• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ГУМАННИЙ - ГУМАНІСТИЧНИЙ - ГУМАНІТАРНИЙ.

Ці слова іншомовного походження прийшли в українську мову з латинської (humanus — людяний, людський).

Прикметник гуманний найчастіше вживається для харак­теристики людяної у своїх діях, вчинках, ставленні до інших людей особи. Він, як правило, сполучається зі словами люди, людина, родовими назвами особи: гуманні люди, гуманний прия­тель, гуманний командир. В українській літературній мові час­то вживаються вислови, в яких прикметник гуманний поєдну­ється з абстрактними поняттями, передаючи зміст «пройнятий турботою про благо людини»: гуманне завдання, гуманна мета, гуманний напрям науково-технічної революції, гуманне суспіль­ство.

Слово гуманний значеннєве споріднене зі словом гуманістич­ний, що також пов'язане з турботою про благо, повагою до гідності людини, але не вживається для характеристики внутрішніх яко­стей людини. Неправильними є вислови гуманістичний вчинок, гуманістичний керівник — у них треба вживати прикметник гуманний. Гуманістичний частіше характеризує суспільно-по­літичну, ідеологічну сферу людської діяльності, масштабні со­ціальні явища. Він, як правило, сполучається з іменниками ідеал, ідея, зміст.

Гуманітарний — так називають напрям дослідження люд­ського суспільства. До гуманітарних наук належить філософія, історія, філологія, право, мистецтвознавство, етнографія.

Специфічною ознакою сьогодення стала гуманітарна допо­мога. Чому саме гуманітарна"? В англійській мові відповідні прикметник та іменник мають кілька значень, серед яких — «бла­годійний, доброчинний», пов'язаний із філантропією, тобто з до­помогою бідним, нужденним людям. Саме в такому значенні вживається вислів гуманітарна допомога.

ДАЛЕКИЙ — ДАЛЬНІЙ.Ці прикметники мають спільний корінь дал-. Основним, уживаним в усіх стилях, є слово дале­кий. Воно має більше значень, ширшу сполучуваність. Дальній збігається з ним у кількох випадках. Це здебільшого стосується чималих відстаней у просторі або в часі. Так, спільним є значен­ня «який знаходиться на великій відстані»: далекий край, дале­кий ліс, далека турбаза — дальній край, дальній ліс, дальня турбаза.

Про людину, що перебуває або живе десь далеко, кажуть: да­лекий друг і дальній друг, далека мила і дальня мила. Порівняй­мо ще: далекий і дальній грім, далека і дальня луна; їдемо в далеку подорож і в дальню подорож. Прикметник далекий вжи­вається, коли кажуть про велику відстань: далека дорога і даль­ня дорога; про істотну віддаленість у часі — в минулому чи в майбутньому: далеке (дальнє) минуле, далеке (дальнє) при­йдешнє. Не важко помітити, що таке паралельне вживання харак­терне для розмовного стилю, для тих понять, з якими пов'язана загальновживана лексика. Наприклад, якщо йдеться про відда­лену спорідненість, або якщо люди мають спільного предка, не

ближчого, ніж у третьому коліні, кажуть далекий (.дальній) родич.

У книжних стилях літературної мови, термінологічних стан­дартах треба послуговуватися прикметником далекий: авіація, що долає тисячі кілометрів, — далека, капітан — далекого пла­вання, так само і далеке зарубіжжя.

Переносні значення віддаленості передає тільки прикметник далекий. Наприклад, погляд, спрямований у далечінь, або холодні, байдужі очі: далекий погляд, далекі очі.

Про людину, яка не думає ні про що, не має наміру щось ро­бити, кажуть: далека від того; Дядько був далекийвід жартів, тобто «не збирався жартувати».

ДЕФОРМУЮЧИЙ -- ДЕФОРМІВНЙЙ.Активний діє­прикметник теперішнього часу деформуючий має значення «та­кий, що змінює зовнішній вигляд, форму чогось, призводить до негативних наслідків». Уживається в значенні прикметника пе­реважно у науковому стилі та пресі, напр.: Мікрорентгено-графічне дослідження виявило на поверхні пластини дефор­муючі елементарні частинки (3 журналу); Бюрократія як соціальний феномен, з одного боку -- нормативна ідеальна модель організації праці, з другого — деформуючийчинник економічних відносин (3 газети).

Сфера функціонування прикметника деформівний зазвичай обмежується спеціальною та науково-популярною літературою: Я. Постригач — відомий учений у галузі механіки деформів-ноготвердого тіла (3 журналу). Аналіз конкретного слово­вживання доводить тенденцію до переважання в термінологіч­ному значенні словотвірного варіанта деформівний.

ДИПЛОМАНТ — ДИПЛОМАТ — ДИПЛОМНИК.Ці сло­ва запозичені з французької мови через грецьку, в якій вони означали «аркуш, документ, складений удвоє». За значенням вони різняться. Дипломант — це особа, відзначена дипломом за ви­датні успіхи в якій-небудь галузі, переможець конкурсу. Словом дипломник (як часом помилково і дипломант) називають люди­ну, яка працює над дипломною роботою. Нормативна сполучу­ваність: дипломант конкурсу, але дипломник з університету, університетський дипломник.

Слова дипломат і диплом пов'язані лише етимологічне, за походженням. Дипломат — службова особа, яка має урядові повноваження для реалізації офіційних відносин з іноземними державами: Починалась війна і польські дипломатизнову звер­талися до Трансильванії, до Риму.., до Австрії по допомогу (О. Ільченко). Дипломатом у народі називають також людину, яка вміло і тонко діє у стосунках з іншими. Із мовного побуту 70 —80-х років XX ст. відоме також слово дипломат як назва портфеля, невеликої валізки. Цього слова не знайдемо в сучас-

них словниках, а втім, ніхто й не сплутає дві омонімічні назви — дипломат — особа і дипломат — предмет.

ДОСКОНАЛИЙ — ДОСКОНАЛЬНИЙ.Досконалий - «до­вершений, викінчений, взірцевий, ідеальний; визначається повно­тою позитивних якостей». Напр.: Вона... має досконалевихо­вання (Леся Українка); Київ і все, що за походженням є київ­ським, асоціюється з чимось гарним, досконалим(3 журналу); Українська мова належить до найбільш розвинених і доско­налихмов світу (3 журналу); Закони мають бути доскона­лими не тільки з юридичного погляду, а й економічно обгрун­тованими (3 газети).

Від прикметника досконалий утворені абстрактний іменник досконалість та прислівник досконало, що також передають зна­чення найвищого вияву ознаки: Черниша будинок вразив своєю архітектурною досконалістю(О. Гончар); Досконало зна­ти іноземні мови — нагальна потреба нашого сьогодення (3 жур­налу).

Прикметник доскональний належить до синонімічного ряду слів — вичерпний, докладний, ґрунтовний, ретельний, точний, тобто «повний, з усіма деталями». Напр.: ...американський фізик Майкельсон розробив доскональнийметод вимірювання швид­кості світла, застосувавши замість зубчастого колеса обер­тові дзеркала (3 підручника). За даними лексичної картотеки Інституту української мови НАНУ, слово доскональний стало рідковживаним у сучасних текстах. Натомість переважають інші слова. Пор.: Путівник містить докладнийопис архітектур-них пам'яток міста (3 газети); Комітет запропонував все­бічнупрограму розвитку гірничодобувної галузі (3 журналу); Майбутній правник зробив ґрунтовнийаналіз дорожньо-транспортної події (3 газети).

