Штучним супутником небесного тіла (наприклад, Землі) називають штучний об’єкт, здатний здійснювати рух по кеплерівській орбіті (або, з урахуванням діючих збурень, по близькій до неї траєкторії) без прикладання тяги протягом відносно тривалого часу – як мінімум, одного періоду обертання.
Орбіту з висотою, на якій опір атмосфери дозволяє штучному супутникові зробити один виток, називають базовою орбітою. Таким чином, мінімально необхідною умовою у такому випадку виявляється виведення апарату на базову орбіту й надання йому першої космічної швидкості. Для небесних тіл без атмосфери радіус базової орбіти фактично збігається з радіусом самого небесного тіла. Для тіл з атмосферою висота базової орбіти, як правило, є малою порівняно з радіусом планети – у випадку Землі ця висота становить приблизно 200 км. Виключенням (у Сонячній системі) є тільки Юпітер і Сатурн, у яких, можливо, взагалі відсутня тверда або рідка поверхня, і радіуси яких визначені як радіуси видимої поверхні.
Таким чином, мінімальну швидкість, яку необхідно надати штучному супутникові, можна обчислювати за формулою, підставляючи в неї радіус поверхні (або радіус видимої поверхні). Для Землі космічна швидкість дорівнює:
VI= 7.91 км/с.
Друга космічна швидкість для Землі відповідно дорівнює: