• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Гетьманування П. Дорошенка. Причини поразки української Національної визвольної війни 1648-1676 рр. та її історичне значення.

Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.)

П. Дорошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1687-1691 рр) Тільки Петро Дорошенко поставив за мету

об'єднати Україну і повернути незалежність. На жаль, здійснити цю мету без підтримки ззовні не вдалося, тому

змушений був Дорошенко спиратися на допомогу Туреччини. Як наслідок розпочався конфлікт між гетьманом і

запорожцями на чолі з І. Сірком, а також розгорнулася братовбивча громадянська війна. Ситуація ускладнювалася

війною з Польщею. Все це приводить до розчарування народу, Правобережжя фактично перетворюється на пустелю

(його грабують і поляки, і татари, і московські служилі люди, і турки). А Петро Дорошенко був змушений скласти булаву.

Основні причини поразки революції:
—відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу; незавершеність процесу її консолідації

навколо національної державної ідеї; гострі суперечності між окремими угрупованнями, що продовжували жорстку міжусобну боротьбу;
—переважання в ментальності значної частини еліти, козацтва та інших верств населення особистих, групових і

станових інтересів над національними та державними;
— зрада національних інтересів більшістю панівного стану передреволюційного українського суспільства, яка воювала

проти власного народу за польські імперіалістичні інтереси;
—несформованість на початку революції національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва

в 1648 p., призвело до залишення ворогові Західного регіону, а відтак породило проблему соборності Української держави;
—розкол України на два великі регіони: козацьку Україну та Західну Україну, що стало на заваді об'єднання зусиль

нації в її боротьбі за незалежність;
—розпад козацької України на два гетьманства (Лівобережне й Правобережне) та Запорожжя, що істотно послабило

національно-патріотичні сили і призвело до жорсткої міжусобної боротьби;
— ліквідація встановленої Б. Хмельницьким монархічної форми правління й утвердження республікансько-олігархічної

моделі, що зумовило слабкість центральної влади, запеклу боротьбу за булаву, всевладдя старшин на місцях;
—прорахунки (після смерті Б. Хмельницького) .урядів у проведенні внутрішньої політики, які загострили соціальну

боротьбу і тим самим руйнували підвалини молодої держави;
—різні зовнішньополітичні орієнтації старшинських угруповань, зумовлені пошуками виходу зі складного

геополітичного становища козацької України;
— постійна агресія (в різних формах) з боку сусідніх держав, спрямована на ліквідацію самостійної Української держави.

Наслідки Національно-визвольної війни були трагічними:1)поділ українських земель між Російською імперією,

Річчю Посполитою та Туреччиною; 2)величезні матеріальні та людські втрати. Руїна.

Війна, яка почалася у 1648 р., мала яскраво виражений національно-визвольний характер, але її особливістю було

переплетіння національно-визвольної боротьби з соціальною боротьбою, тобто це була боротьба не тільки за

національне, але й за соціальне визволення. Починалося все як велике козацьке повстання, але не як звичайне.

Лідером була видатна особистість, до того ж слід враховувати міжнародний резонанс повстання, яке вийшло

за межі внутрішніх справ Речі Посполитої (союз з Кримським ханством та відносини з іншими державами). Влітку 1648 р

розгортається широкомасштабна війна українського народу за національне і соціальне визволення під політичним проводом козацтва.

Війна призвела до досить глибоких змін в розвитку українських земель: утворилася Українська держава і встановлювалася

нова модель соціально-економічних відносин. Це досить серйозні зміни, тому частина сучасних українських істориків, виходячи

з того, що до корінних змін призводять революції, вважають події середини XVII ст. в Україні національною революцією.

Окрім цього глибокі зміни відбулися в соціально-економічній сфері, де встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин.

Так, було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, особливо велике та середнє. Знищені фільварково-панщинна

система господарювання і кріпацтво. Більшість земель перейшла у власність держави – Війська Запорізького. Затверджується козацька з

емельна власність, за природою - фермерського типу. Селяни, становище яких різко покращилося, дістають (обмежені) права в

ласності на землю. Разом з тим збереглася база для відродження феодальних відносин.Зростало землеволодіння православних

монастирів та церкви, частково збереглося землеволодіння шляхти, починає складатися гетьманське та старшинське землеволодіння.

Також відбулися зміни і в соціальній структурі населення. Клас феодалів (світських землевласників – магнатів та шляхти) в

Україні фактично було ліквідовано, дрібна шляхта залишилася, але її кількість різко зменшилася. Провідна роль у суспільстві

перейшла до козацтва, особливо до козацької старшини, з якої формується нова політична еліта, новий панівний стан. Становище

селян істотно поліпшилося, вони стали особисто вільними, дістали право вступу до козацького стану, а також право власності на землю.

