• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблеми та перспективи розвитку земельного законодавства та земельних відносин

Тема 12. Актуальні проблеми та перспективи розвитку земельних відносин в Україні. Стратегія адаптації до вимог європейського союзу.

Висновки

З часу конституційного закріплення права громадян на землю у Конституції України 1996 року найбільш пріоритетними відносинами у сфері землекористуван­ня є становлення права власності на землю. Утвердженню і закріпленню приватної власності на землю сприяло проведення в Україні земельної реформи. Таким чином, декларувавши пріоритетність права власності на землю, держава створює механізми гарантування захисту цього права, в тому числі судовий.

У судах на сьогоднішній день знаходиться велика кількість справ щодо вирішення земельних спорів. Негативним наслідком цього є тривалість строків розгляду справ, низька якість рішень та велика кількість їх оскаржень.

Разом з тим статтею 125 Конституції України визначено, що система судів загальної юрисдикції базується за принципами територіальності і спеціалізації. В Україні існують військові, господарські, адміністративні спеціалізовані суди.

Враховуючи ситуацію, яка складається щодо розгляду земельних спорів, існує необхідність створення спеціалізованих земельних судів з високопрофесійними фахівцями-судцями, які б швидко і кваліфіковано вирішували справи з питань землекористування. Це розвантажить загальні суди і підніме якісний рівень, повноту і всебічність розгляду земельних спорів судами.

Після вивчення теми потрібно:

Держкомзем як центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, постійно аналізуючи порушення земельного законодавства, які мають місце в державі, зробив висновок, що значна частина таких порушень виникла через прогалини у чинному земельному законодавстві. Зокрема, недосконалим, успадкованим з минулих часів є процес управління землями державної власності.

Так, чинним Земельним кодексом передбачено, що розпорядження землями державної власності може здійснювати Кабінет Міністрів України (стаття 13), Рада міністрів Автономної Республіки Крим (стаття 16) та місцеві державні адмі­ністрації (стаття 17).

Разом з тим Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими Києва та Севастополя, районними, сільськими, селищними, міськими радами здійснюється не тільки розпорядження землями, що знаходяться у влас­ності територіальних громад, але й земельними ділянками державної власності, які знаходяться в межах населених пунктів. Крім того, ці ж органи місцевого самов­рядування готують висновки щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади.

Таким чином, у державі законодавством не визначено конкретного відпо­відального органу за стан і ефективне використання земель державної власності з наданням йому відповідних повноважень.

Постає питання про необхідність удосконалити норми Земельного кодексу щодо посилення механізмів управління землями державної власності, контролю за їх охороною та використанням, посилення ролі органів місцевого самоврядування базового рівня у розпорядженні землями комунальної власності, спрощення по­рядку вилучення і надання земельних ділянок державної та комунальної власності тощо. У зв'язку з цим Комітет розробив проект Закону України "Про внесення змін до Земельного кодексу України". У законопроекті основну увагу приділено посиленню ролі державного управління землями. Цей законопроект схвалений 12.07.2004 року рішенням Урядового комітету з реформування аграрного сектора.

У містах Києві, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Ялті, Миколаєві, Чернів­цях та інших міськими радами створені управління земельних ресурсів, що є поза єдиною системою державних органів земельних ресурсів і наділяються повнова­женнями, які згідно із законодавством віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, тобто Держкомзему. Мета цих дій відома, а результат — значне погіршення якості обслуговування громадян та юридичних осіб з питань набуття права землекористування і власності на землю, численні порушення законодавства, відсутність обліку та реєстрації дер­жавних актів на право власності на землю та договорів оренди, відсутність контролю за фінансовими надходженнями тощо.

Вказане суперечить положенням земельного законодавства та Указу Прези­дента України щодо функціонування єдиної системи державних органів земельних ресурсів.

Незаконні дії щодо передачі на баланс міських рад земельно-кадастрової документації перешкоджають належним чином здійснювати державний контроль за використанням і охороною земель, виявляти факти самовільного зайняття земельних ділянок і вживати необхідних заходів щодо своєчасного усунення порушень земельного законодавства.

