У психолого-педагогічних дослідженнях

Термін ”професіоналізм” починає з’являтися на межі 80-90-х років в психолого-педагогічній літературі і застосовується відносно діяльності педагога. Аналіз навчальних посібників з педагогіки цього періоду, авторами яких були Б.Т.Ліхачов (1993), В.М.Галузинський, М.Б.Євтух (1995), П.І.Підкасистий (1995), І.П.Підласий (1996), доводить, в них використовується термін ”професіоналізм”, але визначення йому ще не дається.

Однак, лише в навчальному посібнику В.О.Сластьоніна (1997) поняття ”педагогічний професіоналізм” стає базовим, й автор робить спробу його змістового наповнення на стадії становлення, розвитку і удосконалення педагога як професіонала в умовах неперервної освіти .

Сьогодні ”професіоналізм” є базовою категорією акмеології (термін вперше був використаний в 1928 році Н.А.Рибніковим для позначення особливого розділу вікової психології – психології зрілості чи дорослості), яка в 1991 році була виокремлено як нову галузь знань в системі наук про людину.

Акмеологи (А.А.Бодалєв, Н.В.Кузьміна, А.А.Деркач) довели, що професіоналізм – це динамічна характеристика людини як суб’єкта професійної діяльності. Професіоналізм змінюється і удосконалюється протягом різних етапів професійного становлення особистості.

На основі аналізу акмеологічних досліджень кінця ХХ ст. – початку ХХІ ст. можна стверджувати, що початок використання терміну ”професіоналізм”, відносно педагога, можна пов’язати з дослідженнями Н.В.Кузьміної, які до цього часу являють собою теоретико-методологічну базу для наукових напрямів у вивченні феномену професіоналізму педагогів і пошуку оптимальних шляхів його розвитку. Фактично з цього часу починається активно розвиватися педагогічна акмеологія, а термін ”професіоналізм” починає вивчатися в межах педагогічної науки.

В даний час намітилася тенденція до виділення в якості одного із розділів ”Психології праці” – ”Психології професіоналізму”, що займається виявленням умов і закономірностей просування людини до професіоналізму в її діяльності, вивченням психіки людини в процесі сходження до професіоналізму. Загалом необхідно відзначити, що науки психологічного профілю (психологія праці, педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія педагогічної діяльності та ін.), які вивчають діяльність людини як суб’єкта праці, дають нам уявлення про індивідуально-особистісні прояви трудової поведінки та особливості психологічних ознак педагогічних працівників. Саме на їх основі з’являються теорії та моделі професіоналізму педагога, що в основі передбачають домінування психологічних основ, наприклад, індивідуально-типологічних, особистісних тощо.

З середини ХХ століття як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці все частіше робилися спроби міждисциплінарного дослідження професіоналізму. У професіографії з’явились узагальнені моделі професіоналізму, які відображали його еталони чи нормативи, що були отримані дослідним шляхом чи за допомогою експертних оцінок при вивченні конкретної професійної діяльності.

В контексті професіографічного підходу з’явились особистісно-професіографічні та діяльнісні підходи до побудови моделі професіоналізму педагога.

Таким чином, з нашої точки зору ймовірним є те, що розгляд поняття ”професіоналізм” приводить до використання його в різному змісті й контекстах, що призвело до змішування його з іншими поняттями.

На основі аналізу наукової літератури, досліджень з проблеми професіоналізму педагога, стверджуємо, що дане поняття щодо діяльності педагога використовується в таких значеннях:

- якісна характеристика діяльності педагога (В.О.Сластьонін);

- готовність до продуктивного розв’язання педагогічних задач (І.А.Сушко, В.О.Сластьонін);

- показник особистісно-діяльнісної сутності педагога (І.Д.Багаєва);

- вищий ступінь вираження ціннісного відношення педагога до своєї діяльності (О.М.Шиян);

- рівень виконання педагогічної діяльності (С.І.Висоцька, Н.В.Кухарєв, А.К.Маркова, В.С.Решетько, М.Ф.Скрипниченко);

- сконцентрований досвід минулого (Б.Яковлєв);

- ефективність, результативність і продуктивність педагогічної діяльності, що забезпечується наявністю у спеціаліста знань, умінь і навичок, що дозволяють йому здійснювати свою діяльність на рівні сучасних вимог (Н.В.Кузьміна);

- рівень професійної компетентності (компетенції) педагога (С.П.Авєрін, М.Ф.Скрипниченко, В.О.Сластьонін);

- психолого-педагогічне утворення (І.Д.Багаєва);

- рівень педагогічної майстерності (І.Р.Рященко);

- міра відповідності особистості педагога вимогам професійної діяльності (Т.Н.Сєлєзньова);

- сукупність особистісних, психофізіологічних характеристик, що забезпечують ефективність рівня вирішення професійних задач (А.К.Маркова, Є.І.Рогов);

- властивість особистості і діяльності педагога, що закладається у процесі загальної та професійної освіти (В.В.Буткевич, І.І.Проданов);

- рівень професійних знань, умінь і навичок педагога, його особистісних якостей, що проявляються в результатах діяльності (В.Я.Синенко);

- цілісне особистісне утворення, яке визначає всі напрями діяльності педагога (Л.К.Гребенкіна);

- єдність діяльнісних та особистісних сутнісних сторін праці вихователя-вчителя-викладача, що є системою інтегративних характеристик мотиваційного, когнітивного, афективного, конативного компонентів та їх системо утворюючих чинників (Н.В.Гузій).

