• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ГЛАВИ 13 8 сторінка

Певними особливостями характеризується порядок вико­ристання земель житлової та громадської забудови, які відповід­но до цільового призначення використовуються для розміщен­ня об'єктів містобудування (житлової забудови, громадських бу­дівель і споруд, інших об'єктів загального користування).

Земельні ділянки із земель житлової та громадської забудо­ви передаються у власність або надаються в оренду під забу­дову громадянам для індивідуального чи колективного вико­ристання. У першому випадку земельні ділянки використову­ються громадянами для індивідуального будівництва та обс­луговування жилого будинку, господарських будівель і гараж­ного будівництва². У другому — йдеться про земельні ділянки

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 52. — Ст. 2298.

² Правове регулювання індивідуального використання земель грома­
дянами в населених пунктах розглядається в § 4 цього розділу.

житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних ко­оперативів. Відповідно до ЗК України цим юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або нада­ються в оренду у розмірі, який встановлюється згідно з за­твердженою містобудівною документацією. Крім того, закон передбачає можливість набуття цими кооперативами земель­них ділянок у власність за цивільно-правовими угодами.

Певною специфікою характеризується використання за­будованих земельних ділянок у межах житлової забудови, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території¹.

Якщо багатоквартирний жилий будинок буде приватизова­ний громадянами, то закон не виключає можливості передачі відповідної земельної ділянки, яка обслуговує цей будинок, бе­зоплатно у власність або надання у користування об'єднанню власників. В останньому випадку положення ст. 42 ЗК України потребують уточнення, оскільки об'єднання власників є са­мостійною юридичною особою, майно якої не належить до державної чи комунальної власності і у зв'язку з цим вона не може претендувати на отримання земельної ділянки в постій­не користування. Тому земельна ділянка, на якій розташова­ний цей жилий будинок, може бути або безоплатно передана у власність юридичної особи — об'єднання власників, або ж на­дана цьому суб'єкту в оренду. Слід також зазначити, що за­кріплена ч. 2 ст. 42 ЗК альтернатива щодо власнісного статусу земельної ділянки, яка обслуговує приватизований багато-квартиний будинок, не відповідає логіці земельної реформи, спрямованої на забезпечення приватизації земель, що вико­ристовуються для задоволення приватних інтересів.

Особливість правового режиму земельних ділянок бага­токвартирної не садибної житлової забудови обумовлена тим, Що вони використовуються, як правило, кількома юридични­ми особами, мають єдину інфраструктуру та об'єкти обслуго­вування будинків (проїзди, тротуари, майданчики для госпо-

Прибудинкова територія — це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ді­лянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку (ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

дарських цілей та ін.). З метою визначення порядку встанов­лення та закріплення меж прибудинкових територій існуючо­го житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для споруджен­ня жилих будинків наказом Держкомзему України, Держком-містобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 5 квітня 1996 р. затвер­джено відповідне Положення¹. Це Положення діє у частині, що не суперечить Земельному кодексу України.

Земельна ділянка, що обслуговує приватизований бага­токвартирний будинок, не підлягає поділу між співвласника­ми будинку та закріпленню її частин за окремими співвлас­никами будинку.

Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Прийняття містобудівного об'єкта в експлуатацію оформляється підписанням акта державної приймальної ко­місії, який затверджується виконавчим органом місцевої ра­ди і виступає підставою для використання цих об'єктів.

Об'єкти державного замовлення приймаються в експлуата­цію відповідно до Положення про порядок прийняття в експлу­атацію закінчених будівництвом об'єктів державного замов­лення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 р. № 449, зі змінами та доповненнями².

Прийняття в експлуатацію об'єктів містобудування, які не є державною чи комунальною власністю, невиробничого призначення регулюється державними будівельними норма­ми (БДН А.3.1.—3.—94 «Прийняття в експлуатацію закінче­них будівництвом об'єктів. Основні положення». Розділ 3).

Об'єкти нерухомості, які прийняті в експлуатацію, підляга­ють державній реєстрації в порядку, який встановлений Ука­зом Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадас­тру» від 17 лютого 2003 р.³ Правове значення державної реєс­трації полягає в тому, що з цього моменту суб'єкт і стає влас-

¹ Земельні відносини в Україні: Законодавчі акти і нормативні
документи Держкомзему України. — К.: Урожай, 1998. — С. 638—645.