Для здійснення перших реальних кроків у становленні прозорого ринку земельних ділянок різного призначення доцільно створити Державний фонд земель та Управління з розпорядження цими землями державної власності при Держкомземі — інституції, яка була б одним з активних учасників земельного ринку.

Здійснюючи на ринку операції з купівлі-продажу земельних ділянок, передачі їх в оренду, викупу заставлених ділянок тощо, таке Управління стало б одним з основних інструментів реалізації державної земельної політики ринковими мето­дами. Діяльність Управління землями державної власності також регулюватиме розвиток раніше некерованих процесів на земельному ринку, сприятиме його прозорості та ефективності.

Крім того, створення Державного земельного фонду й Управління по розпо­рядженню цими землями дасть змогу:

а) запровадити ведення моніторингу стану використання земель державної власності та особливо цінних земель, зокрема в Автономній Республіці Крим;

б) створити умови формування великих за площею масивів земель сільсько­господарського призначення за рахунок скуповування невеликих за площею земельних ділянок, що дозволить підвищити їх привабливість, а значить, підвищити ціну;

в) раціонально розпоряджатися деградованими та малопродуктивними земля­ми шляхом викупу у власників земельних часток (паїв) та продажу їх більш раціональному, ефективному землекористувачеві, наприклад молодим фермерським сім'ям, тощо.

Це також прискорило б розвиток іпотеки земельних ділянок за умови, що вказана установа скуповуватиме заставлені ділянки у разі їх примусової реалізації з метою наступного перепродажу іншим власникам або продажу прав на набуті земельні ділянки в оренду.

Держкомземом розроблено проект Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України" у частині встановлення кримінальної відпо­відальності за самовільне зайняття земельної ділянки.

Для врегулювання питань, пов'язаних із створенням оптимальної системи нормативно-правового забезпечення формування ринку землі шляхом впровад­ження системи формування ефективного землекористування, іпотечного кредиту­вання, включення вартості землі як капіталу в економічний оборот з формуванням необхідної для цього інфраструктури, Верховною Радою України вже прийнято Закони України "Про охорону земель", "Про державний контроль за використан­ням та охороною земель", "Про землеустрій", "Про особисте селянське господар­ство", "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власни­кам земельних часток (паїв)", "Про іпотеку", "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі", "Про фермерське господарство", "Про оцінку земель", "Про розмежування земель державної та комунальної власності", "Про державну експертизу землевпорядної документації", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Введено в дію новий Цивільний кодекс України. Запроваджено плату за землю, законодавчо визначено орендні відносини та розміри орендної плати.

Прийнятий Верховною Радою України 17 вересня 2004 року Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України" передбачає продовжити до 1 січня 2007 року строк заборони внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств, а також на відчуження земель сіль­ськогосподарського призначення та земельних часток (паїв), у тому числі шляхом міни, до 1 січня 2010 року — строк переоформлення права на земельні ділянки та до 1 січня 2015 року — строк обмеження розміру загальної площі земель сіль­ськогосподарського призначення, що можуть належати на праві власності.

Положення цього закону перешкоджають створенню належних умов для формування ринку землі в Україні, забезпеченню права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Введення Закону в дію призведе до зменшення інвестиційної привабливості агропромисло­вого комплексу України та згортання земельної реформи.

Законом фактично пропонується тимчасово зупинити ринкові перетворення на селі та перенести запровадження вільного обігу землі на більш пізній строк. Проте це лише призведе до зволікань із оформленням правовстановлюючих документів, сповільнення робіт з інвентаризації земель, перешкоджання форму­ванню великотоварних сільськогосподарських підприємств, порушень законодав­ства, посилення соціальної напруги на селі.

За роки здійснення земельної реформи з 11,6 млн громадян, яким місцевими радами та державними адміністраціями передано у власність 16,2 млн земельних ділянок на площу 3,6 млн га, належним чином оформили правовстановлюючі документи і стали власниками лише 3,2 млн. Тобто, лише третина громадян є законослухняними й, продовжуючи цей строк, решта, а це більшість, буде й надалі зволікати з оформленням правовстановлюючих документів на земельні ділянки та не виконувати закони. Все це затягне хід реформування земельних відносин.

