Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Тактика знеболювальної терапії при сильному болю

При сильному болю (7—10 балів за. ВАШ) показана терапія відповідно до III ступеня знеболення за ВООЗ. Якщо не було за­значено побічних ефектів при прийманні морфіну, то це опіоїд ви­бору при болю від середнього до сильного. Морфін недорогий і до­ступний у різних формах.

Справжні опіати, морфін і його аналоги — похідні опіуму — призначають згідно з рекомендаціями Комітету експертів ВООЗ (1986) у разі посилення больового синдрому від слабкого до помір­ного та сильного. Спочатку призначається слабкий опіат (кодеїн), потім сильний (морфіну гідрохлорид).

Морфіну гідрохлорид — центральний анальгетик, агоніст опі-оїдних рецепторів — спричинює гальмування полісинаптичних рефлексів ноцицептивної системи. Депресивна дія морфіну на стовбурові структури мозку при підвищенні дози проявляється розвитком сонливості (наркоз), пригніченням дихання, кашлем,симпатичними рефлексами. Найтяжчим побічним проявом ді морфіну гідрохлорид є пригнічення життєво важливих центри довгастого мозку. У результаті передозування препарату розвива­ються пригнічення дихання, аж до апное, брадикардія, артері­альна гіпотензія, що може призвести до смерті хворого уві сні під час наростаючої гіпоксії. Комітет ВООЗ зі знеболеная визнає, що при безконтрольному збільшенні дози морфін може сприяти ско­роченню життя хворого.

У разі первинного призначення морфіну гідрохлорид в резуль­таті активізації блювотного центру можливі нудота та блювання, у подібних випадках доцільне призначення антиеметиків. Морфі­ну гідрохлорид справляє також виражену дію на периферійні ор­гани. У результаті спазму гладеньких м'язів порожнистих орга­нів розвиваються: спазм воротаря, сегментарні спазми тонкої кишки, скорочення сечоводів, спазм сечового міхура і його сфінк­тера, спазм сфінктера Одді. Клінічно це проявляється закрепами, порушеннями сечовипускання, дискінезіями жовчних проток. Тому хворим, які одержують морфін, показане призначення про­носних, протиблювотних і спазмолітичних препаратів.

У разі тривалого призначення морфіну та інших опіатів з'являється звикання, яке вимагає постійного збільшення дози препарату. Можливий також розвиток психічної та фізичної за­лежності. Однак ця обставина не повинна перешкоджати призна­ченню препарату невиліковному хворому з поширеним пухлин­ним процесом. Серед іншого, розвиток залежності від наркотич­ного засобу ні в якому разі не може бути причиною відміни пре­парату у хворого з хронічним больовим синдромом. Ін'єкції мор­фіну гідрохлориду призначають у дозі 10—20 мг з інтервалом 4—б год. Оптимальна доза препарату може бути визначена лише в стаціонарних умовах.

На сьогодні монотерапія морфіну у високих дозах не може вважатися сучасним методом усунення болю. Потрібна ком­бінована фармакотерапія з використанням усього спектра симптоматичних засобів.

Омнопон і промедол призначають по 20 мг через 3—4 год.

Трамадолу гідрохлорид (трамал, традол) — синтетичний опі-оїдний анальгетик центральної дії, ефективний при купіруванні помірного або сильного больового синдрому (анальгезивний по­тенціал порівняно з морфіном становить 10—20 %). Справляє та­кож протикашльову дію, не пригнічує дихання і моторику кишок. Трамадол не спричинює психічної й фізичної залежності і тому не внесений у Конвенцію про наркотичні засоби та не підля­гає спеціальному обліку. Початкова разова доза трамалу — 50— 1.00 мг, добова — 200—400 мг. Дія препарату починається через 25—45 хв після приймання капсул і триває від 3,5 до 6 год, мак­симальна концентрація в крові досягається через 2 год. Трива­лість дії таблеток трамал ретард удвічі більша — 6—12 год.

Побічні дії при прийманні трамалу бувають рідко: посилення потовиділення, головний біль, запаморочення, утруднення при ковтанні, загальна слабкість, швидка стомлюваність, загальму-ваність, зниження апетиту, сухість у роті, закрепи, метеоризм, іноді — серцебиття і колапс. Для уникнення побічних явищ реко­мендують короткочасний (на 40—60 хв) постільний режим після приймання перших доз препарату.

Альтернативами морфіну є гідроморфон (ділаудид), оксико-дон, оксиморфон або фентаніл. Переважна більшість цих опіоїдів доступна в пероральній формі у вигляді препаратів швидкої й

пролонгованої дії.

Фентаніл випускається в парентеральній, трансдермальній і трансмукозальній формах. Коли побічні ефекти опіоїду стають некерованими або нестерпними, рекомендується ротація опіоїдів (заміна одного опіоїду на інший). При сильному ХВС застосову­ють анальгетик III ступеня бупренорфін в таблетках 0,2 мг під язик. Максимальна добова доза — 3,0 мг. Побічні ефекти менше виражені, ніж у морфіну. При добрій ефективності та переноси-мості можна застосовувати протягом кількох місяців.

Бупренорфін— напівсинтетичний опіоїдний анальгетик, за силою знеболювальної дії дещо поступається морфіну, але за три­валістю перевищує його майже удвічі. Препарат вводять по 300 мкг внутрішньом'язово або повільно внутрішньовенно 2—З рази на добу. У поєднанні з верапамілом (80—120 мг на добу) бу­пренорфін дає ефект при нейропатичному болю. Найпоширеніші побічні ефекти: сонливість, запаморочення, нудота, блювання, погіршення апетиту. Побічні явища, як правило, стихають через б—15 днів від початку лікування, після застосування препарату доцільно дотримуватися постільного режиму на 1—2 год. В амбу­латорній практиці бупренорфін діє краще, ніж морфін.

