Загальнотеоретична характеристика

Впровадження у науковий обіг поняття загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права зумовлене передусім потребами уніфікації на універсальному (всесвітньому) рівні нормативного регулювання. Сьогодні на світовому рівні формується певна система принципів права як нормативних засад позитивного права, які окреслилися в процесі розвитку правової культури людства та втілюють її найкращі здобутки в правовій сфері. Такі принципи права можна назвати загальнолюдськими, а з огляду на їхню зумовленість світовим, наднаціональним, універсальним рівнем розвитку, - також загальноцивілізаційними принципами права.

Це поняття, маючи стійке термінологічне значення, дає підставу відмежуватись від використання подібних понять, зокрема таких як "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями", "основні принципи міжнародного права", "загальновизнані (всезагальні) принципи права" та ін.

З точки зору юридичної природи загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, які слід відрізняти від правових принципів як більш широкого поняття, яким охоплюються основні, визначальні правові ідеї. Разом з тим, правові принципи - це найперше принципи правової свідомості або доктрини, тоді як принципи права є загальнозначущими, нормативними, обов'язковими засадами, а їхнє здійснення гарантується державою. Тому видається, що поняття загальнолюдські принципи права та загальнолюдські правові принципи також не є тотожними, оскільки серед загальнолюдських принципів можна виділити як принципи права, так і принципи правової свідомості, доктрини (правові принципи), які не фіксовані у позитивному праві.

Також важливо підкреслити, що загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права, як і будь-які інші, є нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання, а не, скажімо, принципами прав людини, як це може видатися з їхньої назви. Вони випливають з природи права як соціального феномену, покликаного регулювати суспільні відносини, задаючи, за словами А. Мережко, иайзагальніші параметри для розвитку і функціонування будь-якої системи права і всіх юридичних явищ , а їхня сутність полягає у можливості задовольняти суспільні інтереси з тим, щоб це влаштовувало і окремих суб'єктів права, і суспільство в цілому.

Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права як універсальні нормативні засади позитивного права, що відповідають найвищому рівню абстрагування, можуть бути впроваджені у національну систему права. Зауважимо, що ступінь та повнота їх впровадження залежать передусім від механізму такого впровадження. Виділимо міжнародний та національний механізми впровадження загальнолюдських принципів права, кожен з яких за своїм внутрішнім змістом можна поділити на дві частини: а) інституційну (суб'єкти та їхня діяльність) та б) нормативну (сукупність нормативно- правових актів та інших джерел права).

Механізм впровадження загальнолюдських принципів права може бути вироблений як на національному рівні, так і запропонований міжнародною спільнотою та приведений до національних умов шляхом урахування внутрішньодержавної специфіки і узгоджений з міжнародним співтовариством, зокрема регіональними утвореннями.

Оскільки принципи права, як зазначає М.І. Байтін, це те, на чому засновані формування, динаміка і дія права, що дає змогу визначити природу певного права як демократичного чи, навпаки, тоталітарного , то відповідність національної правової системи загальнолюдським правовим принципам є критерієм для визначення держави як демократичної та правової. Відтак важливо наголосити, що, відповідно до концепції "європейського правового простору", рух до цього простору передбачає створення Європи правових держав, в яких у повному обсязі здійснюватимуться загальнолюдські досягнення демократії і цивілізації, такі як верховенство закону у всіх сферах життя суспільства, обмеження держави правом, права і свободи особи, взаємна відповідальність держави і особи, висока роль суду. Європейський правовий простір, зазначає А.Х. Саідов, передбачає подальший розвиток правових форм співробітництва держав Європи не лише шляхом міжнародного права, але й шляхом формування європейських національних правових систем. Становлення європейського правового простору не ідентичне появі певного наддержавного європейського права. Йдеться про вироблення різноманітних форм взаємодії національних держав Європи, про зближення їхніх законодавчих норм, про пошуки спільних рішень конкретних загальноправових проблем. Це не "загальне право" наднаціонального характеру, а пошук і створення певного правового мінімуму в державах, який забезпечує їхнє нормальне взаємне спілкування в рамках загальноєвропейського процесу. Концепція "європейського правового простору" передбачає, що держави Європи повинні виступати як правові держави. В рамках гельсінського процесу вже склався певний варіант уніфікації і гармонізації внутрішнього законодавства держав шляхом приведення його у відповідність з узгодженими загальноєвропейськими стандартами. Очевидні і переваги цього шляху. Не нав'язуючи державам конкретних норм, не підмінюючи внутрішні норми та інститути міжнародними, не зазіхаючи на самобутність правових систем, він встановлює певні правові мінімальні стандарти демократичності, нижче за які держави не повинні опускатися в своєму національному законодавстві.

