Стадії розвитку людської цивілізації

Тема 1 Соціальна економіка як навчальна дисципліна і наука.

1. Цивілізаційний прогрес і місце в ньому людині.

2. Соціальна економіка – предмет, методи, функції.

3. Людина у постіндустріальній економіці.

Перше питання.

У сучасних умовах перед суб’єктами господарської діяльності стоїть питання пошуку рушійних сил економічного розвитку. Більшість економістів, якщо не сказати, що всі приходять до висновку, що більшість економічних проблем замикається на людині, її потребах та інтересах. І енергія розвитку закладена у реалізації творчого потенціалу суспільства. Визначальну роль у сучасному економічному розвитку відіграють нематеріальні ресурси – професійні знання, ноу-хау, кваліфікації, тобто інтелект і професіоналізм працівника. Ця об’єктивна тенденція примусила ділові кола і уряди розвинутих країнах приділяти все більше уваги питанню інвестицій у людину і стимулювання творчого відношення до праці. Відбувається соціологізація економічних процесів.

Економічна наука, яка відбиває реалії суспільної практики, з плином часу не може не відбивати змін, які відбуваються в суспільстві. Досвід показує, що певним етапом розвитку цивілізації відповідає певна система поглядів на рушійні сили економічного розвитку.

Стадії розвитку людської цивілізації

Доіндустріальна цивілізація: головний ресурс – земля, основа - сільсько-господарське виробництва. Індивід зв’язаний з провідним елементомсистеми – землею, людина мала підкорятися біологічним процесам с/г виробництва. Соціальний ресурс в економічному розвитку мав у порівнянні з природним другорядне значення.

Індустріальна епоха забезпечила бурхливий розвиток економіки, але її обмеженість полягала у гальмуванні розвитку людини. Ця епоха перетворила людину у придаток до машини, обумовила панування засобів виробництва, матеріального капіталу над людиною. Людина пасивний об’єкт економічного розвитку.

Ці стадії розвитку людської цивілізації базувались на матеріальному виробництві, основна маса людей занята важкою фізичною працею, причому рутинною, монотонною. Чим більше витискувалось поту із людей, тим більше робилося грошей. Індустріальна цивілізація сформувала модель економічної людини, висунутої А.Смітом. Основними рисами людини економічної є: люди – егоїстичні індивіди, схильні до максимізації власного задоволення, матеріальні потреби, матеріальні інтереси - основа мотивації до праці. Людина працює, тому що мусить забезпечувати потреби, насамперед матеріальні.

Постіндустріальна цивілізація. В процесі НТР виникає постіндустріальна економіка. Людина перетворюється в активний суб’єкт економічного розвитку, відбувається становлення і розвиток «творчої людини». Ця стадія людського розвитку базується на нематеріальному виробництві (сфері послуг). Основний ресурс розвитку – знання та інформація, носіями яких є людина. Основним джерелом прогресу стає внутрішній розвиток людини, її можливість самовдосконалення, генерування знань, здатність змінювати навколишній світ. І ось тут встає питання взаємодії і взаємообумовленості економічного і соціального, які не можуть існувати відокремлено. Ось ця вимога часу обумовлює необхідність вивчення курсу «Соціальна економіка», яка сьогодні викладається практично в усіх цивілізованих країнах світу.

Питання 2.

Соціальна економіка є пограничною наукою між економікою і соціологією, не заперечує цих наук. Економічна і соціальна сфери настільки тісно пов’язані і взаємообумовлені, що їх роз’єднання болісно позначається не тільки на добробуті народу, але й на соціально-економічному прогресі країни в цілому. Недооцінка владою соціальної складової, в першу чергу, позначається на самій економіці, не кажучи уже про становище самих людей. Соціальна сфера відіграє неоцінену роль у соціально-економічному прогресі, оскільки саме вона формує нові потреби, визначає попит на товари і послуги. У цьому розумінні можна говорити про її первинність, пріоритетність перед економічною, яка врешті-решт, і існує.

Соціальна економіка – вивчає соціально-економічні закони і закономірності, що регулюють відносини у сучасному громадянському суспільстві, направлені на досягнення соціального компромісу з метою забезпечення загального добробуту.

