• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Літературний сюжет. Особливості побудови сюжету в сценаріях театралізованих заходів.

Источниками правового регулирования валютных отноше­ний являются: Федеральный закон «О валютном регулировании и валютном контроле» № 3615—01 от 9 октября 1992 г. (в ред. федеральных законов от 29 декабря1998 г. № 192-ФЗ, от 5 июля 1999 г. № 128-ФЗ, от 31 мая 2001 г. № 72-ФЗ), отдельные поло­жения федеральных законов «О банках и банковской деятельно­сти» (ст. 5,36), «О Центральном банке Российской Федерации (Банке России)» (ст. 35, 61, 70), «О драгоценных металлах и драгоценных камнях» (ст. 1, 2, 6, 8, 15, 20, 21), Закон РФ № 120-ФЗ от 21 июля 1997 г. «О налоге на покупку иностран­ных денежных знаков и платежных документов, выраженных в иностранной валюте», Президента РФ, постановления Прави­тельства РФ, нормальные документы Центрального банка РФ и Министерства финансов РФ.

Основу современного валютного законодательства составляет Федеральный закон «О валютном регулировании и валютном контроле».

Валютная система— это форма организации валютных от­ношений, закрепленная национальным законодательством или межгосударственным соглашением. Валютные отношения — это одна из разновидностей денежных отношений, которая возника­ет при функционировании денег в международном обороте. Кроме того, валютные отношения включают повседневные свя­зи, в которые вступают частные лица, фирмы, банки на валют­ных и денежных рынках с целью осуществления международных расчетов, кредитных и валютных операций.

Валютный рынокпредставляет собой рынок, на котором на­циональная валюта одной страны может обмениваться на на­циональные валюты других стран. Главную роль на рынках ино­странной валюты играют крупные банки различных стран (они носят название торговых банков), которые расположены или имеют отделения в крупнейших центрах торговли иностранной валютой, таких как Лондон, Токио, Цюрих. Обменная ставка представляет собой количество рублей, необходимых для покуп­ки одного доллара.

Деньги, обслуживающие международные отношения, назы­ваются валютой.

Валютные системы подразделяются на национальную, ре­гиональную и мировую.

Национальная валютная система базируется на националь­ной валюте.

Под национальной валютой понимают денежную единицу страны. Национальная валюта существует в наличной форме (банкноты, монеты) и в безналичной (остатки на банков­ских счетах). Эмитентами национальной валюты являются на­циональные центральные и коммерческие банки.

Основными элементами национальной валютной системы яв­ляются следующие:

• национальная валюта;

• национальное регулирование международной валютной ликвидности;

• режим курса национальной валюты;

• национальное регулирование валютных ограничений и условий конвертируемости национальной валюты;

• режим национальных рынков валюты и золота;

• национальные органы, осуществляющие валютное регу­лирование.

Под валютой Российской Федерациив Законе РФ «О валют­ном регулировании и валютном контроле» понимается:

а) находящиеся в обращении, а также изъятые или изымае­мые из обращения, но подлежащие обмену рубли в виде банков­ских билетов (банкнот) Центрального банка РФ и монеты;

б) средства в рублях на счетах в банках и иных кредитных учреждениях РФ;

в) средства в рублях на счетах в банках и иных кредитных учреждениях за пределами Российской Федерации на основании соглашения, заключаемого Правительством РФ и Центральным банком РФ с соответствующими органами иностранного госу­дарства об использовании на территории данного государства валюты Российской Федерации в качестве законного платеж­ного средства.

Ценные бумаги, номинированные в валюте Российской Фе­дерации, — это платежные документы (чеки, векселя и т.д.)» эмиссионные ценные бумаги (включая акции и облигации), ценные бумаги, производные от эмиссионных ценных бумаг (включая депозитарные расписки), опционы, дающие право на приобретение эмиссионных ценных бумаг, и другие Долговые обязательства, выраженные в валюте Российской Федерации.

