Визначні місця Ялти

1. Залишки римської фортеці Харакс на мисі Ай-Тодор.

2. Знамените «Ластівчине гніздо» – символ Південного Берега Криму.

3. Массандрівський палац-музей і парк (Массандра).

4. Лівадійський палац і парк (Лівадія). Музей вина (Лівадія).

5. Нікітський ботанічний сад (Нікіта).

6. Ялтинська кіностудія художніх фільмів.

7. Музей під відкритим небом «Галявина казок» розташований біля підніжжя гори Ставрі-Кая.

8. Вірменська церква XIX–XX ст.

9. Миколаївська військова церква 1915 р.

10. Краєзнавчий музей.

11. Історичний музей.

12. Дзвіниця XIX ст.

13. Палац Еміра Бухарського (корпус санаторію «Ялта»).

14. В околицях - водоспад Учан-Су.

15. Набільший в Україні туристичний готель «Ялта» на 2740 місць.

16. Літературно-меморіальний музей ім. Лесі Українки.

17. Будинок-музей А.П. Чехова.

18. Будинок-музей Н.З. Бірюкова.

19. Музей воскових фігур.

20. Вершина Ай-Петрі.

21. Гірське озеро Караголь (578 м над рівнем моря).

22. Скеля «Парус».

Лівадійський палац (грец. - «лука»)– літня резиденція останнього російського царя, перший санаторій для селян та місце зустрічі керівників трьох країн (США, СРСР, і Великобританії). Лівадія - околиця Ялти, яка через певний період часу ввійшла до складу Ялти. На початку ХІХ ст. Лівадією володів командир Балаклавського грецького батальону Феодосій Ревеліотті. У 1834 р. він продає Лівадію польському магнату Льву Потоцькому, який здійснює тут забудову. Архітектор Карл Ешліман будує барський дім, розбиває парк. Відомий у Криму садівник Делінгер поєднує природні ліси з екзотами, завезеними з Азії і Америки, закладає виноградники. У 1861 р. садибу купує Державне відомство для царської сім’ї. До Лівадії спрямовують архітектора Іполіта Монігетті. На реконструювання будинку Потоцького затрачено 4 роки. Він поєднував російську, кримську і грузинську архітектури. У 1894 р. резиденція перейшла до Миколи ІІ. На той час споруда Монігетті уже не задовольняла царську сім’ю і вирішили повністю зруйнувати його. Проектування і будову нового палацу доручили Краснову М.П. - талановитому архітектору зі селянської сім’ї. За 16 місяців він створив палац у стилі італійського Ренесансу зі штучного інкерманського каменя. Він складався із 116 кімнат, окремого внутрішнього італійського двору і 3 малих світлових двориків. Інтер’єр кабінету царя оформлений у стилі «модерн»: товсте скло, кований метал, дерево - морений клен, натуральний камінь. У кабінеті багато фотографій, які схопили мить перебування царської сім’ї у Криму. Над каміном килим - подарунок перського шаху до 300-ліття дому Романових. Усі меблі виконані на замовлення і за ескізами Краснова. Стіни кімнат оздоблювали акварелі художників А. Бенуа, Ф. Волкова, картини з міфічними і євангельськими сюжетами «Мадонна з ангелами» (В. Бугро), «Мадонна» (Е. Вейта). Основа парку, який оточував палац, - природній кримський ліс. Вдало підібрані екзотичні рослини: блакитні і канарські ялиці, секвої, пінії, магнолії лише облагороджували природу Лівадії. Доріжки обрамлювали підстриженими кущами букшпану, лавра, туї. Особливо прикрашають парк лавки, вази, мармурові столики, фонтани, підпорні стіни з в’юнкими гліциніями, трояндами та альтанки. Палац будували для відпочинку, тому офіційних парадних зал – лише 5. З ними пов’язана історична Ялтинська конференція (11 лютого 1945 р.). У Білій парадній залі відбулося пленарне засідання Сталіна І., Рузвельта Ф., Черчеля У., на якому ухвалили «Декларацію про звільнення Європи».