Продовження дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призна­чення не відповідає політичному курсу держави щодо створення вільного обігу земельних ділянок та прав на них, який встановлений Земельним кодексом України, Указами Президента України від 30 травня 2001 року № 372 "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" та від 8 серпня 2002 року № 695 "Про заходи щодо розвитку іпотечного ринку в Україні".

Однак продовження мораторію є недоцільним з таких причин:

1.Частинами першою та четвертою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 22, 64 Основного Закону України конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. А прийнятий Закон звужує конституційні права громадян України щодо розпорядження власною земельною ділянкою.

2. У власність селян передано 27,2 млн га сільськогосподарських угідь. З цих громадян 53 % пенсійного віку, з яких близько третини не мають спадкоємців або спадкоємцями є іноземні громадяни. Тобто ці громадяни вже сьогодні є потен­ційними учасниками формування ринку земель, права яких обмежені і взагалі не зможуть бути реалізованими, що призведе до соціальної напруги на селі. Через 10 років кількість таких громадян може подвоїтися. Такий розподіл земельних ре­сурсів і зворотна націоналізація землі суперечать принципам соціальної справед­ливості земельної реформи.

3. В усьому цивілізованому світі земля є заставою під довгострокові, дешеві кредити для сільськогосподарських підприємств. Земельний фонд держави налічує 33 млн га ріллі, а її вартість за підрахунками вчених становить 140 — 300 млрд грн. Внаслідок затримки із здійсненням іпотеки земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення сільське господарство за попередніми підрахунками не отримуватиме щорічно понад 10 млрд грн, що призведе до неможливості довгос­трокового кредитування сільського господарства, інноваційної моделі його роз­витку, залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Разом із тим за досвідом розвинутих країн саме в такий спосіб залучається близько третини всіх інвес­тиційних ресурсів у сільське господарство.

4. У разі відсутності вільного обігу землі неможливо буде сформувати реальну ціну на землі сільськогосподарського призначення, що в свою чергу спричинить суттєве зниження її вартості. Зрозуміло, що внаслідок цього власники землі отримуватимуть орендну плату за землю, розмір якої буде значно знижений. Подальший розвиток ринкових відносин без урахування аграрного капіталу лише посилюватиме міжгалузевий диспаритет цін. Крім того, невключения землі в економічний оборот не дасть змоги враховувати її ціну у вартість продукції, виробленої в аграрному секторі економіки, визначити землю як важливу складову витрат аграрного виробництва, забезпечувати стабільність цін.

5. За останні роки в Україні загострилися питання ефективного використання та охорони земельних ресурсів, з'явилися перші ознаки виснаження ґрунтів. За даними Державного комітету України по земельних ресурсах, щорічно сільгосп­виробники не використовують 2—3 млн га орних земель. Лише ринок земель здатний знайти ефективного її власника. І такий ринок буде базою для механізму контролю за раціональним використанням землі.

У той же час є всі умови для того, щоб у стислий строк, передбачений чинним Земельним кодексом України, створити правові засади для повноцінного функ­ціонування ринку земель в Україні — на даний час прийнято значну частину необхідних законів, у тому числі Закон України "Про ринок земель". Частина проектів законів з цих питань перебувають на розгляді Верховної Ради України.

З метою створення передумови для зняття мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення для товарного виробництва пропо­нувалося у законопроекті "Про ринок земель" встановити окремі особливості їх продажу та обмеження, а саме: використання земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення за їх цільовим призначенням із забороною протягом 5 років з дня виникнення права власності змінювати їх цільове призначення. До закін­чення зазначеного строку категорія земель сільськогосподарського призначення може бути змінена за рішенням Кабінету Міністрів України на підставі висновків центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Злагоджені дії Уряду, відповідних центральних органів вико­навчої влади та Верховної Ради України з формування комплексної законодавчої бази, спрямованої на забезпечення прозорого ринку земель сільськогосподар­ського призначення, набуття громадянами та сільськогосподарськими підпри­ємствами-товаровиробниками прав власності на земельні ділянки, зможуть роз­в'язати проблему тіньового ринку земель. Це дасть можливість реалізувати конституційні права громадян розпоряджатися своєю власністю, за­безпечить надходження додаткових коштів до відповідних бюджетів від продажу земельних ділянок, підвищить інвестиційну привабливість земель сільськогос­подарського призначення, забезпечить можливість кредитування під заставу землі.