Под иностранной валютой Закон понимает:

а) денежные знаки в виде банкнот, казначейских билетов, монеты, находящиеся в обращении и являющиеся законным платежным средством в соответствующем иностранном государ­стве или группе государств, а также изъятые или изымаемые из обращения, но подлежащие обмену денежные знаки;

б) средства на счетах в денежных единицах иностранных го­сударств и международных денежных или расчетных единицах.

К валютным ценностям относятся:

а) иностранная валюта;

б) ценные бумаги, номинированные в иностранной валюте, — платежные документы (чеки, векселя и т.д.), эмиссионные цен­ные бумаги (включая акции, облигации), ценные бумаги, произ­водные от эмиссионных ценных бумаг (включая депозитарные расписки), опционы, дающие право на приобретение ценных бумаг, и долговые обязательства, выраженные в иностранной валюте;

в) драгоценные металлы — золото, серебро, платина и ме­таллы платиновой группы (палладий, иридий, родий, рутений и осмий) в любом виде и состоянии, за исключением ювелирных и других бытовых изделий, а также лома таких изделий;

г) природные драгоценные камни — алмазы, рубины, изум­руды, сапфиры и александриты в сыром и обработанном виде, а также жемчуг, за исключением ювелирных и других бытовых изделий из этих камней и лома таких изделий.

Порядок и условия отнесения изделий из драгоценных ме­таллов и природных драгоценных камней к ювелирным и дру­гим бытовым изделиям и лому таких изделий устанавливаются Правительством РФ.

Валютные операции включают:

а) операции, связанные с переходом права собственности и иных нрав на валютные ценности, в том числе операции, связан­ные с использованием в качестве средства платежа иностранной валюты и платежных документов в иностранной валюте;

б) ввоз и пересылка в РФ, а также вывоз и пересылка из РФ валютных ценностей;

в) осуществление международных денежных переводов;

г) расчеты между резидентами и нерезидентами в валюте Российской Федерации.

Операции с иностранной валютой и ценными бумагами в иностранной валюте подразделяются на текущие валютные опе­рации и валютные операции, связанные с движением капитала.

Под текущими валютными операциями понимаются сле­дующие операции:

а) переводы в РФ и из РФ иностранной валюты для осуще­ствления расчетов без отсрочки платежа по экспорту и импорту товаров (работ, услуг, результатов интеллектуальной деятельно­сти), а также для осуществления расчетов, связанных с кредито­ванием экспортно-импортных операций на срок не более 90 дней;

б) получение и предоставление финансовых кредитов на срок не более 180 дней;

в) переводы в Российскую Федерацию и из нее процентов, дивидендов и иных доходов по вкладам, инвестициям, кредитам и прочим операциям, связанным с движением капитала;

г) переводы неторгового характера в Российскую Федерацию и из нее, включающие:

— выплаты заработной платы, стипендий, пенсий, алимен­тов, государственных пособий, доплат и компенсаций, а также выплаты по возмещению вреда, причиненного работникам в ре­зультате несчастных случаев или профессиональных заболеваний при исполнении ими своих трудовых обязанностей;

— оплату расходов, связанных с командированием работни­ков за рубеж;

— платежи в связи с принятием наследства;

— платежи, связанные с погребением умершего;

— выплаты денежных компенсаций жертвам политических репрессий, членам их семей и наследникам;

— оплату приобретения и строительства за пределами терри­тории РФ зданий для нужд дипломатических представительств, консульских учреждений и постоянных представительств РФ при международных, межгосударственных (межправительствен­ных) организациях;

— средства на содержание дипломатических и других офици­альных представительств государства за рубежом;

— платежи, связанные с нотариальными и следственными действиями, платежи, связанные с судебными и арбитражными издержками, платежи по возмещению расходов арбитражным и административным органам, а также суммы государственной пошлины, уплаченные в связи с произведением указанных дей­ствий и рассмотрением дел в судах;

