Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Поняття деонтології

ТЕМА 9. ДЕОНТОЛОГІЯ ТА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ В ОКРЕМИХ ВИДАХ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

 

 

Термін “деонтологія” (від грец. deonthos – належний) для позначення вчення про належну поведінку, вчинки, образ дій був введений у XVIII столітті англійським філософом Й.Бентамом, який спочатку вкладав у це поняття досить вузький релігійно–моральний зміст, маючи на увазі обов’язок і повинність віруючого перед Богом, релігією, релігійною громадою, а потім вжив його для позначення теорії моральності в цілому.

Незабаром поняття “деонтологія” стало використовуватися дещо в іншому змісті – як термін, що позначає належну поведінку, вчинки і дії окремої особистості чи фахівця, а не тільки віруючого, стосовно його релігійних обов’язків, а вчення – деонтологія – стала відрізнятися від аксіології – вчення про моральні цінності.

З формуванням деонтології етика з моралі доброчесної поведінки стала мораллю норми, оскільки норма фіксує належне, необхідне у визначених максимах, правилах. Так в історії етики був зроблений ще один крок від моралі окремих моральних якостей до моралі, що спирається на закон. Зробимо цей крок і ми, розглянувши професійну діяльність з погляду необхідного, обов’язку і, звичайно ж, норми, що фіксує належну поведінку.

Практично кожна сучасна професія формує власні уявлення про необхідне одночасно зіставляючи його із сущим. На основні уявлення про необхідне складаються вимоги до поведінки і дій, які стосовно фахівця виявляються як його професійний обов’язок. Поняття професійного обов’язку передбачає не лише функціональні обов’язки представників тієї чи іншої професії, але й відповідальність цих людей перед колегами, перед професією як такою, перед суспільством.

Немає професій важливих і неважливих, потрібних і непотрібних, шкідливих для суспільства чи корисних. Сам факт їх існування свідчить про те, що вони потрібні, важливі і корисні в суспільстві. Всі існуючі професії прямо чи опосередковано врешті слугують інтересам людини і людства. Однак, існують професії, зовнішні прояви яких (тобто кінцеві результати діяльності фахівців) впливають на розвиток суспільства, його безпеку, культурний і моральний стан чи торкаються безпосередньо інтересів людини.

Деонтологія є однієї з основ професійної діяльності соціальних працівників, медичних працівників, учителів, психологів і представників інших професій, об’єктом діяльності яких є людина, а професійні дії безпосередньо пов’язані і спрямовані на досягнення фізичного, психічного і соціального здоров’я і благополуччя людини, її соціального оточення і суспільства.

Вчення про обов’язок є центральною ланкою системи професійної етики.

Професійна деонтологія – це вчення про обов’язок і обов’язки представника професії перед суспільством і державою, своєю професією, колегами і перед людьми, на яких спрямована діяльність.

Деонтологія соціальної роботи – це комплекс норм, постанов і розпоряджень про обов’язок і професійні вимоги, відповідальність соціального працівника (трудового колективу установи соціального захисту) перед суспільством і державою, перед соціальною роботою як професією і соціальним інститутом, перед колегами і перед клієнтом соціальної служби.

Вчення про необхідне є ядром кожної професійної етичної системи. Поняття “деонтологія” істотно вужче поняття “професійна етика”. Якщо етика розкриває сутність професійного обов’язку, то деонтологія виявляє специфіку його реалізації в конкретних видах взаємин. Саме тому в деонтології так яскраво виражена спряженість моральних і професійних компонентів у поведінці й діях фахівця.

Категорія “професійний обов’язок” виражає моральні обов’язки фахівця по відношенню до суспільства, колег, клієнтів і їх соціального оточення і є відображенням внутрішньої, моральної необхідності дотримання виконання своїх обов’язків, необхідності дотримання певної лінії поведінки, обумовленої насамперед зовнішніми стосовно особистості фахівця інтересами.

Обов’язок – одна з найважливіших категорій як загальної, так і професійної етики, оскільки вона виражає суспільні і професійні зв’язки фахівця і являє собою сукупність його обов’язків перед державою, суспільством, колегами, професією, клієнтами, перед собою і відповідальність перед ними. Свідомість свого обов’язку визначає поведінку фахівця, вибір ним певних норм моралі, яких він дотримується у своїй повсякденній практичній діяльності. На відміну від професійних вимог, професійний обов’язок сприймається фахівцем не як щось, нав’язане ззовні, а як внутрішня моральна потреба, глибока переконаність у необхідності визначених дій.

