• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Функції грошей

Функції грошей є конкретним проявом їхньої сутності. У цьому плані очевидно, що трансформація економічної природи сучасних грошей зумовлює й модифікацію їхніх функцій. Традиційно в економічній науці виділяють п’ять головних функцій грошей:

1. міра вартості;
2. засіб обігу;
3. засіб платежу;
4. засіб нагромадження;
5. світові гроші.

Усі ці п'ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальний рух грошей (реальне функціонування грошової маси). Зміст тієї чи іншої функції грошей відображає особливості досягнутого рівня (етапу) еволюції самих грошей.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство і еквівалентний товарний зв’язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

У функції засобу обігу гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов'язково повинні бути в наявності.

Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Обидві функції грошей як міри вартості і як засобу обігу органічно взаємопов'язані. Саме ці дві основні функції зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості. Ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (відстрочкою платежу). Покупці сплачують гроші за товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Розвиток кредиту і банківської системи закономірно звужує поле застосування грошей як засобу обігу і значно розширює масштаби використання кредитних грошей – грошей як платіжного засобу. Переважання грошей як засобу обігу характерне для кризових економічних умов.

Виконання грошима функції засобу платежу створює можливість виникнення ситуації взаємної неплатоспроможності і заборгованості. Проблема неплатежів стала однією з найгостріших у сучасній фінансовій системі України. На ринку збільшується кількість продавців, які прагнуть продати свій товар, щоб одержати реальні гроші; і навпаки, покупці не можуть купити товари, бо не мають для цього грошей.

У функції засобу нагромадження гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках (в установах банків). Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн світу відбувається на міжнародних грошових (валютних ринках). При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

7.

1.виробництво - це процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина впливає на об'єкти природи, надає їм форми придатної для задоволення матеріальних потреб. Для нас важливо з ясувати питання, які фактори беруть участь у виготовленні благ.
Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи. Марксистська теорія в якості факторів виділяє: особистий фактор виробництва і речовий фактор виробництва.
Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва. Поняття праця використовується поряд з поняттям робоча сила. Вони розглядаються як різні економічні категорії.
Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.
Предмети праці - це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна).
Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п.
Проте слід підкреслити, що засоби виробництва самі по собі, без тісного контакту з людською працею не можуть виробляти блага і являють собою груду мертвих речей. Щоб процес виробництва розпочався, потрібно з'єднати засоби виробництва з робочою силою, тому засоби виробництва і люди, які володіють певними навиками, досвідом в органічній сукупності утворюють продуктивні сили суспільства.
Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність.
1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.
2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.
Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.
3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.
4) В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор - підприємницькі здібності.
Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.
Наведені класифікації факторів виробництва не є незмінними і назавжди заданими. Обидві вони тісно пов'язані з досягненням сучасної науки, яка сама по собі також виступає в якості самостійного фактора, оскільки впливає на рівень ефективності виробництва, процес підготовки кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можливостей людського капіталу. В економічній теорії постіндустріального суспільства до факторів виробництва відносять також інформаційний та екологічний фактори.
Слід підкреслити, що виробництво можливе тільки за умови введення у виробничий процес всіх факторів виробництва.
Таким чином, суспільне виробництво займає в житті людини визначне місце, оскільки:
* це необхідна умова, без якої суспільство не може існувати;
* в процесі виробництва вдосконалюється сама людина, нагромаджується досвід, знання, розвивається інтелект.

2. Конкретна праця, як творець споживної вартості, являється умовою існування людства. Така праця має певну ціль, характер операцій, предмет, засоби і результати. Конкретна праця – це суспільна праця, яка використовується в особливо цілеспрямованій формі з використанням певних засобів виробництва для створення конкретної споживчої вартості ( праця сталевара, праця швачки, праця водія, праця столяра, праця будівельника і т.д.). Абстрактна праця є суспільною формою затрат фізичних та розумових здібностей людини, це праця взагалі. Саме абстрактною працею створюється вартість товару. Вона відображає відносини між товаровиробниками в процесі обміну товарами.

8.

1. Соціальна ефективність — відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини.