— выплаты денежных средств на основании приговоров, ре­шений и определений судебных, следственных и других право­охранительных органов;

— платежи за участие в международных конгрессах, симпо­зиумах, конференциях, спортивных и культурных мероприятиях, а также в других международных встречах, выставках и ярмар­ках, за исключением затрат на капиталовложения и других мате­риальных затрат;

— плату за обучение граждан одного государства в образова­тельных учреждениях другого государства, лечение граждан од­ного государства в лечебно-профилактических учреждениях другого государства;

— выплату авторских вознаграждений;

— взносы в международные общественные объединения;

— расходы, связанные с гастролями артистов;

— иные валютные операции, перечень которых устанавлива­ется Правительством РФ.

Валютные операции, связанные с движением капитала, включают:

а) прямые инвестиции, т.е. вложения в уставный капитал предприятия с целью извлечения дохода и получения прав па участие в управлении предприятием;

б) портфельные инвестиции, т.е. приобретение ценных бу­маг;

в) переводы в оплату права собственности на здания, соору­жения и иное имущество, включая землю и ее недра, относимое по законодательству страны его местонахождения к недвижимо­му имуществу, а также иных прав на недвижимость;

г) предоставление и получение отсрочки платежа на срок бо­лее 90 дней по экспорту и импорту товаров (работ, усл., г, ре­зультатов интеллектуальной деятельности);

д) предоставление и получение финансовых кредиток на срок более 180 дней;

е) все иные валютные операции, не являющиеся текущими валютными операциями.

Уполномоченные банки — это банки и иные кредитные уч­реждения, получившие лицензии Центрального банка РФ на проведение валютных операций.

Свободно конвертируемая валюта — это иностранная валю­та, которая без ограничений обменивается на валюту другого иностранного государства при осуществлении текущих валют­ных операций.

Отсчет сроков платежа при осуществлении расчетов, связан­ных с экспортом товаров, ведется с даты фактического пересе­чения экспортируемыми товарами таможенной границы Россий­ской Федерации.

Важнейшими понятиями системы валютного регулирования являются понятия «резидент» и «нерезидент». В Законе РФ «О банках и банковской деятельности» даны следующие определе­ния этих понятий.

1. Резиденты:

• физические лица, имеющие постоянное местожительство Российской Федерации, в том числе временно находящиеся за ее пределами;

• юридические лица, созданные в соответствии с законода­тельством Российской Федерации с местонахождением в РФ;

• предприятия и организации, не являющиеся юридиче­скими лицами, созданные в соответствии с законодательством Российской Федерации с местонахождением в РФ;

• дипломатические и иные официальные представительства Российской Федерации, находящиеся за ее пределами;

• филиалы и представительства, находящиеся за пределами Российской Федерации, названных ранее юридических лиц, а также предприятий и организаций, таковыми не являющихся.

2. Нерезиденты:

• физические лица, имеющие постоянное местожительство за пределами Российской Федерации, в том числе временно на­ходящиеся в РФ;

• юридические лица, созданные в соответствии с законода­тельством иностранных государств с местонахождением за пре­делами РФ;

• предприятия и организации, не являющиеся юридиче­скими лицами, созданные в соответствии с законодательством иностранных государств с местонахождением за пределами РФ;

• находящиеся в Российской Федерации иностранные ди­пломатические и иные официальные представительства, а также международные организации, их филиалы и представительства;

• находящиеся в Российской Федерации филиалы и пред­ставительства нерезидентов — юридических лиц и предприятий, не являющихся юридическими лицами.

Деление субъектов валютных правоотношений на резидентов и нерезидентов обусловлено разным объемом представленных им прав и обязанностей по совершению различных валютных операций и сделок.

Резиденты могут иметь счета в иностранной валюте в упол­номоченных банках.

