• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Література

1. Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребенка и его значе­ние. — М.: Педагогика, 1991.

2. Никитин Б., Никитина Л. Мы, наши дети и внуки. — М.: Молодая гвардия, 1989.

19 — 3-1136

3. Педагогика здоровья. — М.: Педагогика, 1990.

4. Спок Б. Ребенок и уход за ним. — М.: Знание, 1990.

5. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1977.

6. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розви­неної особистості // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976.

7. Фіцула MM. Педагогіка. — К.: Академія, 2000.

Завдання для самостійної роботи

1. Користуючись збіркою українських прислів'їв, приказок, випи­шіть 15—20 прислів'їв про ставлення народу до здоров'я людини.

2. Віднайдіть описи побутових звичаїв українського народу, спрямованих на фізичне виховання дітей.

3. Випишіть роздуми П.Ф. Лесгафта про напрямки фізично­го виховання дітей в сім'ї.

4. Випишіть кілька думок В.О. Сухомлинського про діяль­ність школи з фізичного виховання дітей.

5. Ознайомтесь з книгою Б. Нікітіна і Л. Нікітіної "Ми, наші діти й онуки" і випишіть оригінальні думки щодо фізичного виховання дітей в сім'ї, які ви взяли б на озброєння у вихованні власних дітей.

6. Проаналізуйте уроки з фізичної культури у школі для дітей певної вікової групи і визначте основний зміст фізичного виховання.

7. Відвідайте урок зі свого фаху і проаналізуйте дії вчителя із забезпечення умов для фізичного виховання школярів.

8. Опишіть систему фізичного виховання у тій школі, в якій вчилися.

9. Проаналізуйте, наскільки доцільною була робота ваших батьків з організації фізичного виховання у вашій сім'ї.

Завдання для самоконтролю

1. Розкрийте завдання фізичного виховання. Обґрунтуйте необхідність підвищення уваги до проблем виховання людини в сучасних умовах.

2. У чому ви вбачаєте зв'язок між фізичним, трудовим та есте­тичним вихованням?

3. Визначте основні напрямки розв'язання завдань фізичного ви­ховання.

4. Які засоби фізичного виховання, на ваш погляд, є найбільш ефек­тивними?

5. Чому фізичне виховання здійснюється на кожному "квадратно­му метрі" педагогічного простору?

6. Яке місце у системі фізичного виховання ви залишили б для валеології?

7. В.О. Сухомлинський писав: "Заняття фізкультурою та спортом відіграють певну роль у всебічному розвитку учнів лише тоді, коли вся виховна робота пройнята турботою про здоров'я". Розкрийте зв'язок між цими поняттями.

8. Визначте систему фізичного виховання у школі вашої мрії.

9. Який зміст ви вкладаєте в поняття "фізична культура людини"?

10. Вкажіть на основні засоби фізичного виховання. Назвіть циф­ру, до якої сходяться лінії від обраних вами понять.

11. Чим викликана, на ваш погляд, необхідність посилення уваги до фізичного виховання людини? Із пропонованих положень оберіть ті, які характеризують ваш погляд на цю проблему.

A. Наявність вільного часу, що дає змогу займатися фізичною куль­турою.

Б. Зміна видів діяльності, перевага таких, які вимагають статич­ного положення людини.

B. Недостатнє залучення значної частини людей до адекватної трудової діяльності.

Г. Вплив інформаційного вибуху.

Д. Зміни кліматичних умов.

Е. Активне використання засобів механізації та автоматизації.

Є. Порушення екологічної рівноваги.

Ж. Поява великої кількості книг.

3. Надмірне харчування дітей.

І. Вплив акселерації.

19*

3.9. ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

Педагогічне спілкування, його функції. Структу­ра, рівні, види спілкування. Стилі спілкування. Пси-хологопедагогічні умови ефективності спілкування. Література. Завдання для самостійної роботи. Зав­дання для самоконтролю.

Людина — продукт природи і суспільства. Повноцінний роз­виток людини, і передусім психічний, соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними homo sapiens. Люди, які оточу­ють особистість, є невичерпним джерелом її соціального ста­новлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок осо­бистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлюється її природними потреба­ми. Серце людини "зіткано" з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сут­ністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки спілкуванню з істота­ми свого виду чи роду.

