• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Земельна політика України: стратегія адаптації до вимог європейського союзу

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що український народ здійснив свою споконвічну мрію — одержав землю у свою власність. Один монопольний власник землі — держава поступився своїми правами мільйонам громадян України. Втрачають чинність закони Радянської України, набирають сили нові земельні відносини, нове законодавство.

За умови розвитку багатоукладності сільського господарства, збільшення кіль­кості об'єктів господарювання на землі, з метою збереження, охорони й забезпе­чення раціонального використання землі як основи подальшого розвитку продовольчого ринку в Україні необхідно виділити пріоритетні напрями діяльності Держкомзему, а саме:

1) завершити формування земельного законодавства, зосередивши увагу на адаптації його до загальноєвропейських норм та на розвитку регіонального зако­нодавства шляхом введення норм прямої дії (інструкції, положення, статути, методики та інше) в розвиток Земельного Кодексу України;

2) розбудовувати Державний земельний кадастр, як базову основу для ведення інших видів кадастрів, реєстрів, у тому числі й екологічних та природо­охоронних;

3) на основі бази даних державного земельного кадастру ввести на повну потужність реєстраційну систему європейського зразка, яка включатиме реєст­рацію не тільки земельних ділянок, а й іншого нерухомого майна, яке на ній знаходиться, в тому числі й обмеження та обтяження щодо них (принцип "одного вікна"), що скоротять багатостраждальні ходіння наших громадян по бюрократич­них установах і зведе до мінімального спілкування з чиновниками;

4) відпрацювати до деталей механізм ринку землі, в тому числі проведення торгів, аукціонів, іпотеки земельних ділянок та інше, при цьому посилити захист громадян-власників землі від непередбачуваних правових податків;

5) провести інвентаризацію земель державної власності з метою встановлен­ня меж адміністративно-територіальних утворень (областей, районів, міст, селищ, сіл) і ввести абсолютно новий механізм по управлінню землями державної влас­ності, який зробить неможливим її розкрадання та використання не на користь державі;

6) здійснити розмежування земель права державної і комунальної власності, тим самим підняти відповідальність за використання земельних ресурсів та поси­лити економічну базу місцевого самоврядування;

7) посилити роботу з підвищення правової та екологічної культури суб'єктів земельних відносин;

8) забезпечити проведення демаркаційних робіт відповідно до Плану подаль­шого облаштування державного кордону України з Республіками Молдова, Білорусь, Росія. Інвентаризація земель Чорноморського флоту Російської Феде­рації та земель силових структур України.

Проведення демаркаційних робіт забезпечить належний порядок на держав­ному кордоні України, сприятиме збереженню цілісності України та створить належні умови для входження України в Європейський Союз;

9) здійснити територіальну організацію агроландшафтів шляхом землевпо­рядкування землекористувань нових агроформувань, що забезпечить їх саморегу­ляцію з мінімальними затратами енергії й ресурсів, підвищить їх стійкість до деструктивних природних процесів;

10) сприяти прийняттю Верховною Радою Загальнодержавної програми вико­ристання та охорони земель;

11) поступово здійснювати вилучення з інтенсивного обробітку деградованих і малопродуктивних земель;

12) запровадити систему економічного стимулювання раціонального викорис­тання та охорони земель;

13) забезпечити планово-картографічними матеріалами кожне новостворене сільськогосподарське підприємство;

14) забезпечити документальне посвідчення права власності та права користу­вання на земельні ділянки: власників земельних часток (паїв); громадян, які мають право на приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, ведення особистого селянського господарства, садівництва, інди­відуального дачного та гаражного будівництва, юридичних осіб.

Посвідчення права власності громадян та юридичних осіб на земельні ділянки сприятиме створенню ринку земель сільськогосподарського призначення, формуванню високоефективних конкурентоспроможних сільськогосподарських підпри­ємств на основі приватної власності на землю.