² Офіційний вісник України. — 1999. — № 24. — С. 1089.

³ Там само. — 2003. — №8. — Ст. 301.

ником зареєстрованого об'єкта, він отримує документ ^ГЦ'^{0 по} свідчує його права власності на об'єкт нерухомості.

Землі у межах населених пунктів, які надані або (^редя*³* для забудови, повинні використовуватися власниками ^земель" них ділянок і землекористувачами належним чином, ^то"^{то 3} додержанням ними архітектурних, будівельних, сан^Р™¹*' екологічних та інших державних стандартів, норм і і*?⁸³™ У сфері будівництва, правил забудови та вимог про ціль"^{ве тс}Р^и' значення земельної ділянки. Неналежне та самовіль^^{е вико}' ристання цих земель тягне за собою настання для вий*¹¹¹*" юридичної відповідальності, встановленої законом.

Спеціальні негативні правові наслідки передбачені^законо" давством за самовільне будівництво об'єктів містобу^³¹¹™" Будівництво вважається самовільним (за термінологіє^ ^сх нового Цивільного кодексу України—самочинним) у вс)^ ^вигааД~ ках, коли воно здійснюється у межах самовільно заш^^ІТ0Ї ° незаконно отриманої на інших підставах земельної діл**™⁰¹'

Самовільне зайняття земельної ділянки і здійснені^{51 на и} самовільного будівництва — це різні за характером ^№^звапо' рушення. Перше — земельне правопорушення, яке ^РУ™^ правомочність розпорядження землею її власником, правопорушення у сфері містобудування, тобто по? державних стандартів, норм і правил у сфері будів#^Ц'^{Тва та} правил забудови. У цих випадках відповідальність ^винних осіб повинна наставати як за порушення права влаї/*^{10 на} землю (іноді — і права землекористування), так і зас/^¹⁰³ не будівництво. При цьому згідно зі ст. 212 ЗК Україні ^знесен" ня самовільно збудованих будинків, будівель і споруд як і в ці-лому приведення земельних ділянок у придатний ^^{я вико}" ристання стан, здійснюється за рахунок громадян 0- ^ЮР^И~ дачних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянк^"

При правомірному використанні земельної діляш^' ^!№^ У встановленому порядку надано в користування або ц^ИД^бано У власність під забудову, самовільним будівництвом в»^^{жаегься} проведення будівельних робіт на об'єктах містобудуван^¹ 1^ДО~ зволу на виконання будівельних робіт або його перерее^^тР^аи'¹ ' ^а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних^⁰^

¹ Дозвіл на виконання будівельних робіт підлягає перереє^^Т'^за11'^'^ЯК" Що право на будівництво об'єкта містобудування передано й^⁰¹^ ^за У~ Довникові або змінено будівельну організацію.

ЬІ ',

Відповідно до ст. ст. 376 нового Цивільного кодексу жит­ловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вва­жаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвер­дженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Самовільне (самочинне) будівництво—це самостійне пра­вопорушення у сфері містобудування. Залежно від того, хто його вчи нив, розрізняють різні правові наслідки негативно­го характеру для цих осіб. Суб'єктами відповідальності у цих випадках є юридичні або фізичні особи, а також посадові осо­би підприємств, установ та організацій.

Відповідальність юридичних осіб за самовільне будівниц­тво передбачена Законом України «Про відповідальність під­приємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопору­шення у сфері містобудування»¹.

Серед правопорушень, пов'язаних із виконанням буді­вельних робіт, за вчинення яких юридичні особи несуть від­повідальність у вигляді штрафу, Закон називає проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвер­дженої проектної документації; виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і прави­лам або проектним рішенням; ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекцій державного архі­тектурно-будівельного контролю; недодержання регіональ­них або місцевих правил забудови під час планування і забу­дови населених пунктів, режиму використання та забудови земель, на яких передбачена містобудівельна діяльність. Згідно із Законом самовільно збудованими також вважають­ся будинки і споруди, які експлуатуються або використову­ються по закінченні будівництва без прийняття їх державни­ми приймальними комісіями.

