Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Волнно-Подільський артезіанський басейн

Рис. 4.1 Карта поширення водоносного горизонту мергельно- крейдяних відкладів у Дніпровсько-Донецькому артезіанському басейні (склали Ю.Г. Головченко, Ж.С. Камзіст).

1 - межа регіону; 2 - контур поширення водоносного горизонту; 3 - контур , у межах якого туронсько-маастрихтські відклади безводні; 4 - гідроізоп'єзи (перетин через 20м); 5 - межі площ з водами різного хімічного складу й мінералізації; 6-8 - мінералізація та хімічний склад вод (6 - гідрокарбонатні кальцієві води з мінералізацією до 0,5 г/дм3; 7 - гідрокарбонаті кальцієві, рідше гідрокарбонатні кальцієво-натрієві та натрієво-кальцієві води з мінералізацією 0,5-1 г/дм3; 8 - води строкатого складу й мінералізації: у долинах річок - гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією до 0,5-1 г/дм3, а на вододільних ділянках — гідрокарбонатно-сульфатні та сульфатно- гідрокарбонатні кальцієво-натрієві та натрієво-кальцієві, рідше сульфатно- хлоридні та хлоридно-сульфатні натрієво-кальцієві й кальцієво-натрієві з мінералізацією 1-3 г/дм3); 9 - опорна свердловина, її номер.

Живлення водоносного горизонту відбувається, в основному, за рахунок інфільтрації атмосферних опадів на вододільних ділянках північно-східної окраїни Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну, де місцями туронсько-маастрихтські відклади виходять на денну поверхню або перекриті четвертинними піщаними породами невеликої потужності.

Водоносний комплекс широко використовується для господарсько- питного, сільськогосподарського й промислового водопостачання, особливо в Чернігівській і Сумській і (властях, а також у районі м. Харкова (в інтервалі 40- 100 м). Дебіти свердловин, залежно від місця їх розташування, змінюються від 1 - 2 до 20 - 40 дм3/с; питомі дебіти - від 0,3 до 4 - 7 дм3/с. П'єзометричні рівні води на вододілах встановлюються на глибинах 3-9 м, рідше 20-30м, а в зниженнях рельєфу і в долинах річок свердловини нерідко фонтанують Коефіцієнти фільтрації тріщинуватої крейдяно-мергельної товщі під алювіальними відкладами терас р. Сів. Донець досягають 150 і більше м/добу.

Характерною для турон-маастрихтського комплексу є поступова зміна сольового складу та мінералізації з глибиною. У зоні інтенсивної циркуляції, на глибині до 100-200 м, води ці переважно гідрокарбонатні кальцієві із загальною мінералізацією 0,4-0,5 г/дм3. В приосьовій частині басейну (Чернігівська область) води гідрокарбонатні натрієві, гідрокарбонатні натрієво-кальцієві. Загальна жорсткість їх змінюється від 0,6 до 20 мг-екв/дм3, переважає 2,5-8 мг- екв/дм3, рН змінюється здебільшого від 8,3 до 8,5.

У районах неглибокого залягання, де горизонт мергельно-крейдяної товщі звичайно має велику водозбагаченість і добру якість води, він є одним з найбільш перспективних джерел водопостачання.

Водоносність сеноман-альбських або сеноман-нижньокрейдових відкладів2s- ).Ці відклади поширені майже на всій території Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну, і відсутні лише в долині р. Дніпра, південніше міста Черкас, де вони повністю розмиті. Природні виходи сеноманських відкладів на денну поверхню спостерігаються в чисельних відслоненнях по схилах річкових долин і балок, особливо на північно-східній окраїні басейну, за межами України, де знаходиться область живлення водо­носного горизонту. Слабоводозбагачені верхи сеноману (К2с) складені товщею крейди і мертелів крейдоподібних, піскуватих з кременистими стягненнями і фосфоритами загальною потужністю до 13м.

Водонасичені сеноман-альбські відклади буромської світи ( ) представлені кварцово-глауконітовими і фосфоритовими пісками з включеннями кремінних пісковиків та пісковиками вапнистими з фосфоритами, загальною потужністю, що не перевищує 40м. В Північно-східному районі та на частині Центрального вони підстилаються щільними каолінистими глинами, нерідко з вуглистими прошарками ( аптський ярус). Залягають сеноман- альбські відклади на глибинах від 20-50 до 100-150м на окраїнах басейну, занурюючись в центральній його частині на глибину 650-725м. Перекриваються вони переважно щільними, практично водотривкими мергельно-крейдяними породами туронського ярусу, що мають потужність до 180м. В районах солянокупольних структур центральної частини Дніпровського басейну сеноман-альбський водоносний горизонт має гідравлічний зв'язок з водами бучацько-канівського водоносного горизонту.