Подальша робота щодо вдосконалення правового забезпечення земельної реформи продовжується й знаходиться під постійним контролем керівництва Комітету. Держкомзем активно співпрацює з комітетами та фракціями Верховної Ради України. Крім того, аналіз листів, звернень громадян, юридичних осіб, державних та місцевих органів влади до Держкомзему виявляє слабкі сторони в законодавчих актах, суперечності між деякими нормативно-правовими докумен­тами. Виявлені недоліки доопрацьовуються і вносяться до відповідних законодав­чих актів. Виникнення таких ситуацій можливо знизити, якщо перед напрацюванням законодавчого документа проводити опитування по тому чи іншому питанню фахівців у регіонах. Разом із тим на місцях об'єктивніше можна оцінити проблеми, пов'язані із земельним реформуванням, краще видно тенденції й напрями розвит­ку земельних відносин, виходячи з практичного досвіду роботи землевпорядних організацій.

Треба сміливіше проводити децентралізацію законотворчого процесу, розши­рювати коло досвідчених авторів-практиків для напрацювання, коригування та створення проектів нормативно-правових актів.

Вирішення цих основних питань сприятиме економічним перетворенням і подальшому розвитку земельної реформи в Україні.

Пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) та його окремими державами-членами пов'язана з тим, що саме це угрупо­вання буде визначати напрями економічного прогресу та політик-стабільність у регіоні на довгострокову перспективу.

Співтовариство ставить за свою мету шляхом створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також, шляхом реалізації спільної політи­ки, сприяти на усій своїй території гармонійному і збалансованому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками й жінками, стійкому і безінфляційному зростанню, до­сягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників, захисту і поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищен­ню життєвого рівня та якості життя, економічній і соціальній згуртованості ті солідарності держав-членів.

Стратегічна мета українського уряду — досягнення нової якості життя громадян, запровадження соціальних, економічних та демократичних євро­пейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства та держави. Євро­пейська інтеграція є пріоритетом міжнародної діяльності уряду України, який планує вживати усіх необхідних заходів, що дозволили б перейти від деклара­тивності до конкретних кроків, які виведуть взаємини з ЄС на рівень перспек­тиви членства. Зважаючи на це, відповідальним елементом євроінтеграційних спрямувань України має стати розробка та впровадження стратегії адаптації за­конодавства щодо використання та охорони земельних ресурсів, адже саме у цьому розділі права відносини власності тісно переплітаються з економічною та екологічною політикою, питаннями оподаткування та місцевого розвитку, а та­кож багатьма іншими сферами суспільних відносин.

Ще на Ялтинському саміті Україна - ЄС 7 жовтня 2003 року було досяг­нуто спільного розуміння, що одним із найбільш ефективних шляхів викорис­тання можливостей нинішнього розширення ЄС для України є інтенсифікація роботи у напрямі адаптації національного законодавства, норм і стандартів до відповідних норм ЄС. Європейський Союз неодноразово підтверджував свою готовність продовжувати співробітництво і підтримку України у процесі адаптації законодавства. В той же час, більшість питань, пов'язаних із удоско­наленням земельного законодавства у контексті європейської інтеграції, і доте­пер залишаються дослідженими недостатньою мірою.

За таких умов, враховуючи суттєву інтенсифікацію діалогу Україна – ЄС, важливим завданням стає окреслення таких напрямів подальшого розвитку вітчизняної земельної політики, за яких управління у сфері використання та охорони земельних ресурсів буде найбільшою мірою відповідати цілям і завданням, які ставлять перед своїми урядами країни-члени ЄС.