Ряд статей Закону "Про іпотеку" встановлює особливості іпотеки окремих груп об'єктів: земельних ділянок, об'єктів права державної та комунальної власності, об'єктів незавершеного будівництва. Що стосується земельних ділянок сільсько­господарського призначення, то до особливостей їх іпотеки у відповідності з цим Законом віднесено:

· збереження дії заборон та обмежень щодо їх відчуження і цільового викорис­тання, які встановлені щодо цих ділянок Земельним кодексом України;

· реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення при зверненні стягнення на предмет іпотеки здійснюється на при­людних торгах;

· покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути особи, визначені Земельним кодексом України.

Ключовим моментом у формуванні вітчизняного ринку іпотеки є забезпечен­ня виконання фінансових зобов'язань нерухомим майном. Світова практика показує, що високорозвинені іпотечні системи базуються на певній моделі іпотеч­ного рефінансування або поєднання таких моделей. Відповідно до цього Держкомземом розроблено законопроект "Про особливості створення і діяльності іпотеч­них установ", положення якого враховують досвід країн Європи та Північної Америки, а також проект статуту Української іпотечної компанії — іпотечної установи, створення якої сприятиме розвитку іпотеки у державі.

У складі Координаційної ради з питань створення системи іпотечного креди­тування Комітет бере участь у розробці проекту Концептуальних засад створення національної системи іпотечного кредитування, в рамках яких визначаються норма­тивно-правові, інституційно-організаційні та фінансово-економічні заходи, що необхідні для створення такої системи.

Їх основними положеннями є: створення системи реєстрації права власності на землю; розробка правових механізмів відчуження предмета застави та механізму гарантування прав кредитора, що дає кредит під майнові гарантії, оцінка землі; підготовка фахівців з іпотечного кредитування; опрацювання нормативно-право­вої бази іпотеки землі. У поточному році необхідно розробити нормативно-право­ву базу щодо іпотеки земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Незважаючи на певні труднощі, пов'язані з відомчими протиріччями, в Україні запроваджується єдина система державної реєстрації нерухомості від­повідно до Європейських вимог, що визнано Світовим банком, з яким і підписана Угода (ратифікована Верховною Радою України 15 червня 2004 року) щодо реалізації проекту "Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвитку системи кадастру". Світовий банк виділив кредит в сумі 195,13 млн доларів на 20 років під 2,5 % для підтримки цієї системи. Світовий банк вважає цей проект України одним із ключових на даний момент. Ця Угода дозволила до 2007 року видати державні акти на земельні ділянки майже всім власникам земельних часток (паїв), що остаточно сформує первинний ринок земель сільськогосподарського призначення.

Завдяки створенню системи кадастру на етапі інтеграції до Євросоюзу буде отримано вагомі економічні переваги, які полягають у державному захисті майно­вих прав громадян та юридичних осіб, зростанні фінансової ліквідності та підви­щенні ефективності використання основних засобів виробництва, збільшенні обсягів інвестицій у реальний сектор економіки та надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Основні принципи й завдання державної політики в сфері охорони земель визначені у Земельному кодексі України. Так, згідно з його положеннями важ­ливим напрямом державної політики щодо охорони земель повинні стати стандар­тизація і нормування в галузі використання земель. Вони мають здійснюватися шляхом прийняття нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, а також вимоги щодо допустимого сільськогосподарського освоєння земельних ресурсів країни.

З цією метою в Україні мають бути введені нормативи: оптимального спів­відношення земельних угідь; якісного стану ґрунтів: граничнодопустиме забруд­нення ґрунтів; показники деградації земель та ґрунтів.

Охорона земельних ресурсів повинна здійснюватися також рекультивацією порушених земель, що включає комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану порушених земель та підвищення їхньої продуктивності.

Деградовані й малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним і економічно неефективним, підлягають консервації, яка становить окремий напрям охорони земель. Важливість цього напряму незапереч­на. Наказом Держкомзему № 175 від 17.10.2002 року затверджено Порядок консер­вації земель, напрацьовуються методичні рекомендації щодо механізму виведення з господарського обігу земель, що підлягають консервації.

