десять годин щоденно) або за три дні (по дванадцять годин щоденно). Часткова зайнятість (частковий найм) - це робота з виконанням тих самих обов'язків, але протягом меншого часу.

Найбільш поширений в наукових організаціях гнучкий графік (гнучкий час, гнучкі робочі години). Він будується різними способами:

1) щоденний вибір часу початку і закінчення роботи;

2) змінна тривалість робочого дня;

3) виділення загального (Присутні) часу, тобто часу, що встановлюється керівником, коли всі службовці повинні бути на роботі.

Залежно від ступеня гнучкості можна виділити різні типи розкладів. Розглянемо їх у напрямку від найменш до найбільш гнучким. Всі вони використовуються на практиці. Гнучкий цикл вимагає від працівників вибору певного часу початку та закінчення роботи, а також роботи по цьому розкладом протягом певного періоду (наприклад, тижня).

Ковзаючий графік дозволяє змінювати час початку та закінчення роботи, але при цьому необхідно працювати повний робочий день - 8 ч.

Змінний день дозволяє змінювати тривалість робочого дня (наприклад, працювати один день 10 год, а другий - 6 год, але так, щоб у підсумку наприкінці тижня вийшло всього 40 г, або за місяць 160 год).

Ковзаючий графік і перемінний день найбільш ефективними в галузевій науці. У галузевій науці, як правило, існує нормований робочий день. Однак нерідко виникають проблеми, пов'язані з необхідністю роботи в бібліотеці, неможливістю виконати відповідальну роботу в приміщенні, де зосереджено багато співробітників. За кордоном такий графік використовують лабораторії промислових фірм і приватного малого бізнесу. Дуже гнучкий графік вимагає присутності працівників у загальний час (наприклад, з 10 год ранку до 2 години дня, але лише в понеділок і п'ятницю). Гнучке розміщення дозволяє змінювати не тільки години, але і розташування місця роботи - можна працювати вдома, у філіях і т.п.

Ці види розкладу роботи за кордоном розглядаються як перспективні, особливо в умовах, коли працівник зв'язаний за допомогою електронного пристрою з головним офісом. Тим часом дослідження виявили, що деякі люди, що працюють вдома, відчувають незадоволеність у зв'язку з відсутністю, наприклад, звичних соціальних контактів і т.д. Гнучкий графік не можна використовувати в тому випадку, якщо період роботи залежить від функціонування якого-небудь устаткування, наприклад для працівників, що виконують досвідчені й експериментальні роботи. Велике значення поряд з вибором оптимального режиму роботи для вченого має ефективне використання часу.

Можна виділити три причини, що збільшують перевантаженість працівника:

1) мала ступінь делегування відповідальності;

2) невірно обрані пріоритети;

3) занадто велика заглибленість у повсякденні турботи. Для оптимізації використання часу велике значення мають принципи Парето та Ейзенхауера.

У 1897 р. італійський економіст В. Парето сформулював закон розподілу доходів, що показує, що всі блага розподіляються нерівномірно. У більшості випадків найбільша частка доходів, або благ, належить невеликій кількості людей. Американський економіст М.С. Лоренц проілюстрував цю теорію діаграмою. Доктор Д.М. Джуран, що займався проблемами якості, застосував діаграму для класифікації проблем якості - нечисленні суттєво важливі і численні несуттєві - і назвав цей метод аналізом Парето.

Застосування принципу Парето доцільно і при плануванні робочого часу. У даному випадку мається на увазі, що концентрація уваги на життєво важливої діяльності найбільше впливає на досягнення бажаних результатів. Звідси випливає правило 20/80: концентрація 20% часу на найбільш важливих проблемах може призвести до отримання 80% результатів. Решта 80% часу забезпечують лише решту 20% результатів.

Для визначення значущості завдань важливий принцип Ейзенхауера. Ейзенхауер підрозділяють завдання з їх важливості і терміновості на завдання А, В і С:

· А завдання - дуже важливі та термінові - виконувати негайно;

· У завдання - важливі, Нетермінові - визначати, в які терміни їх слід виконувати;

· задачі С - менш важливі, але термінові - делегувати. Справи, які не є ні важливими, ні строковими, не повинні відволікати увагу керівника.

У зв'язку зі сказаним вище важливого значення набуває визначення оптимальних співвідношень між працівниками різної кваліфікації. Оптимальним можна вважати таке співвідношення, при якому науковці не виконують невластиві їм функції. Є рекомендації, відповідно до яких оптимальне співвідношення між техніками та інженерами повинне складати 0,3/1 при виконанні досліджень і 1,7/1 при виконанні дослідно-конструкторських робіт. У середньому це співвідношення має становити ½.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мотивація персоналу.	\|	Цільові групи в наукових колективах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.