Загальний аналіз крові

Кров відрізняється від інших систем організму тим, що вона рідка. За походженням вона є різновидом сполучної тканини. Разом з лімфою і тканинною рідиною кров є внутрішнім середовищем організму. Вона складається з крові циркулюючої та депонованої (синуси селезінки, судини легень і шкіри та шлунково-кишкового тракту), органів кровотворення (червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли і селезінка) і кроворуйнування (макрофагальна система селезінки й печінки та червоний кістковий мозок), механізмів нервової та гуморальної регуляції. Усе це спрямоване на підтримання оптимальної кількості формених елементів крові та компонентів плазми в одиниці об’єму з метою підтримання гомеостазу організму.

У дорослої людини масою 60–70 кг міститься 5–5,5 л крові. Значна її кількість – до 50 % “зарезервована” у кров’яних депо. Депо крові бере участь у підтриманні постійної кількості циркулюючої крові. Під час важкої фізичної роботи або внаслідок втрати крові через травму, запаси крові із депо поступають у загальний кровотік.

Об’єм циркулюючої крові залежить від віку, статі, маси і функціонального стану організму (фізичне навантаження, споживання великої кількості води можуть тимчасово збільшити цей показник). З віком відносна кількість крові змінюється. Так, у новонароджених маса крові становить ~15 % від маси тіла, в однорічних дітей – 11 %, в 14 років – 7 %. Кров утворюється в кровотворних органах – печінці, селезінці, кістковому мозку і лімфатичній системі.

Кров у живому організмі перебуває у постійному русі. Вона є рухомою тканиною, яка заповнює розгалужену сітку судин. Кожного дня кров проходить через серце більш ніж 1000 разів. Через стінки капілярів вільно проходить обмін між кров’ю і тканинами. Надходячи у всі частини організму, кров виконує різноманітні функції:

1. Транспортна функція – перенесення різноманітних речовин. Речовини транспортуються в адсорбованому вигляді (з форменими елементами), розчиненому (в плазмі) й у вигляді хімічних зворотних комплексів (наприклад, хіломікрони, О₂ з гемоглобіном).

1.1. Дихальна функція– транспорт кисню від легень і оксиду карбонатної кислоти від тканин до легень. Проходячи через капіляри тканин організму, артеріальна кров втрачає кисень, збагачується СО₂ і стає венозною. Проходячи через капіляри легень, вона віддає СО₂, який виводиться в навколишнє середовище, приймає кисень і знову стає артеріальною. Процес трансмісії кисню від органів дихання до тканин організму, а вуглекислоти – в протилежному напрямку, і є дихальною фуцкцію крові. Обмін газів (О₂ і СО₂) між альвеолярним повітрям і кров’ю в легенях, а також між тканинами і кров’ю відбувається за допомогою дифузії, зумовленої різницею парціального тиску газів. Транспорт необхідної кількосі кисню забезпечується наявністю в крові гемоглобіну, який легко вступає з киснем у нестійкий зв’язок, утворюючи оксигемоглобін. При парціальному тиску в легенях людини близько 100 мм рт. ст. (12,5 кПа) гемоглобін на 97–98 % перетворюється в оксигемоглобін. У тканинах при нижчому парціальному тиску кисню оксигемоглобін віддає кисень, перетворюючись на відновлений гемоглобін. Ефективність транспортування кисню гемоглобіном відображає крива дисоціації оксигемоглобіну, яка характеризує ступінь насичення гемоглобіну киснем залежно від парціального тиску кисню, оксиду карбонатної кислоти в крові, концентрації протонів водню (рН крові) та її температури, а також киснева ємність, тобто максимальна кількість кисню, яку може зв’язати кров. Киснева ємність крові залежить від вмісту в ній гемоглобіну. У 100 мл крові людини міститься близько 15 г гемоглобіну. З огляду на те, що 1 г гемоглобіну може зв’язати 1,34 мл кисню, киснева ємність крові становить 20 мл кисню на 100 мл крові.