Гурзуф згадується уже в VI ст. істориком Прокопієм Кесарійським, який був грізною фортецею. Майже 300 років - з 1475 по 1774 – Гурзуф, як і весь Південний берег Криму, входив до складу коронних володінь турецьких султанів. На той час Гурзуф, як і інші поселення південнобережжя, був невеликим селом. Після приєднання Криму до Російської імперії землі поблизу Гурзуфа 1783 р. перейшли до імператорської скарбниці. На початку XIX ст. їх було подаровано герцогу Арману Еммануелю де Ришельє (1766-1822), одному з засновників Одеси, що тоді був генерал-губернатором Новоросійського краю. Герцог Ришельє в період з 1808 по 1811 рр. побудував у Гурзуфі будинок. Це була кам’яна двоповерхова будівля, на той час - наймонументальніша будівля європейського стилю на Південному березі Криму. Цей будинок Ришельє з незначними переробками зберігся донині. Він розташований на території парку санаторію «Пушкіно» приблизно за 100 м від моря. Саме в цьому будинку 1820 р. три тижні прожив великий російський поет О. С. Пушкін. Після смерті герцога Ришельє маєток у Гурзуфі перейшов до князя Михайла Семеновича Воронцова (1782–1856), який у 1823–1844 р. обіймав посаду генерал-губернатора Новоросійського краю. М. С. Воронцов чимало зробив для розвитку Криму і особливо Південнобережжя. Зокрема, за його ініціативи було прокладено нові дороги Сімферополь-Алушта-Ялта (1825–1837 рр.) та Ялта-Севастополь (1845–1848 рр.). Під час будівництв дороги Алушта-Ялта, за вказівкою Воронцова, було прокладено також спуск від неї до Гурзуфа.У 1472 р. тут зупинявся відомий російський мандрівник Афанасій Нікітін. Уздовж лівого берегу живописної гірської річки Авунди виросло сучасне курортне селище. Тут відпочивали такі відомі люди як О. Пушкін, А. Міцкевич, О. Грибоєдов, М.Некрасов, М. Мусоргський, А. Чехов. Біля берегів можна побачити славнозвісні скелі-близнюки Адаларі, побувати у Пушкінському й Ізумрудному гротах, відвідати скелю Шаляпіна чи піднятися на Генуезьку скелю. Символом Південного берегу Криму стала Медвідь-гора (Аю-даг). Тут розташований найбільший у світі табір для молоді «Артек», заснований 1925 р. Він уміщує до 5 тис. дітей (різного віку, з усіх країн). Має власний палац, лабораторію телемеханіки, авіаракетомоделювання, автоклас, морський флот, технічні станції, плавальні басейни, стадіони, музеї. Зокрема, Музей космонавтики створений за ініціативи Ю. Гагаріна. Артеківські фестивалі, змагання, олімпіади і свята залишають незабутні враження.

У 2006 у межах підрайону діяло 176 рекреаційних закладів [5]різного профілю (з цілорічною кількістю місць - 30 тис. місць, а влітку — 43,4 тис. місць), у т. ч. 62 санаторії, 15 пансіонатів і 16 будинків відпочинку, 4 турбази і 4 готелі. Щороку рекреаційний потік у підрайоні становить 1,5 млн рекреантів, з них 464,5 тис. — за путівками. Рекреаційні ресурси ефективні під час лікування захворювань органів дихання (нетуберкульозного характеру), серцево-судинної та нервової систем.