Похідним від прикметника доскональний прислівником дос­конально послуговуються в науковій літературі: ...доскональ­но описана геологічна структура району (3 журналу); ...дос­конально вивчені умови формування та будова мінералів (З газети). У художніх текстах це слово ще з XIX ст. вживало­ся у значенні «досконало»: Хорунжий: ...[Гаркуша] з пістоля кулею летючу птицю б'є, доскональнограє на бандурі, співа, вірші компонує (О. Стороженко); Зробити все рукою любовно і досконально,як твір життя (О. Довженко).

Отже, досконалий — це «довершений», з. доскональний — «док­ладний».

ЕКОНОМІЧНИЙ -- ЕКОНОМНИЙ.Слово економічний уживається щодо понять, пов'язаних з економікою — суспільно-виробничими відносинами, господарською і фінансовою діяль­ністю: економічна війна, економічна самостійність, економіч­ний прогрес, економічні закони, економічні системи та ін., напр.: Цей документ має визначити правові, економічніта орга-

нізаційні основи державної політики незалежної У країни (3 га­зети).

Слово економний співвідноситься зі словами економія, еко­номити і тому має інше значення — «який ощадливо витрачає що-небудь; сприяє економії»: економне витрачання природних запасів, письменник економний у словах, економні рухи, напр.; Економні витрати паперу сприятимуть збереженню природ­них ресурсів (3 газети).

ЗАВДАВАТИ -- ЗАДАВАТИ.Хоч ці дієслова близькі за звучанням, їх значення надто різні, щоб їх сплутувати в мовній практиці. Книжні стилі послуговуються такими зворотами: зав­давати втрат, завдавати поразки, завдавати збитків, завда­вати болю (жалю), завдавати мук, завдавати клопоту.

Іноді можна почути кальковані з російської мови вислови на зразок нанести удар, нанести поразку, що є порушенням літе­ратурної норми. Слід пам'ятати, що у значенні «чинити кому-небудь щось неприємне» варто послуговуватися стилістично пра­вильним українським дієсловом завдавати: завдавати удару, завдавати поразки.

У значенні «давати, пропонувати що-небудь для виконання» вживається дієслово задавати: задавати урок, задавати пи­тання.

Дієслово задавати так само входить до сталих словосполу­чень: задавати тон, задати жару, задати перцю, задати гар­ту та інші, серед яких переважають розмовні вислови.

ЗАВІТ — ЗАПОВІТ.В українській мові живуть церковно­слов'янські слова, які слугують засобом творення піднесеного колориту або стилізації оповіді. До них належить і слово завіт, яке вживається з метою увиразнення сакрального змісту Біблії. Тому її розділи в українській мові мають назви: Старий завіт і Новий завіт, напр.: До Біблії входять кількадесят книг, кожна з яких має власну назву. Усі вони згруповані у два великі роз­діли: Старий завіт і Новий завіт(3 журналу). Слово завіт функціонує переважно в конфесійному стилі: Текст Біблії хри­стияни називають Святим Письмом, одкровенням Бога, його завітом,словом Божим, пророцтвами тощо (3 газети). Цим словом послуговуються перші перекладачі Євангелія на україн­ську мову: П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький, П. Житець-кий, О. Бачинський (кінець XIX — початок XX ст.).

Українське слово заповіт, утворене внаслідок контамінації форм зовіть і заповідь — заповіт, упродовж історичного роз­витку української мови набуло значення офіційного документа, який містить розпорядження певної особи щодо її майна на ви­падок смерті, пор.: Сей твір мій бронзи й мармуру не діжде. Не пережить йому свого творця. Нехай стоїть до часу. Ну, а я? Готовий заповіт— чого ще ждати. Пора у вічну путь... (Леся Українка); Ти справді, мій друже, якийсь нерозважний,

Непередбачливий ти, що підеш на бенкет товариський Б,ез заповіту в кишені. То ж скільки тобі по дорозі світиться вікон безсонних, то все твоя смерть виглядає (М. Зеров).

Єдине значення слова завіт — «настанова, порада, побажан­ня, дані наступним поколінням або послідовникам» — тривалий час було переносним для заповіту, напр.: Він [кошовий Іван Сірко] no-справжньому не Сірко, а Сірентій Праворучник звав­ся. Як умирав Сірентій, то дав такий заповіт,щоб у нього одрізали праву руку та аж сім год возили її за собою. Так ото він через те не Сірко, а Сірентій Праворучник (Легенди та перекази).

Останнє десятиліття засвідчує витіснення слова завіт у різних стилях мови: В законах свого заповітуТи людям поставив велику умову — Злом на зло не платити, а прощати гріховні борги (І. Драч); 20 січня — Собор Іоанна Хрестителя, велико­го пророка, який завершив історію церкви Старозаповітної і відкрив епоху Нового заповіту(3 газети).

Не поспішаймо забувати давні слова. Старий завіт, Новий завіт — назви традиційні, глибоко вкорінені у нашу історію.

Збережімо давні слова хоч у назвах, яким уже не одна тися­ча років. Адже вони увиразнюють сакральний зміст поняття у слові.

ЗАДОВОЛЕННЯ — ЗАДОВОЛЕНІСТЬ.У сучасній мовній практиці помітно зросла кількість абстрактних іменників із су­фіксом -їсть на позначення якісних характеристик переважно нематеріальних основ буття: абиякість, ведучість, гуманітар-ність, діалоговість, почувальність, трибуннгсть, християн-ськість. Напр.: Так і було втрачено спостережливість,проникливість і відповідальність щодо адекватного відтворення станів людської душі. Прийшли приблизність, абиякість і незграбність— те, що можна було б назвати терміном «неоковирне серцезнавство» (3 газети).

Абстрактна ознака найвиразніше представлена в мові продук­тивним словотвірним типом із формантом -їсть. На зростання регулярності цього типу впливає ознака якості, яку він вносить у систему похідних навіть за відсутності цієї ознаки у відносно­му прикметнику, що мотивує новотвір.

Функціонує в мові і велика кількість нормативних, традицій­них абстрактних назв. Особливої уваги з-поміж них заслугову­ють іменники, мотивовані віддієслівним прикметником, які вжи­ваються поряд із віддієслівними іменниками з суфіксом -ення, пор.: забезпеченість — забезпечення, задоволеність — задо­волення, загостреність — загострення, вивченість — вивчен­ня, насиченість — насичення. Другий член у наведених парах позначає опредметненість певної дії або процесу.

Абстрактні та збірні поняття мали таке оформлення ще в старо­слов'янській і давньоруській мовах.

Віддієслівні іменники з суфіксом -ення, утворені вже на влас­не українському ґрунті, зафіксовані у «Словарі...» за ред. Б. Грін-ченка. Іменників з суфіксом -їсть, утворених від відносних прикметників з дієслівною мотивацією, у цьому словнику немає. Вони починають активізуватися в мові з кінця XIX ст., напр.: Так, це велика прикрість,— промовив він до матері. — Ще більша, може, прикрістьте, що певна матеріальна забез­печеність зробилася в нас від'ємною прикметою (В. Підмо-гильний). Тут і в інших випадках слово забезпеченість позна­чає «ступінь задоволення потреб когось або чогось». Цей імен­ник функціонує здебільшого в іменних словосполученнях, за­лежний компонент яких — іменник в орудному відмінку однини чи множини: забезпеченість водою, забезпеченість матеріаль­ними благами, забезпеченість природними ресурсами, забезпече­ність науковими кадрами, пор.: забезпечений водою, забезпече­ний матеріальними благами, забезпечений природними ресур­сами, забезпечений науковими кадрами. Напр.: Водні ресурси України досить незначні. Забезпеченістьводою одного жи­теля республіки у 15 разів нижча, ніж у цілому по країні і майже найнижча в Європі (3 журналу).

