Основні тенденції розвитку англійської економіки після ІІ Світової війни та економічні погляди Ф.Хайєка

За роки Другої світової війни країна державного регулювання втратила 25% національного багатства, зменшився обсяг промислової продукції, який у 1946 р. становив 90% від рівня 1937 р. У результаті війни посилилася залежність Великобританії від США, було втрачено значну частину ринку, куди все більше проникав американський капітал. Частка Великобританії у світовому капіталістичному експорті знизилася з 11,3% у 1937 р. до 9,8% у 1947 р.

Лейбористський уряд Елемента Річарда Еттлі намагався відродити економіку країни шляхом поступового підвищення частки державної власності за умови збереження мішаної економіки. Націоналізація значної частини промислових підприємств, на їхню думку, мала створити умови для планування економічного розвитку. Тому вже наприкінці 40-х років було здійснено націоналізацію Англійського банку, вугільної і газової промисловості, кількох електростанцій, частини підприємств сталеливарної промисловості, всього внутрішнього транспорту, телеграфу і радіозв’язку. Держава здійснювала націоналізацію шляхом викупу підприємств за значно завищеними цінами і гарантувала щорічний дохід, який сплачувався від частини прибутку націоналізованих підприємств.

Для здійснення контролю і регулювання капітальних вкладень у націоналізовані галузі промисловості, контролю за сплатою компенсації колишнім власникам підприємств було створено Раду національних інвестицій. Контроль за випуском цінних паперів і зобов’язань, регулювання надання позик приватним підприємцям, планування діяльності приватнокапіталістичних підприємств, стимулювання інвестицій у ті чи інші галузі виконував Комітет емісії капіталів. Для погодження діяльності економічних міністерств було введено посаду головного плановика, а для розробки інвестиційного плану — Планове економічне управління. Саме воно розробило річні плани, які являли собою кон’юнктурні прогнози, і чотирирічний план на 1949-1952 рр., який мав забезпечити безкризовий розвиток англійської економіки.

З метою стабілізації післявоєнної економіки Великобританія вжила низку заходів. У 1947 р. було оголошено про проведення режиму економії, який зводився до заморожування заробітної плати, доходів, обмеження споживання громадян. Спрямування великих капіталовкладень у промисловість сприяло загальному зростанню народного господарства країни, зокрема, підвищенню продуктивності праці. Уже в 1948 р. промисловість Англії перевищила довоєнний рівень випуску продукції. Результатом виконання прийнятої у 1947 р. чотирирічної програми розвитку сільськогосподарського виробництва стало збільшення випуску продукції. До початку 50-х років в основному вдалося відновити економічний потенціал країни.

Прискореному розвитку економіки Англії у 50-ті роки сприяли науково-технічна революція, удосконалення методів управління, великі капіталовкладення держави у виробництво, структурні зміни у промисловості. Поліпшенню економічного стану країни також сприяли поставки воєнно-стратегічної сировини і виконання військових замовлень США у зв’язку з війною в Кореї. Нагромадження золота і валюти дало змогу урядові лейбористів наприкінці 1950 р. відмовитися від американської допомоги за планом Маршалла.

За темпами розвитку у 50-ті роки Великобританія відставала від решти розвинутих європейських країн. До початку 70-х років під Британської імперії залишилися тільки кілька островів у Світовому океані, а сама вона перетворилася на Британську співдружність — міжурядову організацію країн, які раніше до неї входили і визнавали зв’язки з колишньою метрополією. Здобуття незалежності колоніями поставило перед країною питання участі в європейській інтеграції.

Друга половина 60-70-х років в економіці країни позначена кризовими явищами. Вони тісно пов’язані зі світовою енергетичною кризою 1973 р., циклічною кризою 1975 р. і великими витратами лейбористів на соціальні програми. Темпи інфляції досягли до кінця 70-х років 15% на рік — небаченого до того часу в країні рівня.

У Ф. Хайєка економічна свобода — це, передусім, індивідуальна свобода кожної окремої людини, яка незалежно розпоряджається належними їй ресурсами з тим єдиним обмеженням, яке не дозволяє їй обмежувати свободу інших. Свобода є поняттям, яке за своєю внутрішньою суттю може бути застосованим тільки до окремої особи. Свобода, коли жодна людина не підкоряється волі іншої, на думку Хайєка, є вищою людською цінністю.

Основа економічної свободи полягає не в більш чи менш рівномірному розподілі матеріальних благ і ресурсів державою, а в праві кожної людини вільно розпоряджатися своїм капіталом і своїми здібностями, що породжує її ризик і відповідальність. Вибір між цими протилежностями — це „вибір між системою, за якої вирішувати, кому що належить, буде кілька людей, і системою, за якої це залежить, хоча б частково, від здібностей і підприємливості самої людини, а частково — від непередбачених обставин”. В суспільстві, де все планується „зверху”, добробут кожного буде залежати не від його вміння чи талану, а від суб’єктивного рішення вищого органу.

У праці Ф. Хайєка „Індивідуалізм і економічний порядок” (1948) альтернативою державного регулювання стала конструкція спонтанного порядку. При цьому, австрійський неокласик відмовляється від поняття економічної рівноваги, яка, на його думку, ніколи реально не існувала. Він використовує поняття „спонтанний порядок” як певне наближення до рівноваги. Для підтримання „економічного порядку” особливо важливі два основних правила:

1) відмова від присвоєння чужої власності;

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Франція у повоєнний період та економічне вчення французької школи неолібералізму	\|	Виконання добровільно взятих на себе договірних зобов’язань.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.028 сек.