Франція у повоєнний період та економічне вчення французької школи неолібералізму

Війна і чотирирічна окупація завдали значних збитків економіці країни. Промислове виробництво скоротилося на 70%, а продукція сільського господарства порівняно з довоєнним періодом зменшилася вдвічі. Під час війни загинуло 1,1 млн. осіб. У 1944 р. було сформовано тимчасовий уряд на чолі з Шарлем де Голлем (1890—1970), який діяв до 1946 р. і ставив завдання ліквідації економічної розрухи та відбудови промислового і сільськогосподарського виробництва. До складу уряду увійшли представники різних партій, які відображали інтереси окремих прошарків населення.

Протягом 1945-1947 рр. було націоналізовано 1/5 французької промисловості:електроенергетику, вугільну промисловість, газові підприємства, значну частину авіаційної промисловості, автомобільні заводи фірми „Рено”, морське судноплавство, повітряний транспорт. Як і в інших розвинутих країнах Заходу, націоналізація не зачепила основних і прибуткових галузей промисловості. Для управління націоналізованими підприємствами створювались адміністративні ради за участю представників робітничого класу, розширювалися права фабрично-заводських профспілкових комітетів. Ухваленим законом відновлювались 40-годинний робочий тиждень, двотижневі оплачувані відпустки для робітників і тритижневі — для службовців. Особи, що працювали за наймом, отримували право на пенсії у зв’язку зі старістю з 65 років та у зв’язку з інвалідністю. Введено систему виплат для стимулювання народжуваності та ін. Проведена часткова націоналізація і законодавче закріплення соціальних прав трудящих значною мірою сприяли обмеженню панування монополій, з одного боку, а з іншого — збільшенню припливу капіталовкладень у націоналізовану промисловість. До кінця 40-х років економіка країни була відбудована (у 1947 р. досягнуто довоєнного рівня промислового виробництва, а у 1950 р. — сільськогосподарського).

Призупинення процесу націоналізації у 1948 р. у зв’язку з виходом комуністів з уряду сприяло зближенню Франції і США. У червні того ж року в Парижі було підписано угоду про економічне співробітництво зі США — план Маршалла. До 1958 р. загальна сума допомоги США Франції становила 12 млрд. дол. Значну частину цієї суми спрямовано для розвитку і модернізації промислового потенціалу країни. За угодою, США надавалося право визначення „економічно раціональних” галузей економіки, контролю над французьким експортом та імпортом. Такі американські компанії, як „Стандарт ойл”, „Дженерал електрик”, „Форд”, „Крайслер” та ін. отримали сприятливі можливості для скуповування акцій французьких підприємств, створення у Франції своїх філій і дочірніх компаній.

У післявоєнний період у Франції завдяки оновленню основного капіталу і зміні структури промисловості виробництво засобів виробництва переважало над виробництвом предметів споживання. До кінця 50-х років у країні склалися три сектори у промисловості: традиційні галузі (текстиль, металургія, машинобудування, виробництво предметів розкоші), нові галузі (автомобілебудування, авіапромисловість, нафтопереробка) і найновіші (атомна енергетика, електроніка, виробництво пластичних мас).

У червні 1958 р. Ш. де Голль знову очолив уряд Франції, а у грудні того ж року був обраний главою держави на семилітній термін. В основу своєї політики новий уряд поклав всебічне сприяння швидкому розвитку практично усіх галузей промисловості, її структурній перебудові, подальшій концентрації виробництва, утворенню великих корпорацій, широкому використанню досягнень науково-технічної революції. Це була послідовна і жорстка лінія держави, спрямована на всебічний і пропорційний розвиток усіх галузей економіки, лінія, що пізніше отримала назву політики „індустріального імперативу”. Економічна політика голлізму ґрунтувалася на доктрині активного державного втручання в економічне життя країни.

Франція однією з перших серед західних країн застосувала так зване державне індикативне (рекомендаційне) планування. Здійснювала його вперше створена система планових органів. Вона складалася з верховного органу — Генерального комісаріату планування і галузевих комісій з модернізації, які розробляли плани розвитку окремих галузей промисловості. Індикативний план являв собою макроекономічну модель перспективного розвитку і містив основні показники обсягу, структури, темпів зростання виробництва, динаміки цін, експорту, імпорту, податків, інвестицій та ін. Ці показники слугували орієнтирами, на які спрямовувалася діяльність фірм. За їх допомогою намагалися координувати діяльність підприємств і розвиток національної економіки.

Така економічна політика отримала в економічній літературі назву дирижизму. Особливостями французького дирижизму були прямі адміністративні методи втручання в економіку, зокрема, контроль за цінами, емісія цінних паперів, кредитна діяльність та ін. Держава займалась активною підприємницькою діяльністю в націоналізованому секторі економіки. У 1958 р. в руках держави перебували 97% вугільної промисловості, 95% виробітку газу, 80% авіаційного виробництва і виробітку електроенергії, більше 40% автомобільної промисловості. Держава володіла залізницями, великими військовими підприємствами, акціями авіаційних і морських транспортних компаній. Вона здійснювала пряме фінансування капіталовкладень, розробляла і приймала індикативні плани. Відносно державних підприємств плануючі органи наділялися імперативними правами.

В історії французького планування можна виділити три етапи: перший, післявоєнний, коли план був обов’язковим і стосувався обсягів виробництва, фіксував ціни і т. ін. (до 1958 р.); другий - етап індикативного планування (до кінця 80-х років); третій (сучасний) — етап стратегічного планування у загальноєвропейських масштабах. Активна участь Франції у західноєвропейській інтеграції і НТР справила суттєвий вплив на економічний розвиток. За десять років (1958-1968) обсяг промислового виробництва збільшився на 60% при щорічних темпах зростання 5,5% на рік, виробництво продуктів сільського господарства зросло на 66%.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.	\|	Основні тенденції розвитку англійської економіки після ІІ Світової війни та економічні погляди Ф.Хайєка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.