Буторфанолу тартрат (стадол, бефорал) — синтетичний опіо­їдний анальгетик з групи агоністів-антагоністів опіоїдних рецепторів. За інтенсивністю та тривалістю анальгезивної дії порівняно з морфіном ефективний при больовому синдромі середнього і сильного ступеня. Для внутрішньом'язового введення препарат призначають у дозі 2 мг через 4 год, дія починається через 30— 40 хв. Порівняно з морфіном, препарат справляє домірно-вира­жену побічну дію: седація, нудота і блювання, посилення потови­ділення, запаморочення, рідко — дисфорія та галюцинації. По­бічна дія менше виражена при підшкірному введенні препарату. Важливою перевагою препарату є його наркологічна безпека, у зв'язку з чим буторфанолу тартрат можна виписувати на звичай­ному рецепторному бланку. Препарат не внесений у Конвенцію про наркотичні засоби ВООЗ.

У разі подальшого наростання ХБС і недостатнього знеболен­ий бупренорфіном у максимальній добовій дозі слід переходити ' до анальгетика IV ступеня морфіну. Препаратами вибору в цьому разі є лікарські форми морфіну сульфату пролонгованої дії (10— 12 год): таблетки ретард (МСТ-континус та ін.) у дозах 10, ЗО, 60, 100, 200 мг або р;апсули з мікрогранулами повільного вивільнен­ня в дозах ЗО, 50, 100 мг. Добова доза визначається тяжкістю ХБС і становить на початку терапії 60—90 мг, а при тривалому ліку­ванні поступово зростає та може досягати 500 мг і більше (при задовільній переносимості). Лікування болю найпотужнішим опіоїдом морфіном в інкурабельного пацієнта продовжується стільки, скільки потрібно для полегшення його страждань.

Таким чином, основний перелік опіоїдних анальгетиків для лікування ХБС в онкологічних хворих повинен включати такі препарати в неінвазивних за можливості ретардних формах: тра-мал — таблетки ретард (капсули, свічки, ін'єкції), просидол — таблетки защічні, бупренорфін — таблетки під'язикові, морфіну сульфат — таблетки ретард (МСТ) та ін.

Разом з оптимальними опіоїдами в певних ситуаціях, напри­клад, у разі їхньої поганої переносимості, можуть бути застосова­ні інші опіоїди, Трамал може бути замінений еквівалентним за силою анальгезивної дії справжнім опіоїдом кодеїном: дигідроко-деїн — таблетки ретард у дозах 60, 90, 120 мг (тривалої дії — 12 год), кодеїну фосфат — порошок 10 мг(тривалість дії — 4 гоД).Застосування при ХБС опіоїдних агоністів-антагоністів буторфа­нолу, пентазоцину, нальбуфіну, близьких за анальгезивним по­тенціалом до просидолу, можливе, але небажане через їхню антагоиістичність з опіоїдами III (бупренорфін) і IV (морфін) ступенів терапії і можливості дестабілізації терапевтичного ефекту за не­обхідності переходу до потужніших наркотичних засобів.

При ХБС наркотичнізасоби слід призначати в поєднанні з тими або іншими ненаркотичними анальгетиками, ад'ювантними та симптоматичними засобами (за показаннями) для підвищення ефективності знеболення і зменшення побічних ефектів препа­рату.

При особливо тяжкому нейропатичному ХВС онкологічного й особливо неонкологічного генезу (наприклад, постфантомний ХБС, каузалгія, аплодинія) наркотичні засоби мало ефективні й не мають бути основним засобом терапії. Вони можуть бути тим­часовим або додатковим засобом лікування болю під час спеціаль­ної патогенетичної терапії цього типу ХБС (агоністик а-адре-норецепторів, антагоністи кальцію і брадикініну, регіонарні бло­кади), що дає змогу в більшості випадків усунути або значно.змен-шити біль. Необхідно пам'ятати, що оптимальною дозою є та, яка адекватно полегшує біль. Препарат уводиться по годинах, а не на

вимогу хворого.

Морфін також можна вводити ректально за наявності в хворо­го блювання і неможливості приймати препарат перорально. Ефективність препарату при такому введенні не поступається його введенню через рот.

Якщо за станом хворого немає можливості використовувати пероральне або ректальне введення наркотичних анальгетиків, то застосовують підшкірні або внутрішньом'язові їхні ін'єкції. Парентеральна доза препарату зазвичай становить 1/2 тієї перо-ральної дози, що забезпечувала задовільне знеболювання.


Читайте також:

  1. Арт-терапiя як технологія збереження психічного здоров'я. Види арт-терапії.
  2. Види вітамінної терапії.
  3. Види психотерапії
  4. Види фармакотерапії і вибір лікарського препарату.
  5. Використання арт-терапії в роботі з ув’язненими .
  6. Відділення дистанційної променевої терапії
  7. Гігієнічні вимоги відділення дистанційної променевої терапії
  8. Групові форми арт-терапії
  9. Ефективність терапії перед пацієнтом. Опіка осіб похилого й літнього віку, дітей, новонароджених, вагітних і лактуючих жінок
  10. ЕФЕКТИВНІСТЬ ТЕРАПІЇ, СПРЯМОВАНОЇ НА УСУНЕННЯ
  11. Загальна характеристика ігрової психотерапії.
  12. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНИХ МОДЕЛЕЙ ТА НАПРЯМІВ ПСИХОТЕРАПІЇ




Переглядів: 1015

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тактика знеболювальної терапії при легкому болю | Хворі, що одержують наркотичні анальгетики, повинні бути

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.