Емпатійне спiлкування

Основу професiйного спілкування соцiального працівника становить емпатія (вiд англ. еmраthу – вчування, проникнення), яка розглядається як здатнiсть особи осягпути емоційний стан іншої людини, проникнення в переживання iншої людини шляхом внутрішнього вiдчуття. В практицi спiлкування прийнято розглядати емоцiйну (та, що грунтується на механізмах проекції та наслідування моторних i афективних реакцій іншої людини), когнiтивну (грунтується на iнтелектуальних процесах), предикативну (як здатнiсть людини передбачити афективнi реакцiї iншої в конкретних ситуаціях) емпатію.

Сам термiн “емпатiя” ввів вiдомий психолог Едвард Тiтченер. Альфред Адлер вважав, що певний ступінь емпатiї властивий будь–якій ефективнiй бесiдi, вона є фундаментальним процесом у романтично–інтимних відносинах. Карл Юнг називав емпатію центром естетичних теорiй. деякi автори вбачають у нiй містичний стан, особливi людськi взаємини i рекомендують використовувати емпатійне слухання у дiяльностi вчителiв, проповiдникiв i всiх тих людей, чия професiя пов’язана з впливом на людей. Iнколи емпатiю протиставляють розумiнню людини людиною, оскiльки емоцiйна природа емпатiї виявляється в тому, що ситуацiя iншої людини не так “продумується”, як “вiдчувається”.

Зазвичай, емпатiйнiсть є вродженою властивiстю й зростає з вiком. Однак безпосереднє використання особистого досвiду для пояснення поведiнки iнших людей може призвести до атрибутивних помилок в iнтерпретацiї мiжособистiсної взаємодiї. Тому у соцiальних працiвникiв її тренують за допомогою спецiальних методик.

У соцiальнiй роботi необхiдним елементом професiйного спiлкування є емпатiйне слухання як активний процес взаємодiї соцiального працiвника–консультанта з клiєнтом, що охоплює всi види вiдчуття, iнтуїцiю, вiдображення. Консультант спiвпереживає емоцiйний стан клiєнта. Психiчний стан консультанта нiби тимчасово поглинається психiчним станом клiєнта; точнiше, консультант i клiєнт стають єдиним психiчним цiлим. Така iдентифiкацiя необхiдна для повного взаєморозумiння. Емоцiї i воля кожного з них стають частиною одного психiчного стану, вiдповiдно, й проблема клiєнта переноситься на цей новий об’єднуючий психiчний стан. Емпатiйне слухання не передбачає спогадiв консультанта про власний досвiд, воно є протилежним егоцентричному переконанню, нiби консультантовi вiдоме усе. Або ж, коли метою спiлкування є врегулювання, соцiальним працiвникам також важко буде обiйтися без навичок слухання, заснованого на спiвпереживаннi, розумiннi почуттiв iншої людини, оскiльки в такому випадку важливо дати зрозумiти людинi, що ви розумiете її почуття i стан.

У практицi професiйного спiлкування розрiзняють кiлька рiвнiв емпатiйностi.

Надэвичайно високий рiвень вiдповiдає хворобливо розвинутому спiвпереживанню. Надмiрна сенситивнiсть (емоцiйна чутливiсть i вразливiсть) виявляється у постiйному неспокої за iнших людей. Пiдвищена вразливiсть часто спричиняє страждання й комплекс провини навiть тодi, коли на те немае пiдстав. У професiйному спiлкуваннi це може викликати у соцiального працiвника стрес, депресiю, а вiдтак i неспроможнiсть приймати виваженi рiшення, дiяти наполегливо й рiшуче, зберiгати внутрiшнi ресурси для подальшої дiяльностi.

Високий рiвень емпатiйностi характеризується чутливiстю до проблем оточуючих людей, великодушнiстю, здатнiстю прощати iнших. У людини з розвиненою емпатiєю проявляється щирий iнтерес до життя iнших людей, бажання бути причетним до полiпшення їхньої долi. Для соцiального працiвника цей рiвень є найбiльвi бажаним. Вiн сприяє встановленню контактiв, швидкому знаходженню спiльної мови, адекватному сприйняттю проблеми клiєнта. Толерантне ставлення до критики на власну адресу також сприяє досягненню консенсусу та врегулюванню конфлiктiв шляхом знаходження компромiсу.

Середнiй рiвень емпатiйностi, який характеризується врiвноваженiстю, розсудливiстю, достатнiм рiвнем самоконтролю над власними емоцiями, притаманний переважнiй бiльшостi людей. Це теж прийнятний ступiнь розвитку цiєї якостi для соцiального працiвника, адже стосунки та поведiнка iнших оцiнюється бiльшою мiрою за допомогою логiки, а не почуттiв та емоцiй. Однак у зв’язку з тим, що повноцiнному сприйняттю i спiлкуванню iнодi заважає брак розкутостi почуттiв, а також невмiння передбачити розвиток стосункiв мiж людьми, необхiдно дбати про розвиток емпатiйностi.

Для людини з низьким рiвнем емпатiйностi характерними є емоцiйний холод, нерозумiння емоцiйних проявiв у вчинках iнших, керування лише однiєю логiкою, “суха” розсудливiсть, вiдчуженiсть. І, як наслiдок, брак друзiв, самотнiсть, життя у власному “панцирi”.

Дуже низький рiвень емпатiйностi має тi ж самi властивостi, що й низький, але з бiльшою мiрою ускладнень. Це i вiдторгнення у стосунках з колегами, складностi у спiлкуваннi, непорозумiння, конфлiкти. Причиною є саме надмiрна акцентуацiя на власнiй особi, егоїэм, а звiдси – нездатнiсть зрозумiти емоцiї й почуття iнших людей.

Зрозумiло, що останнi два рiвнi несумiснi з професiєю соцiального працiвника, оскiльки суперечать її гуманiстичнiй сутностi, що вимагає вiд спецiалiста певного розвитку чутливостi до життя iнших, i не тiльки “ближніх”, а й “дальніх”.

У процесi спiлкування варто зважити й на iснування трьох основних стилiв спiлкування – вiзуального, аудiального та кiнестетичного (комунiкацiя через бачення, слухання/говорiння та почуття), а також їхню надэвичайну важливiсть для зразкiв (патернiв) людської взаємодії. Хоча кожен з нас – якщо тiльки його органи не є якимось чином ушкодженими – використовує всi три способи спiлкування, проте один з цих трьох стилiв є для нас найбiльш природним та усталеним, наприклад, кожен з нас має вiдповiдну силу зору, слуху/говорiння, почуттiв. Таке надання переваги у способi спiлкування, можливо, закладено ще в дитинствi, i якщо способи спiлкування соцiального працiвника i клієнта рiзняться, це може викликати проблеми. Наприклад, клієнт може бути збентежений звичкою соцiального працiвника розмахувати руками у намаганнi окреслити в повiтрi рисунок чи дiаграму, якi мали б проiлюструвати щось в обговореннi. А для працiвника, зазвичай вiзуальної особи, зображення в повiтрi рисункiв чи дiаграм може бути невiд’ємною частиною стилю спiлкування; але це справляє погане враження на клієнта, котрий є аудiалом.

Досвiдчений емпатiйний соцiальний працiвник пiд час роботи з рiзними людьми швидко та iнтуїивно налаштується на належний стиль спiлкування, навiть не замислюючись, що саме вiн робить.

Читайте також:

Спiлкування як взаємодiя

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Механiзми соцiальної перцепцiї	\|	Поняття деонтології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.