Иностранная валюта, получаемая предприятиями (органи­зациями) — резидентами, подлежит обязательному зачислению на их счета в уполномоченных банках, если иное не установлено Центральным банком РФ.

Кроме того, резиденты могут иметь счета в иностранной ва­люте в банках за пределами Российской Федерации в случаях и на условиях, устанавливаемых Центральным банком РФ.

Резиденты могут иметь счета в иностранной валюте, не яв­ляющейся свободно конвертируемой валютой, в банках за пре­делами территории РФ для расчетов по договорам международ­ного строительного подряда, заключенным с субподрядчиками, выполняющими отдельные виды работ (услуг), расчетов связан­ных с закупкой необходимых для исполнения указанных догово­ров товаров, и расчетов с командированными специалистами — гражданами РФ осуществляемых в соответствии с этими догово­рами. Резиденты обязаны уведомить налоговые органы по месту своего учета об открытии указанных счетов на основании ука­занных выше договоров и ежемесячно отчитываются перед ука­занными налоговыми органами о движении денежных средств на этих счетах с приложением банковских выписок по таким счетам.

Порядок открытия и ведения уполномоченными банками счетов резидентов в иностранной валюте устанавливает Цен­тральный банк РФ.

Текущие валютные операции осуществляются резидентами без ограничений.

Валютные операции, связанные с движением капитала, осу­ществляются резидентами в порядке, устанавливаемом Цен­тральным банком РФ.

При этом без ограничений осуществляются следующие ва­лютные операции:

— расчеты за экспорт товаров, указанных в разделах XVI, XVII, XIX Товарной номенклатуры внешнеэкономической дея­тельности РФ, при условии, что срок возврата валютной выруч­ки от реализации этих товаров на экспорт не будет превышать три года с даты фактического пересечения данными товарами таможенной границы РФ;

— расчеты за производимые резидентами за пределами тер­ритории Российской Федерации строительные и подрядные ра­боты, сроки платежа за которые в соответствии с условиями за­ключенных договоров превышают 90 дней, при условии, что срок возврата валютной выручки за произведенные строитель­ные и подрядные работы не будет превышать пять лет с даты заключения такого договора;

— расчеты, связанные со взносами и выплатами по страхо­ванию и перестрахованию, осуществляемыми в период срока действия соответствующего договора, при условии, что срок действия указанного договора не будет превышать пять лет с даты его заключения;

— переводы физическим лицом-резидентом иностранной ва­люты в РФ и из РФ на сумму не превышающую 75 тыс. долл. США, осуществляемые в течение календарного года в целях приобретения физическим лицом — резидентом прав на ценные бумаги, номинированные в иностранной валюте, или в целях реализации физическим лицом-резидентом принадлежащих ему прав на указанные ценные бумаги. Указанные переводы осуще­ствляются физическим лицом-резидентом через счет в уполно­моченном банке, порядок открытия и ведения которого опреде­ляется законодательством РФ.

.

Для открытия счета резиденту — юридическому лицу необхо­димо представить в банк:

а) заявление на открытие счета, подписанное руководителем предприятия — юридического лица;

б) нотариально заверенную копию документов о государст­венной регистрации юридического лица (например, в Москве — это свидетельство, выдаваемое Московской регистрационной палатой и ее филиалами);

в) нотариально заверенные копии учредительных документов (устава и документа об учреждении);

г) справку государственной налоговой инспекции о поста­новке на учет в качестве налогоплательщика;

д) нотариально заверенную карточку с образцами подписей и оттиском печати предприятия.

Все эти документы необходимы банку для того, чтобы он мог удостовериться, что заключает договор на расчетно-кре-дитное и кассовое обслуживание с организацией, которая созда­на в полном соответствии с законодательством Российской Фе­дерации, определить ее статус (резидент/нерезидент), а также, чтобы иметь возможность идентифицировать лиц, имеющих право распоряжаться счетом,

Для открытия счета не требуется какая-либо дополнительная регистрация в качестве участника внешнеэкономической дея­тельности.

