Гомеостатична функція.

3.1. Терморегуляторна функція реалізується завдяки переміщенню крові та високій її теплопровідності і теплоємності. Кров бере участь у розподілі тепла у всьому організмі, охолоджуючи енергомісткі органи (серце, печінка тощо) і зігріваючи органи, які втрачають тепло, підтримуючи таким чином постійну температуру тіла. Кров збільшує витрату тепла організмом у разі перегрівання та, навпаки, забезпечує збереження тепла при зниженні температури довкілля, змінюючи інтенсивність кровообігу в шкірі, підшкірній жировій клітковині, м’язах та внутрішніх органах.

3.2.Водно-електролітний обмін забезпечує два основних гомеостатичних процеси: підтримання сталості загального об’єму рідини в організмі та оптимальний розподіл води між водними просторами і секторами організму. Перший процес характеризують такі показники, як осмотичний і онкотичний тиск рідин водних просторів, гідростатичний і гідродинамічний тиск крові, проникність гістогематологічних бар’єрів та інших мембран, активний транспорт електролітів та неелектролітів. Завдяки спрямуванню крові до всіх тканин досягається динамічна сталість внутрішнього середовища та стійкість основних фізіологічних функцій, що має важливе значення для життєдіяльності організму.

Кров характеризується сталістю активної реакції (рН), осмотичного та онкотичного тиску, співвідношення електролітів (Натрію, Кальцію, Хлору, Магнію, Фосфору тощо), вмісту глюкози, кількістю формених елементів. Кров підтримує кислотність внутрішнього середовища (7,35–7,45) за участю білків і мінеральних солей. Наприклад, рН артеріальної крові дорівнює 7,4, венозної – трохи менше 7,0–7,2. Навіть різкі зміни кислотно-лужної рівноваги при патологічному збільшенні кислот у тканинній рідині, наприклад, при діабетичному ацидозі, мало впливають на активну реакцію крові.

3.3. Здійснення креаторних зв’язків. Макромолекули, які переносяться плазмою та форменими елементами крові, здійснюють міжклітинне транспортування інформації для забезпечення регуляції внутрішньоклітинних процесів синтезу білків та підтримання морфогенезу тканин.

3.4. Регуляторна функція. Кров переносить пептиди, іони і гормони, які утворюються в ендокринних залозах, та інших біологічно активних речовин до відповідних клітин-мішеней організму, передаючи таким чином “молекулярну інформацію” від одних органів до інших.

Кров складається з плазми та формених елементів (рис. 2.1). Плазма крові – це рідина, яка наповнює внутрішньосудинний простір, характеризується постійним катіонно-аніонним складом та складом білків, завдяки яким втримується рідина в судинному руслі. Плазма має взаємозв’язок з усіма органами і тканинами та відображає біохімічні і біофізичні процеси, що відбуваються в нашому організмі.

Рис. 2.1.Склад крові практично здорової дорослої людини

Об’єм плазми у чоловіка віком 20–25 років, масою тіла 70 кг становить приблизно 3,5 л (4–5 % маси тіла). Тоді як об’єм крові становить 8 % загальної маси тіла і пов’язаний з об’ємом плазми через гематокритну величину:

Об’єм крові (мл) = об’єм плазми (мл) ^х 100 / 100 – гематокрит.

Наприклад, гематокрит – 38, об’єм плазми 3500 мл, об’єм крові дорівнює 3500 ^х 100 / 100 – 38 = 5645 мл. Отже, наближено об’єм крові становить приблизно 80 мл на 1 кг маси тіла, а плазма 50 мл на 1 кг тіла.

Гематокрит – об’ємна фракція еритроцитів у цільній крові (співвідношення об’ємів еритроцитів та плазми), що залежить від кількості та об’єму еритроцитів. Гематокрит венозної крові відрізняється від артеріальної, тому що в еритроцитах (після проходження тканин вони віддають кисень) накопичується СО₂, в них зростає осмотичний тиск і вони набрякають.Величину гематокриту широко застосовують для оцінки ступеня вираження анемії, як додатковий показник при гемоконцентраційних зсувах, гемодилюціях, а також для діагностики еритремії та симптоматичних еритроцитозів.