1.2. Трофічна функція– транспорт пластичних (амінокислот, нуклеозидів, вітамінів, мінеральних речовин) та енергетичних (глюкози, жирних кислот, тригліцеридів) ресурсів від органів травного тракту, органів-депо до клітин і тканин організму, в яких вони підлягають подальшим перетворенням. Продукти перетворення вуглеводів (глюкоза, фруктоза, галактоза) і білків (низькомолекулярні пептиди, амінокислоти), а також електроліти та вітаміни всмоктуються безпосередньо в кров, яка тече капілярами ворсинок кишок. Нейтральний жир та продукти його розпаду (гліцерин і жирні кислоти) всмоктуються в кров та лімфу. Речовини, які транспортуються кров’ю, надходять із нею через ворітну вену до печінки, а відтак поширюються по всьому організму.

Глюкоза переноситься з кров’ю в печінку. Надлишок глюкози депонується у вигляді глікогену. Решта глюкози транспортується до всіх органів і тканин. У разі виконання людиною фізичної роботи і недостатнього забезпечення киснем глікоген розпадається до молочної кислоти (гліколіз), яка з кров’ю переноситься в печінку, де знову використовується для синтезу глікогену або глюкози.

Амінокислоти транспортуються кров’ю по всьому організму і використовуються як пластичний матеріал для побудови білків тканин, а також для енергетичних потреб.

Тригліцериди та жирні кислоти, що утворюються внаслідок розпаду ліпідів, транспортуються до всіх органів і використовуються головним чином для енергетичних потреб. Надлишок жирів відкладається в жирових депо, звідки в разі потреби можливе повторне надходження в кров і до місць використання. Жири у вигляді хіломікронів всмоктуються в лімфатичну систему та потрапляють з лімфатичної грудної протоки в кров’яне русло.

1.3. Екскреторна функція полягає у виведенні кінцевих продуктів обміну речовин (аміаку, сечовини, креатиніну, сечової кислоти, надлишку води, органічних і мінеральних речовин) через нирки та інші органи виділення (потові залози шкіри, органи дихання, шлунково-кишковий тракт) та участі в процесі утворення сечі. Наприклад, аміак, один з продуктів азотистого обміну, утворюється головним чином внаслідок дезамінування амінокислот. Аміак – токсична речовина для організму; в крові його небагато, бо основна частина аміаку перетворюється на сечовину. Частина аміаку виділяється нирками у вигляді амонійних солей. Сечовина є кінцевим продуктом азотистого обміну. Кінцевим продуктом пуринових основ є сечова кислота, яка транспортується кров’ю до нирок і виводиться зі сечею.

2. Захисна функція здійснюється речовинами, що забезпечують захист від крововтрати і створюють гуморальний захист від інфекцій і токсинів, а також лейкоцитами (нейтрофілами, лімфоцитами, моноцитами), які спрямовуються течією крові в центр інфекції, до місця її проникнення. Течією крові також знешкоджуються продукти деструкції тканин.

2.1. Гемостаз – здатність організму реагувати на порушення цілісності судинної стінки зупинкою кровотечі при взаємодії системи зсідання та протизсідання крові.

2.2. Неспецифічні протизапальні механізми забезпечують чітку бактеріолітичну дію; представлені білковими речовинами плазми крові, що здійснюють лізис чужих клітин. Їх вміст та активність не змінюються протягом життя. Це пропердинова система, система комплементу, лейкіни, плакіни, β-лізини, лізоцим, інтерферон лейкоцитів, а також речовини, що пригнічують ферментативу активність мікроорганізмів та життєдіяльність вірусів.

2.3. Фагоцитоз – процес активного захоплення і поглинання сторонніх макромолекул спеціалізованими клітинами – фагоцитами. Фагоцитозу підлягають чужорідні агенти незалежно від стану імунної системи. Фагоцитоз активізує імунні механізми захисту.

2.4. Специфічні механізми захисту є основою імунітету. Імунітетом називають захист організму від живих тіл і речовин, що мають ознаки генетичної відмінності. До них належать мікроорганізми та віруси (інфекційний імунітет), найпростіші, грибки, глисти (паразитарний імунітет), а також клітини (зокрема ракові), тканини (при трансплантації органів), алогенні білки та їх сполуки з ліпідами і полісахаридами (неінфекційний імунітет).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Хід роботи	\|	Гомеостатична функція.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.