Віддієслівний іменник забезпечення вживається у значенні «матеріальні засоби до існування» і вимагає, як правило, озна­чення, яке конкретизує його зміст: фінансове забезпечення, нау­кове забезпечення, соціальне забезпечення, інформаційне за­безпечення, програмне забезпечення, пенсійне забезпечення (утворені на основі віддієслівних сполучень, пор.: забезпечу­вати фінансами, забезпечувати інформацією тощо). Опред-метнений характер дії, процесу присутній у словосполучен­нях: забезпечення умов існування, забезпечення стабільності Конституції, забезпечення роботи електромережі, забез­печення потреб радіозв'язку, забезпечення зайнятості насе­лення. Залежний компонент тут завжди має форму родового відмінка, напр.: Народ, як єдине джерело влади, створює дер­жаву для забезпеченнянормальних умов свого існування (З газети).

За ступенем конкретності-абстрактності визначаються функ­ціональні можливості іменників загострення — загостреність. Загострення входить у словосполучення із синтаксичним зв'яз­ком керування, де залежний компонент має форму родового відмінка. Цей іменник передає значення «настання кризового моменту чогось, сильне відчуття чогось». Кажемо: загострення хвороби, загострення суперечностей, загострення соціально-політичної ситуації, загострення почуттів. У кожному з вис­ловів наявна сема дії певного періоду, що виявляється в часово­му проміжку: Взаємодія людини і біосфери в умовах інтенси­фікації так званої природокористувальної діяльності має тенденцію до загостреннявнутрішніх суперечностей (3 жур­налу).

Значення властивості та якості гострого відчуття чогось пере­дає абстрактний іменник загостреність, пор.: полегкість, спусто­шеність, приреченість. Іменники на -їсть співвідносні з дієслівними словосполученнями (хвороба загострюється, су­перечності загострюються, загострюється соціально-політич­на ситуація, загострюються почуття) та з іменниково-прик­метниковими (порівняймо загострена хвороба, загострені су­перечності, загострена ситуація, загострені почуття).

За таким зразком розмежувались у мові слова вивчення і ви­вченість. Вивчення вживається на позначення дії — «оволоді­вання знаннями, відомостями про когось або щось, в якій-небудь галузі» і, як і попередні іменники з суфіксом -ення, функціонує, поєднуючись з іменником у родовому відмінку: вивчення явищ природи, вивчення біосфери, вивчення розладів організму, ви­вчення психологи народу, вивчення мови. Таке його вживання засвідчує мовна практика: У науці напрям повороту не ва­жить, — сказав Словенко. — В науці важить констатація і вивчення факту (В. Підмогильний); Головна його [брифінгу] мета — вивченнявпливу наслідків Чорнобильської аварії на здоров'я людей та відновлення членства України [у Всесвітній організації охорони здоров'я] (3 газети). Словосполучення з віддієслівними іменниками утворені внаслідок синтаксичної де­ривації, пор.: вивчати явища природи, вивчати психологію на­роду, вивчати мову.

Дієприкметник вивчений мотивує похідний іменник вивченість, що позначає загальний стан дослідження чогось, сукупність ві­домостей, знань про що-небудь: Вивченість Прикарпатської нафтогазоносної області розцінюється як висока, а ступінь розвіданості потенційних ресурсів нафти і газу становить близько 60 % (3 журналу).

Від різних синтаксичних конструкцій утворені слова наси­чення і насиченість. Насичення як опредметнена дія (попов­нення вмісту чогось) і насиченість — відприкметниковий аб­страктний іменник («значний вміст чого-небудь») органічно вхо­дять у сучасний словник. Пор.: насичувати внутрішній ринок, насичувати сонячною енергією, насичувати рослини водою і насичення внутрішнього ринку товарами, насичення сонячною енергією, насичення рослин водою. Напр.: Рослини й звірята, птиці, риби й комахи мають певні границі для свого насичен­ня, для свого уживання, — лиш цей ненасиченийрід [людей] не мав їх ніколи (М. Грушевський); Великі перспективи від­криваються в галузі пільгово-штрафного законодавства, яке... стимулює насиченнямісцевого ринку необхідними товарами (З журналу).

Абстрактний характер іменника насиченість пояснюється сло­восполученнями насичена газами, насичена озброєнням держа­ва і насиченість води газами, насиченість озброєнням: у дру­гому виданні [УРЕ] ...світ побачило 52 тисячі [статей], що

свідчить про високу інформаційну насиченістьцього зібран­ня (3 газети); За повнотою тексту, насиченістюрелікто­вим елементом, значимістю... бойківські ладканки належать до найкраще збережених зразків давнього народного весільно-обрядового співу (3 журналу).

У мовній практиці слова задоволення і задоволеність чітко не розмежовуються, пор.: задоволення життям і задоволеність життям, задоволення собою і задоволеність собою. Проте різни­ця між ними все-таки існує. Віддієслівний іменник задоволення вживається для позначення дії — отримання бажаного, необхід­ного, приємного й вимагає конкретизації, уточнення залежними іменниками: задоволення від життя, задоволення особистих політичних амбіцій, задоволення потреб, задоволення від пісні, пор.: задовольнятися життям, задовольняти особисті полі­тичні амбіції, задовольняти потреби, задовольнятися піснею. Правильно казати: принеси людям задоволення, допоможи ближ­ньому відчути задоволення від життя. Напр.: Люблю спосте­рігати, як люди поводяться у житті. Часто вони теж справжні актори. Покраще подивись і гарно передай бачене — принесеш людям задоволення,а то й радість (Народні оповідання); Різні знамениті люди уславилися тим, що займалися не тим, чого їх навчали, а тим, що їхній душі заманулося. Таких нази­вали дилетантами, — від слова «дилетто», що в перекладі з італійської означає «задоволення»(3 журналу).

Відприкметниковий іменник задоволеність позначає ступінь вираження почуття задоволення чимось, пор.: [хтось] задоволе­ний життям — [чиясь] задоволеність життям', [хтось] задо­волений роботою — [чиясь] задоволеність роботою. Напр.: Немає умов, немає приладів, немає бажання, а тому й про задоволеність роботою не мріймо (3 газети).

Отже, кожне слово виникає з якоїсь причини і має свої функ­ціональні можливості, на які впливає насамперед його синтак­сична мотивація. Вона зумовлює різне афіксальне оформлення слів. Спільнокореневі іменники з різними суфіксами мають різне значення, різну лексичну і граматичну сполучуваність. І визна­чає їх сама мова, і закони її внутрішнього розвитку.

ЗАЛ — ЗАЛА.В українській мові є ряд іменників, що мають форми двох граматичних родів — чоловічого й жіночого. По­рівняймо назви генезис — генеза, теза — тезис, зал — зала. На поширеність тієї чи тієї форми впливають тенденції розвит­ку мови, її контакти з іншими мовами, адже всі перелічені слова належать до запозичених. Щодо форми зал і зала треба заува­жити, що вони мають незначну стилістичну різницю. Нейтраль­ною є форма зал, натомість у художньо-публіцистичних текстах частіше трапляється експресивно забарвлена форма жіночого роду зала. Фонетичні варіанти запозичення заля, саля нале­жать до діалектної, архаїчної лексики.

ІНСТИТУТ -- ІНСТИТУЦІЯ.Обидва слова іншомовного походження. Розширення стилістичних функцій і лексичної спо­лучуваності слів інститут, інституція потребують певних ре­комендацій щодо правильності їх вживання. Обидва поняття певною мірою характеризують структуру держави і є її неодмін­ними складниками. У недалекому минулому словом інститут найчастіше називали вищий навчальний заклад. І хоч більшість з вищих навчальних закладів сьогодні називаються університе­тами, сфера вживання слова не звузилась. Як і раніше, ним нази­вають наукові установи: Інститут історії України, Інститут економіки, Інститут математики (у назвах перше слово пи­шеться з великої літери). У рамках вищих шкіл виокремилися самостійні структурні одиниці, які теж дістали назву інститут, наприклад, Інститут міжнародних відносин, Інститут журналістики, Інститут філології при Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка.