З піщаними утвореннями сеноман-альбу пов'язаний потужний напірний водоносний горизонт, викритий чисельними свердловинами, який широко використовується для водопостачання. Найбільш інтенсивна експлуатація його здійснюється на південно-західній окраїні басейну, де товща пісків містить прошарки ніздрюватих кремінних пісковиків (гезів), які відрізняються доброю

 

водовіддачею. Дебіти свердловин змінюються від 0,7 до 39 дм3/с, питомі дебіти - від незначних до 10,2 дм3/с.

Успішно експлуатується цей водоносний горизонт у Полтаві, в Миргороді, Харкові (в інтервалі 600-800 м) та інших населених пунктах.

У центральній частині басейну, де водоносний горизонт занурюється на великі глибини і водовміщуючі породи представлені дрібнозернистими глинистими пісками, продуктивність свердловин різко знижується.

На більшій частині площі свого поширення горизонт містить прісні води, придатні для питного, промислового й сільськогосподарського водопостачання. Частіше це гідрокарбонатні кальцієві води з мінералізацією до 0,8 г/дм3 і загальною жорсткістю 5,3-7,3 мг - екв/дм3. Звичайно води сеноман-альбських відкладів високотермальпі, прозорі, приємні на смак. Але поряд з прісними в центральній частині басейну (Ромни, Миргород, Ісачки та ін.) зустрічаються сильномінералізовані води, що пов'язано з широким розвитком тут солянокупольних структур.

Живлення сеноманського водоносного горизонту здійснюється, головним чином, за рахунок інфільтрації атмосферних опадів на північно-східній окраїні басейну - на ділянках неглибокого залягання відкладів сеноман-альбу. Крім того, живлення в якійсь мірі відбувається також: за рахунок переливання більш напірних вод юрських відкладів у центральній частині басейну.

Район розмиву мергельно-крейдяної товщі турон-маастрихту і частково сеноман-альбських відкладів у долині Дніпра, південніше Києва, є основною областю розвантаження сеноманського водоносного горизонту.

Найбільш широко водоносний горизонт використовується в Київській міській агломерації, де за рахунок зменшення потужності та практично виклинювання аптських глин він утворює єдиний водоносний комплекс з водонасиченими келовейськими (верхи середньої юри) відкладами. Цей комплекс поширений майже скрізь, за винятком південно-західної частини КМА, і експлуатується багатьма свердловинами міського водозабору, продуктивність яких змінюється в межах 11-39 дм3/с. В сучасній гідрогеологічній стратифікації в Центральній частині ДЦАБ (Київська область) його виділяють як об'єднаний водоносний комплекс у відкладах іваницької світи середньої та верхньої юри і загорівської, журавської, буромської світ нижньої та верхньої крейди Залягає він на глибинах 78-160м. Має потужність від декількох метрів в межах схилу УКЩ до 30-45м перед Остер-Золотоношським валом. Водовміщуючі породи представлені різнозернистими пісками та пісковиками з прошарками вапняків, кременів, глин, алевритів, мертелів. У районі Харкова широко використовуються для водопостачання напірні води

нерозчленованого комплексу нсрхньоюрських-нижньокрейдових відкладів, пов'язаних з товщею дрібно- і різнозернистих кварцових пісків, які залягають з глибини 550-700 м; потужність водовміщуючих порід змінюється від 4 до 57м. тут цей водоносний комплекс найбільш перспективний для централізованого водопостачання.

Водоносність юрських відкладів. Відклади всіх трьох відділів юри містять в собі напірні водоносні горизонти, викриті в Дніпровсько-Донецькому артезіанському басейні. У відкладах верхньої юри в тріщинуватих і кавернозних вапняках і пісковиках іваницької світи оксфордського ярусу (верхня підсвіта) ( ), що залягають на глинах келовею і перекриті піщано- глинистими породами нижньої крейди, напірні води викриті свердловинами в північно-західній частині басейну (Чернігівська область). Глибина залягання 270 - 330м, статичні рівні встановлюються на глибинах 1,5 - 4м, окремі свердловини виливають воду. Величина напору становить 270 - 315 м. Дебіти свердловин змінюються від 0,36 до 1,4 дм3/с, питомі дебіти не перевищують 0,03 дм3/с.

У південно-східній частині Харківської області води верхньо-юрських відкладів залягають на невеликих глибинах близько 40 - 180м і широко використовуються для водопостачання.

Водоносність середньоюрських відкладів добре вивчена на північно- західній окраїні басейну, де юрські відклади залягають порівняно неглибоко і викриті в ряді населених пунктів (Києві, Яготині, Обухові, Каневі, Черкасах та ін.). Напірні води середньої юри, крім відкладів нижньої підсвіти іваницької світи (келовейський ярус), пов'язані, в основному з піщаною товщею байоського ярусу ( ) і, у меншій мірі, - батського ( ) ярусу.

