Особливості промислового перевороту в Україні

З часу реформи 1861 р. на великих капіталістичних підприємствах (заводах і фабриках) для підвищення продуктив-ності праці інтенсивніше застосовувались досягнення науки і техніки. Почався промисловий переворот і в Україні.

Економічний розвиток визначали, насамперед, галузі важкої промисловості: вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Швидко розвивався Донецько-Криворізькій вугільно-залізорудний басейн, що на той час став головною металургійною базою Російської імперії. У післяреформений період видобуток кам’яного вугілля в Україні збільшився більш як у 115 разів і становив у 1900 р. 691,5 млн. пудів (майже 70% видобутку в Російській імперії), залізорудної руди відповідно – у 158 разів (210 млн. пудів). Наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. на Україну припадало понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн. пудів) і трохи менше половини заліза і сталі (59 млн. пудів).

У Катеринославській і Херсонській губерніях за останні два десятиріччя ХІХ ст. виникли 17 великих металургійних заводів, більшість яких було побудовано на кошти іноземних капіталістів: англійських, бельгійських, французьких. Російські капіталісти стали власниками заводів: Брянського (біля Катеринослава), Дружківського і Донецько-Юзівського у Донбасі. Французькі, англійські, бельгійські та німецькі капіталісти посіли ключові позиції в кам’яновугільній, залізорудній і металургійній промисловості України. Капіталістам-іноземцям належало близько 90% акціонерного капіталу монополістичних об’єднань і переважна більшість із 65 підприємств сільськогосподарського машинобудування, які діяли в 1900 році.

Завдяки технічному переоснащенню і концентрації виробництва на великих підприємствах загальна кількість цукрових заводів в Україні з початку 60-х і до середини 90-х рр. ХІХ ст. зменшилася з 247 до 153 (а чисельність робітників зросла з 38 тис. до 78 тис.). Виробництво цукру збільшилося в 14 разів (від 1,6 млн. до 23 млн. пудів, або 84% виробленого цукру в Росії). У 1887 р. найбільші цукрозаводчики створили цукровий синдикат (перше в Росії капіталістичне монополістичне об’єднання). Вже через 5 років він об’єднував 90% цукрових заводів в Україні.

Наприкінці ХІХ ст. виникають перші підприємства транспортного машинобудування: Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. До 1900 року вони випустили 233 паровози. На той час в Україні протяжність залізничної колії становила 8417 км. Зросла також роль українського експорту сільськогосподарської продукції за кордон, частка якої в експорті пшениці Російської імперії досягла 90%. В Україні збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи.

На той час в Україні налічувалося до 2 млн. сільськогосподарських робітників. Спостерігався масовий відтік до міст дешевої робочої сили. З 1910 по 1913 р. на українських землях видобуток вугілля збільшився в 1,5 рази, залізної руди – майже вдвічі. Приблизно у півтора рази зросла тут виплавка чавуну, заліза та сталі. Станом на 1913 рік із загального обсягу виробництва промислової продукції Російської імперії майже чверть припадала на Україну. У важкій та видобувній промисловості цей показник досяг 60–70%, у виробництві цукру – 80%.

Західноукраїнські землі перебували під владою Австро-Угорської багатонаціональної імперії (з XVII ст. – Закарпаття, а з XVIII ст. (1775) – Буковина). Це – територія понад 70 тис. км² із населенням 2,5 млн. чол., з яких близько 2 млн. – українці.

Після великого застою у першій чверті ХІХ ст. в 30–40-х роках знову починається промислове піднесення – мануфактурне виробництво досягло високого рівня розвитку. На початку 40-х рр. тут діяло близько 250 мануфактур. Становлення фабрично-заводської промисловості як народногосподарської галузі на західноукраїнських землях відбулося в останні три десятиріччя ХІХ ст. з переважанням дрібних підприємств. Наприкінці ХІХ ст. на західноукраїнських землях за рахунок іноземного капіталу (австрійського, німецького, англійського, французького та ін.) створювалися великі компанії й банки, розвивалися галузі промисловості та оптова торгівля.

На початку ХХ ст. покращилося ставлення місцевої адміністрації до потреб фабрично-заводської промисловості: розширено кредитування і звільнено її від податків. Це сприяло деякому промисловому піднесенню. У першому десятиріччі ХХ ст. на цих землях вже функціонувало кілька сотень промислових підприємств із майже 50-тисячним контингентом робітників. Але напередодні Першої світової війни понад 90% експорту в краю становила сировина і лише близько 10% – напівфабрикати, які вивозилися переважно на Балкани, а в імпорті на фабричні вироби припадало понад 80%. У західні провінції Австро-Угорщини, Німеччину та інші країни вивозили багато продукції тваринного походження: птахівництва, шкірсировини, масла, жирів, яєць. На межі ХІХ–ХХ ст. експортували щорічно близько 50 тис. голів великої рогатої худоби та понад 300 тис. голів свиней.

Отже, для Австро-Угорщини західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини й ринком збуту для промислових товарів і машин. Тут переважало аграрне господарювання. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно прусським шляхом. Чисельність сільської буржуазії в Галичині становила 11%, а на Буковині – 8%.

Промисловість, хоч і значно просунулася в своєму розвиткові, проте залишалася відсталою. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинуто слабко. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава, на початку ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробна галузь (наявність великих масивів лісу).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна думка дореформеного періоду	\|	Економічна думка пореформеного періоду

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.