• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Дніпропетровськ

До вивчення програмного матеріалу з дисципліни

«Економіка праці та соціально-трудові відносини»

для студентів економічного напряму підготовки денної, заочної та дистанційної форм навчання

Дніпропетровськ

Методичні вказівки до вивчення програмного матеріалу з дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» » для студентів економічного напряму підготовки денної, заочної та дистанційної форм навчання / Укладачі: Верхоглядова Н.І., Кірнос О.І., Русінко М.І. – Дніпропетровськ: ДВНЗ ПДАБА, 2012. – 47с.

У методичних вказівках розглянуто теоретичні основи економіки праці, механізм забезпечення ефективності і продуктивності праці, а також розвиток соціально-трудових відносин в Україні в рамках дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини».

Укладачі: Верхоглядова Н.І, д.е.н. проф. каф. Обліку, економіки і управління персоналом підприємства ПДАБА

Кірнос О.І., к.т.н., доцент каф. обліку, економіки і управління персоналом підприємства ПДАБА

Русінко М.І., асистент каф. обліку, економіки і управління персоналом підприємства ПДАБА

Відповідальний за випуск:

Верхоглядова Н.І., д.е.н., професор, завідувач кафедри обліку,

економіки і управління персоналом підприємства ПДАБА

Рецензент:

Левченко В.Ф., к.е.н., доцент каф. фінансів та маркетингу

ПДАБА

Затверджено на засіданні кафедри обліку, економіки

і управління персоналом підприємства

Протокол № 1 від 5.09. 2011 р.

Затверджено на засіданні

методичної ради ДВНЗ ПДАБА

Протокол № 6(80) від 02.04. 2012 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

У курсі лекцій викладено поняття економіки праці, механізм забезпечення ефективності і продуктивності праці, а також розвиток соціально-трудових відносин в Україні.

Метою дисципліни є формування системи теоретичних і практичних завдань про категорії, поняття, механізм забезпечення ефективності і продуктивності праці, а також розвиток соціально-трудових відносин в Україні.

Предметом вивчення дисципліни є суспільна праця, її організація і соціально-економічні результати та наслідки, а також форми і методи практичного застосування законів прояву суспільної праці в конкретному виробництві.

Завданням курсу економіки праці і соціально-трудових відносин є здобуття студентами уміння і навичок у справі забезпечення ефективності використання ресурсів праці і моніторингу соціально-трудових відносин.

ТЕМА 1. ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

1.1. Праця й соціально-трудові відносини як предмет наукового економічного дослідження

Праця – це складне й багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людини таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невіддільним від людського життя. Праця – це свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей; першооснова і необхідна умова життя людей і суспільства.

Особливого значення в наш час набуває грамотне дослідження всіх, а особливо – соціально-економічних аспектів процесу праці у зв’язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин.

Праця людини завжди була суспільним, соціальним явищем. Але у зв’язку з розвитком економіки і суспільства, науково-технічним прогресом та інтелектуалізацією трудової діяльності, соціалізацією економіки соціальні аспекти трудової діяльності людей набувають дедалі більшого, а нерідко і домінуючого значення порівняно із суто економічними аспектами. Вивчати й досліджувати проблеми економіки праці поза соціально-трудовими відносинами вже не просто недоцільно, але й не можливо.

Таким чином, у процесі ринкових перетворень дедалі очевиднішою стає обмеженість традиційних поглядів на трудовий процес і на економіку праці як суто економічну думку. Без комплексного теоретичного підходу до праці як до соціально-економічного явища й предмета наукового дослідження на новій концептуальній основі, що враховує соціальну орієнтацію економіки, практично неможливо забезпечити ні економічну ефективність, ні соціальний розвиток.

1.2. Мета, завдання, об’єкт, предмет дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини»

Метою навчальної дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» є формування у студентів – майбутніх економістів та управлінців – системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної зайнятості населення та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин в Україні на всіх рівнях.

Об’єктом вивчення дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини» є система економічних, соціальних і організаційних відносин між людьми з приводу відтворення й ефективного використання людських продуктивних сил в процесі праці.

Предметом вивчення дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини» є сукупність теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, забезпечення ефективного використання його у сфері праці як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях з метою забезпечення високої якості життя населення та високої ефективності економічної діяльності.

