• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оскарження рішень і дій органів місцевого самоврядування та органів державної влади

Спори про набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю

Згідно з положеннями статті 119 Земельного кодексу України передача громадя­нину у власність або в користування земельної ділянки, якою він добросовісно, відкрито і безперервно користується протягом 15 років за відсутності документів про право на цю земельну ділянку, здійснюється у порядку, встановленому Кодексом.

Однак на практиці застосування цієї норми часто викликає багато суперечностей.

Зокрема, відмова у набутті права на земельну ділянку за набувальною давністю мотивується тим, що строк п'ятнадцять років повинен відраховуватися від вступу Земельного кодексу в дію (01.01.2002 року).

З таким твердженням погодитися не можна, оскільки саме статтею 125 Земельного кодексу визначено, що право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, отримання і використання земельної ділянки без правоустановлюючих документів з січня 2002 року є протиправним. Натомість громадяни, які отримали у користування земельну ділянку до вступу Кодексу в дію, можуть отримати право на ці ділянки, довівши при цьому добросовісність, відкритість і безперервність користування протягом 15 років, які передують зверненню за набуттям права.

Окремим питанням є доведення добросовісності використання земельної ділянки. Доказами добросовісного використання можуть бути раціональне вико­ристання земельної ділянки за цільовим призначенням, внесення плати за корис­тування землею, вжиття заходів щодо підвищення родючості ґрунту земельної ділянки (внесення добрив тощо).

Частиною п'ятою статті 158 Земельного кодексу України визначено, що у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір ви­рішується судом.

Аналогічні норми містяться у Законах "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації".

Так, згідно із частиною десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самовряду­вання з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визна­ються незаконними в судовому порядку.

Статтею 77 цього ж Закону встановлюється відповідальність органів та поса­дових осіб місцевого самоврядування перед юридичними і фізичними особами. Зокрема, визначено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самов­рядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самовряду­вання — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" рішення посадових осіб місцевих державних адміністрацій можуть бути оскаржені Президенту України, органу виконавчої влади вищого рівня, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або до суду.

Статтею 50 цього Закону визначено, що розпорядження голів місцевих дер­жавних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Питання відшкодування заподіяних збитків врегульовано статтею 393 Ци­вільного кодексу України. Зокрема, встановлено, що правовий акт органу держав­ної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові й порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або орга­ном місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Таким чином, за скаргою сторони, яка не погоджується з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, суд перевіряє законність цього рішення та вирішує питання про визнання недійсним рішення і відшкоду­вання заподіяних збитків.

Читайте також:

1. B грудини зі здавленням чи пораненням органів.
2. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
3. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
4. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
5. VII. Філо- та онтогенез органів виділення
6. VІІІ. Філогенез органів чуття
7. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
8. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
9. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
10. Аналіз альтернативних рішень
11. Аналіз для прийняття рішень стосовно залучення інвестицій
12. Аналітичні методи та інструменти підтримки прийняття управлінських рішень.

Переглядів: 763