Уже давно закріпилося у мові ще одне значення лексеми ін­ститут — «сукупність правових норм у якій-небудь галузі су­спільних відносин окремої держави». Сьогодні кількість таких інститутів зростає, напр.: політичний інститут, ідеологічний інститут, суспільний інститут, бюрократичний інститут, науковий інститут, соціально-юридичний інститут держав­ної служби, інститут інтелектуальної власності, інститут гоголіанства, інститут республіканського самоуправління За­порозької Січі, інститут держави, інститут громадської дум­ки (преса, радіо, телебачення), соціальні інститути (інсти­тут сім'ї, інститут освіти, інститут масових комунікацій, інститут науки, інститут релігій, інститут моралі). Такі словосполучення містять значення цілісності, характерної озна­ки окремої сфери життя.

До названих значень слова інститут додалося ще одне -назва діяльнісних характеристик людини або групи людей, що репрезентує певний напрям у сфері суспільних відносин: інсти­тут громади, інститут професури, інститут влади, інсти­тут президентства, інститут представників президента, інститут резервних депутатів, інститут наглядачів, напр.: Україна вступила в черговий етап «смутного часу», відбуває­ться певна зміна політичного режиму, демонтуються попе­редні інститути владий соціально-економічні устої (3 жур­налу); Основним інститутом,який об'єднував окремих жи­телів бойківського села в колектив, була громада(3 газети); Ще одне питання, навколо якого точилася гостра дискусія, — це інститут президентства в Україні(3 газети).

Слово інституція і донині зберігає давнє латинське значен­ня «установа, заклад; пояснення чогось» і насамперед позначає особливості управління, механізми дії правових норм у будь-якій галузі суспільних відносин. Тому словосполучення суспільні інституції, політичні інституції, ідеологічні інституції, нау-

кові інституції не лише називають явище суспільного життя, а й інформують про його визначальні діяльнісні ознаки: Через такі мотиви інституціюколишнього Держплану не слід повністю ліквідовувати, треба їх перебудувати в нове тіло, що приблизно відповідало б французькій моделі [індикативно­го планування] (3 журналу).

Значення таких висловів як банківський інститут, банків­ська інституція, фінансовий інститут, фінансова інститу­ція диференціюються так: у першому випадку йдеться про на­явність самостійної структури в державі, а в другому — про механізми її дії.

Практика слововживання показує, що синонімом до інститу­ція є слово механізм, яке не може стати в один значеннєвий ряд зі словом інститут, пор.: політичні інституції — політичні механізми і політичні інститути.

ІНФОРМАТИВНИЙ — ІНФОРМАЦІЙНИЙ.Хочвідімен-никові прикметники інформативний та інформаційний пов'я­зані зі словом інформація, проте вони мають різні значення.

Інформативний — «насичений інформацією, багатий на відо­мості». Лексичне значення визначало напрямки сполучуваності з іншими словами. Як правило, поряд уживаються іменники на­зва, слово, стаття, виклад, повідомлення, матеріал, факт, характер тощо: Назви, що використовують люди для позна­чення свого сприйняття, часто бувають вельми інформатив­ними (3 журналу); Середньовічне мистецтво було досить інформативним. Воно виробило власну знакову систему, добре зрозумілу сучасникові (3 журналу).

Прикметник інформаційний доречно звучить у книжних сло­восполученнях на зразок інформаційний бюлетень, інформа­ційний матеріал, де виявляє значення «який містить інформа­цію». Напр.: Наступного тижня інформаційнарубрика ви­йде з новою назвою.

В інформаційних агентствах, бюро, відділах, службах збира­ють, опрацьовують, видають інформацію, напр.: Мета нашої інформаційної служби — оприлюднювати матеріали, що не висвітлювалися в офіційних джерелах (3 журналу). Інфор­маційні передачі, новини, програми ознайомлюють із різними подіями, фактами. Вони є своєрідним джерелом нових відомос­тей і знань.

Отже, інформативний — «змістовний», а інформаційний -«повідомний, довідковий».

КОМУНІКАБЕЛЬНИЙ — КОМУНІКАТИВНИЙ — КО­МУНІКАЦІЙНИЙ.Слово комунікабельний належить до запо­зичень 70 —80-х років XX ст. Воно не потрапило до Словника української мови в 11 томах, проте активно функціонує у мові сучасних засобів масової інформації та художньої літератури.

Прикметник комунікабельний слугує переважно для харак­теристики людини, з якою легко спілкуватися, мати ділові сто­сунки, яка легко встановлює та підтримує контакти і зв'язки. Останнім часом спостерігається тенденція до перенесення цієї ознаки і на характеристику часу, епохи: У комунікабельно­му XX віці ми стикаємося з ситуацією, коли люди гостро відчувають недостатність спілкування (3 газети).

Іменник комунікабельність, відповідно, означає «здатність до комунікації, спілкування». Близьким до нього є власне ук­раїнське товариськість: Ользі Яківні [Кусенко, народній ар­тистці СРСР] з її темпераментом душевності, комуніка­бельності завжди найближчими були образи сучасниць (3 га­зети).

Очевидно, легкому засвоєнню слова і швидкому його поши­ренню сприяло те, що в українській мові існували й інші запози­чення з тим самим латинським коренем (соттипісо — з'єдную). Так, комунікація вживається у двох варіантах: «шляхи сполу­чення, лінії зв'язку тощо» та «спілкування, зв'язок» (для пере­давання певної інформації): Ріки були зручними комунікація­ми,що сприяло розвиткові торговельних зв'язків; Слово -важлива одиниця мовної комунікації(3 підручника).

Прикметник комунікаційний передає значення «який стосуєть­ся комунікації — шляхів сполучення, транспорту, ліній зв'язку тощо»: Зміна поїзда раптом вибила пасажира з цих гадок, ви­кинувши з маленької локальної залізниці на велику комуніка­ційну артерію (М. Грушевський). Інше значення має при­кметник комунікативний -- «який стосується комунікації як спілкування, інформації»: Комунікативна функція мови (З підручника).

КОМФОРТАБЕЛЬНИЙ — КОМФОРТНИЙ.Ці слова близь­кі за формою і значенням. Походять від одного іменника -комфорт, але утворені за допомогою різних суфіксів (такі слова називають граматичними, або морфологічними, синонімами).

В українську мову слово комфорт, від якого утворено ці при­кметники, потрапило через російську мову з англійської (англ. comfort — підкріплення).

У загальномовному словнику прикметники комфортабельний і комфортний кваліфікуються як слова з фактично однаковим значенням «вигідний, зручний». Незважаючи на їх близькість та спільнокореневість, між ними існують і певні відмінності (адже синоніми не завжди є взаємозамінними). Найчіткіше значеннєві відтінки синонімів виявляються в їх сполучуваності. Усталили­ся, наприклад, словосполучення комфортні умови, комфортний відпочинок, комфортне середовище, комфортний одяг, але ком­фортабельна квартира, комфортабельний літак (автобус), комфортабельні меблі.

Отже, прикметник комфортабельний уживається переваж­но для окреслення зовнішнього комфорту, побутових зручно­стей (від нього утворено й іменник комфортабельність на по­значення якості): Стоїть новий господар на порозі комфорта­бельного дому (О. Ільченко); Комфортабельний автобус мчить їх із південного берега Криму на північ (Є. Кравчен­ко). Порушенням лексичної норми є вислів комфортабельне взуття.

Прикметник комфортний має тісний зв'язок зі словами ком­форт, комфортність, якими часто послуговуємося не лише для характеристики якихось побутових зручностей, зовнішніх умов, а й навіть внутрішнього стану людини (психологічний ком­форт, душевний комфорт), напр.: Наприкінці осені поєднання метеочинників уже не є комфортнимдля організму (3 га­зети).