Алупка.Середня температура січня-лютого + 3 – 4°С, серпня + 24,6°С. Опади - 400 мм на рік, кількість сонячних годин у році - 2150, відносна вологість повітря - 69%. Купальний сезон триває з березня по жовтень (середня температура води влітку + 22°С – + 28°С). Найстаріше поселення на території сучасної Алупки датується восьмим тисячоліттям до нашої ери. Перша згадка про місто належить до 960 р. (час хазарського володіння в Криму). Поселення мало назву «Алубіка». У XIV ст. тут був опорний пункт Генуї під назвою «Лупіка». В 1475 р. Алупка була коронним володінням Османских султанів. Після приєднання Криму до Росії (1783 р.) Алупка належала князеві Р. Потьомкину, з 1823 р. перейшла у володіння М.Воронцова, який побудував тут палац. На початку XX ст. Алупка стає популярним курортом, на її території будують близько двохсот приватних курортних об’єктів. У різні роки тут минали лікування і відпочивали Леся Українка, С. Рахманінов та інші. Після громадянської війни в Алупці були організовані 22 здравниці. Планомірно створювалася інфраструктура населеного пункту, будувалися курортні установи. У 1938 р. Алупка отримала статус міста. Основна пам’ятка міста - Воронцовский палац та прилеглий до нього парк. У місті також розташований музей заслуженого художника України Я. Басова і пам’ятник професору А. Боброву. В Алупці діє ландшафтний парк з майданом 40 га, що є пам’яткою садово-паркового мистецтва. У парку зібрано понад 200 різновидів і форм дерев та чагарників.

Алушта бере свій початок із стародавньої фортеці Алустон і селища у долині Улу-Узень. Помірний клімат, багатство природи та море вабили сюди відпочиваючих. Алуштинська долина вкрита виноградниками, а сади щедрі на персики, яблука, груші, черешні. Алуштинський ефіроолійний завод відомий як постачальник дорогоцінних ефірних олій та екстрактів. Рекреаційними об’єктами є музей Кримського державного заповідно-мисливського господарства, будинок-музей Сєргеєва-Ценського, славнозвісний Кутузовський фонтан та гірські хребти Чатир-Дагу, Демерджі.

Євпаторійський рекреаційний підрайон- частина Євпаторійського рекреаційного району, що охоплює місто-курорт Євпаторію та курорти Саки, Ойбурзький. Розташований підрайон у західній частині Кримського півостровова. Основними рекреаційними ресурсами євпаторійського рекреаційного підрайону є помірно континентальний клімат, тепле море, озерні лікувальні грязі, ропа й термальні мінеральні води. Літо тепле (пересічна температура липня + 23°), зима м’яка (пересічна температура лютого - 1°). Опадів 350–400 мм на рік. Тривалість сонячного сяйва – до 2500 год. на рік. Купальний сезон у морі триває 4 місяці (червень-вересень), вода біля узбережжя прогрівається до + 20° – + 22°. Загальна довжина піщаних пляжів - 30,7 км (площа - 82,9 га). У підрайоні - Євпаторійська група озер (Сакське, Ойбурзьке, Мойнацьке та Сасик). Мінералізація води – до 250–280 г/л. Термальні та холодні мінеральні води різної мінералізації (2–10 г/л) і складу (хлоридна натрієва, гідрокарбо-натно-хлоридна та хлоридногідрокарбонатна натрієва) в Євпаторії та Саках. Освоєння рекреаційних ресурсів підрайону розпочалося наприкінці ХІХ ст. Євпаторія й Саки - найстаріші в нашій країні бальнеогрязьові кліматичні курорти. Загалом у межах євпаторійського рекреаційного підрайону діє 103 лікувально-оздоровчі заклади на 45,3 тис. місць, зокрема 40 санаторіїв і санаторних таборів та 8 пансіонатів і будинків відпочинку. Загальна кількість рекреантів – понад 1400 тис. ос., у т. ч. 368 тис. ос., що відпочивають за путівками. Рекреаційні ресурси підрайону ефективні для лікування ревматизму, захворювань органів дихання нетуберкульозного характеру, опорно-рухового скелету, нирок, інфекційних і гінекологічних недуг, периферичної нервової системи, органів травлення тощо. Основний вид туризму - пішохідний.

Євпаторія- місто обласного підпорядкування, розташоване у західній частині Криму, на узбережжі Євпаторійської бухти Каламітської затоки Чорного моря. Простягається на 24 км уздовж узбережжя. Населення - 108 тис. мешканців.