Прагнення до людського спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності особистості. Психо­лог О.О. Ухтомський писав: "Я давно думаю, що письменство виникло в людстві "з горя", як наслідок невдоволення потреби мати перед собою співбесідника і товариша! Не маючи цього скарбу поряд з собою, людина і придумала писати кому-небудь уявному, далекому співбесіднику навмання, що там далеко знайдуться душі, які зарезонують на твої запити, думки і вис­новки".

Професійна діяльність учителя-вихователя цілковито спи­рається на спілкування, залежить від спілкування. Педагог має генерувати процес спілкування. Від цього залежать його успі­хи в навчально-виховній роботі, становлення професійної май­стерності.

3.9.1. Педагогічне спілкування, його функції

Педагогічне спілкуванняє системою органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця у всіх сфе­рах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов актив­ної результативної життєдіяльності особистості. Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у про­цесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприят­ливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, за­безпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяль­ності, ефективне керівництво соціально-психологічними проце­сами в учнівському колективі і дає змогу максимально викори­стовувати особистісні якості вихованців.

Професійне педагогічне спілкування виступає як взаємообу-мовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім вид професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не лише взаємодіє з вихо­ванцем, а й має залишатися одночасно і поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.

Оскільки ми розуміємо спілкування як діяльність, то необ­хідно виділити аксіоматичні фактори: а) інтеціональність (на­явність конкретної мети та специфічних мотивів); б) результа­тивність (міра збігання досягнутого результату з означеною ме­тою); в) нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).

Можна виділити певні умовні категорії спілкування: діяль­ність, взаємодія, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємо-оцінка.

Спілкування виконує не лише пізнавальну роль, а є своєрід­ним практичним людинознавством, оскільки за допомогою спіл­кування особистість пізнає не лише іншу людину, але й саму себе. Педагогічному спілкуванню властиві такі функції: а) пі­знання особистості; б) обмін інформацією; в) організація діяль­ності; г) обмін ролями; д) співпереживання; є) самоутверджен­ня; є) регулювання спільної діяльності; ж) спонукання особи­стості до дії та взаємодії (рис. 3.30).

3.9.2. Структура, рівні, види спілкування

Педагогічне спілкування, як і спілкування взагалі, — досить складний феномен, вимагає творчого підходу. Та все ж, виходя­чи з логіки навчально-виховного процесу, професійне спілку­вання має певну структуру, яка включає такі етапи (рис. 3.31):

1. Моделювання очікуваного спілкування з окремими вихо­ванцями або дитячим колективом. Воно здійснюється педаго­гом завчасно на основі знання особливостей фізичного і со­ціально-психічного розвитку особистості вихованця, розуміння особливостей прояву його характеру, обізнаності з рівнем роз­витку колективу, передбачення можливих зустрічних дій окре­мого вихованця або всього колективу. Цей етап можна назвати прогностичним.

2. Організація початкового етапу спілкування вимагає швид­кого залучення вихованця, а особливо дитячого колективу, до процесу безпосередньої взаємодії. Інколи цей етап називають "комунікативною атакою". Головне, щоб організація здійсню­валась шляхом конкретної діяльності і спрямовувалась на діяль­ність, та ще й таку, яка викликає в учнів інтерес.

3. Керівництво спілкуванням у педагогічному процесі пе­редбачає підтримання ініціативи вихованців у спілкуванні, вне­сення необхідних коректив, врахування соціальних умов, віку вихованців, їх індивідуальних особливостей, заохочення до ак­тивного спілкування.

4. Аналіз результатів спілкування має бути спрямований на зіставлення проведеної роботи з раніше визначеними завдан­нями, виділення і аналіз допущених помилок, обдумування шля­хів і засобів подолання виявлених помилок у майбутньому.

Залежно від змісту і спрямованості дій партнерів виділяють такі рівні спілкування (рис. 3.32).

Рис. 3.31. Етапи педагогічного спілкування

Рис. 3.32. Рівні педагогічного спілкування

1. Конвенційний (лат. convencionalis — відповідно до дого­вору): здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмеже­ний певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті. Він вимагає високої культури спілкування, ретельного дотри­мання певних правил.

2. Примітивний: для того, хто виявляє ініціативу спілкуван­ня, співбесідник виявляється всього-на-всього предметом, по-

трібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціато­ра. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати.

3. Маніпулятивний: партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти.

4. Стандартизований: спілкування ґрунтується на стандар­тах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одно­го. Це своєрідний "контакт масок".