Плазма крові містить 91–93 % води і 7–9 % сухого залишку. Сухий залишок складається з органічнких і неорганічних речовин. До органічних речовин плазми крові належать білки, які становлять 7–8 %. У плазмі крові виявлено майже 300 білків, які відрізняються за фізико-хімічними та функціональними властивостями. Це проферменти, ферменти, інгібітори ферментів, гормони, фактори коагуляції, антикоагулянти, транспортні білки, антитіла, антиоксиданти тощо. Білки плазми крові визначають її властивості: колоїдно-осмотичний тиск і постійний об’єм крові, її в’язкість, підтримання її сталого рН та функцій, а саме: захисної, регуляторної, терморегуляторної, дихальної, трофічної тощо:

Усі білки плазми крові об’єднують терміном загальний білок. Кількість загального білка в плазмі є сталою і в дорослих становить 65–85 г/л. Якщо провести забір крові без антикоагулянта, то утвориться кров’яний згусток, який спочатку буде прилипати до стінок пробірки, а потім стиснеться, тобто відбудеться процес ретракції, внаслідок чого утвориться сироватка. У сироватці, на відміну від плазми, нема фібриногену, оскільки в процесі ретракції він перетворюється на фібрин і зв’язує у згусток усі формені елементи крові. Тому в плазмі на 3–5 % білків більше, ніж у сироватці. Кількість білка сироватки крові становить 60–80 г/л (без фібриногену). У клінічній практиці розділення білків плазми крові проводять за допомогою електрофорезу на папері (плазмофорез).

У плазмі (сироватці) крові розрізняють кілька основних фракцій білків, а саме: альбуміни та α₁-, α₂-, β-, γ-глобуліни (рис. 2.2). Альбуміни беруть участь у підтриманні осмотичного тиску крові (створюють онкотичний тиск), транспортуванні з плином крові різних речовин. Глобуліни входять до складу ферментів, є основною імуноглобулінів, які виконують функції антитіл. У сироватці крові між цими двома компонентами існує стале співвідношення – альбуміно-глобуліновий коефіцієнт (А/Г), який дорівнює 1,7–2,3 і має важливе діагностичне значення.

Рис. 2.2.Електрофоретичне розділення білків плазми крові та зміна електрофоретичних спектрів цих білків в разі деяких захворюваннях, за І. Еммріхом

Зміни концентрації білка в плазмі крові можуть мати відносний і абсолютний характер. Відносні зміни концентрації білка відбуваються внаслідок гідремії (затримки води в організмі, що призводить до гіпопротеїнемії); дегідратації (зневоднення організму, що призводить до згущення крові, наприклад, у разі діареї):

Абсолютні зміни концентрації білка плазми є наслідком зниженого надходження білків в організм і розвитку різного типу патологій (диспротеїнемія, парапротеїнемія). У випадку ураження органів і систем, які беруть участь у синтезі білків плазми крові, розвивається диспротеїнемія, яка виражається у порушенні нормального співвідношення білків на протеїнограмі. Феномен появи невластивих організму патологічних білків називають парапротеїнемією. Наприклад, у разі мієломи концентрація білка у плазмі сягає 200–300 г/л.

Визначення загального білка плазми крові колориметричним методом за допомогою біуретового реактиву використовують у клінічній практиці як важливий діагностичний тест. Інтенсивність забарвлення, яке розвивається внаслідок біуретової реакції, є прямопропорційним до вмісту білка в досліджуваній біологічній рідині. При аналізі вмісту загального білка в плазмі крові розрізняють три основні фізіологічні стани організму: нормопротеїнемія, гіпопротеїнемія, гіперпротеїнемія.

Гіпопротеїнемії розвиваються в разі зменшення вмісту білків у крові до рівня нижче ніж 60 г/л. Вони можуть виникати під час порушеня обміну речовин; втрати білка організмом; порушення синтезу білка. Порушення обміну білка є наслідком білкового голодування, причиною якого може бути недостатнє надходження білка в організм або неповноцінність білкової їжі. Втрата білка може відбуватись у випадку порушення діяльності травної системи, коли білок в організмі не засвоюється у достатній кількості (виразки, пухлини травного тракту); у разі хронічних і гострих кровотеч, опіків, крововиливів; під час захворювання нирок – нефротичний синдром на основі порушень процесів фільтрації та реадсорбції білків плазми через ниркові канальці, внаслідок чого в сечі з’являється білок. Якщо виділення білка з сечею перевищує 150 мг за добу, то говорять про протеїнурію. Таке явище спостерігають у випадку гломерулонефритів, токсичних і хронічних уражень нирок. У разі серцево-судинної декомпенсації та набряків унаслідок порушення циркуляції крові, ракової кахексії, перитонітів, перніціозної анемії тощо також відбуваються втрати білка. За таких умов білок не обмінюється в достатній кількості між плазмою та різними органами і тканинами. Порушення синтезу білка може бути наслідком спадкових захворювань, зумовлених дефіцитом ферментів синтезу білка в печінці (ферментопатії).