Засноване місто у VI ст. до н. е. під назвою Керкінітіда, у ІХV ст. - фортеця Гевлев. Історія Євпаторії починається з античних часів. У другій половині VI ст. до н.е. на місці сучасного міста стародавні греки заснували поселення Керкинітіда, про яке згадується в творах Геродота і Гекатея. Основними заняттями його мешканців були гончарне ремесло, торгівля, а також хліборобство. На початку ІІІ ст. до н. е. Керкинітіда увійшла до володінь Херсонеса. У ІІ ст. до н. е. її захопили скіфи, але незабаром відвоювали херсонесити, за допомогою військ царя Мітрідата VI Євпатора. Керкинітіда проіснувала до ІV ст. Поселення на її місці продовжувало існувати і в ранньому середньовіччі, про що свідчать знахідки амфор і глазурованого посуду. Надалі місто відоме під назвою Гезльов. З XIV ст. він перебуває у владі кримських ханів і є важливим торгівельним пунктом і невільничим ринком. Після приєднання Криму до Російської імперії місто було перейменоване до Євпаторії на честь Мітрідата VI Євпатора. З середини XIX ст. місто розвивається як курорт.

Пересічна температура лютого - 0,1°, липня + 23,2°. Опадів - 358 мм, кількість годин сонячного сяйва - 2011 на рік. Найменша вологість повітря - в серпні (53%). Купальний сезон триває з травня по вересень включно (пересічна температура води влітку + 20 – + 22°). Основними природними лікувальними чинниками курорту, поряд з кліматом, є лікувальна ропа і грязі Мойнацького озера, піщаний пляж. Територія міста має значний садово-парковий масив. Площа зелених насаджень - 1724,7 га. Наявність рівних піщаних пляжів сприяє розвитку Євпаторії як курорту, зокрема дитячого. Навколишні озера збагачені лікувальними грязями. Місцеві мінеральні води, особливо хлоридно-натрієві, мають лікувальні властивості. Тут лікують недуги опорно-рухового апарату, гінекологічні захворювання, хвороби шкіри і порушення обміну речовин, верхніх дихальних шляхів і органів дихання, дитячий церебральний параліч, наслідки розладу центральної нервової системи. У Євпаторії відновлюють здоров’я також ті, хто постраждав від аварії на ЧАЕС. У місті діють 67 санаторно-курортних установ, серед яких санаторії «Ювілейний», «Сонячний», ім. Т. Г. Шевченка, «Перемоги», грязелічниця «Майнаки» тощо, а також 6 установ відпочинку і туризму. Влітку в здравницях Євпаторії можуть розташуватися понад 35 тис. ос.

У Євпаторії потужний історико-архітектурний рекреаційний потенціал. Тут на 7 га розкопані руїни Керкинітіди, збереглися декілька споруд середньовічного Гезльова: мечеть Джума-Джамі XVI ст., побудована відомим турецьким архітектором Синаном, турецькі лазні XVIІІ ст., теккіє дервішів, караїмські кенаси XVIІІ – XIX ст. й інші цікаві пам’ятки. На згадку про Кримську війну архітектор А. Бернардацці 1897 р. звів Свято-Михайлівський собор. Встановлений також пам’ятник російським воїнам, які загинули під час штурму Євпаторії 1855 р. У місті жили і працювали А.Ахматова, І. Сельвінський, М. Самокиш. Відпочивали А. Міцкевич, Леся Українка, О. Толстой, В. Маяковський. На сцені місцевого театру співали Ф.Шаляпін, Л. Лобінов, Н. Обухова.

Севастополь –у перекладі з грецького «Величне місто, місто Слави». Військові об’єкти і житлові квартали міста простяглися по берегах 23 бухт на південному заході Кримського півострова. Севастопольська бухта найбільша на Чорному морі, і прийнято вважати, що вона посідає 3-е місце в світі за зручністю, після Гонконзької і Сіднея. Площа міста 768 км². Населення - 361,4 тис. ос.