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ — КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ.У га­зетах нерідко натрапляємо на такі вислови: У кожному нау­ково-дослідному інституті необхідно створити консуль­таційні комісії (3 газети); Комплексному розв'язанню міжга­лузевих проблем щодо впровадження результатів наукових до­сліджень сприяє... створення на базі головних академічних інститутів міжгалузевих консультативних центрів(3 жур­налу). Чи правильно тут вжито слова консультативний і кон­сультаційний"^ Консультаційний — це той, що стосується кон­сультації, призначений для консультацій. Тож правильно буде сказати: консультаційна служба, консультаційна роб ота, кон­сультаційна допомога, консультаційний пункт, консульта­ційний центр, консультаційна партія в шахи', Консульта­ційний пунктдля винахідників і раціоналізаторів відкрито у Кам'янці-Подільському (3 газети); Грають партію звичайно два противники. Іноді з кожного боку виступають по кілька шахістів, які, перш ніж зробити хід, радяться між собою. Така партіямає назву консультаційної(3 журналу).

Консультативний позначає тільки ті об'єкти чи суб'єкти, які мають дорадчі права. Правильно вжито це слово у таких слово­сполученнях: консультативна нарада, консультативний комі­тет, консультативна організація, консультативна зустріч, консультативний матеріал, консультативні права.

Отже, правильно сказати так: У кожному науково-дослідно­му інституті потрібно створити консультативні комісії;Комплексному розв'язанню міжгалузевих проблем щодо впро­вадження результатів наукових досліджень сприяє... створення на базі головних академічних інститутів міжгалузевих кон­сультаційних центрів.

КОНТРОЛЬ ~ КОНТРОЛЮВАННЯ.Як краще сказати: здійснювати контроль чи контролювання? Механізми, прила­ди, техніка звичайно здійснюють контролювання, а люди, органі-

зації — контроль. Такі конструкції з дієсловом здійснювати характерні для ділового, наукового стилів. В інших сферах замість них доречніше вживати дієслово контролювати: Бухгалтерія контролює оплату міжміських телефонних розмов; Він осо­бисто контролювавроботу приладу.

КОПІТКИЙ — КЛОПІТКИЙ — КЛОПІТЛИВИЙ.Маруд­ну роботу, що вимагає багато часу, зусиль, називають копіт­кою, напр.: копітка справа, копітке дослідження, копіткі по­шуки. Людина, яка витрачає на свої дії багато часу, зусиль, та­кож копітка (повільна, некваплива). Того, хто взагалі повільно робить щось, називають марудним, копітким. Копіткий — це й «старанний, клопітливий», напр.: Галька копіткажінка: не докличешся її обідати (Д. Яворницький); Отут і почалася складна, копіткаробота, схожа на відгадування складної шаради (А. Дімаров). Копіткий споріднене з копатися, тоб­то «поратися; займатися клопітною роботою; робити повіль­но». Слово копіткий поширене в мові художньої літератури -у творах М. Рильського, О. Донченка, Я. Гримайла, А. Шия-на, М. Упеника, нерідко вживане в пресі — у нарисах, замітках тощо.

Прикметник клопіткий пов'язаний з іменником клопіт, дієсло­вом клопотатися. Він має ті самі значення, що й копіткий, за винятком «повільний у роботі, у рухах»: клопітка праця (робо­та, діяльність, професія, справа), клопітке вивчення обста­новки і умов, клопіткі агрономи та ін.

Коли йдеться про людину, яка постійно в справах, неспокійна, турбується про щось, використовують означення клопітливий, тобто у сполученні з назвами особи прикметники копіткий, ста­ранний, клопіткий, клопітливий є синонімічними. Про справу, працю, що потребує чималих зусиль, часу для її виконання, ка­жуть копітка, старанна, марудна, клопітка, забарна.

КОРИГУЮЧИЙ — КОРИГУВАЛЬНИЙ.Хоч у мовній прак­тиці намагаються розрізняти значення слів коригуючий і кори­гувальний, проте термінологічне вживання закономірно уста­люється за формою коригувальний. Тобто замість коригую­чі пристрої у фразі Розроблено силові фільтри, симетруючі пристрої, регулятори напруги та інші коригуючіпристрої (З газети) треба писати коригувальні пристрої, як і в іншому випадку: Завдяки запровадженню коригувальнихпристроїв зросла точність виконання багатьох складних операцій (3 жур­налу). До речі, замість дієприкметника симетруючі у наведено­му вище прикладі доречніше було 6 використати форму симетру-вальні.

Вибираючи потрібне слово, маємо пам'ятати, що активні дієприкметники теперішнього часу здебільшого властиві ро­сійській мові. В українських текстах вони стали частотними в 40-х роках XX ст. у зв'язку з поширенням наукової терміно-

логії. Сучасна літературна норма замість форм на -учий, -ючий рекомендує вживати прикметники на -льний та інші синонімічні засоби.

Отже, коригувальний пристрій, імпульс; коригувальна ма­шина, гімнастика; друкувальний апарат, анестезувальний засіб, інтегрувальна система тощо.

КРИВАВИЙ - КРЕВНИЙ — КРОВ'ЯНИЙ.Названі па­роніми мають спільний корінь кро(и)в- і різняться суфіксами -яв-, -й-, -ян-. Похідними від них є слова кривава, кровно.

Слово кривавий вживається насамперед у значенні «залитий кров'ю, пов'язаний із пролиттям крові, жорстокий»: Ми йшли кривавими стежками, нам тільки снився волі гук (В. Сосю-ра); Він не соромився цих слів, навіть не помічав їх, охоплений передчуттям кривавоїрозправи, яка неминуче мала стати­ся на цій поляні (А. Шиян). У цьому значенні воно часто спо­лучається зі словами земля, дорога, стежка, трава, рука, рана, слід, злочин, суд, бій, терор, помста та ін.

Відоме також переносне значення прикметника кривавий -«нажитий важкою працею, добутий потом і кров'ю»: Але як було кинути це попелище, де у вогні згоріли не лише будівлі, кри­вавийтруд її рук, а й минулі дні (Ю. Збанацький). Показови­ми у цьому випадку є словосполучення кривава копійка (хліб, праця); фразеологізми працювати до кривавого поту, крива­вим потом умиватися розуміємо так: «працювати важко, виснаж­ливо».

Головне значення слова кровний — «той, хто має спільних предків». Тому правильно казати і писати кровний брат, кров­на рідня, кровні узи тощо. У переносному значенні цей при­кметник вживаємо тоді, коли йдеться про явище, яке ґрунтується на духовній близькості, глибоко когось хвилює. Нормативни­ми у цьому разі будуть слововживання кровна справа, кровна образа (глибока образа), кровний ворог (непримиренний ворог) та ін.

Прикметник кров'яний має значно вужчу сферу вживання, насамперед у фаховому значенні: «який міститься у крові, виник із крові». Порівняймо типові контексти з медичними терміно-сполученнями: кров'яний тиск, кров'яне живлення (русло), кро­в'яні тільця, кров'яна плазма тощо.

ЛІКАРНЯНИЙ — ЛІКАРСЬКИЙ — ЛІКАРСЬКИЙ.Ці

слова походять від різних основ. Лікарняний утворене від лікар­ня, пор.: лікарняний будинок (будинок лікарні), лікарняні па­лати, стіни (палати, стіни у лікарні), лікарняні подруги (ті, з якими подружилися в лікарні).

Слово лікарський утворене від назви професії лікар, а тому є нормативним означенням до всього, що пов'язано з цим фахом. Порівняймо: лікарський інструмент — «належний лікареві», тобто те, чим користується в роботі лікар, лікарський кабінет —

«у якому лікар приймає хворих», але: лікувальний факуль­тет — «де здобувають професію лікаря».