5. Ігровий: спілкування здійснюється в ігровій формі, що вимагає від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон.

6. Діловий: передбачає організацію співбесідника чи колек­тиву вихованців для виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів.

7. Духовний: є вищим рівнем людського спілкування. За такого спілкування партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника по­чуття особливої уваги, шанобливості.

У процесі спілкування люди використовують різні його види (рис. 3.33).

Рис. 3.33. Види педагогічного спілкування

1. Вербальне: основним засобом є слово.

2. Мануальне (лат. manualis — ручний): засобом спілкуван­ня є рухи рук (жести).

3. Матеріальне: одна людина спілкується з іншою за допо­могою певних матеріальних речей (іграшки, одяг, продукти хар­чування та ін.); цей вид спілкування опосередковано об'єднує багатьох людей різних статей, професій у своєрідних, часто без­посередньо не знаних партнерів.

4. Технічне: радіо, кіно, телебачення, телефон та ін.; тут технічні пристрої допомагають людям спілкуватися один з одним, з колективами, зближуючи між собою багатьох людей.

5. Біоенергетичне: пов'язане із сприйняттям біоенергетич­них полів партнерів безпосередньо або на відстані. Цей вид спілкування ще мало вивчений і приховує в собі багато загадок.

Названі види спілкування діють не завжди автономно. У багатьох випадках люди у процесі спілкування використову­ють одночасно різні види, тим самим збагачуючи своє спілку­вання.

3.9.3. Стилі спілкування

На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції на будь-якому рівні) з іншими людь­ми або певними колективами склалися такі стилі спілкування (рис. 3.34):

Рис. 3.34. Стилі педагогічного спілкування

1. Авторитарний (лат. autoritas — влада): ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрямки діяльності шко­лярів, визначає кожен крок діяльності вихованців, зупиняє будь-яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція та ін.

2. Ліберальний (лат. liberalis — вільний): ґрунтується на без­принципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням діям учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності

й ініціативи у керівництві колективом, пасивно спостерігає за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ.

3. Демократичний (лат. demokratia — влада народу, народо­владдя): ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з чле­нами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихо­ванців для виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціати­ву учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів роз­в'язання завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. Демократичний стиль якнай­повніше сприяє розвитку особистості школярів, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демо­кратичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватись педагогіка співробітництва.

У практиці роботи учителів-вихователів спостерігається і так званий змішаний стиль, в якому проглядаються елементи уже названих стилів. Та все ж в умовах становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави націо­нальна школа найперше має розвиватися на демократичних засадах.

3.9.4. Психолого-педагогічні умови ефективності спілкування

Для успішності й ефективності спілкування учитель-вихо-ватель має зважати на певні умови, які забезпечують опти-мальність у сфері взаємин і спілкування з вихованцями.

По-перше, учитель якнайповніше має оволодіти психолого-педагогічними якостями і вміннями. Це той ґрунт, який дає змогу вихователеві оволодівати майстерністю педагогічного спілкування. По-друге, лише високий рівень тактовності учите­ля є важливою передумовою ефективності спілкування з учня­ми, колегами, батьками. Педагогічний такт(лат. taktus — до­тик, відчуття) — це міра педагогічно доцільного впливу учите­ля на учнів з урахуванням їх психічного стану. З педагогіч­ним тактом тісно пов'язані вміння педагога володіти соціаль­ною перцепцією (лат. perceptio — сприймання, пізнання), що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів, людей ("чи­тання по обличчю").

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, за­лежить певною мірою від уміння вчителя "подати себе", ство­рити позитивний імідж шляхом самопрезентації.

Оскільки основним засобом педагогічного спілкування є сло­во, то мовленнєва культура вчителя створює морально-психоло­гічний ореол, який робить спілкування бажаним для вихованців.

Для забезпечення у процесі педагогічного спілкування опти­мального психологічного контакту особистість учителя-вихо-вателя має мати велику кількість "вільних валентностей", тобто здатність "приворожувати" значну кількість дитячих сердець. Наявність цієї здатності залежить передусім від гуманістич­ної спрямованості педагога, його любові до дітей.

У процесі спілкування необхідно дотримуватися внутріш­ньої психологічної схеми протікання цього процесу: а) поси­лаю думку; б) стежу за сприйняттям її партнером (цікавлюсь його оцінкою); в) сприймаю зворотню думку партнера; г) оці­нюю її; д) посилаю у відповідь нову думку.