Задачі курсу “Соціальна економіка”:

По-перше, на основі вже отриманих загальних знань у галузі економічних взаємин сприяти доповненню й поглибленню їх за рахунок вивчення та розуміння органічних зв’язків і залежностей із політичними, соціокультурними, моральними, етичними, психологічними та іншими аспекиами життєдіяльності людини. При цьому пріоритет належить людині як особистості, що формується в складному, джинамічному, суперечливому навколишньому середовищі. Тобто йдеться про гуманізацію, “ олюднювання” економічних взаємин;

По – друге, курс показує, на які орієнтири варто налаштовуватися суб’єкту економіки за формування ринкових зв’язків і залежностей;

По- третє, курс безпоредньо пов’язаний із формуванням нової закономірності в економічній теорії - плюралізм методологій у вивченні соціально – економічної реальності, що уможливлює належну оцінку і переоцінку конкретних економічних проблем через призму розгорнутої філософської і соціологічної думки.

Основою соціальної економіки є її ідеологія, що грунтується на двох фундаментальних положеннях. Це, насамперед, права людини, суть яких полягає в тому, що всі люди від народження дістають рівні права й завдання суспільства полягає в створенні механзмів їхньої реалізації. Друге грунтується на тому, що єдине джерело багатства – праця. Отже, чим вище є рівень розподілу створювальних матеріальних і духовних благ за працею, тим справедливіша соціаально – економічна система. По суті, ідеологія соціальної економіки визначає її основну спрямованість, пов’язану зі зростанням добробуту народу.

Методи

Функції

Проблеми, які лягли в основу вивчення курсу «Соціальна економіка»

Питання 3.

Теорія постіндустріального суспільства є науковою основою визначення соціально-економічної стратегії та економічної політики держави. У цьому проявляються закономірності цивілізаційного прогресу. Як відомо промислова революція в Англії наприкінці XVIII –початок XIX ст.. власне відкрила індустріальну епоху. Всі країни, яких турбувало майбутнє слідом за Англією здійснювали індустріалізацію, створювали машинне виробництво. Прогрес цивілізації досягався одним шляхом – індустріалізація.

Сьогодні ми є свідками постіндустріальної революції, в результаті якої розвинені країни перейшли на вищий ступінь цивілізаційного прогресу – на стадію постіндустріального розвитку. За своїми масштабами і глибиною ця революція не має аналогів в історії людства. Тисячоліттями суспільство грунтувало своє життя на матеріальному виробництві, а в постіндустріальному суспільстві ( наприклад в США) у промисловості і сільському господарстві зосереджено менше 13% зайнятих. Абсолютно панівною є сфера послуг – освіта, наука, культура та інші галузі, що забезпечують потреби людини, її розвиток. Сам термін «постіндустріальне суспільство” виник ще на початку XX ст., але він був далекий від визначення нової стадії суспільно-економічного розвитку і використовувався як протиставлення індустріальному суспільству з його протиріччями. В науковий оборот це поняття введено американським соціологом Д.Рісменом у 1958 р., який у назві своєї статті дав це поняття. Але треба відмітити, що хоча поняття постіндустріальне суспільство народилось у II половині XX ст. але саме постіндустріальне суспільство є народженням цивілізаційного прогресу, є результатом багатовікової історії розвитку людства: інтелектуально-інформаційні технології, знання, тобто все на чому базується постіндустріальне суспільство. Його елементи формувалися з розвитком цивілізації і збагачувалися разом із зростанням продуктивни сил, науки та освіти. Постіндустріальне суспільство розпочинається з поч. 70-х років. Саме період з поч. 70-х до кінця 80-х років є тим історичним етапом, який обумовив становлення нового суспільства.

Постіндустріальне суспільство – це якісно нова економіка, яка базується на інформаційно-інтелектуальній технології. Це вища стадія цивілізаційного прогресу, коли утверджується вільна особистість. Постіндустріальне суспільство виникає на основі НТР.

Характерні риси постіндустріальної економіки :

1) домінуючою є сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво;

2) зміна ціннісних орієнтацій – пріоритетна увага до матеріального добробуту та фізичної безпеки поступається місцем піклуванням про якість життя. Так, перші дослідження (1970-1971 р.р.) показали, що ті хто відстоював матеріальну мотивацію мали переважну більшість порівняно з постматеріалістами у співвідношенні 4 : 1. Проте уже у 1998 р. воно різко змінилось 4 : 3. У 2000 р. кількість матеріалістів перевищувала кількість постматеріалістів дуже незначно. Різка зміна співвідношення між ними неминуча, тому що постматеріалісти мають вищий рівень освіти, цілеспрямовані, політично активніші, а тому їх вплив у багатьох питаннях буде перевищувати матеріалістів;

3) зміна становища людини у суспільстві, оскільки сфера послуг (освіта, наука, культура тощо) призначена обслуговувати людину, розвитку її розумових і фізичних здібностей, зростанню її інтелектуального потенціалу.

