Помірний пояс.

Займає понад третину площі материка. Цей пояс виділяється значною різноманітністю ландшафтів. В його межах спостерігається широтна зональність із значними відмінностями західних і східних частин щодо внутрішніх районів: на півночі поясу розташована зона хвойних лісів, в центрі материка, де зволоження значно менше, сформувалися лісостепова, степова і напівпустельно-пустельна зони; на сході материка, в приатл античні й, достатньо зволоженій частині зона хвойних лісів змінюється мішаними та широколистяними лісами.

Для зони хвойних лісів характерний помірно-вологий клімат, у внутрішніх частинах з досить суворою сніговою зимою, різкими температурними контрастами. Опадів випадає 500 - 700 мм на рік. Багаторічна мерзлота поширена не скрізь. Грунти підзолисті і мерзлотно-тайгові, часто перезволожені і заболочені, чому сприяє значне промерзання фунтів взимку та слабкий дренаж при наявності мерзлоти. Серед видів рослин зони домінують чорна і біла ялини, бальзамічна смерека, американська модрина, а на вирубках та ділянках після пожеж береза біла і паперова, бальзамічна тополя, осика. На окраїнах поширені болота, де серед дерев переважає модрина. На півдні зони характерною є біла, або веймутова сосна, червона сосна, а також зустрічаються листяні породи - клен, ясен, в'яз тощо; в підліску -малина, смородина, чорниця, журавлина та ін. Часто тут зустрічається туя та сосна Банкса.

В Кордільєрах на півночі Канади переважають ліси з сосни Банкса, яка утворює великі бори, а також ялина біла і чорна, модрина. Проте вже на висоті близько 1000 метрів хвойні ліси змінюються гірською тундрою. На Алясці переважають такі дерева як сітхинська ялина, тсуга, а також кипарисовик горіхоплідний.

Для фауни тайги характерна велика різноманітність видів тварин, а саме американський лось, північний олень, олень вапіті, ведмідь, вовк, росомаха, видра, куниця-ілька, американська норка, горностай, єнот, скунс, різні види зайців, білок, бобри, голкошерст тощо, в заповідниках - бізони. З птахів найтиповішими є шишкарі, омелюхи, дикуша, мохоногий сич, білоголовий орлан та ін.

На сході поясу, в районах Аппалач і Великих озер поширені мішані та широколистяні ліси. Клімат тут помірно теплий і досить вологий, з ознаками океанічного. В мішаних лісах, які займають північні райони, переважають різні види клену, а саме цукровий, червоний, сріблястий, а також бук, кілька видів дубів, зокрема білий і скельний, "американський берест, ясен, липа, жовта береза та ін. З хвойних видів - туя, сосна, ялина, смерека, модрина, хемлок канадський тощо.

На захід від Великих озер, де взимку бувають низькі температури, переважають хвойні та дрібнолистяні породи - сосна, осика, бальзамічна тополя, паперова береза та ін. Грунти, в основному, дерново-підзолисті.

На південь від зони мішаних лісів формується зона широколистя них лісів. Середні мінімальні температури тут - 2°-5°, а опадів випадає понад 1000 мм на рік. Давність флори обумовила виключне видове розмаїття. Тут зустрічаються понад 20 видів дуба, каштан, клен, бук, липа, горіх чорний, платан західний, гікорі, реліктове тюльпанне дерево, карія біла тощо. Густий підлісок, ліани, розвинутий травостій доповнюють багатство рослинності цих лісів, які ростуть на лісових буроземах. В західному напрямку ці ліси поступово змінюються лісостепом.

Тваринний світ мішаних та широколистяних лісів багатий: характерні такі своєрідні види як віргінський олень, опосум, ведмідь-барібал, деревний дикобраз, кілька видів кажанів, вовки та лисиці, ондатра, зайці, білки; рідше зустрічаються єнот, скунс. Багата орнітофауна: вилохвостий лунь, дикі індики, пересмішник (мімус), дятли, каролінські папуги, колібрі тощо. З плазунів і земноводних поширені алігатор, величезна алігаторська черепаха, жаба-бик та ін.