ТЕМА 2. ТРУДОВІ РЕСУРСИ І ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУСПІЛЬСТВА

2.1. Соціально-економічна характеристика населення і трудових ресурсів

Людські ресурси – це найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як чинник економічного розвитку людські ресурси – це працівники, які мають певні професійні знання і класифікацію і можуть використовувати їх в трудовому процесі.

Населення або народонаселення – сукупність людей, що проживають на певній території – в районі, місті, країні. Населення – це все люди незалежно від їх характеристики.

Трудові ресурси – це частина населення країни, яка має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності і знання для заняття суспільно корисною працею. З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають як реальних працівників, які зайняті в економіці країни, так і потенційних, які не зайняті, але можуть працювати.

2.2. Економічно активне населення

Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) все населення підрозділяється на економічно активне і економічно неактивне.

Економічно активне населення, або робоча сила – це частина населення обох статей, яка впродовж певного періоду пропонує свою працю для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно ця група населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, що активно шукають роботу і готових стати до неї.

Зайнятими вважаються особи у віці 15-70 років, які відпрацювали протягом тижня не менше 4 годин (у особистому підсобному господарстві не менше 30 годин) не залежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.

Безробітні – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу і готові стати до неї протягом найближчих 2 тижнів. До цієї категорії належать і ті, хто проходить навчання за напрямом служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді, або збираються до неї стати, але на даний момент ще не працюють.

Економічно неактивне населення – це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути кваліфіковані як зайняті або безробітні (оскільки не працюють і не шукають роботу). До них належать:

- учні старших класів, студенти. Слухачі, курсанти денної форми навчання;

- особи, що одержують пенсію за віком, через інвалідність, на пільгових умовах;

- особи, зайняті домашнім господарюванням, доглядом за дітьми і хворими родичами;

- особи, які не сподіваються знайти роботу, але готові приступити до неї;

- інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, а також ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом;

- військовослужбовці, у зв'язку з відсутністю відомостей про їх чисельність, у більшості країн ця група умовно віднесена до економічно неактивного населення.

2.3. Відтворення населення і ресурсів для праці

Відтворення населення – це історично і соціально-економічно обумовлений процес безперервного відновлення покоління людей в результаті взаємодії народжуваності і смертності. Складовою частиною відтворення населення є відтворення ресурсів для праці. У процесах відтворення населення розрізняють види руху (рис. 2.1), типи і режими, а у відтворенні ресурсів для праці, крім того, виділяють фази і стадії.

Природний, міграційний, соціальний і економічний рухи населення взаємозв'язані і в сукупності визначають чисельність і якісні характеристики населення.

У природному русі населення розрізняють типи відтворення: традиційний (екстенсивний) і сучасний (інтенсивний).

Рис. 2.1 Види руху населення

Традиційний тип відтворення населення переважав на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Він характеризувався високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю через нерозвиненість медицини, низький рівень життя, війни, епідемії. В результаті дії всіх цих чинників загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає молода частина населення.

Сучасний тип відтворення населення характеризується підвищенням рівня життя, досягненнями медицини та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.

Розрізняють три режими відтворення населення: розширений, простий і звужений.

Розширене відтворення характеризується перевищенням числа народжень над числом смертей (і в абсолютних показниках, і з розрахунку на 1000 чоловік) і, відповідно природним приростом населення.

Простому відтворенню властива постійна чисельність населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності.

При звуженому відтворенні (депопуляції), коли смертність перевищує народжуваність, відбувається абсолютне скорочення кількості населення, що зараз спостерігається в Україні.

Відтворення ресурсів для праці – це процес безперервного відновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.

Типи відтворення для праці відрізняються від типів відтворення населення тим, що мають різне смислове значення. Існують два типи відтворення ресурсів для праці: екстенсивний і інтенсивний.

Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає збільшення їх чисельності в окремих регіонах і в країні в цілому без зміни якісних характеристик економічно активного населення.

Інтенсивний тип відтворення пов'язаний із зміною якості людських ресурсів: зростання освітнього рівня, кваліфікації, поліпшення здоров'я і розумових здібностей і т.п., що означає нарощування трудового потенціалу.