Лікарняний халат і лікарський халат — не те саме. Пер­ший — власність лікарні, його видають хворим у тимчасове ко­ристування, поки вони перебувають і лікуються у лікарні. Халат, який належить лікареві, — лікарський халат.

Треба розрізняти наголошення різних за значенням слів, напр.: лікарський інструмент -- «належний лікареві» і лікарський препарат — «такий, що лікує». Особливо це стосується слово­сполучення лікарські трави. Наголос тут обов'язково повинен бути на другому складі, а не на першому. Лікарські, тобто ті, що лікують.

ЛІСНИК - ЛІСІВНИК — ЛІСНИЧИЙ — ЛІСОВИК.Усі

ці слова мають спільний корінь і близькі за звучанням, але відрізняються суфіксами, які забезпечують різні значення.

Лісник — це людина, що охороняє ліс та виконує деякі види робіт (переважно садить дерева й доглядає за ними), напр.: Вона ходила в ліс, де стояли готові зруби... розпитувала про ціни в лісників (М. Коцюбинський).

Лісівник — фахівець із вирощування лісів, напр.: Лісівник, висаджуючи молоді дерева, повинен передбачати, як вони бу­дуть розвиватися (3 журналу).

Лісничий — службовець лісництва, а також завідувач ним, напр.: Розмова з старшим лісничиммене трохи заспокоїла (М. Чабанівський); Морфологію, анатомію рослин я буду ви­вчати і не забуду жодної назви, бо я хочу бути лісничим(А. Шиян). Лісничий — це людина, що має спеціальну середню або вищу освіту. Отже, це і назва фаху, спеціальності, і назва посади.

Лісовик — багатозначне слово. Скажімо, так називають лю­дей, які живуть у лісі або займаються лісовими промислами, по­люванням: Давним-давно жили древляни — лісовикиі смоло­кури — У цих лісах, у хащах тьмяних (В. Мордань); Коли заради примхи Євпраксії затримувався обоз у лісових непро-хіддях, то йшли привітати княжну або просто подивитися на неї вуглярі, смологони, лісовики(П. Загрєбельний).

У роки війни лісовиками називали партизанів, загони й табо­ри яких розташовувалися у лісах: Третій рік з сідла не схо­дить, до безсоння звик. І страшний для окупантів грізний лісовик(М. Шеремет).

Слово лісовик має ще значення «назва міфологічної істоти, яка, за уявленням багатьох народів, жила в лісі, була охорон­цем його скарбів (рослин, тварин, лісових джерел)»: Ні разу не трапилося [Олексі] відчути на собі чортові пазурі, відьом­ське шахрайство, підступ чи лісовика,чи домовика, чи водя­ника (Г. Хоткевич); Очі світились таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони... бачили лісовиківз зеленими

бородами та зеленооких русалок ясної місячної ночі (І. Нечуй-Левицький).

Отже, хоч усі перелічені слова пов'язані з одним поняттям «ліс», проте це різні назви, і їх не треба плутати.

ЛЮБИЙ - ЛЮБИМИЙ - УЛЮБЛЕНИЙ.Любий учень середньої школи відповість на це запитання — таку фразу зі словом любий, наголошеним на другому складі, часто можна по­чути навіть серед учителів. Тим часом за лексичними норма­ми української літературної мови треба замість слова любий уживати в таких випадках займенник будь-який. Отже: Будь-який учень середньої школи відповість на це запитання; Будь-якийкостюм йому до лиця; 3 будь-якоюсправою вони впо­раються.

Українська мова має омонімічний прикметник любий із наго­лосом на першому складі, і означає це слово «милий; дорогий; приємний, коханий», напр.: Ні, любий,я тобі не дорікаю (Леся Українка); Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Народна творчість).

Прикметник любий має широке коло сполучуваності зі слова­ми брат, сестра, доня, син, родина, дитина, обличчя, мрія, словечко. Характерні його синтаксичні зв'язки: любий серцю, любий товаришеві, любий для матері, любий до болю~, Цілий день мати шила сорочки та костюмчики і не мала часу роз­мовляти з своїми любими синами (М. Хвильовий).

У розмовній практиці можна почути слововживання люби­мий, що містить у своєму значенні відтінок пасивності, напр.: Мою першу, любимуй досі, вчительку звали Олена Севери-нівна (С. Олійник); Любима нею з дитинства акація... (О. Гончар).

Значення пасивності як протиставлення активному станові особливо виразно проступає в зіставлюваних формах, напр.: Зараз для мене щастя — любити вас і бути любимим(І. Ко­черга).

Однак для сучасної літературної мови таке слововживання не характерне: утворення з суфіксом -им(-ий) (порівняймо лю­бимий, значимий) сприймаються як порушення граматичної нор­ми. Відчуття системних зв'язків у мові сприяло поширенню іншої дієприкметникової форми з тим самим значенням — улюблений, напр.: У кожного Дантеса є свій улюбленийпоет (А. Кри-жанівський); Схили Дніпра стали не тільки «населеними», а й улюбленимидля киян та гостей Києва (3 газети).

З погляду сучасних лексичної та граматичної норм перевагу треба віддавати слововживанням улюблена справа (а не люби­ма справа), улюблена книжка, улюблений твір, улюблений пись­менник, улюблені сестри, улюблений киянами парк тощо.

МИМОХІДЬ — МИМОХІТЬ.Ці прислівники різняться своїм змістом. Мимохідь має пряме значення «проходячи мимо кого-,

чого-небудь» та переносне — «не зосереджуючись на чомусь; між іншим», напр.: мимохідь зазирнув до кімнати навпроти; розповідаючи, мимохідь нагадав і про візит до лікаря.

Мимохіть — «ненароком, мимоволі», напр.: скрикнув ми­мохіть дуже голосно; мимохіть відчув, що злякався.

МИТЕЦЬ — МИСТЕЦЬ.В українській мові послуговують­ся обома цими словами, що різняться стилістично. Із входжен­ням у сучасну писемну та усну практику мови української діас­пори і повернення джерел, які донедавна були вилучені з укра­їнської культури, активізувалася застаріла форма мистець, мистці, що набула статусу нейтрального словотвірного варі­анта.

Обидва слова збігаються в значеннях «той, хто працює в яко-му-небудь виді мистецтва», «людина, обізнана, вправна у якій-небудь справі». Не варто залишати поза увагою складність ви­мови форми мистець при відмінюванні: мистця, мистцеві, про мистця. В українській мові є тенденція до спрощення збігу при­голосних, через те перевага надається формі митець.

НАЛЕЖНІСТЬ — ПРИНАЛЕЖНІСТЬ.Ці слова вказують на причетність до чогось і є абсолютними синонімами, тобто не розрізняються ні значеннєвими, ні стилістичними відтінками. Як переконують приклади, сьогодні автори перевагу віддають імен­никові належність; Головним показником національної належ­ності прізвища є наявність специфічних суфіксів (А. Загнітко); Належність парламентської більшості до демократичних партій є підставою для оптимістичних сподівань (3 газети); Підтвердимо належністькалію до групи лужних металів за допомогою експерименту (3 підручника).

До синоніма приналежність вдаються, щоб уникнути небажа­ного збігу однакових звуків: Доповідач звернув увагу на при­належність(пор.: на належність) поета до соціал-демокра-тичного руху (3 журналу).

