Торговельна політика, чистий експорт і ВВП

Торговельна політика

Під торговельною політикою розуміють діяльність держави щодо визначення цілей та інструментів їх досягнення в сфері зовнішньої торгівлі країни. Слід розрізняти два види торговельної політики: протекціонізм і вільну торгівлю.

Протекціонізм — це політика держави, спрямована на захист національних підприємств від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту та обмеження імпорту. Вадою протекціоністської політики є те що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів на міжнародних ринках, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Практика показує, що протекціонізм може бути доцільним лише по щодо окремих секторів економіки і на тимчасових умовах.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) — це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополізм. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати витрати на виробництво одиниці продукції, що сприяє економічному зростанню.

У реальній практиці торговельна політика кожної країни є змішаною — вона поєднує в собі елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму переважають у періоди економічного спаду, послаблення експортного потенціалу країни, елементи вільної торгівлі — у періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної торговельної політики значний вплив на обсяг і структуру міжнародної торгівлі країни справляє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів, які можна поділити на митні та немитні.

Митні інструменти. Мито — це податок, яким обкладається кожна одиниця товару, що перетинає митний кордон країни. Товари, як ввозяться в країну, так і вивозяться за її межі. Тому розрізняють мито імпортне (ввізне) та експортне (вивізне). Найширше застосовується імпортне мито. У разі його запровадження ціна імпортованого товару на внутрішньому ринку зростає порівняно з його митною вартістю, що підвищує цінову конкурентоспроможність національних товарів.

За способом оподаткування розрізняють три основних види імпортного мита: адвалерне, специфічне, комбіноване. Адвалерне мито встановлюється у вигляді процента від митної вартості товару. За таких умов внутрішня ціна імпортного товару визначається за формулою

(16.1)

де P_d, P_i — відповідно внутрішня та митна ціна імпортованого товару; — ставка адвалерного мита.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару. Наприклад, 2 євро за 1 т чи 1 м. Комбіноване митоявляє собою поєднання адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 20 % від митної вартості, але не менше ніж 2 євро за 1 т.

За функціональним призначенням розрізняють фіскальне, захисне, компенсаційне та антидемпінгове мито. Фіскальне мито встановлюється на товари, які не виготовляються всередині країни (наприклад, цитрусові, банани тощо). Фіскальне мито є невисоким і застосовується з метою забезпечення податкових надходжень до державного бюджету. Захисне мито запроваджується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників в невигідне конкурентне становище. Компенсаційне мито встановлюється на такі імпортні товари, у виробництві яких торговельний партнер застосовує експортні субсидії. Антидемпінгове мито запроваджується з метою захисту від демпінгу. Це стає можливим за умови, якщо спеціальним розслідуванням доведено факт існування демпінгу, тобто такої ситуації, коли країна-експортер продає свій товар на зовнішньому ринку дешевше, ніж на внутрішньому.

Немитні інструменти.Їх призначення — цільове обмеження торгівлі. Серед немитних інструментів можна виділити такі: квотування та ліцензування, експортні субсидії. Найпоширенішим інструментом немитного обмеження торгівлі є квота, за допомогою якої держава обмежує обсяг товарів, що ввозяться в країну або вивозяться з країни. В межах установлених квот імпорт або експорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами. Але ліцензії можуть застосовуватися і без квот, а як самостійний інструмент, який без обмежень надає право здійснювати зовнішню торгівлю.

Для підвищення цінової конкурентоспроможності національних товарів держава може стимулювати експорт за рахунок надання вітчизняним підприємствам експортних субсидій. Внаслідок таких субсидій вітчизняні експортери мають змогу зменшити собівартість продукції і знизити її ціну на зовнішньому ринку. Субсидії експортерам можуть бути прямими — у вигляді дотацій підприємствам, які виготовляють продукцію на експорт, або непрямими — у формі пільгового оподаткування, кредитування та страхування вітчизняних експортерів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ НА ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ ЗГІДНО З ТЕОРІЄЮ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ	\|	Функція чистого експорту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.