Інтегруючим показником соціальної ефективності є частка товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило, — за один рік. У розвинутих країнах світу частка товарів народного споживання у ВНП становить майже 70%, а виробництво засобів виробництва — 30%.

У колишньому СРСР існувала обернена пропорція у співвідношенні цих двох груп товарів. Це свідчило про значно більшу соціальну ефективність економіки розвинутих країн Заходу, з одного боку, та витратний характер економіки колишнього Радянського Союзу — з іншого. В Україні за 1991 — 1998 pp. частка товарів народного споживання скоротилася з ЗО до 24%, що свідчить про погіршення показників соціальної ефективності.

Основною причиною такого становища є насамперед існування в Україні великого військово-промислового комплексу (ВПК), тобто підприємств і галузей, які виготовляють зброю, некерований процес конверсії військового виробництва. Після розпаду СРСР в Україні залишилося приблизно 30% його ВПК. Крім того, наявні велика матеріаломісткість виробництва (витрати матеріалів на одиницю продукції), застаріла структура виробництва (переважання металургійної промисловості, важкого машинобудування тощо), різкий занепад легкої та харчової промисловості під час економічної кризи. Так, порівняно з 1990 р. виробництво товарів народного споживання скоротилося в Україні в 1998 р. майже на 60%.

Конкретизацією соціальної ефективності є економічна ефективність.

Економічна ефективність.

Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живо! та уречевленої праці.

Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності — норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.

Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні: суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції приблизно в 2,5—3 рази перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти — у 8—10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2—2,5 рази перевищують аналогічні показники у країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.

2.Економі́чний інтере́с — реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб суб'єктів господарської діяльності^[1].

Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб. Інтереси безпосередньо пов'язані з психологією, зі звичаями, з культурним рівнем. Економіка не може функціонувати і розвиватись поза інтересами людей^[2].

Суперечності інтересів мають як суб'єктивну (волюнтаризм) так і об'єктивну (відмінності в економічному положенні) причини. Інтереси приводяться в дію певним мотиваційним механізмом.

На кожному історичному етапі у системі економічних інтересів, крім основного, можна виділити головний інтерес, який:

• має специфіку та економічні проблеми певного етапу;
• є відзеркаленням реальних особистих інтересів, суспільного інтересу в цілому;
• трансформується в певну економічну політику^[1].

Спільність економічних інтересів спільноти, що займає певну територію, є основою формування економічної нації.

9.

1. Розвиток продуктивних сил — основа всього суспільного розвитку. Від рівня розвитку і характеру продуктивних сил, насамперед від рівня складності і досконалості знарядь виробництва, а також від виробничого досвіду, навичок і культури людей залежить продуктивність суспільної праці, ступінь панування людей над природою. Розвиток продуктивних сил лежить в основі зміни і розвитку другого елемента виробництва — виробничих відносин.

В умовах науково-технічної революції вирішальним чинником дальшого зростання продуктивних сил є впровадження у виробництво досягнень науки, яка перетворюється на безпосередню продуктивну силу.

Структура продуктивних сил включає фактори виробництва і елементи взаємодії факторів виробництва (технологія, форми і методи організації виробництва, наука та інформація, виробнича і соціальна інфраструктура, яка обслуговує фактори виробництва)

Метод вивчення продуктивних сил — це спосіб пізнання продуктивних сил, за якого чинники та результати виробництва та економічна

2.Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку.

10.

1. В економічній літературі виділяють чотири теоретичних підходи до визначення ринку праці (робочої сили).

Представники першої групи розглядають ринок робочої сили як сферу обігу специфічного товару „робоча сила” і як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.

Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи - попит і пропозицію.

Представники третьої, найбільш чисельної групи науковців розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці - це сукупність економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці. Під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Окремо необхідно зупинитися на термінології „ринок робочої сили” і „ринок праці”, з'ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як синонімів, що відображають суть одного й того самого явища? Для того щоб відповісти на це питання, необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця.

Робоча сила виступає у ролі товару за таких умов:

1) людина незалежна і може вільно розпоряджатися своєю робочою силою;

2) власник робочої сили відділений від засобів виробництва і не має засобів для існування.