Хоч належність (приналежність) входить до групи активно вживаної книжної лексики, іноді мовці неправильно послугову­ються цим словом. Наприклад, в одній із радіореклам прозвуча­ло: На ярмарку ви також зможете придбати канцелярські приналежності. Чи доречно тут вжите слово приналежності"? Запам'ятаймо, що предмети (пристрої, інструменти), які викорис­товуються для виконання певної дії, в українській мові назива­ються приладдям. Тож правильно сказати: канцелярське при­ладдя. Напр.: Шевченко розклав на постелі малярське при­ладдя (3. Тулуб); Він був з голови до ніг обвішаний різним рибальським приладдям(Н. Забіла). Також мисливське (мореплавське, наочне) приладдя.

Коли у реченні йдеться про якусь характерну для особи (пред­мета тощо) рису, не варто її називати належністю чи приналеж­ністю. Для цього в українській мові є слово ознака. Напр.: За

давньою традицією, сватання є невід'ємною ознакою(не на­лежністю) шлюбного обряду (3 підручника); Багатий коло­рит і складні геометричні візерунки є ознакоюбуковинських вишивок (3 журналу).

Не треба також нехтувати словами власність, набуток, на­дбання у контекстах на зразок: Колекція з дванадцяти ікон -власність (не належність) сім'ї Козарів — тричі виставля­лась у Музеї народного мистецтва (3 газети); Одинадцяти-томний Словник української мови став вагомим лексикогра­фічним надбаннямне тільки української, а й слов'янської філології (3 підручника).

Отже, вказуємо національну належність, купуємо канцелярське приладдя, виділяємо ознаки тексту, пишаємося лексикографіч­ним надбанням.

НАСІННЄВИЙ — НАСІННИЙ - НАСІННИЦЬКИЙ.Ча­сом ці прикметники вживають як тотожні, незважаючи на відмінність у значенні названих ними понять. Особливо ця плу­танина впадає в око, коли розповідають про фахівців, які за­ймаються вирощуванням рослин для отримання сортового на­сіння, або йдеться про діяльність, пов'язану з вирощуванням насіння.

В інформаціях нерідко натрапляємо на вислови насіннєва, насінна і насінницька справа; насіннєва, насінна і насінницька станція', насіннєва, насінна і насінницька бригада. То як пра­вильно?

І насіннєвий, і насінний можна сказати про рослини, частини рослин (головка, коробочка, стебло), які містять у собі насіння; про врожай, призначений для отримання, зберігання, продажу тощо добірних сортів насіння; про будівлі для зберігання чи продажу зібраного; про посівні площі; про матеріал, призначе­ний для вирощування, напр.: насіннєве (насінне) зерно, на­сіннєвий (насінний) стручок, насіннєва (насінна) картопля, насіннєве (насінне) походження, розмноження, насіннєвий (на­сінний) фонд, насіннєва (насінна) ділянка, насіннєвий (на­сінний) магазин, насіннєва (насінна) позичка.

Словом насінницький послуговуються у тому разі, коли треба вказати, що об'єкт, позначуваний іменником, пов'язаний із селек­ційним вирощуванням насіннєвих (насінних) рослин, коли йдеть­ся про окрему галузь сільського господарства, осіб і їхню про­фесійну діяльність.

Отже, насінницька справа, насінницька станція, насінниць­ка бригада, але насіннєва картопля.

НЕДАВНО — НЕЩОДАВНО.«Словник синонімів україн­ської мови» наводить такі пояснення: недавно — «у недалекому минулому» і нещодавно — «не так давно». На перший погляд, ці слова взаємозамінні, пор.: Миколу взяла досада, що мати хва­лить Варку, а не ту дівчину, що недавнобрала воду в березі

(І. Нечуй-Левицький); Якось недавнодовелось Мені заїхать в Україну (Т. Шевченко); Нещодавно дістав я ...Вашу по­ему «Мойсем» (М. Коцюбинський); В кабінеті все було в та­кому безладді, ніби по ньому нещодавнопройшовся вихор (Г. Тютюнник). Однак на семантичні відмінності цих синонімів указує можливість прислівника недавно сполучатися з підсилю­вально-видільними словами так, тільки, зовсім, ще. Напр.: Ще так недавнобуло літо (Г. Хоткевич); Здавалося, це було так недавно (О. Довженко).

Прислівник нещодавно не поєднується зі словами зовсім, так, тільки, ще, оскільки в його значенні закладений відтінок певно­го обмеженого минулого часу, тобто нещодавно — «не так дав­но», «зовсім недавно», «тільки недавно». Саме цей значеннєвий відтінок зближує прислівник нещодавно з іншим синонімічним словом — щойно.

НЕДОСТАТНІЙ — СТАТНИЙ.Хто цікавиться тонкощами українського слововживання, неодмінно помітить, що ці схожі за звучанням слова мають дуже різні, віддалені значення. Недо­статній — це «менший, ніж потрібно; неналежний», «такий, що не відповідає певним вимогам; незадовільний», напр.: Серцевий м'яз, отримуючи недостатнюкількість кисню і поживних речовин, поступово перероджується й замінюється сполучною тканиною (3 підручника); Однак окреслення меж бойківських діалектів виявилося недостатнімбез урахування відповід­них даних етнографічної науки (3 журналу).

Що означає статний? Статний (статна) кажуть про струн­ку людину, з гарною, пропорційною, досконалою статурою, напр.: Мама, навпаки, була білява, високого зросту, стат­на, з себе показна (Панас Мирний); / ось з юрби вийшло їх двоє: Іван з Семеном — статні, сильні й молоді ковалі (А. Шиян).

ОБЕРЕГА — ОБЕРІГ.У словниках Б. Грінченка та в М. Уман-ця і А. Спілки знаходимо форму оберега. Цим словом назива­ють усе те, що оберігає від лихого, недоброго. Оберегою є певні дії, обряди (наприклад, замовляння, нашіптування тощо), спря­мовані проти різних чарів, хвороб, зурочень. Обереги — це та­лісмани, ладанки, амулети, що, за віруванням, протидіють хворо­бам і будь-якому лихові.

Поширена в сучасній мові і варіантна форма чоловічого роду оберіг. Від обох згаданих форм утворюється множина обереги, що часто вживається в сучасній українській мові.

ОБІЦЯНКА - ОБІТНИЦЯ.В одній із телепередач на Київ­ському регіональному каналі довелося почути: Будівельники виконали свою обітницюі новий будинок здали вчасно. У цьо­му реченні недоречно вжите слово обітниця. Очевидно, автори інформаційного повідомлення не відчули різниці у значеннях

українських слів обітниця та обіцянка. А вона настільки істот­на, що визначає межі їх стилістичного вживання.

Навіть на перший погляд неважко визначити, що обидва імен­ники пов'язані з дієсловом обіцяти. Словник української мови в 11 томах фіксує такі його значення: «1. Давати обіцянку кому-небудь; зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. // Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось. 2. Пода­вати надії на що-небудь; провіщати що-небудь». Відповідно обі­цянка — це «добровільно дане зобов'язання зробити що-небудь». Із таким значенням слово є стилістично нейтральним і побутує як в усній, так і в писемній мові.

Коли йдеться про урочисту обіцянку, зобов'язання, клятву, вживаємо експресивно наснажене слово обітниця.

Обітниця має вужче лексичне значення і яскраве стилістич­не забарвлення урочистості, піднесеності. Тому воно вживається лише у відповідних контекстах і має обмеженіше коло лексич­ної сполучуваності. Нормативними є, приміром, вислови обітни­ця мовчання; обітниця безшлюбності, обітниця прощі, тоді як слово обіцянка у них було б недоречним.

Ще виразніше стилістичну маркованість слова обітниця можна простежити у текстах релігійного та дидактичного спрямуван­ня: Тоді й укорінився намір висвятитися у ченці: дати обіт­ницю безшлюб'я (3 газети); Звільнення від низьких виявів до­сягається покаянням, сповіддю й підтриманням високих ус­тановок, які забезпечуються прийняттям обітниць (3 жур­налу).

