Світовий досвід ринкової самоорганізації.

Сучасні системи державного управління економікою в Україні не рівноспрямовані на реалізацію єдиної політики захисту інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, зниження тиску держави на ринкові підприємницькі і професійні стосунки, створення ефективної системи взаємодії держави і бізнесу. Окрім того, розвиток самосвідомості і соціально-економічне «дорослішання» багатьох підприємницьких організацій не потребує зайвого регулювання тих комерційних стосунків, присутність в яких державного елементу представляється непотрібною і невиправданою з точки зору основних функцій державного регулювання. В країні існує проблема вакууму між державною політикою і інтелектуально-підприємницьким досвідом, що створює бар’єри соціально-економічного розвитку суспільства, коли рішення влади приймаються кабінетним шляхом, без гідного техніко-економічного обґрунтування та відповідних інструментів реалізації і суспільної підтримки. Також відсутні дієві важелі гармонізації інтересів держави, підприємницьких кіл і громадськості, не сформовані механізми ринкової самоорганізації. Світовій практиці відомі випадки, коли системи ринкової самоорганізації складалися раніше, ніж втручалася держава, і в цьому випадку держава відмовлялася від втручання в цю сферу, оскільки саморегулювання доводило свою ефективність. Саме таким чином складалася система ринкової самоорганізації бізнесу в США. У розвинених країнах процес ринкової самоорганізації здійснювався природним, еволюційним шляхом протягом багатьох десятиліть. Залучення так званих саморегулюючих організацій до регулювання тієї чи іншої професійної сфери діяльності є давньою традицією західноєвропейських держав, починаючи ще з цехів ремісників. Теоретичні проблеми співвідношення державного управління і ринкової самоорганізації досліджували свого часу Д. Локк, Т. Гоббс, Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монеск’є, І Кант, Ф. Гегель.

Дж. Локк (1632 – 1704) у статті «Два трактати про державне управління» критикував феодальну концепцію божественного походження держави, висунув ряд положень, зокрема, «природного права» і «природного стану» індивідів, суспільного договору держави з підлеглими, суверенітету окремих економічних угрупувань. Ш.Л. Монеск’є (1639 – 1755), - основоположник розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, у своїй праці «Про дух законів» висунув ідею необхідності політичної та економічної свободи. Відомі діячі французького Просвітництва Ж.Ж. Руссо (1712 – 1778) та Ф.М.А. Вольтер (1694 – 1777) в своїх роботах «Суспільний договір, або принципи політичного права» та «Думки про державне управління» відповідно означили проблеми бюрократизму в державному апараті і наголосили на необхідності автономії окремих суб’єктів у розрізі реалізації економічної свободи і рівності. Німецький філософ та державний діяч В Гумбольдт (1767 – 1835) розробив раціоналізаторські концепції управління: участь усієї нації в управлінні державою, перебудова громіздкого державного апарату, розподіл функцій між самоорганізацією і державним управлінням [2, с. 50-53].

Взагалі збільшення на протязі часу кількості саморегулюючих систем — загальносвітова тенденція. Швеція, – країна сталих демократичних традицій, має дуже давній досвід прийняття самостійних економічних та юридичних рішень безпосередньо на місцях. Ще в перші століття нашої ери глави сімей регулярно збиралися на ради (ting – тінги) для врегулювання розбіжностей та здійснення судочинства. У період середньовіччя як у сільських районах, так і в містах існувала добре розвинута система місцевого саморегулювання. У середині XIV століття кодекс короля Магнуса Еріксона (рання конституція) гарантував станові йоменів як особисту, так і фінансову свободу і право впливати на вирішення загальнодержавних проблем [2, с. 136-140]. Спадщина указів 1807, 1843 та 1862 років стосовно місцевої самоорганізації ґрунтувалася на концепції вільного об’єднання громадян, де всі члени мають право оскаржувати рішення своїх виборних представників, - і нині позови на місцеві органи самоврядування розглядаються як інструмент місцевої демократії. Подібні підходи можна знайти у шведських законах, що регулюють діяльність акціонерних кампаній.

Швеція змогла знайти ту «золоту середину», яка дає змогу за чинної структури ринкової самоорганізації забезпечувати загальнодержавні інтереси, проводити для всієї країни єдину соціально-економічну політику і водночас не обмежувати підприємницьку ініціативу окремих угрупувань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3. ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ РИНКОВОЇ САМООРГАНІЗАЦІЇ ЯК ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ	\|	Виникнення елементів ринкової самоорганізації в Росії та Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.