На західних схилах Кордільср на цих широтах зона широколистя них лісів практично відсутня. Підніжжя схилів зайняте дубами, сріблястокорими буками й осиками з викривленими стовбурами, вище ростуть ялини і сосни.Переважає хвойна рослинність - західний хемлок, туя, червоний кедр і особливо цікава дугласія (псевдотсуга), до 100 м заввишки, яка дає цінний будівельний матеріал.Вище 1200 м і на східних схилах домінують різні види сосен, які утворюють світлі, з багатим травостоєм бори з деревовидним ялівцем.

Зона лісостепу мало схожа на європейську і поширена на Великих і Центральних рівнинах. Лісові масиви утворюють переважно осика і береза, дуже поширені злакові види, зокрема пирій, типчак. На півночі переважають сірі лісові та лучно-чорноземні грунти, а на півдні - вилуговані та опідзолені чорноземи. В межах цієї зони виді ляється декілька підзон.

Підзона прерій займає західну частину Центральних рівнин і за кількістю опадів (до 1000 мм на рік) вона суттєво відрізняється від лісосте пової підзони. Значна кількість тепла і вологи створює умови для росту деревних і трав'яних рослин. Але прерії - це безлісні рівнини, для яких Лучна собачка характерне різнотрав'я, високі злаки і квіткові. Переважають різні види бородачу (80% усього травостою): голубий, малий, вільчастий тощо, а також ковила, сільфіум та ін. Багато 'світкових - білі та рожеві безсмертники, астрагали, флокс, анемони тощо. Під кінець вегетаційного періоду утворюється потужна товща сухої зів'ялої трави, яка часто вигорає під час пожеж.

Чорноземоподібні грунти прерій вилуговані до материнської тороди, мають менше гумусу, ніж чорноземи, нейтральну реакцію і є шсить родючими. Саме ці грунти є найпоширенішими в кукурузному поясі США (штати Айова і Іллінойс).

Розрізняють чотири типи прерій, які поступово змінюють один одного при просуванні на захід в залежності від кількості опадів.

Лучна прерія знаходиться на крайньому сході зони, де випадає найбільше опадів. Домінує бородач, ковила, пирій і особливо різно трав'я. В балках зустрічаються чагарники і дерева, переважно дуб.

Типова прерія - це витягнута з півночі на південь смуга вздовж меридіану 110° з.д. Тут сухіше, ніж у лучній прерії, тому, крім бородача і ковили, типовими є трава Грама і бізонова, квіткові.

Суха прерія має менше різнотрав'я і бідний, часто розріджений травостій з трави Грама і бізонової, війнику, келерії; повсюди росте бородач.

Дернинно-злакова прерія розміщена на крайньому заході зони, а також на піщаних підняттях в області типової і сухої прерій. Рослинний покрив дуже розріджений, суцільних ділянок під низьким травостоєм майже немає - це перехід від прерій до степу.

Фауна прерій багата на різні тварини, особливо копитні (бізон, антилопа вилоріг тощо): зустрічається койот (степовий вовк), різні види лисиць, скунс, а також широко представлені гризуни - зайці, ховрахи, байбаки, лучні собачки, а з комахоїдних - кроти і землерийки..З птахів є такі види, як тетерук, зозуля-подорожник, індикові грифи. З плазунів типовими є отруйна ящірка отрутозуб, ящірки фрінозома і хірот (остання - з однією передньою парою кінцівок), отруйні гримучі змії та ін.

Прерії майже повністю розорані - це один з основних сільськогосподарських районів Північної Америки. Тут вирощують кукурудзу, сою та інші культури, які дають високі врожаї.

Степи в Північній Америці займають досить значні території -вони поширені на більшій частині півдня Великих рівнин від річки Саскачеван до плато Льяно-Естакадо. Зволоження недостатнє і нерівномірне (близько 450 мм на рік), рослинний покрив бідний. Грунти переважно каштанові. Зливовий характер опадів, вітрова і водна ерозія, відсутність густого трав'яного вкриття сприяють розвитку яружної сітки і поширенню на схилах бедлендів -дуже еродованих земель.