Резиденту — физическому лицу для открытия счета необходи­мо представить в банк заявление и образец своей подписи.

Открытие валютного счета не всегда оформляется специаль­ным документом или договором. Как правило, сам факт приня­тия банком указанных выше документов и открытия счета явля­ется достаточным, чтобы считать договор валютного счета за­ключенным. При отсутствии специального документа между банком и клиентом их отношения регулируются внутренними инструкциями банка, с которыми клиент должен быть ознаком­лен под расписку во избежание в дальнейшем возможных раз­ногласий с банком при осуществлении им валютных операций по поручению клиента.

В силу того, что заключение договора на открытие и ведение валютного счета между банком и организацией носит добро­вольный характер, обе стороны имеют право выбора. Это зна­чит, что банк может самостоятельно решать, какую организацию он хочет иметь в качестве своего клиента, а предприятие, орга­низация выбирает для открытия счета банк из числа уполномо­ченных банков. При этом клиент вправе иметь валютные счета в нескольких уполномоченных банках (в отличие от расчетного счета в рублях).

При выборе клиентов банк обращает внимание на направле­ния деятельности предприятия, объем имеющихся у него средств, количество проводимых им валютных операций и проч.

Предприятие также заключает договор именно с тем банком, который может ему предложить наибольший объем услуг и с наивысшим качеством, что во многом зависит как от величины средств банка, так и от вида лицензии на проведение валютных операций. Банк, обладающий генеральной валютной лицензией и в силу этого имеющий возможность устанавливать корреспон­дентские отношения с любыми иностранными банками, имеет большие возможности для скорейшего проведения операций своих клиентов (особенно, если банк является участником сис­темы (SWIFT).

Порядок открытия и ведения уполномоченными банками счетов резидентов в иностранной валюте устанавливает Цен­тральный банк РФ, поэтому при согласовании основных усло­вий договора стороны, прежде всего уполномоченный банк, должны руководствоваться соответствующими актами ЦБ РФ.

В настоящее время резидентам открываются следующие ва­лютные счета: текущий валютный счет, транзитный валютный счет, специальный транзитный валютный счет.

Текущий валютный счет открывается и ведется только в тех иностранных валютах, в которых в соответствии с действующим законодательством Российской Федерации могут осуществляться международные расчеты.

На текущие валютные счета предприятий, учреждений, орга­низаций (резидентов и нерезидентов) в российских банках без ограничений могут зачисляться следующие поступления в на­личной валюте:

• неиспользованный остаток наличной валюты, ранее полу­ченной юридическим лицом в соответствующем уполно­моченном банке для оплаты расходов, связанных для оп­латы наличной валютой иных расходов в случаях, разре­шенных Банком России;

• таможенные платежи физических лиц;

• оплата физическими лицами подоходного налога в валю­те;

• суммы, изъятые в качестве взысканий у юридических лиц за совершенные ими правонарушения должностными ли­цами правоохранительных, налоговых и таможенных ор­ганов;

• иные суммы в случаях, специально разрешенных Банком

России.

Транзитный валютный счет является распределительным. Он предназначен только для операций по осуществлению обяза­тельной продажи части валютной выручки.

Тема: Літературний сюжет. Особливості побудови сюжету в сценаріях театралізованих заходів.

План

(до 1-го питання)

1.Значення слова "сюжет"

2.Сюжет і фабула

3.Основні елементи сюжету

4.Історичність сюжету

5.Принципи побудови сюжету

6.Літературні способи побудови сюжету

7.Способи організації матеріалу

Сюжет (від франц. Sujet – предмет, зміст) – система подій, яка складає зміст дій літературного твору, ширше – історія характеру, яка показана в конкретній системі подій.

Гоголь, побачивши в сюжеті сукупність життєвих подій писав Жуковському про "Мертві душі": "Який великий, який оригінальний сюжет! Уся Русь явна в ньому".

