• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оцінка організаційних структур управління.

ОСУ оцінюються за параметрами і за ефективністю. Параметрами ОСУ є рівні, ланки, норма керованості (діапазон управління), централізація (децентралізація) функцій управління. Ці параметри визначають чисельність апарату управління.

Оцінювати ефективність ОСУ пропонується за економічністю, затратами, ефективністю виробництва й управління. Якісна характеристика зв'язків між ефективністю ОСУ з позицій виробництва і з позицій управління існує. Але проблему кількісного визначення цього зв’язку не розв'язано, бо ефективність управління залежить не стільки від форми управління (ОСУ), тобто статики процесу управління, скільки від змісту самої управлінської діяльності.

Кількість ланок ОСУ визначається залежно від обсягів управлінських робіт, запланованого рівня поділу праці в системі управління і норми управління. Кількість рівнів ОСУ залежить від кількості працівників - виконавців і середнього масштабу (діапазону) контролю та керованості.

Рівень централізації управління характеризує відносний обсяг робіт, виконуваних спеціалізованою ланкою ОСУ. Коефіцієнт централізації визначається стосовно кожної функції і всіх функцій управління на основі трудомісткості виконання функції в спеціалізованому органі управління та загальної трудомісткості. Переваги централізації полягають у єдиній методології реалізації функцій, професіоналізмі виконання, можливості використання засобів автоматизації та механізації, підвищенні якості виконання функцій управління. Децентралізоване виконання функцій управління доцільне, якщо важлива не так однорідність, як специфіка об’єкта. Найбільші повноваження надаються ланці системи управління, яка найбільш компетентна в розв’язанні конкретного питання, при встановленні особистої відповідальності кожного.

Норма управління характеризує кількість ланок або управлінських працівників, які підпорядковані одному керівникові, незалежно від того, чи він лінійний, чи функціональний. Теоретично норма управління збільшується від верхніх рівнів управління до нижніх.

Якість ОСУ можна оцінити за допомогою кількох характеристик:

n ланковості управління;

n надійності, організованості та оперативності структури управління, тобто спроможності системи управління виконувати покладені на неї функції протягом заданого часу й забезпечувати життєздатність системи в разі вибуття частини ланок, а також підтримувати потрібний порядок і зберігати функціонування керованої і керуючої підсистем як цілісної системи;

n узагальнюючою характеристикою якості структури управління є оцінка економічної й соціальної ефективності функціонування об’єкта.

В організаційно-структурних схемах апарату управління відображується склад структурних підрозділів, підпорядкованість і види взаємозв’язку. У штатних розкладах реєструється числовий і професійно-кваліфікаційний склад виконавців кожного підрозділу із зазначенням посадового окладу.

Якість організаційних структур будь-якого типу великою мірою залежить під того, наскільки при їх формуванні відбито конкретні організаційні принципи:

n врахування всіх факторів, які впливають на об'єкт і орган управління;

n оптимальне поєднання централізованого керівництва і управління на місцях;

n чітке визначення функцій, обов’язків і прав кожної із складових частин проектованої структури;

n максимальне скорочення часу проходження інформації від керівника до безпосереднього виконавця;

n гнучкість, швидка реакція організації на зміни умов виробництва та особливостей соціального розвитку колективу;

n надання повноважень на розв’язання питань у кожному конкретному випадку тому підрозділу, який має найбільшу інформацію;

n широке залучення кооперативних форм організації управління; пристосування окремих підрозділів і системи в цілому до умов зовнішнього середовища;

n досягнення відповідності між організацією виробництва і новітніми досягненнями науково-технічного та соціального прогресу.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. ISO 15504. Призначення і структура стандарту
4. ISO 15504.Структура еталонної моделі
5. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
6. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
7. IY.3. Общество и его структура.
8. VІ. План та організаційна структура заняття
9. VІ. Структурно-логічні схеми
10. А) Структура економічних відносин.
11. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
12. Агропромисловий комплекс та його структура

Переглядів: 421