Більшу частину території займають сухі степи, в яких випадає до 400 мм опадів. Тут збереглися цілинні землі. Найпоширеніші рослини — трава Грама, бізонова трава, вівсюг, полин та інші рослини-ксерофіти.

Типові степи займають вузьку смугу між дернинно-злаковою прерією і сухим степом. Опадів випадає до 500 мм на рік. Переважають родючі чорноземовидні грунти, тому більшість території розорана. Розвиток господарства стримує відсутність річок для зрошення та густа яружно-балкова сітка. На бедлендах часто росте опунція, а з південного заходу сюди проникають і інші пустельні елементи, зокрема кактуси, юкки тощо.

Фауна степів порівняно бідна - бізон, степовий вовк койот, ховрахи, бабаки, лучні собачки тощо. Із степових птахів - лучний тетерук, індиковий гриф та ін. З плазунів - гримучі змії, гадюка звичайна, вуж.

Напівпустельні і пустельні ландшафтні комплекси займають внутрішні частини Великого Басейну, західну частину Колумбійського плато та інші території, де опадів випадає до 300 мм на рік. Це область внутрішнього стоку, де випаровуваність в десятки разів більша за ^ькість опадів. Поширені засолені фунти - сіро-бурі, сіроземи, солонці і солончаки.Незважаючи на те, що пустелі і напівпустелі розміщуються в трьох поясах - помірному; субтропічному і тропічному, за типом ландшафтів, переважно за характером рослинності, вони діляться на північні та південні. Межа між ними проходить по 37° пн.ш.

Північні пустелі і напівпустелі мають бідну рослинність, яка гц Істосувалася до засушливих умов - полин чорний, лобода, солянки, .е шероси та інші галофіти, а також чагарник сал до 1,5 м заввишки.

Південні пустелі і напівпустелі характеризуються специфічними рослинами, зокрема сукулентами (кактуси, агави, юкки). Грунти тут мають червонуватий відтінок.

Фауна пустель і напівпустель представлена в основному гризунами, що характерні для степів; зустрічаються плазуни (різні ящірки, в тому числі отруйна - отрутозуб, а також фрінозома і хірот, гримуча змія та ін.).

Субтропічний пояс.Займає південні штати США та північ Мексиканського нагір"я. Температури взимку, як правило, вищі нуля, лише іноді бувають морози і випадає сніг. Характерна особливість субтропіків - наявність вічнозеленої рослинності та фералітизація грунтів, в результаті чого вони мають червонуватий, а при наявності сполук алюмінію і жовтуватий колір.

Спектр природних зон тут схожий на помірний пояс: в західних і східних приокеанічних секторах переважають лісові ландшафти, а у внутрішньо-материкових - аридні, зокрема степи й пустелі, що пояснюється значним зменшенням кількості опадів при просуванні вглиб материка.

В південно-східній частині Північної Америки, на південь від 36° пн.ш. поширені субтропічні мусонні мішані ліси. Вододіли отримують менше опадів, тому тут переважають ліси з довгохвойною, ладанною і їжаковою соснами, а також карликовою пальмою, чагарниковими видами вічнозелених дубів. На низовинних ділянках і в долинах річок (крім заплав) поширені зарості з дубу, магнолії, орхідей, численних ліан та епіфітів. На заболочених ділянках переважає болотний кипарис, часто зустрічається ліквідамбар. Серед тварин характерні алігатори, алігаторні черепахи, з птахів - папуги, колібрі та ін.

На захід від Міссісіпі кількість опадів зменшується, в лісах починають переважати низькорослі види дубу, гікорі і поступово деревної рослинності стає все менше. Ця неширока перехідна смуга від лісових до степових формацій на коричневих і червонуватих типах грунтів називається субтропічною прерією.З дерев тут зустрічаються лише акації, а також чагарник мескіто, проте суцільного покриву вони не утворюють. Субтропічна прерія майже повністю розорана, бо грунти багаті на гумус, родючі - повсюди плантації арахісу, бавовнику, тютюну та ін.

З просуванням на захід сухість наростає і на півдні Великих рівнин та заході Примексиканської низовини переважає субтропічний степ, де домінують ксерофітні злакові низькотравні формації та сукулентні види рослин - опунція, юкка, різні кактуси в поєднанні з вічнозеленим чагарником мескіто на сіро-коричневих грунтах.

Південь Великого Басейну і північ внутрішньої частини Мексиканського нагір'я зайняті субтропічними пустелями на сіроземних грунтах, рослинний покрив яких представлений різними сукулентами заввишки до 8 м (кактуси, деревоподібна юкка), а також акаціями. В окремих районах росте низькорослий (до 2м) креозотовий куш з липким темнозеленим пахучим листям. Така чагарникова рослинність характерна для пустель Мохаве, Хіла, Сонора та ін., тому вони часто називаються креозотовими. З тварин поширені плазуни (ящірки, змії та ін.).

На схилах хребтів Великого Басейну зволоження краще і з'являються трав'яна флора (бізонова трава, ефемери) та розріджена деревна рослинність,зокрема жовта сосна, деревовидний ялівець.

На заході розміщена зона вічнозелених жорстколистих лісів і чагарників середземноморського типу. Ліси в основному хвойні, але з домішкою вічнозелених листяних порід. Саме тут зустрічаються два види секвой: вічнозеленої і гігантської - унікальних дерев планети. Гігантська секвойя досягає висоти до 100 м, з діаметром стовбура до 12м; вік її досягає 4000 років. Дерева мають легку червону дуже міцну деревину. Товста кора (до 50 см) рятує секвойї від пожеж. Ці дерева здебільшого ростуть на терасах річкових долин, а на припіднятих ділянках часто зустрічаються дугласова смерека, сосна, дуб, суничне дерево та ін. В підліску переважає рододендрон. В лісах з секвойї вічнозеленої, які характерні для Берегового хребта, інших дерев майже немає. Ліси з гігантської секвойї знаходяться на висоті близько 1500м. На хребті Сьєрра-Невада з секвойєю часто росте ще одне цікаве дерево - сосна Ламберта, у якої шишки досягають понад 50 см завдовжки.

У 1859 році ботанік Ліндлей назвав секвойю "веллінгтонія гігантська», але американський ботанік Уінслер запропонував назву «вашингшнія гігантська». Проте назва "веллінгтонія" вже була в ботаніці - так називався рід з тропічної родини меліосмових, а лвашингтонією» називались два види каліфорнійських пальм. Тому була прийнята пропозиція німецького ботаніка Ендліхера, який у 1847 році запропонував назвати це дерево секвойєю по імені вождя племені черокі, який склав алфавіт (85 знаків) цього племені у 1821 році. Він помер у вигнанні в Північній Мексиці у 1842 році під іменем Георг Гуес Тривалий час ця людина очолювала боротьбу племені за свободу та незалежність,

В Європі про це дерево дізналися у 1850 році, Переселенець Вудраф звернув увагу

-Із насіння, яке надало з верхівки великого дерева. Він набив ним свою табакерку і відправив г з себе на батьківщину в штат Нью-Йорк. На дослідній ділянці в місті Рочестер отримали 4000 саджанців і декілька сотень відправили за кордон, головним чином у Велику Британію.

В багатьох місцях ліси середземноморського типу вирубані або .чищені пожежами. На їх місці з'явилися вторинні засухостійкі вічнозелені рідколісся і чагарники типу чапараяь, де основними І гревами є численні види ксерофітних чагарникових дубів заввишки ;,о трьох метрів.

На західних схилах С'єрра-Невади чітко виражена вертикальна зональність - до 1200 м росте чапараль, до 1800 м переважають смереково-соснові ліси (цукрова і жовта сосни, біла смерека тощо), які з висотою переходять у ялиново-смерекові (до 3000 м). Вище знаходяться альпійські і субальпійські луки. Грунти в цій зоні сіро-коричневі і коричневі, досить родючі, але потребують зрошення.