Справи щодо названих правопорушень, пов'язаних із са­мовільним будівництвом, що здійснюється юридичними осо­бами, розглядають Державна архітектурно-будівельною інс­пекція України та її місцеві органи. Сплата штрафу не звіль­няє підприємство від усунення допущених порушень і від­шкодування збитків, заподіяних самовільним будівництвом.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 46. — Ст. 411.

Адміністративна відповідальність громадян та посадових осіб за самовільне будівництво будинків та споруд, а так само за самовільну зміну архітектурного вигляду будинків або спо­руд під час експлуатації встановлена ст. 97 КпАП.

Цивільно-правові наслідки самовільного (самочинного) будівництва фізичними і юридичними особами визначені цивільним законодавством. Зокрема, ст. 376 нового Цивіль­ного кодексу передбачає, що особа яка здійснила або здій­снює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Ця цивільно-правова норма перед­бачає й інші засоби впливу на осіб, винних у самочинному будівництві. На особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, ця норма накладає також обов'язок відшкодува­ти витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Використання земельних ділянок у межах населених пун­ктів для потреб, не пов'язаних із забудовою, здійснюється відповідно до плану земельно-господарського устрою населе­ного пункту.

§ 4. використання земель громадянами у межах населених пунктів

Конституція України (ст. 13) у формі загальних засад за­кріплює право кожного громадянина на користування при­родними об'єктами, у тому числі і землею.

Земельний кодекс України допускає використання зе­мельних ділянок громадянами на праві власності і праві орендного землекористування. У першому випадку громадя­нин здійснює експлуатацію земельної ділянки, яка належить йому на праві приватної власності, у другому — земельна ді­лянка надана йому на умовах оренди.

Здебільшого використання земельних ділянок у межах населених пунктів як їх власниками, так і орендарями пов'язане із забудовою цих ділянок. Найбільш поширеним і характерним для населених пунктів є використання земель­них ділянок для індивідуального житлового та гаражного бу­дівництва. Здійснення індивідуального житлового будівниц­тва — одна із форм реалізації конституційного права грома­дян на житло. Спорудження жилого будинку громадянином

нерозривно пов'язане з необхідністю отримання ним відпо­відної земельної ділянки. Можливість отримання земельних ділянок громадянами для зазначених цілей передбачена ст. 40 ЗК України. Згідно з цією нормою, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у влас­ність або надаватися в оренду відповідні земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, госпо­дарських будівель і гаражного будівництва. Із змісту цієї статті випливає, що на безоплатну передачу у власність або надання в оренду земельних ділянок можуть претендувати лише громадяни України. Разом з тим, ст. 93 ЗК України до­пускає передачу в оренду земельних ділянок не тільки грома­дянам України, а й іноземним громадянам та особам без гро­мадянства. Іноземці та особи без громадянства можуть бути суб'єктами приватної власності на земельні ділянки у населе­них пунктах, на яких розташовані належні їм будівлі, спору­ди чи інша нерухомість.

Земельні ділянки для індивідуального житлового і гараж­ного будівництва характеризуються спільними і відмінними рисами. Об'єднує їх те, що вони повинні використовуватися громадянами під індивідуальну забудову. Відмінність цих ді­лянок полягає передусім у тому, що перші призначені для бу­дівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (називаються присадибними¹ згідно зі ст. 121 Земельного кодексу), другі — для будівництва та обс­луговування індивідуального гаража.

Згідно з раніше чинним земельним законодавством цільове при­значення присадибної земельної ділянки полягало в обслуговуванні жи­лого будинку та веденні підсобного сільського господарства.

Забудова присадибної земельної ділянки передбачає спо­рудження на ній у встановленому порядку індивідуального житлового будинку садибного типу, господарських будівель (сараїв, гаражів, літніх кухонь, вбиралень тощо) та госпо­дарських споруд (колодязів, вигрібних ям, навісів тощо). Гос­подарські будівлі і споруди, розташовані на присадибній ді­лянці, не є самостійними об'єктами індивідуальної забудови, вони разом з жилим будинком становлять одне ціле — єди­ний об'єкт, який обслуговує індивідуально визначена приса­дибна ділянка.

Індивідуальне гаражне будівництво може здійснюватися на окремій земельній ділянці, яка призначена для розташу­вання та обслуговування індивідуального гаража. У цьому ра­зі певна земельна ділянка являється самостійним об'єктом права приватної власності чи орендного землекористування, а індивідуальний гараж — самостійним об'єктом нерухомості.