Екологічні проблеми охорони навколишнього природного середовища тісно пов'язані з організацією зон особливого режиму землекористування (водоохо­ронні, санітарно-захисні, протиерозійні). На найближчу перспективу ця діяльність буде пріоритетною в екологічній політиці в Україні. У сфері охорони земель прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель", розпочато роботи із складання методичних рекомендацій щодо проведення райо­нування. Крім того, прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року № 1094 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного та іншого при­родоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призна­чення".

Виходячи з політичних, соціальних, екологічних і економічних передумов, у країні необхідно зменшити загальну площу земель в інтенсивному обробітку мінімум на 8,6 млн га і трансформувати їх у природні кормові угіддя, під заліснення, заповідники та рекреаційні об'єкти.

Слід також зазначити, що охорона земельних ділянок має здійснюватися не тільки під загрозою застосування санкцій адміністративної, цивільної чи кримі­нальної відповідальності, але й бути економічно вигідною. Держава повинна законодавчо запровадити систему економічного стимулювання охорони, раціо­нального використання земель, збереження і навіть підвищення родючості ґрунтів.

Одним з найважливіших питань при завершенні реформи та розвитку ринку земель є питання охорони земель та раціонального їх використання і воно вимагає значних капіталовкладень. Кошти на такі заходи передбачені чинним законодав­ством України, але закони не виконуються. Так, Закон України "Про плату за землю" передбачає ЗО % коштів від плати за землю направляти на виконання заходів щодо земельної реформи, в тому числі на заходи щодо охорони земель, але щорічно дія статей 20, 21, 22 цього Закону призупиняється іншими законами. Отже, за рік до місцевих бюджетів надходить понад 2 млрд грн плати за землю і на вирішення зазначених питань слід направляти понад 600 млн грн, а було заплановано у попередні 3 роки направити із державного бюджету 39 млн грн, тобто в 15 разів менше, а фактично не отримано навіть цих коштів. Тільки в 2003 році цей показник був виконаний.

У процесі земельної реформи законодавчо було визначено, що користування землею в Україні є платним. Разом з тим щорічно в Закон України "Про плату за землю" вносяться нові пункти щодо кількості юридичних осіб, яким встанов­люються пільги по платі за землю. Підготовлений Комітетом законопроект щодо скорочення пільгових категорій юридичних осіб по платі за землю блокується більшістю міністерств та відомств, окремі народні депутати подають законопроек­ти з надання пільг по платі за землю новим юридичним особам. Слід зазначити, що такий підхід до реформування земельних відносин призведе до незадовільних його результатів.

Все більш актуальнішими на сьогодення стають питання в юридичній сфері. Прорахунки і недоліки на шляху земельної реформи, прийняття близько 50 законодавчих та нормативно-правових актів тільки у розвиток положень нового Земельного кодексу (напрацювання законопроектної документації триває і далі), розкиданість правових норм, що регулюють земельні відносини, по різних кодек­сах, законодавчих та інших нормативно-правових актах створюють деяку напру­женість у роботі землевпорядних служб, органів місцевого самоврядування, судів.

На те є свої причини. По-перше, відповідно до статті 68 Конституції України "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності". Законів у галузі земельних відносин багато, середньостатистичному громадянину важко орієнтува­тися в них. Необхідно більш широко висвітлювати навіть не сам закон, а роз'яснювати кожну його статтю, щоб громадянин зміг не тільки не порушувати земельне законодавство, але й захистити своє право власності на землю, права в орендних відносинах щодо земельних ділянок.

По-друге, назріло питання з підготовки юристів із земельного законодавства. Досвід практичної роботи переконує, що досвідчений юрист — це юрист, який, крім професіональних знань, опановує знання тієї сфери галузі господарства, де працює.

По-третє, стаття 125 Конституції України стверджує: "Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації." Є військові суди, сфера впливу яких обмежена лише армією. Є господарчі суди. Чому б не бути і земельним судам з висококваліфікованими суддями-земельниками. Коло їх потенційних клієнтів становило б тисячі осіб — власників земельних ділянок, понад 20 тис. нових агроформувань ринкового типу (що діють на даний час).