4) зміна співвідношення розумової і фізичної праці. У фізичній праці наростають елементи розумової, що потребує розвитку освіти, професійної підготовки.

5) головний фактор розвитку – інтелектуальний потенціал – знання та інформація. Інтелектуальний потенціал – це система освіти, комп’ютерне забезпечення, система науки, інтелектуальна власність (патенти, ліцензії, ноу-хау). Але накопичення інтелектуального потенціалу ще недостатньо для соціально-економічного прогресу, необхідні умови і механізми його реалізації . У розвинутих країнах (20), де працює 95% учених світу, прибуток на душу населення щорічно зростає на 200 дол., у країнах з низьким науковим потенціалом на 10 дол., тобто у 20 разів менше;

6) перехід від економічних до соціальних принципів організації господарької діяльності;

7) творчість перетворюється із супутника матеріального виробництва в його основну умову.

Постіндустріальна економіка формує новий тип сучасної корпорації (фірми, підприємства), який дозволяє мати конкурентні переваги. Сучасні компанії є адаптивними і мають наступні риси:

1) зміна якості працівника: а) переважна більшість працівників є інтелектуальні працівники. Сьогодні до даної категорії відноситься не менше 40% робочої сили, які працюють в народному господарстві розвинутих країн; б) мобільність робочої сили – не обмежується виконанням якого-небудь одного виду конкретної діяльності; в) багато хто із працюючих (і ця частка має тенденцію до зростання) визначають свої принципові інтереси не в термінах максимізації благ, а в категоріях інтелектуального розвитку;

2) зміни у самому процесі роботи (що є основною формою життєздатності) компанії – діяльність скоординована з точки зору досягнення загальної мети і більш індивідуалізована з точки зору форм залучення у неї конкретного працівника. Трудовий процес направлений не стільки на модифікацію матеріального результату праці, скільки на удосконалення процесів по його створенню;

3) зміна принципів управління і організації діяльності – в останні роки за цими змінами закріпилась назва «команда». Цей командний тип організації діяльності має щонайменше дві переваги: 1) реалізація прагнення творчих працівників до нововведень, ініціативі; прийняття відповідальних рішень переноситься на максимально низовий рівень – це дає можливість швидко реагувати на зміну обставин; 2) у невеличкій творчій групі зрівноважуються індивідуальні та колективні інтереси, швидко формуються специфічні мотиваційні орієнтири і етичні цінності - це призводить до формування основи взаємної довіри між членами групи.

Хочеться відмітити, що зміни у сучасних компаніях обумовлені перш за все внутрішніми, а не зовнішніми аспектами їх діяльності, не стільки пріоритетами споживачів, скільки за потребами власних працівників. Сьогодні, коли інформаційна революція породжує нові продукти скоріше, ніж у них встигає виникнуть усвідомлена в суспільстві потреба, запорукою успіху у конкурентній боротьбі стає не слідування попиту, а його формування. Тим саме підкреслюється роль мобілізації творчого потенціалу працівників компанії в забезпеченні її комерційного успіху. В умовах домінування знання як фактора виробництва, монополія на нього все більше і більше підривається. Інформація з кожним роком стає все ширше і демократичніше, що робить згуб ною найменшу зупинку на шляху винайдення нових технологій і організаційних рішень і посилює залежність компанії від її працівників.

Таким чином, основою постіндустріальної економіки є інформація і знання. Використання передових знань є вирішальним для подолання економічних труднощів не лише окремими фірмами, а й цілими країнами. Японія і Швейцарія мають невелику територію і майже позбавлені матеріальних ресурсів, і все- таки обидві вони – розвинуті економічно держави. Їхня економічна влада і багатство визначаються інформаційно – інтелектуальними ресурсами , тобто ресурсами людськимми – майстерністю, освіченостю, дисципліною їхньої робочої сили. У японії і Швейцарії видається велика кількість патентів порівняно з чисельністю населення ( японія випереджає США.

Зазначені процеси не можуть залишатися поза увагою реформаторський дій в Україні як на мікро-, так і на макрорівнях. Постіндустріальна економіка має стати реальністю в Україні, щоб не залишитися поза цивілізаційних процесів, на периферії світового розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Тема 2 Соціалізація економічного розвитку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.