Проблема сюжету займала дослідників літератури починаючи з Аристотеля. Їй віддав свою увагу також і Гегель. О.М. Горький виявив сюжет, як "зв’язки, протиріччя, симпатії, антипатії, та взагалі відношення людей – історії зростання та організації того чи іншого характеру, типу". В сюжетах художніх творів відображуються внутрішні протиріччя, які складають підставу розвитку дійсності.

Сюжет художнього твору несе в собі той, чи інший ступінь узагальнення. Ще Аристотель говорив, що "задача поета говорити не про те, що дійсно трапилось, а про те, що могло трапитись, отож, про можливе за випадковістю або за необхідністю. А.П.Чехов відповідає на прохання Ф. Батюшкова про вислання із-за кордону розповіді на місцевому матеріалі, що "Таке оповідання я можу написати тільки в Росії, за згадками… Мені потрібно, щоб моя пам'ять процідила сюжет і щоб на ній, як на фільтрі залишилося тільки те, що важливе та типічне".

Сюжет, зрозуміло, здатний складатись з випадкових ситуацій, наприклад купування Чичиковим мертвих душ. Але купування Чичиковим мертвих душ як і плутанина з переодяганням брата і сестри в комедії "Дванадцята ніч" Шекспіра, не вичерпує сюжету. Випадкові ситуації, положення можуть бути використані, як в "Мертвих душах" Гоголя, або в романах Достоєвського, для окреслення характеру глибокого та широкого узагальнення. Сюжет може бути цілком випадковим, при цьому він губить своє пізнавально-виховне та художнє значення.

Сюжет, як вважав ще Аристотель, уявляє собою цілісну завершену подію, яка має початок, середину та кінець, по іншому сказати, експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв'язку. Але характер побудови розташування, організації всіх цих елементів сюжету відноситься вже до композиції.

Розглядаючи значення зображення характерів для художньої творчості, ми бачила, що вони виконують роль своєрідних посередників між письменником та відображаємим їм життям. В той час, коли вчений або публіцист висловлює своє відношення до даного боку життя, безпосередньо про неї говорячи, безпосередньо звертаючись до читача, письменник уводить, як би нову ланку: він зображає характери, за якими ми судимо про життя, яке їх створило, і про відношення до цього життя самого життя. Своє міркування про життя письменник дає в формі конкретних життєвих фактів, виявлених конкретних проявлень життєвого процесу. Для письменника недостатньо зібрати багатий життєвий матеріал і освітити його хоча б в долях і в переживаннях конкретних людей, в конкретній життєвій обстановці. Характер виявляє себе, свої властивості в діях, у вчинках, а ці вчинки викликають тими життєвими обставинами, з якими зв’язаний даний характер, тими подіями, які з ними кояться.

Крім того опис характеру за допомогою авторської мови, крім того його саморозкриття в його власній мові він виявляється в дії, за допомогою здійснює мив ним вчинків, в подіях, які уявляють собою суттєвий засіб зображення характеру.

У тому випадку, коли безпосередній зміст надано в формі конкретних життєвих подій, що кояться з даними людьми, коли художник розкриває людей, яких він відображає за допомогою скоєних ними вчинків, які викликаються життєвими обставинами, ми маємо справу з сюжетом, як з однією з форм композиції. Але сюжету, як системи подій в ній немає. В епічних та драматургічних творах сюжет виступає, як система подій, які відображають в кінцевому рахунку суспільні протиріччя та конфлікти. Необхідно тільки підкреслити, що сюжет являється поперед всього одним з боків безпосереднього змісту твору. Тому він не відтворює суспільні конфлікти, а показує їх слідство в індивідуальній чоловічій долі. За цими слідствами ми в кінцевому рахунку судимо про конфлікти, та протиріччя, які стоять за ними. Але ці суспільні конфлікти у творі виступають, як художні конфлікти – як індивідуальні події людського життя. В оповіданні Чехова "Спать хочется" дівчинка-нянька душе грудного немовлятку. Це художній конфлікт, безпосередній зміст твору. Ми сприяємо його, як слідство складних соціальних причин суспільних конфліктів, що за ним стоять. Художня впевненість твору визначається не тільки тим, що він в кінцевому рахунку має на увазі значні суспільні конфлікти і вірно їх трактує. Справа в тому, зміг письменник знайти безпосередній художній конфлікт, той індивідуальний поворот людської долі, сюжет, який надає його творам життєву впевненість. Без цього переводу суспільних протиріч в конкретних подіях безпосереднього змісту твору, він не отримає необхідної художньої впевненості.