Літологічно піщані відклади байосу, які є основною водовміщуючою товщею середньої юри, представлені дрібно- і середньо-зернистими кварцовими пісками, у середній частині - нерідко глинистими і вуглистими, у нижній - більш крупнозернистими й гравелистими. Зустрічаються в них і окремі лінзи бурого вугілля.

На північно-західній частині басейну (Чернігівська область) водоносний горизонт у юрських відкладах поширений повсюдно і представлений верхнім і середнім відділами. Опорними колекторами підземних вод у верхній частині розрізу є тріщинуваті вапняки і пісковики, іноді піски, в нижній частині - піски і пісковики, що перешаровуються з щільними глинами і алевролітами. Потужність товщі становить 150 - 300 м. Підземні води мало вивчені. Води напірні, висота напору 750м (с.Березне). Дебіт свердловин складає 0,7 - 7,7 дм3/с, з пониженням 30-90м (за даними О.П. Нікіташа та ін.). За хімічним складом води хлоридні натрієві з мінералізацією 4,0 г/дм3.

В новій гідрогеологічній стратифікації в Центральній області ДДАБ в байоському ярусі виділяється водоносний горизонт у відкладах орельської світи середньої юри (.їгог). Цей водоносний горизонт інтенсивно використається для централізованого водопостачання м.Києва та прилеглих населених пунктів, де він розкритий значною кількістю свердловин на глибинах 175-320м.

 

 

Волино-Подільський артезіанський басейн (ВПАБ) розташований у північно-західній частині України. У межах України розташована більша частина Волино-Подільського басейну, природними межами якого служать на заході -Городокський розлом і контур розвитку сарматських відкладів, на сході - Український басейн тріщинних вод, на півночі Поліський вал, на південному заході - Зовнішня зона Передкарпатського прогину, яка відноситься до складчастої області Карпат.

У межах басейну чітко виділяються два гідрогеологічні райони другого порядку: Львівська палеозойська западина разом з Передкарпатським прогином, що охоплюють центральну та західну частини басейну і Волино- Подільська плита, яка займає східну і північно-східну частини. Перший район характеризується глибоким заляганням фундаменту (5000м) і потужною зоною солоних вод та розсолів, що відносить його до басейнів елізійного типу. Львівська западина є найбільш зануреною частиною фундаменту, яка характеризується різким збільшенням потужностей крейдових і кам'яновугільних відкладів. На зрізі крейдових відкладів вона переходить у Львівську верхньо-крейдову мульду.

Волино-Подільська плита відноситься до області похилого занурення кристалічного фундаменту та характеризується сприятливими умовами формування ресурсів прісних підземних вод, зона яких на окремих ділянках досягає 1000м. У районах неглибокого залягання фундаменту підземні води різних горизонтів гідравлічно пов'язані між собою і утворюють, на окремих ділянках, єдиний водоносний комплекс. У зв'язку з цим, артезіанський басейн, приурочений до Волино-Подільської плити можна назвати інфільтраційним.

Північна половина ВПАБ характеризується чітко вираженим інверсійним співвідношенням орографії і тектоніки або древньої структури, тобто відрізняється різкою невідповідністю між його структурними границями і границями водообмінних басейнів морів і великих річок [12]. Саме у його межах розташовані два регіони (басейни стоку в моря) - Балтійський і Чорноморський і п'ять провінцій (водообмінних басейнів стоку великих річок) - Вісленська, Дніпровська, Дністровська, Дунайська, Південнобузька. Для них характерні єдині основні трендові напрямки регіонального підземного стоку.

Основна особливість морфоструктури Волино-Подільського басейну полягає у наявності складного субширотного північного уступу Подільського підняття, який в якості вододілу поділив територію на два басейни стоку поверхневих вод - північний та південний. В першому витримується головний напрямок стоку річок на північ (Західний Буг та притоки Прип'яті: Тур'я, Стохід, Стир, Горинь), в другому - на південь (Південний Буг, притоки р. Дністер).

У Волино-Подільському артезіанському басейні поширені переважно тріщинні води, приурочені до теригенно-вулканогенного комплексу порід широкого стратиграфічного діапазону: у відкладах верхнього протерозою, кембрію, ордовику та силуру, девону, карбону, юри та верхньої крейди, і в меншій мірі - пластові порові води у відкладах сеноману, сармату, бадену та четвертинного періоду.

 


Читайте також:

  1. Відкладання осадочного матеріалу у водному басейні
  2. Геотектонічні особливості розподілу ресурсів нафти і газу в межах відомих осадових басейнів
  3. ЛЕКЦІЯ 5. ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОСИСТЕМ РІЧКОВИХ БАСЕЙНІВ В УМОВАХ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  4. Особливості оподаткування басейнів та незавершеного будівництва
  5. Рекреаційно-туристичне господарство країн Карибського басейну




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Водоносність крейдових відкладів. | Водоносність відкладів верхньої і нижньої крейди.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.