Зміцнився статус православного духовенства. В містах провідна роль перейшла до українського міщанства.

№28. Державний, адміністративний та суспільний устрій Гетьманщини

Лівобережна Україна у складі Московської держави мала широкі права автономії і власну адміністрацію. На чолі української козацької держави стояв гетьман, якого обирала рада і затверджував цар. Тому Лівобережжя ще називають Гетьманщиною. Формально влада належала Генеральній військовій козацькій раді. Але фактично адміністративну, військову і судову владу зосередив у своїх руках гетьман.

В управлінні Україною він спирався на допомогу генеральної старшини - писаря, судді, підскарбія, обозного, осавула, а також Генеральної військової канцелярії і Генерального військового суду. Зберігалося козацьке військо у складі 50 тис. осіб. Діяло власне судочинство - генеральний, полкові, сотенні та міські суди.

Територія Гетьманщини поділялася на 10 полків: Київський, Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Миргородський і Полтавський, які іменувалися за назвою полкового міста. Полками управляла полкова старшина (обозний, суддя, хорунжий, писар, осавул) на чолі з полковником. Полки поділялися на сотні, очолювані сотенною старшиною.

Для управління Україною у Москві 1663 р. утворили Малоросійський приказ, урядовці і воєводи якого знаходилися у великих українських містах.

Основними соціальними групами країни були козаки, селяни, міщани та духовенство. Соціальний гніт не був знищений. На зміну шляхті прийшли українські землевласники - козацька старшина, православна церква. Вони не наважилися відновити старий лад відразу. Проте поступово наступ на права селян - посполитих - посилювався. Землю старшині роздавали гетьмани указами - універсалами, а селян зобов'язували платити податки до військової скарбниці, працювати на старшину у гарячу пору оранки, сівби та жнив. Але селян не можна було без суду карати, продавати, убивати, як це робила польська шляхта. Панщини та кріпаччини у старому її вигляді не існувало.

Царські пожалування земель з населенням старшині доповнювалися гетьманськими роздачами вільних земель. Селяни зі своїми Ґрунтами потрапляли під владу нового "пана". Крім того, старшина скуповувала і захоплювала селянські і козацькі наділи, оголошувала їх своїми, а селян - залежними людьми.

На початку XVIII ст. I. Іван Мазепа універсалом відновив дводенну панщину на Лівобережжі. Посполитих зобов'язали платити землевласнику чинш - натуральний і грошовий. Запроваджувалися закони, які забороняли селянам переходити із села в село.

Козацькі родини, які переселялися в Гетьманщину з Правобережжя, часто не знаходили вільних земель і селилися на землях старшини і ставали її підданими. Царський уряд видавав дарчі грамоти, в яких прирівнював окремих старшин до російських поміщиків-дворян. Відтак розпочалося випрошування таких грамот, пошук у старих законах і документах прав на привілеї. Старшинські родини почали доводити свій "благородний" родовід та оформляти шляхетське звання. Старшина заговорила про підданські обов'язки людей, які жили на її землях. Так відбувалося узалежнення селян та козаків, знову заводилися кріпацькі порядки.

На початку XVIII ст. деякі козаки перетворилися у прошарок під-помічників, які працювали нарівні з простими селянами, але змушені були споряджати до війська заможних виборних козаків. Козаки, які не потрапили до реєстрів, переводились на становище державних селян і платили податки.

Міщани вважалися особисто вільними. Багато міст мали самоврядування - магістрат, куди здебільшого входили багаті купці, ремісники, промисловці. Вони обирали бургомістра і війта. Ремісники об'єднувалися за спеціальностями у цехи. Державні або приватні міста управлялися ратушами. Духовенство традиційно поділялося на біле і чорне і теж входило до категорії землевласників.

29.Гетьман І. Мазепа: оцінка діяльності.

Державний діяч і політик найвищого гатунку, найвправніший дипломат тодішної Європи, полководець і

водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України.

Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю. Гетьман Іван

Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж

гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не

зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього

гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної

Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих

синів і дочок українського народу. Мазепа починав свою політичну кар'єру при дворі польського

короля, виконуючи дипломатичні доручення. Потім покинув двір і поступив на службу до гетьмана

Правобережжя П. Дорошенка, а пізніше – до гетьмана Лівобережжя І. Самойловича, ставши генеральним

осавулом.25 червня 1687 облизу річки Коломак, був обраний гетьманом Лівобережжя. Одночасно ним

були підписані “Коломацькі статті”, які обмежували автономію України. Згідно з ними, гетьману

заборонялося самостійно вести дипломатичні переговори, в столиці Батурині знаходився московський полк,

діяльність гетьмана контролювалася старшиною, йому заборонялося призначати і зміщати старшину.