В роботах з теорії літератури зустрічається розподіл системи подій який складає сюжет твору, на дві частини: сюжет та фабулу. В цьому випадку визначає лише основний конфлікт, а той ланцюг конкретних подій, в яких цей конфлікт здійснюється, має назву фабула.

Є і таке порозуміння сюжету і фабули, коли фабулою називають натуральною послідовністю подій, а сюжетом – їх художню послідовність тобто те, як вони викладені у творі.

Розкриваючи загальний ідейно-життєвий зміст в конкретному сюжеті в безпосередньому змісті, в діяльності людей, в подіях, письменник, як ми пам’ятаємо, малює перед читачем певний момент життєвого процесу, а так як життєвий процес є процес протирічного розвитку життя, процес життєвої боротьби, то і твір письменника необхідно відображає в тій або іншій мірі певні суспільні протиріччя, певні форми життєвої боротьби.

У зіткненнях людей читач бачить боротьбу суспільних груп, класів, ті чи інші суспільні протиріччя. В романі "Мать" Горький у зіткненнях жандармського офіцера з Ніловою, або Павла з директором – в діях конкретних людей – показує класові протиріччя. В романі Тургенєва "Отцы и дети" в долі Базарова, в його життєвій катастрофі Тургенєв прагнув показати характерні риси суспільної боротьби в Росії другої половини ХІХ сторіччя. Сюжет завжди має конфлікт, в ньому завжди надано протиборства ворожнечих сил. Ця конфліктність не є обов’язково непримиренність. Важливо те, що в подіях, які включено до даного сюжету, ми маємо справу з боротьбою різних тенденцій, що завершується якимось підсумком.

Ця конфліктність сюжету, те, що в ній письменник надає певний момент життєвої боротьби, обов’язково зв’язана з його завершенням.

Описування середовища, в якій виник конфлікт, умов, які викликали його до життя, представляє початкову точку сюжетної організації. Це так називаємо експозиція.

Слідуючим важливим моментом в організації сюжету є зав’язка дій. Зав’язка – є подія, з якої найбільшої наруги, до вирішувальних зіткнень протиборчих сил, до кульмінації.

Після кульмінації наступає розв'язка, показ автором того положення яке створилось в результаті розвитку всієї дії.

Всі ці основні елементи сюжетної побудови – експозиція, зав’язка, зростання дії, кульмінація, розв'язка – можуть бути надані в самих різноманітних формах, деколи окремі ланки в сюжетному ланцюгу можуть бути пропущені.

Сюжети великих художників завжди своєрідні та індивідуальні.

Композиція та сюжет визначаються не тільки зв’язком їх з зображеними характерами, але і реальним змістом, тобто тим, який життєвий матеріал покладено письменником у їх основу, слідством яких причин вони являються.

Перед автором, таким чином, встає задача відбору типових для зображеного суспільного середовища подій. В сюжеті відображаються суттєві для даного середовища життєві конфлікти, дійсно характерні для нього події та вчинки людей. В цьому поперед всього змістовність сюжету. Ми повинні оцінювати сюжет не тільки з точки зору його мотивування характером, але в кінцевому рахунку і з точки зору його мотивування життям. Так нам важливий реальний зміст, тобто які події поклав у основу їх автор, в якій мірі вони типові.