В кінці ХХ - на початку ХХІ століття термін ”педагогічний професіоналізм” стає домінуючим, що відображається насамперед в нормативних документах: Концепції педагогічної освіти (1998), Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ ст. (2001).

На сьогоднішній момент існує чимало досліджень різних аспектів проблеми формування та розвитку професіоналізму педагога в різних ланках освіти, зокрема у системі вищої світи та на етапі післядипломної освіти (кандидатські дисертації: І.Б.Міщенко, О.С.Демченко, Р.М.Цокур, В.Б.Коновалова, С.М.Хатунцева, І.І.Облєс, В.В.Панчук, В.В.Ісаченко, О.В.Полозенко, А.В.Шишко; докторські дисертації: Л.Ф.Ахмедзянова, Є.С.Барбіна, О.В.Глузман, В.І.Луговий, О.Е.Коваленко, В.А.Кушнір).

Великий внесок у презентацію генезису проблеми педагогічного професіоналізму, виокремлення та розкриття основних тенденцій у вивченні цього явища зробила сучасна українська вчена Н.В.Гузій у монографії ”Педагогічний професіоналізм: історико-методологічні та теоретичні аспекти” (2004).

Розглядаючи поняття педагогічного професіоналізму Н.Гузій виокремлює і обґрунтовує: професіоналізм педагогічної діяльності та професіоналізм особистості педагога.

Поняття ”педагогічний професіоналізм викладача” є похідним від поняття ”педагогічний професіоналізм” і тому підпадає під основні закони його тлумачення та дослідження.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури, досліджень, що присвячені визначенню понять «педагогічний професіоналізм», «педагогічний професіоналізм викладача» дозволяє стверджувати, що на сучасному етапі в науці не існує єдиного визначення поняття «педагогічний професіоналізм» та не існує поняття «педагогічний професіоналізм викладача». Однак у результаті аналізу нами виявлено низку загальних тенденцій:

По-перше, вчені використовують два поняття «педагогічний професіоналізм» і «професіоналізм педагога» відносячи їх до діяльності педагогів у різних ланках системи освіти; у більшості випадків означені поняття ототожнюють як синонімічні, що відображається на визначенні самого поняття «педагогічний професіоналізм».

По-друге,поняття «педагогічний професіоналізм» використовується в різних значеннях і змістових наповненнях, відмінність яких визначається концептуальними положеннями, що взяті вченими-дослідниками за основу. Нами умовно виокремлено декілька підходів, які дозволяють згрупувати різні точки зору, що склалися у науці: психологічний, технологічний (діяльнісний чи процесуальний), комплексний.

- Психологічний підхід об’єднує моделі, структури, компоненти педагогічного професіоналізму, в основу яких покладено психологічні складові діяльності педагога (мотиви, свідомість, спрямованість, індивідуально-типологічні властивості і якості особистості і т.д.), що забезпечують її ефективність ат оптимальність (А.К.Маркова, Є.І.Рогов, Т.Н.Селезньова та ін.).

- Технологічний (діяльнісний чи процесуальний) підхід об’єднує учених, які за основу педагогічного професіоналізму беруть володіння професійними знаннями, уміннями і навичками, кваліфікацію, професійну майстерність, володіння навчально-виховними та розвивальними технологіями, де особистісні характеристика відіграють супроводжувальну роль відносно діяльності (І.Д.Багаєва, С.І.Висоцька, Н.В.Кухарєв, М.М.Лєвіна, В.С.Решетько, І.Р.Рященко, М.Ф.Скрипниченко, В.Я.Синенко та ін.).

- Комплексний підхід об’єднує дослідників, які педагогічний професіоналізм розглядають як взаємопов’язані та взаємообумовлені елементи діяльності та особистості педагога як рівнозначні компоненти (С.П.Аверін, Л.К.Гребенкіна, Н.В.Гузій, Л.В.Кондрашова, З.І.Равкін, В.А.Сластьонін та ін.)

По-третє, в останній час намітилася чітка тенденція до домінування акмеологічного підходу у визначенні професіоналізму педагога (вихователя, вчителя, викладача), який включає професіоналізм діяльності і професіоналізм особистості, що знаходяться в діалектичній єдності.

Базуючись на врахуванні різних точок зору відносно досліджуваного поняття, визначаємо поняття

«педагогічний професіоналізм викладача»як системну інтегральну характеристику особистості, що являє собою цілісний взаємозв’язок фахово-педагогічної компетентності, професійно-педагогічної майстерності, професійно-значущих якостей та індивідуального іміджу викладача, які детермінують неповторну індивідуальність кожного викладача-професіонала та забезпечують ефективність і оптимальність науково-педагогічної діяльності.

3. Структурно-змістовий аналіз

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Що таке теорія держави і права як фундаментальна наука?	\|	педагогічного професіоналізму викладача вищої школи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.