У 422–421 рр. до н.е. на західному березі Карантинної бухти (Севастополь) було засновано старогрецьке місто Херсонес, що відіграло впродовж своєї історії (майже двотисячоліття) одну з найпомітніших ролей в історії Криму. Херсонес - одна з археологічних пам'яток Криму, що найбільше збереглися. До моменту створення Севастополя на його місці існували два татарські села - Інкерман і Ахт-яр. У 1804 р. місто стає головною базою Чорноморського флоту. Вперше місто прославилося в період Кримської війни (1854–1855 рр.).

1 вересня 1854 р. на рейді Евпаторії кинули якорі 89 бойових і 300 транспортних кораблів сполученого флоту Англії, Франції і Туреччини. Звідти 62-тисячна армія вирушила на Севастополь. Героїчна оборона тривала 369 днів. Місто було перетворене на руїни і протягом 15 років після війни не відновлювалося.

У 1941–1942 рр. оточення Севастополя тривало 250 днів і ночей. Місто протистояло 200-тисячному угрупованню ворожих військ. Не витримало нападу і знову на тривалий час зникло. Проте відновилося, і нині є одним із найпотужних туристичних міст Криму.

Розташований Севастополь у передгір’ях Кримських гір. Поверхня гориста, є платоподібні і пологохвилясті ділянки, скелі, каньйони, балки; на узбережжі - абразійні уступи, урвища, бухти, пляжі. Географічні межі Севастополя мають крайні точки: на півночі - мис Лукулл, на півдні - мис Сарич, на сході - гірський лісовий масив, на заході - мис Херсонес. Клімат порівняно м’який, морський, помірно-континентальний у передгір’ях, помірно-континентальний з рисами cубтропічного середземноморського типу на південно-східному узбережжі. Середньомісячна температура повітря протягом року завжди позитивна. Найхолоднішим є лютий (+ 2,6°С), найтеплішим – липень (22–24°C). У році - 238 днів без морозу. Температура поверхневого шару води Чорного моря біля узбережжя Севастополя протягом року плюсова, в липні + 22 – + 26°С. Водні запаси регіону представлені поверхневими водами (річки, озера) і підземними (виходять на поверхню у вигляді джерел). Майже всі ріки регульовані водосховищем, ставками. Найбільші річки на території регіону - Кача (довжина 69 км), Бельбек (63 км), Чорна (41 км).

Рекреаційні зони Севастополя: приморський бульвар із славнозвісним Пам’ятником затопленим кораблям і Графською пристанню (1846 р.), Художній музей, Музей героїчної оборони, панорама «Оборона Севастополя 1854–1855 р.», діорама «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р.», Малахов курган, національний заповідник «Херсонес Таврійський», художній музей ім. М. Крошицкого, музей Чорноморського флоту, акваріум-музей, театр на Великій Морській, Російський драматичний театр ім. Луначарського, Володимирський собор (1853 р.) з криптою російських флотоводців – адмірала П. С. Нахімова, В. О. Корнілова, М. П. Лазарєва.

30% території Севастопольського регіону є заповідною: тут є 3 державних заповідника республіканського і місцевого значеннь, 4 пам’ятки природи місцевого значення, 1 державний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, 1 заповідне урочище і 5 прибережних аквакомплексів. Мис Фіолент 1969 р. оголошений пам’яткою природи місцевого значення. З 1982 р. мис Айя є державним заповідником республіканського значення. Ботаніки налічують у Криму понад 2600 видів дикорослих і близько 1000 – культурних рослин, більшість із з них росте і на території Севастопольського регіону. Найхарактернішими і найпоширенішими є дерева - дуб, граб, бук, сосна звичайна, сосна кримська, яловець, кипарис тощо. Регіон збагачений лікарськими рослинами - конвалія, валеріана, горицвіт, кропива, деревій, беладонна, софора, глід тощо; ефірними - шавлія, лаванда, чебрець, троянда; декоративними - тюльпани, крокуси, примула, цикламен, кримський пролісок, конвалія, піони, гліцинія тощо.

