• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ОСНОВИ РАДІАЦІЙНОГО, ХІМІЧНОГО, БІОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ

Радіаційний, хімічний, біологічний захист організовується і здійснюється з метою недопущення або максимального зменшення втрат особового складу підрозділу і забезпечення необхідних умов для виконання поставлених завдань під час дій в обстановці радіоактивного, хімічного, біологічного зараження, підвищення їх захисту від високоточної та інших видів зброї, а також маскування своїх дій димами (аерозолями).

Основними завданнями (заходами) РХБ захисту є:

► виявлення та оцінювання РХБ обстановки (радіаційна, хімічна розвідка і контроль);

► підтримання живучості військ (сил) в умовах РХБ зараження (оповіщення про РХБ обстановку, застосування засобів індивідуального і колективного захисту, виконання режимно-обмежувальних заходів);

► ліквідація РХБ зараження (часткова спеціальна обробка ОВТ; часткова санітарна обробка особового складу; а також дегазація, дезактивація, дезінфекція фортифікаційних споруд);

► маскування дій військ (сил) та об’єктів із застосуванням аерозолів.

Завдання радіаційного, хімічного, біологічного захисту виконуються силами і засобами взводу (відділення, екіпажу танка) з використанням табельних засобів у всіх видах воєнних дій, різних умовах обстановки, будь-який час року і доби. При цьому найбільш складні та специфічні завдання, які потребують особливої підготовки особового складу і застосування спеціальної техніки, виконуються підрозділами радіаційного, хімічного, біологічного захисту.

● Виявлення та оцінювання РХБ обстановки проводиться з метою своєчасного забезпечення інформацією про РХБ обстановку на місцевості, у повітрі, морській акваторії та оповіщення про РХБ зараження і включає: ведення радіаційної, хімічної розвідки; радіаційний і хімічний контроль.

У результаті РХБ розвідки (спостереження) одержуються дані про факт, масштаби радіаційного і хімічного зараження та фактичної радіаційної і хімічної обстановки, визначається необхідність використання засобів індивідуального і колективного захисту. Вона ведеться безперервно спеціальними підготовленими відділеннями (екіпажами, розрахунками) з використанням бортових (переносних) приладів радіаційної і хімічної розвідки. Дані про радіаційну, хімічну і біологічну обстановку наносяться командиром взводу на карту (схему) і передаються старшому командиру.

Радіаційний та хімічний контроль організується з метою отримання даних для оцінки боєздатності військ і визначення обсягу його спеціальної обробки, дезактивації та дегазації матеріальних засобів, ділянок місцевості, шляхів і споруд.

Радіаційний і хімічний контроль у взводі (відділенні, екіпажі танка) проводиться з використанням військових вимірювачів доз опромінювання (дозиметрів) і приладів радіаційної і хімічної розвідки.

● Підтримання живучості військ (сил) в умовах РХБ зараження організується та здійснюється з метою максимального зменшення їх втрат під час дій на зараженій місцевості (повітрі) і включає: оповіщення військ (сил) про РХБ обстановку, застосування засобів індивідуального та колективного захисту, виконання режимно-обмежувальних заходів на зараженій території.

За сигналами оповіщення про радіоактивне, хімічне і біологічне зараження особовий склад, який діє в пішому порядку або на відкритих машинах, не припиняючи виконання бойового завдання, надягає засоби індивідуального захисту, а особовий склад, який перебуває в закритих БТР, БМП і танках, – негайно надягає засоби захисту органів дихання, закриває люки, жалюзі, бійниці і вмикає систему захисту від ЗМУ.

За сигналом “Радіаційна небезпека” особовий склад надягає респіратори (протигази), а за сигналом “Хімічна тривога” – протигази.

Використання засобів індивідуального та колективного захисту організується та здійснюється з метою збереження боєздатності військ (сил) і надання можливості діяти в умовах РХБ зараження.

Своєчасне й уміле використання засобів індивідуального та колективного захисту досягається: постійним контролем наявності та справності засобів індивідуального захисту особового складу, а також засобів колективного захисту в підрозділі; завчасною підготовкою та тренуванням особового складу у використанні засобів індивідуального та колективного захисту в різній обстановці; правильним визначенням місця та часу завчасного переведення засобів індивідуального та колективного захисту в бойове положення; визначення часу перебування особового складу в засобах індивідуального захисту, а також режиму експлуатації засобів колективного захисту; установленням часу зняття засобів індивідуального захисту та вимкнення систем фільтровентиляції для засобів колективного захисту.

Виконання режимно-обмежувальних заходів на зараженій території організується та здійснюється з метою зменшення ризику ураження особового складу в умовах РХБ зараження.