Потрібно чітко усвідомлювати, що у зазначеному контексті до числа пріори­тетів діяльності державних органів земельних ресурсів України після завершення земельної реформи буде, зокрема, віднесено:

· розвиток громадянського суспільства, захист прав людини і за­безпечення соціальної справедливості у сфері земельних відно­син;

· запровадження планування використання земель;

· удосконалення земельного адміністрування і управління (в тому числі дотримання тендерної рівності);

· сприяння скороченню бідності на селі;

· збереження навколишнього середовища та формування сталого землекористування;

· сприяння аграрному розвитку;

· сприяння становленню місцевого самоврядування і децент­ралізації управління;

· удосконалення земельного оподатковування;

· забезпечення рівних прав для усіх громадян країн-членів ЄС у сфері землеволодіння та землекористування.

Згідно із положенням Закону України "Про Загальнодержав­ну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", адаптація національного законодавства є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь його відповідності до вимог Європейського Союзу.

Аналізуючи засади земельної політики ЄС, слід, перш за все, чітко виділити завдання, які ставлять перед собою країни-члени Со­юзу в процесі регулювання земельних відносин, дослідити по­нятійний апарат та організаційно-правові механізми, якими вони користуються для вирішення поставлених завдань.

Варто мати на увазі, що серед актів законодавства ЄС земель­не право не виділяється як окрема галузь. Регулювання у сфері зе­мельних відносин, в основному, здійснюється актами господарсько­го, аграрного, природоохоронного і містобудівного права, а також законодавства про майно. Крім того, значну частину нормативної бази ЄС складає так зване CASE-Law, або прецедентне право. Воноявляє собою відповіді або ухвали керівних та судових органів Євросоюзу на письмові звернення громадян країн-членів ЄС щодо тих чи інших конкретних запитань у правозастосуванні норм актів ЄС, а у деяких випадках і національного законодавства. Ці відповіді також публікуються в Офіційному журналі ЄС (Official Journal) і в подальшому слугують основою для врегулювання ситуацій, що мо­жуть бути подібні до тих, які раніше розглядалися.

Всього можна виділити до 30 постанов Єврокомісії, що торкаються сфери регулювання землекористування, близько 20 інших нормативних документів, а також понад 140 окремих written answers(офіційних відповідей) на запитання громадян та результатів дебатів у Європарламенті.

Значний інтерес становлять, перш за все, "Настанови ЄС щодо земельної політики" ("EU Land Policy Guidelines" - надалі На­станови), які були розроблені Цільовою групою ЄС із землекористування (EU Task Force on Land Tenure) у 2004 році. Основна увага з цьому документі приділяється питанням використання земель сільськогосподарського призначення, але певна частина його положеньстосується і землекористування в урбанізованих районах.

Основна мета цих Настанов - визначення спільного бачення та цінностей країн-членів ЄС у процесі формування земельної політики та підтримки земельних реформ у країнах, що розвивають­ся. Попри те, що Україна набула статусу країни з ринковою еко­номікою, для вітчизняних спеціалістів та науковців цей документ становить значну цікавість через те, що саме в ньому розглядають­ся європейське бачення сутності земельної політики, її взаємозв'язок з іншими сферами суспільних відносин, а також ок­ремі питання формування стратегії відповідності земельної політи­ки вимогам ЄС.

У Настановах відмічається, що земельне питання має критич­не значення для економічного і соціального розвитку та зростання, скорочення бідності і ефективного управління. Доступність землі розглядається як першооснова економічного і соціального розвит­ку не лише у сільських, а й у міських районах. Відзначено, що зем­леволодіння є складним явищем, що включає політичні, економічні, технічні, юридичні й інституціональні фактори, воно тісно пов'язане із проблемами багатства, влади і суспільної значущості.

Управлінню землекористуванням відводиться провідне місце у процесі формування і розвитку сільської громади. Визначено, що земельна політика як така по суті дає відповідь на питання про те, хто має законне право власності на певні ресурси, та за яких умов, виходячи з цього, і як саме виробничі фонди будуть розподілені се­ред різних співвласників. Тому земельна політика явно або неявно виражає політичний вибір щодо розподілу владних повноважень між державою, її громадянами і місцевими органами влади. Звер­тається увага на те, що різноплановість проблем землеволодіння вимагає обережного і вивіреного підходу, за якого поточні пробле­ми розглядаються в межах більш широкого історичного, політично­го, економічного та соціального контекстів.