ТЕМА 3. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА

3.1. Суб'єкти і типи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичні трудові відносини і як соціально-трудові правовідносини. Фактично соціально-трудові відносини діють на об'єктивному і суб'єктивному рівні, тобто передбачають взаємодію конкретних суб'єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, що виникають в соціально-трудовій сфері. Соціально-трудові правовідносини є проекцією фактичних соціально-трудових відносин на законодавчому і нормативному рівні.

Система соціально-трудових відносин включає такі взаємозв'язані елементи:

- суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин;

- предмет соціально-трудових відносин;

- принципи і типи соціально-трудових відносин.

Суб'єкти трудових відносин – це носії трудових відносин.

Найняті робітники – учасники трудового процесу, що не мають власних засобів виробництва, що працюють за наймом на підприємствах і в організаціях різних форм власності і одержують винагороду за наслідками живої праці. Суб'єктом, що представляє права й інтереси найнятих робітників на ринку праці, є професійні організації найнятих робітників (профспілки, страйккоми, органи робочого самоврядування, ради трудових колективів тощо).

Основними проблемами профспілкового руху в Україні в сучасних умовах є постійне зниження рівня довіри до профспілок взагалі; незацікавленість або нездатність профспілок організувати працівників в приватних фірмах; недостатня підтримка профспілками тих, хто втратив роботу. Підприємці – це учасники трудових відносин, що вносять фізичний, інтелектуальний або матеріальний внесок в процес праці і одержують дохід.

Працедавці – суб'єкти трудових відносин, що наймають для виконання роботи працівників і займаються організаційно-адміністративною діяльністю в трудовому процесі. Працедавець може бути власником засобів виробництва або його представником. Зокрема, працедавцем є керівник державного підприємства, який, у свою чергу, є найнятим робітником по відношенню до держави.

Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин в умовах ринкової економіки виступає як законодавець, захисник прав громадян і організацій, працедавець, посередник і арбітр при трудових суперечках та ін.

Трудовий колектив – спільність людей, пов'язаних єдиним трудовим процесом, загальною трудовою діяльністю з виконання тих, що стоять перед підприємством (установою, організацією), господарських і соціально-культурних завдань. У його основі лежать правові зв'язки кожного робітника або службовця з підприємством, установою.

Партнерство слід розглядати як особливий тип соціально-трудових відносин, властивих ринковій економіці, що забезпечує на основі рівноправної співпраці найнятих робітників, працедавців і держави баланс і реалізацію їх основних інтересів.

Конфлікт – випадок загострення суперечностей в трудових відносинах. Конфлікт може виявлятися в наступних формах: мовчазна незадоволеність; відкрита незадоволеність; скандали; страйки тощо.

Дискримінація – це обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин, яке є перешкодою для їх доступу до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінація може бути класифікована за віком, статтю, національністю, расовими ознаками.

3.2. Чинники формування і оцінка соціально-трудових відносин

Основними чинниками формування і розвитку соціально-трудових відносин є:

- соціальна політика;

- глобалізація економіки;

- розвиток суспільної праці і виробництва.

Під соціальною політикою розуміють стратегічний соціально-економічний напрям, вибраний країною для розвитку громадян, який забезпечує гідний рівень і умови їх життя і праці. Соціальна політика включає: соціальний захист, соціальну підтримку і соціальну допомогу.

Соціальний захист – це система методів, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатному населенню.

Соціальна підтримка – система заходів для економічної підтримки населення, яка передбачає створення умов, які дозволяють працівнику забезпечувати свою соціальну захищеність.

Соціальна допомога – це система заходів, яка застосовується для всього населення. Це допомога короткострокового характеру, особам, які опинилися в екстремальній ситуації, і вимагають додаткових витрат.

Глобалізація економіки негативно впливає на розвиток соціально-трудових відносин, оскільки вивільняє вільні сил, які заглиблюють вже існуючу нерівність у сфері продуктивності праці, доходів, матеріального благополуччя, заважаючи зростанню можливостей в соціально-трудових відносинах.

Якість життя – це характеристика рівня і умов життя населення, яке враховує також склад сім'ї, стан здоров'я її членів, їх соціально-трудову задоволеність і т.д.

Існує дев'ять показників, що характеризують основні аспекти життєдіяльності людини: здоров'я; освіта; стан споживчого ринку товарів і послуг; навколишнє середовище; особиста безпека; соціальні можливості та соціальна активність.