Для зменшення ризику ураження особового складу в умовах РХБ зараження командир повинен розглянути такі заходи: зонування території за ступенями небезпеки; застосування профілактичних засобів від впливу радіаційних, хімічних, біологічних факторів; виведення або заміна підрозділів, які розташовуються на зараженій місцевості; дотримання правил поведінки і дій на зараженій місцевості; пилопридушення на ділянках місцевості.

● Ліквідація РХБ зараження включає виконання заходів часткової спеціальна обробки ОВТ; часткової санітарної обробки особового складу; а також дегазація, дезактивація, дезінфекція фортифікаційних споруд.

Спеціальна обробка організується командирами підрозділів та полягає в проведенні дегазації, дезактивації, дезінфекції озброєння, військової техніки, засобів індивідуального захисту та інших матеріальних засобів. Вона здійснюється силами та засобами самих підрозділів та підрозділами військ РХБ захисту. Залежно від обстановки, наявності часу та засобів спеціальної обробки вона виконується частково або вповному обсязі.

Часткова спеціальна обробка проводиться особовим складом без припинення виконання бойових завдань за вказівкою командирів військових частин (підрозділів) у разі зараження: отруйними речовинами – негайно; радіоактивними речовинами – за першої нагоди, але якнайшвидше після зараження.

Повна спеціальна обробка включає проведення у повному обсязі дегазації, дезактивації, дезінфекції озброєння, військової техніки, засобів індивідуального захисту, обмундирування та інших матеріальних засобів. Вона проводиться з дозволу старшого командира (начальника) силами та засобами самих підрозділів, а також підрозділами військ РХБ захисту, як правило, після виконання бойових завдань у районах, зайнятих військами (на маршрутах висування), або після виходу військ з бою у незаражені райони.

Дегазація, дезактивація та дезінфекція споруд здійснюється, як правило, силами підрозділами, які займають ці споруди.

● Маскування дій підрозділів і об’єктів із застосуванням димів, аерозолів організується та здійснюється з метою зниження ефективності наземної і повітряно-космічної розвідки противника та його засобів ураження.

Основними завданнями є: маскування розташування (базування), висування та бойових дій військ (окремих елементів), відкритих найбільш важливих ділянок маршрутів і доріг, переправ через водні перешкоди та інших об’єктів від засобів розвідки та наведення (самонаведення) зброї противника; осліплення спостережних пунктів, ПУ та розрахунків (екіпажів) вогневих засобів противника; участь у протидії засобам наземної і повітряно-космічної розвідки та системам наведення високоточної зброї противника.

ПОНЯТТЯ ПРО ЯДЕРНУ ЗБРОЮ, ЇЇ УРАЖАЮЧІ ФАКТОРИ ТА
ЗАСОБИ І СПОСОБИ ЗАХИСТУ ВІД НЕЇ

Ядерною зброєю називається зброя масового ураження, уражаюча дія якої заснована на використанні енергії, що виділяється при ланцюгових реакціях поділу важких ядер ізотопів урану і плутонію.

Ядерний вибух супроводжується виділенням великої кількості енергії – за руйнівною і уражаючою дією він у сотні й тисячі разів може перевищувати вибухи найбільших боєприпасів, заряджених звичайними вибуховими речовинами.

Ядерна зброя здатна знищувати засоби масового ураження противника, за короткий час завдавати йому значних втрат у живій силі та бойовій техніці, руйнувати фортифікаційні споруди й інші об’єкти, забруднювати місцевість радіоактивними речовинами (РР), а також має сильний деморалізуючий вплив.

Нейтронна зброя – це один із видів термоядерної зброї, основним уражаючим фактором якої є потік нейтронів.

До ядерних боєприпасів належать споряджені ядерними зарядами головні частини ракет різних типів і призначення, авіабомби, торпеди, глибинні бомби, артилерійські снаряди та ядерні міни.

Потужність ядерних боєприпасів характеризується тротиловим еквівалентом. Тротиловий еквівалент – кількість тротилу в тонах, у якій зосереджена енергія, що дорівнює енергії ядерного заряду.

Ядерні боєприпаси за потужністю поділяють на надмалі (до 1 кт), малі (1‑10 кт), середні (10-100 кт), великі (100 кт-1 Мт) і надвеликі (більше 1 Мт).

До засобів доставки ядерної зброї належать: ракети тактичного, оперативно-тактичного і стратегічного призначення; літаки – носії ядерної зброї; крилаті ракети; підводні човни; артилерія, яка використовує ядерні боєприпаси; ядерні міни, що встановлюються стаціонарно.