У Настановах вказується, що політична воля, готовність і обов'язковість — це ключові фактори формування і подальшого здійснення ефективної земельної політики або проведення земель­ної реформи. Відзначається, що земельні реформи часто є продук­том політичних компромісів між різними зацікавленими групами. Національний уряд, який взаємодіє з громадянським суспільством, несе відповідальність за власний вибір земельної політики, а також за забезпечення ЇЇ впровадження через відповідні ефективні рішен­ня.

Землі сільськогосподарського призначення є найважливішим ресурсом для багатьох країн світу, як розвинених, так і тих, що роз­виваються. Звертається увага на те, що у минулому високі доходи, зайнятість і обсяги експорту залежали від сільськогосподарського виробництва та інших видів діяльності, пов'язаних із землею, проте нині найбільша бідність відзначається саме в аграрних регіонах, а управління землею стає головною проблемою сільських громад.

За умов відсутності економічної диверсифікації, доступність землі та природних ресурсів набуває особливого значення при одер­жанні засобів існування малозабезпеченими соціальними групами і надає їм більшого соціального захисту. Земля стає ресурсом та дже­релом добробуту не лише для громадян, а й длягромад, залишаю­чись при цьому значною мірою пов'язаною із культурними та духов­ними цінностями народу. Власність на землю і управління нею яв­ляє собою вагому політичну силу, особливо в тих районах, де землі не вистачає, а її цінність, відповідно, є більшою. Земельні пробле­ми та конфлікти дуже часто стають частиною соціальної, еко­номічної та політичної історії країни і завжди повинні розглядатися у відповідному контексті.

Вказується, що взаємозалежні соціальні, інституційні та політичні фактори, що пов'язані із землею, роблять її відмінним від усіх інших активом і те, що земля ніколи не була лише товаром. Адже земля поєднує в собі виробничі фактори, має значення як ро­динне або спільне майно, основний капітал і джерело ідентичності людини. В той же час, цю суміш її якостей далеко не завжди можна простежити в умовах активного земельного ринку.

Мета земельної реформи - досягнення певних цілей, що сто­суються захисту і розподілу прав на землю, землеустрою, доступу до земельних ресурсів, включаючи відповідні форми землекористуван­ня. Вона визначає принципи і правила управління правами влас­ності на землю і природні ресурси, а також законні методи доступу, використання, підтвердження і відчуження цих прав. Земельна політика деталізує умови, згідно з якими провадиться розвиток зем­лекористування та його адміністрування, визначає перелік правил і процедур, за допомогою яких здійснюється підтвердження прав на землю і управління ними, а також способи розпорядження інфор­мацією про землеволодіння. Земельна політика також визначає інституції, що відповідають за реалізацію земельного законодавст­ва, здійснення землеустрою та арбітраж конфліктів.

Основи земельної політики закладаються у програмних доку­ментах урядів і надалі розвиваються через законодавство, декрети, процесуальні норми та положення, що регламентують роботу інсти­туцій, які здійснюють земельне адміністрування, управління права­ми на землю, а також відповідають за планування землекористу­вання. Головна умова ефективної земельної політики полягає в то­му, що вона повинна запропонувати практичну і послідовну су­купність правил, інституцій та інструментів, які розглядаються як справедливі, законні та відповідні для різних зацікавлених суспільних груп.