В категорії .”обов’язок” яскраво виявляється соціальний характер діяльності соціального працівника і нормативний характер професійної етики. Специфічний зміст і основні риси обов’язку соціального працівника визначаються тим, що він зайнятий конкретною специфічною соціальною діяльністю, спрямованою на вирішення проблем суспільства, соціальних груп і окремих індивідів, і випливають зі змісту його професійної діяльності. Почуття обов’язку спонукує соціального працівника спів ставляти, порівнювати усі свої вчинки, дії і відносини в конкретних ситуаціях з вимогами і нормами професійної моралі.

Обов’язок – це висока моральна необхідність, що стала внутріособистісним джерелом добровільного підпорядкування своєї волі завданням досягнення, збереження тих чи інших моральних цінностей. Він нерозривно пов’язаний з відповідальністю. Якщо обов’язок фахівця полягає в тому, щоб у конкретній ситуації усвідомити і практично реалізувати вимоги професійної моралі, то відповідальність визначається дотриманням, виконанням обов’язку. Відповідальність фахівця характеризує його особистість з точки зору моральних вимог, що висуваються до неї в частині професійно–кваліфікаційних і особистісних якостей та діяльності. Відповідальність без обов’язку безпредметна, вона ніколи не може бути ізольованою, особливо, якщо йдеться про відповідальність перед самим собою.

Діяльність соціального працівника поєднана з високим ступенем самостійності і моральної відповідальності, що передбачає свідоме відношення до професійного обов’язку. Відповідальність, у свою чергу, не є абстрактним поняттям, вона невіддільна від творчості й самостійності, уваги до людей, що оточують соціального працівника в його повсякденній практичній діяльності. В таких випадках поняття професійного обов’язку покладає обов’язки на фахівця бути здатним передбачати наслідки своєї діяльності, особливо негативні наслідки, – відповідно до відомого принципу “ргіmum nоn nосеге” – “насамперед, не нашкодь”, що приписують Гіпократові.

Таким чином, професійний обов’язок фахівця – це ті вимоги, що суспільство, професія, колектив, клієнти і він сам пред’являють до поведінки і дій, і те, у чому він сам відчуває потребу і за що несе відповідальність. Обов’язок фахівця – це ряд вимог, дотримання яких стає його внутрішньою моральною потребою. Змістом професійного обов’язку соціального працівника є сукупність правових, моральних вимог, що висуває до нього його професія.

Усвідомлення соціальним працівником свого професійного обов’язку – є відображення його об’єктивних вимог в ідеях, переконаннях, почуттях, звичках, у внутрішніх мотивах професійної діяльності і втілення їх у практичній повсякденній діяльності. Таким чином, професійний обов’язок обумовлений сукупністю об’єктивних і суб’єктивних факторів, що визначають поведінку спеціаліста. Свідоме виконання свого обов’язку є умовою високоефективної діяльності як самого соціального працівника, так і всієї соціальної служби й інституту соціальної роботи в цілому.

Соціальна робота як вид професійної діяльності і соціальна інституція виникають у відповідь на об’єктивну суспільну необхідність. Відповідно, і обов’язки соціального працівника (і функції соціальної роботи) є відображенням об’єктивної соціальної реальності.

Обов’язки людини по відношенню до суспільства одночасно є й об’єктивні, і суб’єктивні. Об’єктивність означає, що ці обов’язки існують незалежно від того, визнає їх чи людина ні. Вони випливають із самого факту життя людини в суспільстві. Суб’єктивність означає, що особистість визнає наявність цих обов’язків і добровільно покладає їх на себе. Зміст професійного обов’язку, таким чином, випливає з вимог, пропонованих суспільством до діяльності і поведінки людей, що виконують від імені суспільства визначені функції і зайнятих у даній професійній сфері. Цей зміст професійного обов’язку може бути документованим більшою чи меншою мірою, але він існує об’єктивно.

За певних умов об’єктивний і професійний обов’язок стає фактично внутрішнім моральним обов’язком соціального працівника як особистості і як представника професії. Моральний обов’язок – як глибоко усвідомлена необхідність визначеної лінії поведінки, обумовленої потребами досягнення блага в системі “людина – середовище” – для соціального працівника є продовженням професійного обов’язку і невід’ємним атрибутом професії. Для професійного соціального працівника вимоги професійного обов’язку багато в чому збігаються з його особистими інтересами, у зв’язку з чим він усвідомлює обов’язок як необхідність, внутрішню потребу, моральний обов’язок. Веління професійного обов’язку, що стали внутрішніми переконаннями соціального працівника, є визначальним духовним стимулом його діяльності. Вимоги морального обов’язку змушують соціального працівника розглядати свої обов’язки ширше, ніж цього вимагає професійний обов’язок.