Поряд з типізмом подій, які вибрані автором надзвичайно суттєво також розібратись у зв’язку цих подій один з одним; правильно підмітив характерність тих чи інших подій, автор повинен їх обґрунтувати, тобто показати їх закономірні зв’язки. Чим повніше визначено ці зв’язки, тим глибше, типовіше розкрите і надана подія, та навпаки. Тут йде мова про змістовність композиції, сюжету, про те, що в їх основі лежить саме життя.

Аналіз композиції та сюжету приводить нас до необхідності оцінки їх з точки зору самого життя, тобто з точки зору їх змістовності, їх типізму, закономірності їхнього зв’язку, причиною їх обумовленості, відносність їх характерам та дійсності, яка за ними стоїть.

Автор завжди повинен прагнути того, що зрозуміти навіть за умовами повтору та запозичення (зрозуміло, якщо перед нами серйозна творчість) дану мовну та композиційно-сюжетну структуру твору в їхній єдності з характерами, тобто в їхньому художньому мотивуванні, в силу чого ми можемо визначити і типовість мови та сюжету, та їхнє індивідуалізуючи значення. Аналіз ідеї та теми переходить, отже, в аналіз характерів поза яких вони представляють собою абстрактні, залишені без художньої специфіки формулу. Аналіз характерів переходить в аналіз мови, сюжету, композиції, поза якими характери не існують. В свою чергу аналіз мови та композиції переходить в аналіз характеру так, як характери переходять в тему та ідею твору взагалі.

Під час написання сценаріїв театралізованих заходів автор може користуватись одним з двох принципів побудови сюжету: літературно-оповідним та драматичним.

В першому випадку сюжет розкривається оповідними принципами, тобто оповідання. Один, або декілька виконавців розповідають про якусь подію факти, конфлікти. Іноді розповідь іде по ролям, але на сцені самої події не відбувається.

При використанні драматичного принципу – основна дія, подія будується фантазією сценариста за допомогою діючих осіб. Герої нашого заходу не розповідають, а діють. Особливе значення тут має характер та обставини, поведінка персонажів у даному випадку.

Виконавці повинні органічно "злитись" з персонажами сценарію. Для того, щоб герої почали діяти, сценарист створює сценічну ситуацію, зштовхує їх характери. Розвиток сюжету залежить від конфлікту, від лінії поведінки героїв, нових випадків у які вони влучають. Відомі літературні твори, які використовуються у сценаріях, вимагають інсценівки. Усі уривки, які лежать в основі сценарію сполучаються одним-єдиним сюжетом.

Існує п’ять літературних засобів побудови сюжету:

1. Сюжет – зрівнювання фактів, подій за схожістю двох або кількох ситуацій (сюжет за контрастом).

2. Сюжет-аналогія. Розповідається або розігрується випадок, аналогічний документальному, першому, початковому… (алегоричний перенос смислу на аналогічну подію із життя тварин або казкових персонажів).

3. Сюжет-метафора. Образність, яскравість, виразність – ось фундамент метафори.

4. Сюжет-гіпербола. Він заснований на перебільшенні події, ситуації, факти, якоїсь риси характеру. Одним з різновидів побудови гіпербологічного сюжету з прийомом доведення до логічного абсурду подій або ситуацій.

5. Сатиричний, пародійний сюжет – будується на загострені конфліктних ситуацій або зіткнення персонажів, у яких відображається ідейно-тематичний задум сценариста.

Засоби організації матеріалу:

1.Хронологічна побудова

2.Ретроспективна побудова

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. IXX. ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙОМУ ДО кафедри військової підготовки НАУ
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. XVIII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
6. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
7. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
8. Аграрне виробництво і його особливості
9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
10. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
11. Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
12. Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові

Переглядів: 1710