Види ядерних вибухів. Розвиток ядерного вибуху
і виникнення уражаючих факторів

Ядерні вибухи поділяють на висотний, повітряний, наземний (надводний) і підземний (підводний) вибухи (мал. 39).

Мал. 39 Ядерні вибухи:
а – повітряний; б – наземний; в – підземний; г – підводний

Висотний ядерний вибух – це вибух, здійснений на висоті більше 10 км з метою порушення радіозв’язку та знищення у польоті ракет і літаків, які не досяжні для наземних об’єктів протидії. Уражаючими факторами висотного вибуху є: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація і електромагнітний імпульс (ЕМІ).

Повітряний ядерний вибух – це вибух, здійснений на висоті до 10 км, коли сфера, що світиться, не торкається землі (води). Повітряні вибухи розділяються на низькі й високі. Сильне радіоактивне забруднення місцевості виникає тільки поблизу епіцентру низьких повітряних вибухів. Забруднення місцевості “по сліду хмари” (у напрямку руху хмари) істотного впливу на дії особового складу не має. Найбільш суттєвими уражаючими факторами під час повітряного ядерного вибуху є ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація і ЕМІ.

Наземний (надводний) ядерний вибух – це вибух, здійснений на поверхні землі (води), при якому область, що світиться, торкається поверхні землі (води), а пиловий (водяний) стовп з моменту виникнення поєднується з хмарою вибуху.

Характерною особливістю наземного (надводного) ядерного вибуху є сильне радіоактивне забруднення місцевості (води) як у районі вибуху, так і в напрямку руху хмари вибуху. Уражаючими факторами такого вибуху є ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне забруднення місцевості і ЕМІ.

Підземний (підводний) ядерний вибух – це вибух, здійснений під землею (під водою), що характеризується викидом значної кількості ґрунту (води), перемішаного з продуктами ядерної вибухової речовини (осколки ділення урану або плутонію). Уражаюча і руйнівна дія підземного ядерного вибуху в основному визначається сейсмовибуховими хвилями (основний уражаючий фактор), виникненням вирви в ґрунті та сильним радіоактивним забрудненням місцевості. Світлове випромінювання і проникаюча радіація відсутні. Характерним для підводного вибуху є виникнення султану (стовпа води) та базисної хвилі, яка у свою чергу виникає від падіння султану (стовпа води).

Повітряний ядерний вибух починається короткочасним сліпучим спалахом, світло від якого можна спостерігати на відстані декількох десятків і сотень кілометрів. За спалахом виникає світлова область у вигляді сфери або півсфери (під час наземного вибуху), яка є джерелом сильного світлового випромінювання. Одночасно із зони вибуху в навколишнє середовище поширюється сильний потік гамма-випромінювання (електромагнітні хвилі (кванти), які подібні до рентгенівських променів) і нейтронів, які виникають у ході ланцюгової ядерної реакції та в процесі розпаду радіоактивних осколків ділення ядерного заряду. Потік гамма-квантів і нейтронів називають проникаючою радіацією. Під час вибуху миттєве гамма-випромінювання іонізує атоми навколишнього середовища, що приводить до виникнення електричних і магнітних полів. Ці поля мають короткочасну дію і тому їх називають електромагнітним імпульсом ядерного вибуху.

У центрі ядерного вибуху температура миттєво підвищується до декількох мільйонів градусів, у результаті чого речовина заряду перетворюється на високотемпературну плазму, яка дає рентгенівське випромінювання. Тиск газоподібних продуктів на початку досягає декількох мільярдів атмосфер. Сфера розжарених газів області, що світиться, розширяючись, стискує прилеглі шари повітря, створює різкий перепад тиску на межі стиснутого шару – виникає ударна хвиля, яка поширюється від центру вибуху в усіх напрямках. Оскільки густина газів вогневої кулі значно нижча від густини навколишнього повітря, куля швидко піднімається угору. При цьому створюється хмара грибоподібної форми, яка включає гази, пари води, дрібні частки ґрунту і значну кількість радіоактивних продуктів вибуху. При досягненні максимальної висоти хмара під дією повітряних потоків переноситься на значні відстані, розсіюється; радіоактивні речовини випадають на поверхню землі, створюючи радіоактивне забруднення місцевості й об’єктів.

Уражаючі фактори ядерного вибуху.
Засоби і способи захисту від них

Ударна хвиля (мал. 40) ядерного вибуху виникає в результаті розширення розжареної маси газів, що світиться, у центрі вибуху і являє собою область різко стиснутого повітря, яка поширюється від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Дія її продовжується до 20 сек. Відстань 1 км ударна хвиля проходить за 2 сек, 2 км – за 5 сек і 3 км – за 8 сек.