Гіперпротеїнемії розвиваються в разі збільшенні вмісту білків у крові до рівня понад 80 г/л, можуть виникати у випадку порушення гемодинаміки, згущення крові та синтезу патологічних білків. Розрізняють короткочасні та стійкі гіперпротеїнемії. Короткочасні гіперпротеїнемії спостерігають унаслідок гострих втрат великої кількості рідини. Наприклад, під час довготривалого фізичного навантаження рідина виходить з потовими виділеннями (фізична втрата рідини), а також у разі важкої діареї, безперервного блювання, діабету (патологічна втрата рідини). Стійкі гіперпротеїнемії з’являються у випадку мієломної хвороби (концентрація білка зростає до 300 г/л унаслідок синтезу великої кількості парапротеїнів); деяких форм гепатитів (до 100 г/л); паразитарних захворювань (малярія, токсикоплазмоз – до 120 г/л); захворювань крові, злоякісних новоутворень з метастазами в кістковий мозок; хронічних інфекційних процесів.

Методи, які застосовують у клініко-діагностичних лабораторіях для визначення вмісту білків у біологічних рідинах, поділяють на три групи з відповідною інтерпретацією отриманих результатів. До першої належать визначення загальної кількості білка, до другої – білкових фракцій, до третьої – індивідуальних білків.

Визначення вмісту загального білка є найменш інформативним методом і має діагностичну цінність у тих випадках, коли у нормі в біологічній рідині якісним методом білок не виявляють, тому його поява відразу ж дає змогу запідозрити розвиток певного захворювання.

Виявлення фракцій білків допомагає в загальному оцінити характерне для якогось захворювання збільшення чи зменшення вмісту певних білків.

Найточнішу інформацію можна отримати, визначаючи кількість індивідуальних білків, що дає змогу встановити низку порушень функціонального і спадкового характеру.

Із 10 % об’єму плазми 7 % займають білки, 0,9 % – неорганічні солі, 2,1 % – небілкові органічні речовини. У складі небілкових органічних речовин є: залишковий азот крові, нуклеозиди і нуклеотиди, вуглеводи та їхні похідні, прості й складні ліпіди, вітаміни, проміжні продукти метаболізму (рис. 2.3). Важливим показником обміну речовин в організмі є так званий залишковий азот крові, вміст якого в нормі не перевищує 14–28 ммоль/л (30–40 мг%). Це азот різноманітних органічних і неорганічних сполук, які залишаються в сироватці крові після осадження білків. До складу залишкового азоту входить азот сечовини (близько 50 %), амінокислот (25 %), креатину і креатиніну (7,5 %), сечової кислоти (4 %), аміаку (0,5 %). Вміст залишкового азоту в крові різко зростає при порушенні функції нирок.

Рис. 2.3. Небілкові органічні речовини плазми крові

В нормі в плазмі крові міститься 3,3–5,5 ммоль/л (80–120 мг%) глюкози. Неорганічні речовини плазми крові представлені в основному катіонами Nа⁺, Са²⁺, К⁺, Mg²⁺і аніонами Сl^-, НРО₄^2-, НСО₃^-. Сума концентрації катіонів дорівнює сумі концентрації аніонів у кожній рідині організму, внаслідок чого рідини є електронейтральними – закон електронейтральності. Іони забезпечують нормальне функціонування всіх клітин організму, особливо клітин нервової системи, беруть участь у підтриманні осмотичного тиску позаклітинної рідини, регулюють рН рідин організму. Зміна концентрації електролітів у рідинах спричиняє зміну осмолярності, яка сприяє патологічному переміщенню рідини, змінам кислотно-лужної рівноваги, біоелектричного мембранного потенціалу.

Крім плазми кров містить формені елементи – еритроцити, лейкоцити, тромбоцити. Вони утворюються у кровотворних органах, а саме: в кістковому мозку, тимусі, лімфатичних вузлах, селезінці. Звідси формені елементи надходять у кров, де живуть певний проміжок часу і пізніше руйнуються – вже не в самій крові, а поза нею. При цьому старі еритроцити переважно руйнуються в селезінці, завантажені антитілами – в печінці. Таким чином, існує нерозривний зв’язок формених елементів крові з органами, у яких вони утворюються і руйнуються. Склад периферичної крові відображає в першу чергу стан кровотворення і кроворуйнування.