Земельна політика перебуває в основі економічного і соціаль­ного життя, а також регулювання стану довкілля у всіх країнах. Особливості розподілу прав на землю між людьми справляють вели­чезний вплив як на громадське розуміння соціальної справедливості, так і на продуктивність використання земель. Неналежний розподіл землі, проблеми із землеволодінням та слабке адміністрування мо­жуть призвести до виникнення серйозної несправедливості та конфлікту. При цьому зміни до законодавства, перерозподіл прав власності і реформування адміністративних структур, як правило, мають довгострокові наслідки (позитивні або негативні) для політич­ного, економічного і соціального розвитку країни. Аналогічним чином земельна політика є вкрай важливою для охорони довкілля, адже са­ме вона визначає засади для сталого землекористування, а отже і сталого розвитку та ефективного екологічного менеджменту.

Земельна політика у країнах, що розвиваються, носить значний відбиток колишніх тенденцій, якими вже закладено певні моделі роз­поділу землі, які серед іншого мали ще й тенденцію до обмеження до­ступу місцевого населення до кращих земель. Державний вплив на землекористування, що полягав чи у колективізації землі, чи у її по­вному переведенні у державну власність, призводив у багатьох ви­падках до економічної неефективності, бюрократизації та соціальної несправедливості. В інших випадках, невдале запровадження ринку призвело до втрати землі дрібними фермерами, збільшило беззе­мельність та нерівність у розподілі землі, а також стало причиною зростання бідності. У результаті права фермерів на землю, яку вони обробляють, залишаються юридично незахищеними і люди можуть бути позбавлені доступу до природних ресурсів, від яких залежить їхнє існування та добробут. Таким чином, ключовим питанням успішної земельної політики є дотримання балансу у справедливому розподілі землі та прагненні збільшити її продуктивність.

Реформування земельної політики є її необхідним аспектом та складовою інституційних реформ, що необхідні для боротьби з бідністю, дотримання соціальної справедливості та сталого розвит­ку. Розробка національної земельної політики відноситься до сфери компетенції держави, але вона повинна відповідати потребам бага­тьох недержавних учасників земельних відносин. Реформа земель­ної політики відіграє також ключову роль у процесах демократи­зації, тому що є рушійною силою у поліпшені державного уп­равління та його децентралізації.

Таким чином, потрібно відзначити достатню глибину та адек­ватність розуміння сутності земельної політики, що пропонується Цільовою групою ЄС із землекористування. Попри усталені в ук­раїнському суспільстві стереотипи щодо надмірно лібералізованих земельних відносин у західних країнах, на особливу увагу заслугову­ють цілком слушні застереження щодо необхідності забезпечення справедливості при перерозподілі земель, забезпечення балансу між економічними та соціальними інтересами, недопущення обез­земелення селян тощо.

Слід також взяти до уваги, що статтею 12 Договору про засну­вання ЄС заборонена дискримінація на основі громадянства. Власність на землю є однією з важливих умов ведення бізнесу. От­же, у процесі інтеграції в Україні мають бути зняті законодавчі об­меження щодо можливості набуття права власності на землю (у т.ч. сільськогосподарського призначення) громадянами інших країн-членів ЄС. Потрібно також розуміти, що даний процес не є "звуженням" прав громадян України, адже вони отримають аналогічні права на придбання землі та нерухомості в інших країнах Європи.

Стратегічною задачею має стати порівняльний аналіз земельного, аграрного та екологічного права країн ЄС. Потребують по­дальшого вивчення та адаптації "Настанови ЄС щодо земельної політики", значний інтерес для вітчизняних управлінців та на­уковців у сфері земельних ресурсів становить і Тематична стратег; ЄС із охорони ґрунтів (Thematic Strategy for Soil Protection).

Удосконалення земельної політики у контексті європейської інтеграції має стати важливим завданням на шляху наближення Ук­раїни до ЄС за політичним, соціальним, фінансовим, економічним та науковим напрямами співробітництва.

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
6. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
7. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
8. IV. ВИМОГИ ПРОФЕСIЇ ДО IНДИВIДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФАХIВЦЯ
9. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
10. V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях
11. V. Вимоги безпеки в екстремальних ситуаціях
12. Абсолютна земельна рента.

Переглядів: 1969