Багатий тут і тваринний світ. Тут зустрічаються ведмеді грізлі і барібал, вовки, лисиці, борсуки; численні гризуни - деревний дикобраз, гірські бобри, зайці, білки, а з птахів характерні каліфорнійські гриф і куріпка, колібрі, подорожник - родич європейської зозулі.

Тропічний пояс займає південну частину Мексиканського нагір'я і Флоріди, а також півострів Каліфорнія. Вплив пасатів Північної півкулі спричинює те, що лише східні хребти Центральної Америки отримують опади весь рік (до 4000 мм), а на решті території чітко помітна сезонність випадання опадів; до тою ж на західних схилах і у внутрішніх районах їх випадає мало. Тому на сході переважає зона постійно вологих тропічних лісів, які дуже багаті на види (фікуси,¹¹махагоні, різні види пальм, ліани, епіфіти, особливо орхідеї та ін.)'. ' Для лісів Флоріди характерні- пальми (королівська, кокосова, ніпа,' сабель тощо), фікуси, магнолії, болотний кипарис. Через велику кількість опадів і слабку дренованість (наявність в грунтах водотривких горизонтів) площа цих лісів незначна, а боліт, навпаки, багато. Унікальна флора і фауна боліт Флорідя охороняється - тут, зокрема, створено відомий національний парк Еверглейдс. Там, де є навіть короткий засушливий період, зустрічаються листопадно-вічнозелені ліси з невеликою кількістю пальм, як, наприклад, на Кубі.

У внутрішніх районах Центральної Америки, де чітко виражений засушливий сезон, переважає савана, площа якої зростає в результаті діяльності людини. Рослинність тут переважно кактуси та акації. Де вологи більше, там на червоно-бурих грунтах зустрічається дубове і дубово-соснове рідколісся. В сухий сезон дерева скидають листя, а трави висихають. Багато також ділянок креозотових пустель з сукулентами.

На Каліфорнійському півострові переважають пустелі і напівпустелі з сукулентами, їх виникнення пов'язане з впли вом холодної Каліфорнійської течії, пануванням низхідних потоків повітря в тропічних широтах та положенням в «тіні дощу» (пасат з Атлантики залишає вологу на східних схилах гір), що унеможливлює утворення хмар і випадання Гримуча змія дощу. Лише вночі, коли нижній шар повітря охолоджується, на узбережжі випадають опади у вигляді роси.

Для фауни лісів цього поясу характерні види тварин, які здебільшого проникли сюди з Південної Америки, зокрема хижаки: пума, оцелот, ягуар, з копитних - тапір, свиня пекарі тощо. Типовими є також широконосі мавпи, деревні дикобрази, мурахоїди. З птахів зустрічаютьбя королівський гриф, мексиканський туан, гокко, численні папуги. На островах відсутні великі ссавці, є кілька видів мавп, три види кажанів, з гризунів зустрічається заєць агуті.

В засушливих місцях поширені плазуни, зокрема такі види, як безнога каліфорнійська ящірка, отрутозуб, багато гримучих змій, тарантулів та скорпіонів.

Отже, зональність в Північній Америці проявляється досить чітко. Помітна секторність з своїм набором природних зон. Найсвоєріднішою особливістю природної зональності є широке поширення тут зон степу і лісостепу помірного поясу, степу і прерій субтропічного поясу на межі внутрішньоматерикового та східного приокеанічного секторів, які мають меридіональне простягання. Складна картина природної зональності материка є наслідком значної різноманітності природних умов і зміна природних зон відбувається в двох напрямах - з півночі на південь, а також від океанів вглиб материка.

Читайте також:

Помірний ступінь розумової відсталості (легка імбецильність)

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Географічні пояси і природні зони	\|	В Росії основні положення про амністію та помилування містяться в Конституції, Кримінальному кодексі та Кримінально-виконавчому кодексі Російської Федерації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.