Крім цільового призначення, відмінність присадибної ді­лянки від земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва полягає і в нормуванні розмірів цих ділянок. Згід­но зі ст. 121 ЗК України для будівництва й обслуговування жи­лого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ді­лянка) громадяни України можуть безоплатно отримати у се­лах земельні ділянки розміром не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, вмістах—не більше 0,10 га. Максимальний же розмір земельних ділянок, які громадяни України мають право отримати в населених пунктах незалежно від їх катего­рії для будівництва індивідуальних гаражів, становить не біль­ше 0,01 га. Конкретні розміри присадибних земельних ділянок та ділянок для будівництва індивідуальних гаражів у межах максимальних розмірів визначаються при одержанні земель­ної ділянки з урахуванням вимог містобудівної документації. Стаття 40 ЗК України передбачає, що понад норму безоплат­ної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб (індивідуального житлового і гаражного будівництва) за цивільно-правовими угодами. У цьому разі власниками таких земельних ділянок можуть вис­тупати не тільки громадяни України, а й інші фізичні особи. Зазначена норма, на жаль, не уточнює питання щодо право­вого режиму земельних ділянок, що їх набувають громадяни в цих випадках. Зокрема, яким може бути максимальний розмір цієї ділянки, чи може вона вважатися окремим об'єктом права приватної власності громадянина, чи виступає додатковою до основної земельної ділянки, яку особа отримала безоплатно. Уявляється, що придбані за цивільно-правовими угодами зе­мельні ділянки треба розглядати як самостійні об'єкти права приватної власності громадян. їх розміри не повинні переви­щувати норми безоплатної передачі земельних ділянок грома­дянам, встановлені ст. 121 ЗК України.

Присадибні земельні ділянки та ділянки для індивідуаль­ного гаражного будівництва набуваються громадянами у приватну власність чи оренду в межах земель житлової та

громадської забудови населених пунктів із земель державної чи комунальної власності.

Порядок виникнення права приватної власності на присадиб­ну чи гаражну земельну ділянку встановлює ст. 118 ЗК України.

Основні вимоги щодо оформлення документації на будів­ництво садибних житлих будинків та інших об'єктів нерухо­мості встановлені Типовими регіональними правилами забу­дови, які затверджені наказом Держбуду України від 10 груд­ня 2001 р. №219 та зареєстровані в Міністерстві юстиції Ук­раїни 3 січня 2002 р. №4/62921.

На підставі рішення уповноваженого органу про передачу присадибної земельної ділянки громадянин (забудовник) звер­тається до місцевого органу містобудування і архітектури за отриманням будівельного паспорта об'єкта нерухомості (інди­відуального житлового будинку), до складу якого входять доку­менти, що встановлюють право на землю, дозвіл на будівниц­тво, плани фасадів, розрізів, необхідних конструктивних вуз­лів будинку, технічні умови підключення до інженерних ме­реж, генеральний план земельної ділянки з відмітками та ін.

Передача в оренду присадибних земельних ділянок та ді­лянок для індивідуального гаражного будівництва, що пере­бувають у державній або комунальній власності, здійснюєть­ся на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення до­говору оренди присадибної чи гаражної земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову (в тому числі індивідуальну) здійснюється за проектами відве­дення у порядку, встановленому статтями 118 і 123 ЗК Укра­їни. Особливості орендного використання присадибних чи гаражних земельних ділянок полягають у тому, що в цих ви­падках оренда, як правило, є довгостроковою, тобто від 5 до 50 років. Відносини, пов'язані з орендним використання зе­мельних ділянок для зазначених цілей, регулюються ЗК Ук­раїни (статті 93 і 124) та Законом України «Про оренду землі». Власник чи орендар присадибної або гаражної земельної ділянки може приступити до безпосереднього використання цієї ділянки під забудову після отримання ним у встановле­ному порядку дозволу на виконання будівельних робіт.

У процесі будівництва забудовник зобов'язаний здійсню­вати забудову інженерне облаштування і благоустрій земель­ної ділянки відповідно до затвердженого у встановленому по­рядку будівельного паспорта, відшкодувати збитки або прово­дити ремонт зруйнованих ним доріг та інженерних мереж.