Феодосійський рекреаційний районхарактеризуєтьсябагатьмалікувальними чинниками: клімат зі спекотним посушливим літом та порівняно м’якою вологою зимою, лікувальні грязі і мінеральні води. Лікують тут захворювання шлунково-кишкового тракту, нервової системи, органів кровообігу, хронічні недуги нирок, жовчних шляхів, цукровий діабет. Здійснюється у цьому районі промисловий розлив мінеральних вод –Айвазовської та Феодосійської.

Пересічна температура лютого + 0,6°, липня + 23,8°. Опадів – 376 мм на рік. Відносна вологість улітку – близько 60%. Кількість годин сонячного сяйва – 2265 на рік. Купальний сезон триває з червня по жовтень (т-ра води від + 17 – + 24°С). Ключовим рекреаційним містом є Феодосія.

Феодосія розташована на березі Феодосійської затоки Чорного моря по схилах гірського хребта Тепе-оба. Перевищення відносних висот у межах міста – до 200 м. З півночі і сходу Феодосія відкрита для холодних, сильних вітрів, характерних для зимового періоду. Проте навіть у найхолоднішому місяці року, лютому, середня температура повітря часто буває вищою за нуль. У липні з сухими і гарячими вітрами температура повітря сягає + 23,8°C. Температура морської води влітку – в середньому + 19,8 °C, а в липні – серпні до + 21,1 °C. Купальний сезон триває 114 днів у році, з травня по жовтень. Тут незначна кількість опадів - лише 376 мм на рік. На півночі міста протікає р. Байбуга (впадає в Чорне море).

Місто заснували грецькі колоністи у VI ст. до н. е. Із 355 року до н. е. Феодосія входила до складу Боспорського царства, зруйнували її гунни в IV ст. н. е. У цей період у місті й околицях жили алани, поселення отримало аланску назву Ардабда в перекладі «семибожна». У V ст. н. е. місто перейшло під контроль до Візантії. Впродовж наступних століть існувало як невелике селище, що потрапило у XIII ст. під вплив Золотої Орди і було викуплене генуезьськими купцями. Вони створили процвітаюче торговельне місто під назвою Каффа, яке монополізувало торгівлю в Чорному морі і слугувало головним портом і центром управління всіх генуезьських поселень в околиці. Нині кількість мешканців міста - 85,0 тис. Це відоме курортно-рекреаційне місто. Найвідомішими спорудами тут є пам’ятки середньовіччя: залишки генуезької фортеці (ХIV ст.); вірменський храм Святого Сергія (ХIV–ХV ст.). В основу архітектурної композиції тут покладений прямокутник з вівтарним виступом і напівкруглим зводом, стіни церкви – з написами на вірменською мовою. Визначними місцями міста є храм Святого Георгія, архангелів Михаїла і Гавриїла (будівля складена з місцевого бутового каменю, увінчана витонченим куполом на восьмигранному барабані, дата споруди 1408 р.), Іоана Передвісника; єдина мусульманська культова споруда, що збереглася в місті від періоду турецького панування - мечеть Муфтій-Джамі (побудована 1623 р., стіни викладені з великих тесаних каменів, мечеть неодноразово перероблялася, однак і за тими деталями, які вціліли, від первинної споруди, можна помітити в архітектурному рішенні вплив візантійської культури і, можливо, школи видатного турецького архітектора Сінана); Вірменський фонтан. Решта архітектурних пам’яток належать до другої половини ХІХ–ХХ ст.: фонтан Айвазовского (1888 р.), повітряний конденсатор «чаша Зібольда»; картинна галерея І.К.Айвазовського; музей Старовини (краєзнавчий); літературно-меморіальний музей Олександра Гріна, народний музей скульптора С. І. Мухіної.

Питання для самоконтролю

1. Рекреаційні ресурси Кримського регіону.

2. Рекреаційний поділ території Криму.

3. Назвіть основні історико-архітектурні пам’ятки регіону.

4. Стиль яких культур залишено у спорудах на цій території?

5. Ключові рекреаційні міста Криму й їх визначні місця.

6. Видатні особистості Кримського регіону.

Тема № 3

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міста Криму – найпотужнішого рекреаційного регіону	\|	Рекреаційний потенціал міст Карпатського регіону

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.