Мазепа залишався прихильником союзу з Москвою, а коли до влади в Москві у 1689 р. прийшов новий

цар Петро І, він став його найближчим радником у справах з Туреччиною і Річчю Посполитої. Підтримуваний

Петром І, Мазепа розширив свою владу, перетворившись на одного з найбагатших феодалів Європи.

У внутрішній політиці гетьман спирався на старшину, став обмежувати права селян – вперше запровадив на

території Ніжинського полку дводенну панщину. Цілим рядом законів виділив козацтво в окремий стан.

Одночасно з цим всіляко сприяв Петру в його починах, відправляючи козацькі полки в походи на

Кримське ханство. Північна війна між Московським царством і Швецією (1700-1721 рр.) погіршила становище,

як народу Гетьманщини, так і козацької старшини. Царська адміністрація все більше обмежувала владу гетьмана

і старшини. Козацькі полки вперше брали участь у війні за межами України, до 60% особового складу козацького в

ійська гинуло на війні. Окрім цього, Петро розпочав зближення з Річчю Посполитою та пообіцяв їй за укладення військового союзу передати так

звані нейтральні зони українських земель.

Останньою краплею терпіння Мазепи стала відмова Петра підтримати прагнення гетьмана приєднати

Правобережжя. Окрім цього Мазепі поступали відомості, що свідчили про підготовку царем докорінної

реформи України з метою ліквідації козацько-гетьманської держави. В результаті гетьман почав таємні

переговори з Карлом ХІІ. В обмін на підтримку Швеції в боротьбі з Московією, Мазепа обіцяв Карлу

ХІІ зимові квартири і допомогу козацьким військом. В жовтні 1708 р. гетьман переходить на сторону шведів

за що був оголошений Петром зрадником і проклятий церквою. Плани Мазепи не здійснилися, прості

українці і частина старшини не підтримала його, з приходом шведів на українські землі починається партизанська

війна, а в генеральній битві під Полтавою, яка відбулася 27 червня 1709 р., війська Карла ХІІ разом з українськими,

були розбиті. Поразка Швеції означала крах надій Мазепи на незалежність України, він був змушений втікати разом з Карлом

ХІІ у Бендери, де незабаром і помер.

30.Конституція П. Орлика та її історичне значення.

Конституція 1710 р. - визначний український народнополітичний документ, у якому

знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися

протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя,

які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими

жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між

прагненням наших предків до свободи, самостійності - і намаганням сусідів забрати

у ясир і уярмити; пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським.

Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле

уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б

головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного

розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної

культури та творчого потенціалу. Конституція постала як очеревлена ідея української

держави - Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння

суті держави. Звісно, форма, у якій це все викладено,

не позбавлна хиб (точніше

особливостей свого часу),

але це ж

перша

українська

конституція.
Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об'єднані у 16 розділів. Вже

у вступній частині стильовими засобами бароко схематично викладено ''Історію Війська

Запорозького і всього руського народу'', яка сягає часів заснування попередниці

Гетьманщини - Київської Русі, а також пояснюються причини, чого Україна розриває з

Московщиною і переходить під шведську протекцію. Основний пункт Конституції – проголошення

незалежності України від Польщи та Москви. Другим пунктом було закріплення принципів

діяльності органів державної влади, скликання Генеральної ради тричі на рік. Конституція

також закріплювала панівне становище православ'я у майбутній державі і безпосереднє підпорядкування

київської митрополії константинопільському патріарху, підтверджувала традиційний союз з

Кримським ханством, передбачала непорушність території та скасовувала утримання компанійських

та сердюцьких полків, що фінансувалися самим Гетьманом. Конституція приділяла увагу також

становищу міщан, посполитих та козаків - ''людей убогих'', точно визначаючи різного роду

податки та звільнення від них. Конституція обмежувала права гетьмана на користь старшинської

аристократії і точно встановлювала, якими прибутками може користуватися гетьман, владу якого

обмежував. Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні

кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також свідчить

про глибоко демократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою

був він сам. Конституцію складено з цілковитою певністю у швидкому поверненні на Батьківщину,

де вона буде мати юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась

цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в

Україну її укладачів стало неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася

в історії як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа ''мазепинського руху'' і,

найголовніше, як один із перших конституційних актів в

історії Європи, який обгрунтовує

можливість існування

парламентарної

демократичної

республіки

Читайте також:

1. I. ІСТОРИЧНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2. ISO 15504. Причини та історія створення
3. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
4. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
5. Аграрний комплекс національної економіки.
6. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
7. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Алкени – вуглеводні, в молекулах яких є один подвійний зв’язок між атомами вуглецю . Алкені називають також олефінами або етиленовими вуглеводнями.
10. Аналіз підгалузей національної економіки щодо інвестицій.
11. Антивоєнні рухи напередодні Першої світової війни
12. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду

Переглядів: 1888