Мал. 40 Уражаючі фактори ядерного вибуху

Ураження ударною хвилею викликаються як дією надлишкового тиску, так і метальною її дією (швидкісним натиском), зумовленою рухом повітря у хвилі. Особовий склад, озброєння та військова техніка (ОВТ), які розташовані на відкритій місцевості, уражаються, головним чином, у результаті метальної дії ударної хвилі, а об’єкти значних розмірів (будинки й інші) – дією надлишкового тиску.

Ураження можуть бути завдані також у результаті непрямої дії ударної хвилі (уламки будинків, дерев та ін.). У деяких випадках вагомість ураження від непрямої дії може бути більшою, ніж від безпосередньої дії ударної хвилі, а кількість уражених – переважаючою.

На параметри ударної хвилі впливають рельєф місцевості, лісові масиви і рослинність. На схилах, повернутих до вибуху з крутизною більше 10º, тиск зростає: ріст крутизни схилу викликає ріст тиску. На зворотних схилах має місце зворотне явище. У щілинах, траншеях й інших спорудах заглибленого типу, розташованих перпендикулярно до напрямку поширення ударної хвилі, метальна дія значно менша, ніж на відкритій місцевості. Тиск в ударній хвилі всередині лісового масиву вище, а метальна дія значно менша, ніж на відкритій місцевості. Це пояснюється опором дерев повітряним масам, що рухаються з великою швидкістю за фронтом ударної хвилі.

Укриття особового складу за горбами і насипами, у ярах, виїмках і молодих лісах, використання фортифікаційних споруд, танків, бойових машин піхоти (БМП), бронетранспортерів (БТР) й інших бойових машин знижує ступінь його ураження ударною хвилею. Наприклад, особовий склад у відкритих траншеях уражається ударною хвилею на відстанях в 1,5 рази менше, ніж під час перебування на відкритій місцевості. Зброя, техніка і матеріальні засоби від впливу ударної хвилі можуть бути ушкоджені або повністю зруйновані. Тому для їх захисту необхідно використовувати природні нерівності місцевості (горби, складки й таке інше) та укриття.

Світлове випромінюванняядерного вибуху – це видиме, ультрафіолетове й інфрачервоне випромінювання, яке діє протягом декількох секунд. В особового складу воно може викликати опіки шкіри, ураження очей і короткочасне засліплення. Опіки виникають від безпосередньої дії світлового випромінювання на відкриті ділянки шкіри (первинні опіки), а також від тліючого одягу, в осередку пожеж (вторинні опіки). Залежно від вагомості ураження опіки діляться на чотири ступені: перший – почервоніння, припухлість і болючість шкіри; другий – виникнення пухирів; третій – омертвіння шкіряного покрову і тканин; четвертий – обвуглення шкіри і більш глибоко лежачих тканин.

Опіки дна очей (при прямому погляді на область свічення ЯВ) можливі на відстанях, які значно перевищують радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове засліплення виникає частіше всього вночі та в сутінки, не залежить від напрямку погляду в момент вибуху й буде мати масовий характер. Вдень воно виникає лише тоді, коли дивитися на область свічення ЯВ. Тимчасове засліплення проходить швидко, не залишає наслідків, і медична допомога майже не потрібна.

Спостереження через прилади нічного бачення не допускає засліплення, однак воно можливе через оптичні прилади вдень, тому їх необхідно закривати спеціальними шторками.

З метою захисту очей від засліплення особовий склад повинен розміщуватися, якщо можливо, у техніці із зачиненими люками та використовувати фортифікаційні споруди й захисні властивості місцевості.

Світлове випромінювання ядерного вибуху призводить до горіння та обвуглювання різних матеріалів: дерев’яних частин озброєння і техніки, чохлів танка, БМП і БТР.

Проникаюча радіація ядерного вибуху являє собою сукупність гамма-випромінювання і нейтронного випромінювання. Гамма-кванти і нейтрони, поширюючись у будь-якому середовищі, викликають іонізацію. Під дією нейтронів, крім того, нерадіоактивні атоми середовища перетворюються в радіоактивні, тобто утворюється так звана наведена активність. У результаті іонізації атомів, які входять до складу живого організму, порушуються процеси життєдіяльності кліток органів, що призводить до захворювання променевою хворобою. За важкістю захворювання розрізняють такі ступені променевої хвороби: I ступінь (від 100 до 250 р) –легкий, II ступінь (від 250 до 400 р) – середньої важкості, III ступінь (від 400 до 600 р) – важкий, IV ступінь (від 600 до 1000 р) – украй важкий.