Керуючись у своїй поведінці і діяльності професійним і моральним обов’язком, соціальний працівник враховує і юридичні, і професійні вимоги, установлені для нього суспільством, бере до уваги можливу реакцію з боку суспільства, професійної групи і клієнта на виконання чи невиконання ним свого обов’язку. Разом з тим він діє:

вільно, оскільки прийнята суспільством система моральних нормативів не є універсальною і з усього різноманіття норм, що мають місце в суспільстві, – від групових до суспільних – фахівець може вибирати ті, котрі найбільшою мірою відповідають його внутрішнім прагненням і уявленням про добро і благо;

свідомо, тому що рішення діяти так чи інакше прийняте ним самостійно чи в результаті консультацій з колегами і клієнтом у зв’язку з усвідомленою, ситуативно обумовленою необхідністю, шляхом вибору зі значної кількості варіантів можливих рішень;

добровільно, оскільки почуття обов’язку стало його переконанням і домінуючим мотивом діяльності, і саме ця обставина визначає поведінку і діяльність фахівця в повсякденній практиці.

Усвідомлення соціальним працівником свого професійного обов’язку означає:

високий професійно–кваліфікаційний рівень як гарант якості роботи;

чітке знання своїх професійних обов’язків, сумлінне і неухильне їх виконання;

професійну діяльність в межах нормативно–правової бази;

глибоку переконаність у необхідності виконання своїх професійних обов’язків, оскільки цього вимагають інтереси суспільства, колективу установи соціального захисту і клієнта;

свідома й активна участь у професійній діяльності з метою досягнення блага суспільства, трудового колективу і клієнта;

зацікавленість у підвищенні ефективності роботи свого колективу своєї індивідуальної роботи;

високу організованість і свідому дисципліну, звичку до належної поведінки; наявність вольових якостей, необхідних для виконання свого професійного обов’язку;

прагнення постійного удосконалення в професії, освоєння нових знань, набуття досвіду практичної діяльності.

При цьому свідомий початок, що регулює поведінку, вимоги до професійних і особистісних якостей соціального працівника і звичка до належної поведінки не суперечать один одному – навпаки, вони доповнюють одне одного.

Моральна поведінка навіть у такій гуманній і етичній діяльності, як соціальна робота, зовсім не випливає автоматично з контексту обстановки, у якій вона здійснюється, і змісту праці, хоча певною мірою визначається стандартними функціональними обов’язками. Однак, професійна діяльність ніколи не зводиться до механічного виконання функціональних обов’язків. Вимоги, що стали моральним обов’язком, професіонал виконує завдяки внутрішньому переконанню і спонуканню, діючи при цьому свідомо і творчо. Це є однієї з особливостей праці соціального працівника.

Діяльність соціального працівника, основою якої є належна поведінка, завжди зорієнтована на ретельне, творче виконання професійних обов’язків і досягнення високих результатів, що супроводжуються свідомістю особистої відповідальності за здійснені дії. Така діяльність стимулюється потребою в самоповазі, підтримці професійного авторитету й особистого достоїнства, статусу трудового колективу і професії в суспільстві. Вона не може бути орієнтована на суто зовнішні показники, на офіційно визначені і контрольовані критерії ефективності з метою одержання заохочень у будь–якій формі.

Деонтологія розкриває вимоги, які пред’являє суспільство до соціального працівника як до фахівця, громадянина і людини.

Деонтологія соціальної роботи містить у собі певні принципи:

– особистої відповідальності за доручену справу як у правовому, так і в моральному відношенні;

– компетентності фахівця;

– раціонального підходу до вирішення визначених завдань;

– відповідності повноважень і відповідальності;

– правової регламентації діяльності;

– підзвітності;

– ініціативи і творчого підходу;

– організованості і дисципліни;

– контролю і перевірки виконання;

– критичного підходу до оцінки діяльності, можливостей своїх і клієнта;

– довіри і свободи дій;

– заохочення й покарання та інші.

Умовно зміст деонтології соціальної роботи можна розглядати на основі професійних відносин між її суб’єктами і об’єктами. Відповідно можна виділити п’ять типів таких відносин.

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові поняття
  12. Базові поняття про класифікацію медичної техніки




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Емпатійне спiлкування | Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед суспільством і державою

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.