Склад крові здорової людини відносно постійний (рис. 2.4). Незначні фізіологічні коливання можуть бути пов’язані зі статтю, віком та ін.

Рис. 2.4. Склад плазми та формених елементів крові (у відсотках)

Еритроцити – це високоспеціалізовані червоні кров’яні тільця, які завдяки наявності в них гемоглобіну здійснюють функцію транспорту газоподібних речовин (кисень і вуглекислоти) в організмі. Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку. Після народження дитини червоний кістковий мозок міститься майже в кожній кісточці. З 3–4 років життя він починає перероджуватися в жирову тканину і до 12–15 років залишається лише в плоских і трубчастих кістках.

В дорослої людини в нормі є 4,5–5,0 млн. еритроцитів в 1 мм³ крові. У людей, які живуть у гірській місцевості, де є дефіцит кисню, кількість еритроцитів більша (іноді на 30 %). На мазку еритроцити мають своєрідну форму – двоввігнутих дисків; ядро в них відсутнє. У разі руху по капілярах вони легко деформуються. Діаметр еритроцитів коливається від 7,2 до 8,5 мкм. У перенесенні газоподібних продуктів велике значення має розмір поверхні еритроцитів. Відомо, що поверхня одного еритроцита становить 125 мкм². Отже, загальна поверхня еритроцитів, що циркулюють у крові, становить ~ 3500 м². Тривалість життя еритроцитів у середньому 120 діб. В організмі щодня руйнується приблизно 1/100 частина всіх еритроцитів.

Лейкоцити – це різнорідна за своїми морфологічними та функціональними властивостями група клітин крові. На відміну від еритроцитів лейкоцити мають ядро. Розмір їх коливається від 7 до 14 мкм. Розрізняють гранульовані й агранульовані лейкоцити. До гранульованих лейкоцитів належать нейтрофільні, еозинофільні та базофільні лейкоцити, а до агранульованих – лімфоцити і моноцити. Завдяки амебоїдним рухам лейкоцити здатні активно переміщуватися у кров’яному ріслі (не за течією крові) в тому напрямку, де проникли мікроорганізми і токсичні речовини. Наблизившись до них, фагоцитувальні лейкоцити поглинають чужорідні об’єкти в середину і перетравлюють. Якщо чужорідне тіло більше від лейкоцита, то велика кількість лейкоцитів оточують це тіло, утворюючи бар’єр. В людини в нормі є 4–9 тис. лейкоцитів в 1 мм³ крові. Лейкоцитів у новонароджених – 20–30 тис./мм³, оскільки відбувається розсмоктування продуктів розпаду тканин немовляти. На другу добу і до кінця першого року життя кількість лейкоцитів становить 10–12 тис. У 13–15 років кількість лейкоцитів як і в дорослої людини. Термін життя лейкоцитів у середньому становить кілька місяців, хоча окремі лімфоцити живуть всього 2–3 дні.

Лейкоцити відіграють ключову роль у формуванні імунітету людини – стійкості її організму до хвороб. Існує певне співвідношення (у відсотках) між різними типами лейкоцитів – лейкоцитарна формула. Так, нейтрофільні лейкоцити (або нейтрофіли) становлять 65–75 %, еозинофіли 2–5 %, базофіли 0,5~1 %, лімфоцити 20–30%, моноцити 6–8%. У випадку інфекційного захворювання змінюється і загальна кількість лейкоцитів, і лейкоцитарна формула. У дітей до періоду статевого дозрівання лейкоцитарна формула характеризується зниженою кількістю нейтрофілів. Цим пояснюється сприйнятливість дітей до інфекційних захворювань.

Тромбоцити (кров’яні пластинки) – дрібні тільця різної форми, розміром 2–3 мкм, які відіграють важливу роль у згортанні крові (утворенні тромбу). Вони утворюються в червоному кістковому мозку і селезінці. В 1 мкл крові є 200–320 тис. тромбоцитів. Вдень їх більше ніж вночі. Тривалість життя тромбоцитів 5–8 днів.

Будь-яке відхилення від нормального функціонування організму приводить до змін у складі крові, тому її дослідження відіграє важливу роль при діагностиці захворювань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальний аналіз крові	\|	Гематологічні дослідження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.