Отже, вагаючись, яке з двох слів — обіцянка чи обітниця -краще вибрати, зважмо, який стилістичний відтінок буде дореч­ним — нейтральний чи урочисто забарвлений.

ОЖЕЛЕДЬ — ОЖЕЛЕДИЦЯ.Нерідко доводиться читати в газеті або чути по радіо: Завтра буде мокрий сніг, туман, оже­ледь, на дорогах ожеледиця.

Що ж то за ожеледь і що за ожеледиця! У загальномовному словнику читаємо: ожеледь — «тонкий шар льоду на поверхні землі, на деревах і т. ін.», напр.: В садках гірським кришталем блищала ожеледь,бурульки іскрилися і мінилися діаманта­ми (3. Тулуб).

Ожеледиця — «те саме, що оЖеледь», напр.: Вона... немов і не помічала ні вітру, ні снігу, ні слизької ожеледиці (Л. Янов-ська).

У мові синоптиків ожеледь і ожеледиця означають різні ат­мосферні явища. В одному випадку, коли замерзають переохо­лоджені краплі дрібного дощу або мряки при слабкому морозі, а дерева, будинки, земля вкриваються з навітряного боку шаром криги, таке атмосферне явище синоптики кваліфікують як оже­ледь. В іншому випадку, коли після дощу або відлиги вда­рить мороз, замерзне вода на охолодженій поверхні землі, дороги

вкриються шаром льоду, — синоптики вживають назву ожеле­диця.

У загальновживаній мові значення слів ожеледь і ожеледиця не розрізняються, що й засвідчує тлумачний словник. Проте в мові спеціалістів ці назви означають поняття різних атмосфер­них явищ. Напр.: Уранці місцями слабка ожеледь,на дорогах ожеледиця.

ОСОБА — ОСОБИСТІСТЬ.Близькими за значенням до осо­ба є іменники людина, індивід. Напр.: незнайома особа, служ­бова особа. Особа синонімізується із особистість, коли людина характеризується у сукупності соціальне зумовлених та індиві­дуально виражених якостей. Ця значеннєва подібність спричи­нила появу паралельно вживаних сполук із названими іменни­ками, пор.: всебічний розвиток особи{особистості); Медична біографістика в особах;Історія України в особистостях.У таких випадках перевагу треба надавати слову особа із за­гальнішим значенням.

Про особистість говорять у сенсі культури, особливостей ха­рактеру, поведінки. Особистість — «соціальна особа, що уві­брала в себе культурно-історичні надбання суспільства і відзна­чається діяльним ставленням до навколишнього світу>>. Особис­тістю називають індивідуальність із певним світоглядом, із влас­тивими їй інтелектуальними, емоційними, вольовими якостями тощо.

Від терміна особистість у науковій мові утворилися спеціальні вирази на зразок особистісні тести, особистісно-рольовий прин­цип. Сучасна мовна практика розрізняє вживання похідних при­кметників міжособовий і міжособистісний. Перший стосується осіб взагалі, напр.: Мова жестів стала основним засобом між-особового спілкування для людей із вадами слуху (3 журна­лу). Друге слово наголошує на індивідуальних особливостях людини. Напр.: Залежно від характеристик партнерів спілку­вання може бути міжособистісним,індивідуально-груповим, колективно-індивідуальним... (З журналу); Іграшка змушує маленьку людину копіювати спосіб дій дорослих, їх суспільні й міжособистісністосунки (3 журналу).

Різняться значеннями також слова особовий і особистий. Прикметник особовий вживається у кількох стійких словоспо­лученнях: особовий склад, особова назва, особове посвідчення, особова справа, особовий рахунок. Особистий має такі значен­ня: «1) належний особі, призначений для індивідуального кори­стування»: особистий архів, особисте майно, особисте тавро; «2) який стосується певної особи, виражає її індивідуальність»: особиста трагедія, особистий герб, особисті уподобання; «3) який певна особа здійснює безпосередньо, а не через інших»: особистий запис, особистий нагляд, особистий контроль. Зна­чення належності в українській мові передає також прикметник

власний. Як і особистий, синонім власний має широку сполучу­ваність із конкретними назвами та іменниками абстрактної се­мантики: власна бібліотека, власна думка, власний будинок, власний погляд, власні уявлення.

Вибираючи потрібне слово, маємо зважити на те, що прикмет­ник власний і особистий неоднаково виявляють відношення до різних об'єктів, явищ. Порівняймо вислови власний автомобіль і особистий автомобіль. У першому випадку йдеться про річ, що безпосередньо належить особі, куплену на її кошти. В друго­му — про автомобіль, наданий певній особі у її розпорядження у зв'язку зі службовою необхідністю.

ОСОБИСТИЙ — ОСОБОВИЙдив. власний - особистий -особовий (рубрика «Яке слово вибрати»).

ПАМ'ЯТНИК — ПАМ'ЯТКА.Слова пам'ятник і пам'ятка багатозначні.

Основне значення слова пам'ятник — це насамперед архі­тектурна чи скульптурна споруда в пам'ять чи на честь кого-, чого-небудь: Пам'ятник Шевченкові.

Пам'ятка — це предмет культури, що зберігся з давнини, напр.: Київ славиться своїми архітектурними пам'ятками',«Слово о полку Ігоревім» -- видатна пам'яткадоби Київ­ської Русі. Пам'ятка у цьому значенні — це і стародавній літо­пис, і видатний літературний твір, і важливий документ, і народна дума, і старовинний ткацький виріб, і визначна давня споруда. Цим словом називаємо також буклет, книжку чи аркуш з яки­мись правилами, настановами («Пам'ятка туристові», «Пам'ятка водієві» тощо). Вужчі значення цього слова спостерігаємо в діа­лектних уживаннях: в пам'ятку, на пам'ятку, що відповідає літературному — па пам'ять, на згадку.

ПЕРЕДБАЧЛИВИЙ ПЕРЕДБАЧУВАНИЙ.Схожість звукової форми цих слів іноді зумовлює те, що їх вважають зна-ченнєво тотожними, взаємозамінними у тексті. Однак це не так. Хоч слова передбачливий та передбачуваний і мають спільну сему «прогнозування, передбачення, прозірливість», проте лек­сичне значення у них різне.

Словник української мови фіксує передбачливий як такий, що «має здатність передбачати що-небудь». Тобто позначувана цим словом властивість стосується насамперед людини, а сам прикметник сполучається головним чином із назвами осіб: за статтю (передбачливий чоловік, передбачлива жінка); за ро­динними зв'язками (передбачливий батько, передбачлива мати); за професіями та посадами (передбачливий лікар, передбачли­вий директор) тощо.

В українській мові маємо також утворені від цього прикмет­ника абстрактний іменник передбачливість та прислівник пе­редбачливо.

Друге слово цієї паронімічної пари — передбачуваний -має значення «той, якого на основі вивчення фактів, об'єктивних даних можна спрогнозувати, заздалегідь зробити висновки про напрями його розвитку, реалізації тощо». Такими можуть бути: погода, результати, наслідки, перебіг, динаміка, ріст, спад, реформи, процес, розвиток, напрямок та ін. Саме таку сполу­чувані

Читайте також:

1. Гуманістичний (середина XIV — середина XV ст.), якому властиве протиставлення середньовічного теоцентризму інтересу до людини, її зв'язків зі світом.
2. Гуманістичний мінускул
3. Екзистенційно-гуманістичний підхід
4. Екзистенційно-гуманістичний підхід
5. Лекція 6. Екзистенційно-гуманістичний напрямок психокорекції
6. РЕНЕСАНСНО-ГУМАНІСТИЧНИЙ СВІТОГЛЯД В УКРАЇНІ
7. Розділ І. Гуманістичний зміст, історія виникнення і розвиток філософії.

Переглядів: 6499