Закінчений будівництвом жилий будинок чи індивідуаль­ний гараж приймається в експлуатацію державною комісією у встановленому порядку.

Земельні ділянки під забудову у межах населених пунктів можуть використовуватися на титулі власності не тільки гро­мадянами України, а й іншими фізичними особами (інозем­ними громадянами та особами без громадянства), які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності.

Особливості цього виду використання земельних ділянок зумовлені специфікою об'єктного і суб'єктного складу, поряд­ком набуття прав на зазначені земельні ділянки. Зокрема, об'єктом використання можуть бути вільні від забудови зе­мельні ділянки, право власності на які набувається на конку­рентних засадах. Вони мають бути також вільними від прав на них інших осіб, за винятком певних обмежень і сервітутів, встановлених законом, договором чи рішенням суду. Суб'єк-тами-покупцями таких земельних ділянок виступають гро­мадяни — суб'єкти підприємницької діяльності¹.

Самостійними видами використання земель громадяна­ми, які можуть здійснюватися як за межами, так і в межах населених пунктів, є городництво і садівництво громадян. Це сільськогосподарське використання земель, яке здійснюєть­ся у відповідності з приписами, які присвячені землям сіль­ськогосподарського призначення².

§ 5. Особливості права власності

на землю та права землекористування у межах населених пунктів

Як праву власності, так і праву землекористування у насе­лених пунктах притаманні певні специфічні риси, наявність яких зумовлена перш за все місцем розташування земельних

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 3. — Ст. 99.

¹ Докладніше про це див. у главі 13.

² Докладніше про це див. у главі 16.

ділянок та їх цільовим призначенням. Так, наприклад, згідно з ч. З ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється на простір над та під поверхнею ділянки на ви­соту і глибину, необхідні для зведення жилих, виробничих та інших будівель і споруд. Зазначені приписи безпосередньо стосуються земельних ділянок, призначених під забудову (житлову, громадську та ін.).

Специфічною рисою права власності на землю у межах населених пунктів є також пріоритет належності земель те­риторіальній громаді.

Земельний кодекс (ч. 2 ст. 83) фактично виходить з пре­зумпції належності земель територіальним громадам, вста­новлюючи, що у комунальній власності перебувають усі зем­лі у межах населених пунктів, крім земель приватної та дер­жавної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Первісним джерелом для формування земель комунальної власності виступають землі державної власності, які в ре­зультаті розмежування змінюють свій статус.

Тимчасовим порядком розмежування земель права держав­ної і комунальної власності, затвердженим постановою Кабіне­ту Міністрів України від 1 серпня 2002 р., передбачено, що ок­ремі землі права державної власності можуть бути передані у комунальну власність виключно за рішенням Кабінету Мініс­трів України. Значна частина цих земель зазвичай розташова­на у межах населених пунктів (зокрема під береговими смугами водних шляхів, віднесених до водних об'єктів загальнодержав­ного значення; державними підприємствами, установами, ор­ганізаціями — вищими закладами освіти, закладами післядип-ломної освіти; науково-медичними закладами охорони здо­ров'я, госпіталями, санаторно-курортними, оздоровчими уста­новами; проектними і конструкторськими установами тощо.

Пріоритет належності земель у межах населених пунктів до комунальної власності виражається ще й у тому, що згідно зі ст. 21 Закону України «Про основи містобудування» терито­ріальні громади в особі сільських, селищних та міських рад користуються переважним правом викупу земель, будівель і споруд для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією для громадських потреб.

Суб'єктами права власності на земельні ділянки у межах населених пунктів на відміну, наприклад, від земель сіль-

ськогосподарського призначення можуть виступати іной^ші громадяни та особи без громадянства. Така мозкливість- зак­ріплена законом щодо земельних ділянок у мезках населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майн^ що належать їм на праві приватної власності.

Право власності на земельні ділянки у межах Населений пун­ктів можуть набувати й іноземні юридичні особи у разі придбан­ня об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'%гів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні.

Беручи до уваги значну капіталоємність земель у меж^ на­селених пунктів, а також їх привабливість з точки зору рсй^ит-ку підприємництва та поліпшення інвестиційного клімату Зе­мельний кодекс приділяє особливу увагу розвиткові ме?с%ніз-мів їх ринкового обігу. Він враховує містобудівні вимоги: фун­кціонування ринку земельних ділянок у населених пунктг^с.