Бажаючи увійти в європейський правовий простір як демократична правова держава, Україна постала перед проблемою реформування своєї правової системи відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів. Видається, що загальнолюдські принципи права посідають важливе місце серед міжнародних стандартів, оскільки саме ці принципи, по-перше, виражають спільні інтереси людства та сучасні загальнолюдські цінності й ґрунтуються на спільних для людської цивілізації етичних моментах; по-друге, є фундаментальними універсальними засадами для позитивного права, а тому визначають сутність і спрямованість правового регулювання, загальне направлення поведінки суб'єктів права; по-третє, придатні до застосування до найширшого спектра правових ситуацій між будь-якими суб'єктами права у будь-якій системі права як елемент цієї системи, що володіє інтегративною якістю.

Зауважимо також, що загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, тобто визнані більшістю суб'єктів міжнародного права передбаченими у міжнародному праві способами, можуть бути впроваджені в національне законодавство через принципи міжнародного права. Розглядаючи питання впровадження загальнолюдських правових принципів в національну юридичну практику, необхідно врахувати відсутність в них власної зовнішньої форми, що призвело до їх закріплення у найрізноманітніших міжнародно- правових актах та документах: багатосторонніх конвенціях, рішеннях міжнародних судових органів тощо, які, до того ж водночас є джерелами міжнародного права. Це призводить до того, що загальнолюдські принципи права, по-перше, конкретизуються в принципах міжнародного права, де їхній зміст набув найповнішого розкриття; по-друге, через міжнародне право їх впровадження у внутрішньодержавну юридичну практику є найефективнішим. Способи ж впровадження найперше залежатимуть від національних правових традицій. Так у Підсумковому документі Мадридської зустрічі представників держав - учасниць НБСЄ зазначається, що, підтверджуючи свою рішучість поважати і застосовувати принципи, викладені у Заключному Акті НБСЄ, та сприяти їх дієвості, держави-учасниці вважають, що одним із заходів могло б стати їх "відображення в законодавстві - таким способом, який відповідає практиці і процедурі кожної країни" .

Особливість впровадження загальнолюдських принципів права як універсальних нормативних засад, що визначають зміст і направленість правового регулювання, в національне законодавство полягає також у багатоступінчастості процесу їх втілення. Зауважимо, що загальнолюдські принципи права в національне законодавство впроваджуються передусім через загальні (загальноправові) принципи національного права. Окрім того, перш ніж досягнути регулятивного чи охоронного ефекту, принципи права у більшості випадків повинні бути переведені на рівень нормативних приписів, які безпосередньо визначають права і обов'язки суб'єктів. Це здійснюється насамперед шляхом правотворчої, а в необхідних випадках і правороз'яснювальної деталізації. Механізми переведення таких засад у конкретний зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, є багатоманітні: конкретизація закону в підзаконних нормативних актах; роз'яснення норм закону в актах офіційного тлумачення; процесуальні норми, що регулюють процедури прийняття, застосування і виконання закону; різноманітні акти застосування норм права; сюди ж відноситься діяльність державних органів з підготовки і прийняття правових актів. Наступним етапом є втілення нормативних засад у практиці реальних правових відносин через акти дотримання, виконання, використання права.

Отже, кожна держава, перед якою постало питання про впровадження загальнолюдських принципів права в національну систему права, повинна розробити певну процедуру такого впровадження.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Л.2. Загальнолюдські принципи права	\|	Характеристика основних загальнолюдських принципів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.