Категорії „праця” і „робоча сила” не тотожні. В зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник „авансує” її роботодавцю за умови оплати через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю), поняття „ринок праці” і „ринок робочої сили” можна використовувати паралельно.

2.Служби маркетингу – сукупність спеціалізованих компаній, агентств і організацій, різноманітна діяльність яких пов'язана з ринком товарів, послуг і цінних паперів. Основне їхнє призначення – стимулювати збут товарів, розбудовувати й пришвидчувати просування товарів на ринку – з метою кращого задоволення потреб споживачів і одержання прибутку.

Діяльність служб маркетингу спрямована на організацію й удосконалювання продажу продукції і включає комплексні роботи економічного, валютно-фінансового, планового, техніко-вироб­ничого, збутового і дослідного характеру. Для цього вони:

• розробляють товари, визначають види й установлюють їхні характеристики;
• проводять маркетингові дослідження – вивчають ринок товарів і послуг, попит та пропозицію, поведінку споживачів, ринкову кон'юнктуру, динаміку цін;
• здійснюють різноманітні рекламні заходи, розраховані на певний період часу, район дії, ринок, коло осіб;
• займаються розробкою рекламних засобів і розміщенням реклами;
• надають послуги творчого й інтелектуального характеру

Головний принцип маркетингового підходу в управлінні науково-технічною діяльністю, виробництвом та збутом - виробляти те, що продається, а не продавати те, що виробляється.

11.

1.Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Будь-яке підприємство як юридична особа визначається за такими ознаками:

1. Організаційна єдність. Підприємство — це відповідним чином організована господарська діяльність із певною структурою управління і визначеними принципами внутрішньої побудови.
2. Відокремлення майна. Будь-яке підприємство має власні верстати, устаткування, машини, технологічні пристрої, матеріали, паливо тощо, якими володіє, розпоряджається і користується у виробничому процесі.
3. Майнова відповідальність. Підприємство несе юридичну та економічну відповідальність за своїми обов'язками перед постачальниками, споживачами і державою.
4. До того ж підприємство має право від свого імені й у власних інтересах звертатися до суду із позовами, вимагати відшкодування своїх збитків, якщо вони заподіяні іншим підприємством, або скасування рішень державних органів влади у разі їх незаконного характеру.

2.Бюдже́т сім'ї́ — це план доходів і витрат сім'ї на певний період (тиждень, місяць, рік). Складається він з двох частин. Перша частина охоплює джерела формування сімейного бюджету, друга — видатки сім'ї. Часто ці показники використовуються в економічних і соціологічних дослідженнях для визначення матеріального рівня життя народу, окремих соціальних груп населення, динаміки життєвого рівня.Доходи сім'ї можна поділити на постійні, тимчасові й одноразові.

До постійних зараховують доходи від підприємницької діяльності, заробітну плату, пенсії, стипендії, субсидії та інші види соціальних виплат, відсотки на банківські вклади, ренту (доходи від оренди) та ін.

Тимчасовими і одноразовими доходами є премії, спадщина, подарунки, гроші, взяті в борг, виграші в іграх та лотереях.

Доходи сім'ї можуть зростати, якщо, наприклад, хтось із членів сім'ї став отримувати більшу зарлату, почав працювати після завершення навчання, або ж зменшуватися із втратою роботи, виходом на пенсію тощо. При можливості сім'я намагається заощаджувати кошти для запобігання кризовим ситуаціям при несподіваних витратах або з метою запланованих витрат у майбутньому. Заощадження, що зберігаються у банках, забезпечують доходи у вигляді відсоткових виплат, поліпшуючи добробут сім'ї.

Читайте також:

1. IV. ТИМЧАСОВА ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ
2. Автоматизоване робоче місце (АРМ) бухгалтера: призначення, функції та його рівні
3. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
4. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
5. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
6. Алгоритм розрахунку майбутньої вартості грошей за простими і складними відсотками
7. Алгоритм розрахунку теперішньої вартості грошей за простими і складними відсотками
8. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
9. Аналіз коефіцієнтів цільової функції
10. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
11. Аристотель розглядав дві форми грошей — гроші як простий засіб обігу товарів і як засіб обігу грошового капіталу.
12. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА

Переглядів: 1335