Виконання добровільно взятих на себе договірних зобов’язань.
Отже, „спонтанний порядок” — це порядок, заснований на індивідуальній економічній свободі. Однак „економічний порядок” Ф. Гайєка ґрунтується вже не на досконалій конкуренції, як laissez faire (система вільного підприємництва), а на індивідуальній ініціативі, на конкурентних нововведеннях (інноваціях), на „конкуренції відкриття”, що передбачає використання всіх індивідуальних знань (інформації) і вмінь за умов індивідуальної свободи. Економічний лібералізм тут проявляється не у повній відмові від державного регулювання економіки, а в забезпеченні максимальної „інформаційної прозорості” дій держави, що виключає сваволю окремих осіб чи невеликих груп, які мають політичну владу чи владу багатства.
Безкомпромісно знаходячись на позиції державного невтручання в економічні процеси, Ф. Хайєк у монографії „Приватні гроші” (1976) запропонував навіть відмінити державну монополію на випуск грошей, надавши це право приватним емітентам (комерційним банкам). За цих умов грошова система повинна функціонувати на ґрунті конкуренції багатьох „приватних” грошових одиниць.
В дослідженнях новітніх неокласиків суттєвої еволюції зазнала теорія граничної корисності, яка нині втратила своє первісне значення. Неокласична теорія поступово відмовилася від пояснення процесів ціноутворення виключно на ґрунті суб’єктивного фактора корисності. Аналіз змістився від граничної корисності до комплексу ціноутворюючих чинників. Особливе значення в цьому відіграли дослідження вже згадуваних Л. Мізеса і Ф. Хайєка, однак започаткував подібний аналіз ще А. Маршалл, а продовжили його наступники по „кембриджській школі”, насамперед, Артур Сесіл Пігу (1877-1959).
В центр своїх досліджень він поставив проблему формування цін на товарних ринках під впливом взаємодії попиту і пропозиції. При цьому, вважалося, що корисність може відігравати головну роль у визначенні цін, але тільки в короткому ринковому періоді; однак у тривалому періоді першорядного значення набувають витрати виробництва. Завдяки цьому теорія граничної корисності поступово переросла в теорію економічного вибору.