У 2004 році розпочато роботи щодо створення єдиної системи реєстрації прав власності на нерухоме майно. Нині це є найактуальнішим питанням діяльності Комітету. За звітний період проводилася розробка нормативно-правової бази, яка у повній мірі забезпечила б чітке та виважене впровадження системи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Розроблено програмне забезпе­чення ведення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно.

Важливим завданням щодо прискорення створення єдиної системи реєстрації майнових прав з уніфікацією електронних баз про права власності є прийняття пакета законодавчих актів з питань створення та діяльності гарантійного фонду, з відшкодування збитків, заподіяних з вини органу державної реєстрації прав, та встановлення ставки державного мита за державну реєстрацію права власності, інших речових прав та їх обмежень.

Керівники структурних підрозділів центрального апарату наполегливо працюють над підви­щенням якості підготовки проектів законодавчих актів, які вносяться Кабінетом Міністрів України, і супроводжувати їх розгляд у депутатських фракціях та парла­ментських комітетах, а керівникам територіальних органів земельних ресурсів проводити особисті зустрічі з народними депутатами України під час їх перебуван­ня у виборчих округах стосовно роз'яснення основних положень цих законо­проектів.

Одним із найбільш проблемних питань залишається самовільне зайняття земельних ділянок. Правовий механізм примусового звільнення самовільно зайня­тої ділянки за рішенням суду досить складний. Саме через це землевласники (органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування) не завжди вико­ристовують право на звернення до суду.

Недостатньо врегульована законодавча база з питань притягнення до від­повідальності порушників земельного законодавства. За деякі види його пору­шень взагалі не передбачена навіть адміністративна відповідальність, а розміри штрафів за порушення залишаються вкрай низькими, повноваження інспек­ційних органів Комітету щодо вжиття заходів впливу до порушників обмежені і навіть після їх застосування не забезпечують припинення порушень та усунення їх негативних наслідків. Отже, контролюючий орган (крім штрафів) повинен мати більш дієві повноваження, які сприятимуть припиненню порушень земельного законодавства.

Дублювання повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, багатостороння координація діяльності місцевих органів зе­мельних ресурсів, неврегульованість на законодавчому рівні окремих норм, які стосуються порядку здійснення державного, самоврядного та громадського контролю, не сприяє належній охороні та раціональному використанню земель­них ресурсів.

Аналіз виявлених порушень земельного законодавства свідчить, що основною причиною їх виникнення є неналежне виконання органами місцевого самовряду­вання та виконавчої влади повноважень щодо розпорядження земельними ресур­сами, їхні рішення, що приймаються з порушенням чинного законодавства, породжують недовіру до органів державної влади, створюють напругу у суспільстві. Строкатість та неконкретність норм законодавства дозволяє зазначеним органам прикриватися колегіальним рішенням, здійснювати регулювання земельних від­носин в обхід інтересів держави та громадян.

Важливою ланкою діяльності Комітету є здійснення державної землевпоряд­ної експертизи та ліцензування робіт.

Проведений аналіз свідчить, що сучасний стан земель не відповідає їх продук­тивному потенціалу, вимогам раціонального природокористування. В результаті господарської діяльності порушено екологічний стан довкілля та сільськогос­подарських ландшафтів.

Необхідно здійснити територіальну організацію агроландшафтів шляхом зем­левпорядкування земель нових агроформувань, що забезпечить їх саморегуляцію

3 мінімальними затратами енергії і ресурсів, підвищить стійкість до деструктивних процесів.

Керівниками та спеціалістами Комітету проводиться активна робота щодо роз'яснення чинного земельного законодавства. Щомісячно організовуються "круглі столи", прес-конференції, семінари за участю представників засобів масо­вої інформації.

На сторінках науково-виробничого журналу "Землевпорядний вісник" (на­клад 7,5 тис. примірників) щоквартально висвітлюються матеріали щодо стану, перспектив і досягнень у здійсненні земельної реформи, її законодавчого та нормативно-правового забезпечення, прогноз соціальних, економічних та екологічних наслідків реформування земельних відносин тощо. Є нагальна необ­хідність збільшення випусків номерів журналу.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
10. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
11. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 2981