Особливості права власності та права землекористування у межах населених пунктів значною мірою пов'язані зі специ­фікою правового режиму, наприклад, земельних ділянЈ% ба­гатоквартирних жилих будинків. Саме такі земельні ділянки як об'єкт земельних прав розташовані у межах населених пунктів (зокрема, міст та селищ) і призначені для розмЛаден-ня та обслуговування багатоквартирних жилих будшйув, а також належних до них будівель, споруд та прибудинй^вих територій державної або комунальної власності і надаться у постійне користування підприємствам, установам та орга­нізаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У цьому випадку імперативні приписи щодо нада^ія у постійне користування земельної ділянки, на якій розташо­ваний багатоквартирний жилий будинок та прилегла До ньо­го прибудинкова територія, стосуються суб'єктів дер#ї%вної чи комунальної власності.

У разі приватизації громадянами багатоквартирно^ жи­лого будинку згідно з ч. 2 ст. 42 ЗК України відповідна зй\*ель-на ділянка може передаватися безоплатно у власність &&о на­даватися у користування об'єднанню власників¹.

¹ Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку — К>Ріадич-на особа, створена власниками для сприяння використанню Ь^нього власного майна та управління, утримання і використання неподібного та загального майна (ст. 1 Закону України «Про об'єднаЗіня співвласників багатоквартирного будинку»).

И

Перебування земельної ділянки у власності чи користу­ванні об'єднання власників багатоквартирного будинку пе­редбачає здійснення земельних прав цим суб'єктом.

До особливостей права власності на землю у межах насе­лених пунктів можна віднести і відсутність такої категорії, як земельна частка (пай), оскільки у процесі здійснення земель­ної реформи паюванню підлягали лише сільськогосподарські угіддя, розташовані за межами населених пунктів.

ГЛПВП 18'

ПРОВОЗЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ, ЩО ОСОБЛИВО ОХОРОНЯЮТЬСЯ: ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ТА ІНШОГО ПРИРОДООХОРОННОГО, ОЗДОРОВЧОГО, РЕКРЕАЦІЙНОГО ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

§ 1. Поняття, склад та використання земель природно-заповідного призначення

Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водно­го простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекре­аційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду¹. Вони є однією з категорій, що входить до складу земель України (п. «в» ст. 19 ЗК).

Землі природно-заповідного фонду за своїм цільовим приз­наченням складаються з двох видів: а) земель природних за­повідників, національних природних парків, біосферних запо­відників, регіональних ландшафтних парків, заказників,

¹ За станом на 1 вересня 2000 р. природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендро­логічні парки, зоологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мис­тецтва загальною площею близько 2,4 млн га, або 4% території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фон­ду майже 0,5 млн га (Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 ро­ки» від 21 вересня 2000 р. / ІЬлос України. — 2000. — 14 листопада.

20 — 4-123

пам'яток природи, заповідних урочищ; б) земель, на яких лю­диною штучно створені ботанічні сади, дендрологічні та зо­ологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Відповідно до Земельного кодексу (глава 7) правовий ре­жим цих земель складається з трьох видів: а) правового режи­му земель природно-заповідного фонду; 6} правового режиму земель водно-болотних угідь, не віднесених до земель лісового та водного фондів; в) правового режиму земель, у складі яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

Загальноправовий режим усіх земель цього фонду перед­бачено у ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», згідно з якою на цих землях забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може вплину­ти на стан природних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Читайте також:

1. Всі люди є рівними перед Богом. 1 сторінка
2. Всі люди є рівними перед Богом. 2 сторінка
3. Всі люди є рівними перед Богом. 3 сторінка
4. Всі люди є рівними перед Богом. 4 сторінка
5. Всі люди є рівними перед Богом. 5 сторінка
6. Всі люди є рівними перед Богом. 6 сторінка
7. Всі люди є рівними перед Богом. 7 сторінка
8. Всі люди є рівними перед Богом. 8 сторінка
9. Всі люди є рівними перед Богом. 9 сторінка
10. Вступ................................................................................................................ 7 1 сторінка
11. Вступ................................................................................................................ 7 10 сторінка
12. Вступ................................................................................................................ 7 11 сторінка

Переглядів: 586