З метою подолання невпевненості в собі, що характерно для молодих учителів, необхідно займатися своєрідним аутотренін­гом. З цією метою у стані релаксації (лат. relaxatio — змен­шення, послаблення) навіювати собі, вимовляючи такі слова.

— Я люблю дітей.

— Мені з ними цікаво.

— Я спокійний і впевнений.

— Учні слухають мене.

— У спілкуванні з учнями почуваю себе впевнено.

— Дітям цікаво зі мною.

— Настрій у мене бадьорий.

— Усі вихованці слухають мене.

— Я готовий вислухати їх і відповісти на всі запитання та ін.

Слово у процесі розвитку людства дало можливість кон­кретній особистості спілкуватися з собі подібною. Тому люди акумулювали в соціальному досвіді певні правила спілкуван­ня. Педагогові доречно дотримуватися правил педагогічного спілкування, що дасть змогу уникнути багатьох помилок. На­ведемо деякі з цих правил.

1. Пам'ятайте: успіх педагогічної діяльності у першу чергу залежить від культури спілкування.

2. Моделюйте спілкування не "від себе", а від вихованців, від їх потреб та інтересів.

3. Орієнтуйте своє педагогічне мовлення на конкретного учня, а не на абстрактну групу.

4. Використовуйте різні види спілкування.

5. Спілкуйтеся з вихованцями, не будуйте його "по верти­калі", зверху вниз, а на взаємних інтересах.

6. Постійно враховуйте психологічний стан окремих вихо­ванців і колективу в цілому.

7. Вчіться дивитися на себе ніби збоку, постійно аналізуйте свої вчинки і дії.

8. Умійте слухати дітей, зважайте на їх думку.

9. Організовуючи спілкування, намагайтесь зрозуміти настрій вихованців і на цій основі моделюйте своє спілкування.

10. Спілкування не повинно призводити до конфліктів, а має попереджувати їх.

11. Не принижуйте людську гідність вихованців.

12. Спілкування має бути систематичним. Не залишайте "незручних" для вас вихованців поза увагою.

13. Ініціативу спілкування з учнями тримайте у власних руках.

14. У процесі спілкування враховуйте стать вихованців.

15. Уникайте штампів у спілкуванні, постійно шукайте нові форми, засоби, методи і прийоми.

16. Долайте негативні установки щодо конкретного учня.

17. У процесі спілкування уникайте абстрактної критики вихованця, оскільки це породжує опір у ставленні до вихователя.

18. Якомога частіше посміхайтесь вихованцям: це породжує позитивні емоції, спонукає до продуктивного спілкування.

19. Прагніть, щоб у процесі вашого спілкування з дітьми частіше чулися схвалення, заохочення.

20. Відкрито виявляйте в дитячому колективі своє ставлен­ня до вихованців.

21. Постійно розвивайте свою комунікативну пам'ять, три­майте в голові педагогічні ситуації, їх хід.

22. Якщо назріває потреба в індивідуальній бесіді з вихо­ванцями, завчасно розробіть план і хід бесіди.

23. У процесі спілкування в центрі уваги тримайте осо­бистість вихованця, його гідність.

24. Враховуйте соціально-психологічне зростання вихованців за період їх навчання у школі.

25. Систематично аналізуйте процес спілкування.

26. Технологія і тактика спілкування мають бути спрямо­вані на уникнення психологічних бар'єрів між вихователем і вихованцем.

27. Враховуйте у процесі спілкування індивідуальні особ­ливості темпераменту, характеру учня.

28. Окремо зважайте на особливості спілкування з важко-виховуваними учнями.

29. У процесі спілкування з учнями не зловживайте владою, яка належить вам як учителеві.

30. Постійно удосконалюйте інструмент спілкування — влас­не мовлення.

Умовами ефективності педагогічного спілкування є:

— володіння психолого-педагогічними якостями й уміннями;

— володіння педагогічним тактом;

— уміння "подати" себе;

— мовленнєва культура;

— гуманістична спрямованість;

— знання правил спілкування.

Читайте також:

1. Використана література
2. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
3. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
4. Дитяча література буде доступна для розуміння за умови врахування специфіки цільової аудиторії.
5. Довідкова література
6. Додаткова література
7. Додаткова література
8. Додаткова література
9. Додаткова література
10. Додаткова література
11. Додаткова література
12. Додаткова література

Переглядів: 1559