Проникаюча радіація викликає потемніння оптики, засвічування світлочутливих фотоматеріалів і виводить із ладу радіоелектронну апаратуру, особливо ту, що містить напівпровідникові елементи.

Уражаюча дія проникаючої радіації характеризується величиною дози випромінювання, тобто кількістю енергії радіоактивних випромінювань, яка поглинається одиницею маси опроміненого середовища. Розрізняють поглинуту, експозиційну та еквівалентну дози. Поглинуту дозу вимірюють у греях (система СІ: 1 Гр = 1 Дж/кг), позасистемно – у радах (1 Гр дорівнює 100 рад.). Експозиційну дозу вимірюють у системі СІ в кулонах на кілограм (Кл/кг) та позасистемних одиницях – рентгенах (Р). Один рентген – це така доза гамма-випроміню­вання, яка створює в 1 м³ повітря близько 2 млрд. пар іонів. Еквівалентну дозу вимірюють у зівертах (система СІ: 1 Зв = 1 Гр´k, де k – коефіцієнт якості іонізуючого випромінювання).

Ураження особового складу проникаючою радіацією визначається сумарною дозою, що одержана організмом, характером опромінювання і його тривалістю. Залежно від тривалості опромінювання прийняті такі сумарні дози, які не призводять до зниження боєздатності особового складу: одноразове опромінення (імпульсне або протягом перших 4 діб) – 0,5 Гр (50 рад); багатократне опромінення (безперервне або періодичне) протягом перших 30 діб – 1 Гр (100 рад), протягом 3 місяців – 2 Гр (200 рад), протягом 1 року – 3 Гр (300 рад).

Захист особового складу від проникаючої радіації забезпечується використанням рухомих об’єктів, фортифікаційних споруд (сховищ, бліндажів, перекритих траншей) і захисних екранів (мал. 41).

Мал. 41 Послаблююча дія проникаючої радіації

Радіоактивне зараженнямісцевості,приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й інших об’єктів виникає в результаті випадіння радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхні землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яка називається радіоактивним слідом.

Основними джерелами радіоактивного зараження є осколки ділення ядерного заряду і наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується гамма- і бета-випромінюванням. Радіоактивне зараження місцевості характеризується потужністю експозиційної дози (ПЕД), яка виміряється в амперах на кілограм (А/кг) та рентгенах на годину (Р/год). Потужність експозиційної дози визначається в системі СІ в амперах на кілограм (А/кг) або позасистемно – в мілірентгенах на годину (мР/год), 1 мР/год = Р/год.

За ступенем небезпечності для особового складу радіоактивний слід умовно ділиться на чотири зони (мал. 42): зона А – помірного зараження; зона Б – сильного зараження; зона В – небезпечного зараження; зона Г – надзвичайно небезпечного зараження. Потужності доз на зовнішніх межах цих зон через 1 годину після вибуху становлять 8; 80; 240 і 800 Р/год, а через 10 годин – 0,5; 5; 15; 50 Р/год відповідно.

Мал. 42 Схема зон можливого зараження під час ядерного вибуху

Електромагнітний імпульс (ЕМІ)найбільш повно проявляється під час наземних і низьких повітряних ядерних вибухів.

ЕМІ впливає перш за все на радіоелектронну й електротехнічну апаратуру. Під дією ЕМІ у вказаній апаратурі наводяться електричні поля і напруги, які можуть викликати пробій ізоляції, ушкодження трансформаторів, згорання розрядників, псування напівпровідникових приладів, перегорання плавких вставок й інших елементів радіотехнічних пристроїв. Найбільш уразливі для впливу ЕМІ лінії зв’язку, сигналізації і управління. Якщо величина ЕМІ мала, то можливе спрацювання засобів захисту (плавких вставок, грозорозрядників) без порушення працездатності ліній.

Під час ядерних вибухів поблизу ліній енергопостачання і зв’язку наведені в них напруги можуть поширюватися проводами на значні відстані та викликати ушкодження апаратури, ураження особового складу, що перебуває на безпечному віддаленні від інших уражаючих факторів ядерного вибуху.

Читайте також:

1. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
2. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
3. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
4. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
5. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
6. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
7. Акустичні засоби|кошти| захисту
8. Анатомо-фізіологічні механізми безпеки і захисту людини від впливів негативно діючих факторів.
9. Анатомо-фізіологічні основи статевого розвитку.
10. Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині
11. Базові напрями організації захисту інформації ІКСМ.
12. Банк (філія) - учасник СЕП не має права передавати засоби захисту інформації іншій установі.

Переглядів: 6740