ТЕМА 4. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО

4.1. Соціальне партнерство в умовах ринкових відносин

Соціальне партнерство - це система регулювання соціально-трудових відносин і узгодження інтересів найнятих робітників і працедавців за допомогою укладення колективних угод.

У реальному житті соціальне партнерство є альтернативою всякій диктатурі класу або особи, цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях, тобто за допомогою норм, які захищають інтереси обох сторін.

У більшості розвинених країн відмінність доходів 20 % найбільш бідних і багатих сімей не перевищує 10 разів. Основну частину населення складає середній клас, який має вельми високий рівень життя, і абсолютно не схильний до радикальної зміни суспільної системи – особливо, до переділу власності.

Основою цивілізованих відносин між партнерами на ринку праці повинні бути принципи, розроблені МОП:

Принцип 1 – загальний і міцний світ може бути встановлений тільки на основі соціальної справедливості.

Принцип 2 – ненадання в якій-небудь країні працівникам людських умов праці є перешкодою для інших країн, охочих поліпшити положення трудящих.

Принцип 3 – свобода слова і свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

Принцип 4 – убогість в будь-якому місці є загрозою для загального добробуту.

Принцип 5 – всі люди, незалежно від раси, віри і підлоги, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і демократії, стійкості в економіці і рівних можливостей.

Принцип 6 – повна зайнятість і підвищення життєвого рівня.

Принцип 7 – у соціально-етичному розумінні праця не є товаром.

Разом із загальними принципами МОП можна виділити специфічні принципи організації роботи партнерів. Такими принципами є: дотримання норм законодавства; повноважність представників сторін; рівноправ'я у свободі вибору і обговоренні питань, що становлять зміст колективних договорів і угод; добровільність сторін в ухваленні зобов'язань; реальність забезпечення цих зобов'язань; систематичність контролю і відповідальність за їх виконання; неприпустимість ухвалення в колективних угодах (договорах) умов, погіршуючи положення працівників у порівнянні з угодами вищого рівня. Ці принципи мають дотримуватися на всіх рівнях формованої у нас системи соціального партнерства - від національного до конкретного підприємства (організації, установи).

На практиці соціальне партнерство здійснюється на принципах трибічного представництва або трипартизму. За визначенням МОП трипартизм - це будь-яка система трудових відносин, коли держава, працедавці і трудящі виступають як незалежні сторони, кожна з яких виконує свої функції.

Предметом договору є питання оплати праці, зайнятість, умови праці, соціальне забезпечення і соціальні гарантії для працівників певної професії, галузі або території, що встановлюються понад гарантований державою мінімум. Переговори ведуться, як вже наголошувалося, при посередницькій ролі держави, яка може брати участь в переговорному процесі безпосередньо (через своїх представників) і опосередковано (через арбітражні органи, погоджувальні комісії і законодавчі акти).

Угоди і колективні договори виконують три функції. Перша - захисна для найнятих робітників - полягає в тому, щоб працедавець не зміг, використовуючи свою владу і силу, змінити умови праці в збиток працівнику. Друга - організаційна - означає стандартизацію трудових відносин і наочність витрат на зміст штатів. Третя мирна - направлена на те, щоб на період дії договору не допустити трудових конфліктів і висунення нових вимог з питань, які вже включені в угоди і колективні договори.

Система соціального партнерства в Україні знаходиться ще тільки на початковій стадії розвитку, хоча основні її елементи (сфера застосування, зміст колективних договорів і угод, сторони переговорів і їх повноваження, періодичність переговорів і процедура вирішення конфліктів тощо) вже визначені і закріплені разом із законодавчими актами, зокрема Законами України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», Кодексом законів про працю, а також Указом Президента «Про національну раду соціального партнерства».

4.2. Договірне регулювання заробітної плати

Договірне регулювання оплати праці найнятих робітників в Україні здійснюється на основі системи тарифних угод на всіх рівнях управління, які досягаються в результаті колективних переговорів.

На рівні підприємства, організації тарифна угода як складова частина колективного договору укладається між уповноваженими на те представниками адміністрації або власника і профспілки (представниками трудящих).

Предметом генеральної тарифної угоди є:

- розмір прожиткового мінімуму і мінімальних соціальних гарантій у сфері оплати праці (заробітної платні) і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

- диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництва, робіт у виробничих галузях залежно від тяжкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної платні;

- єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;

- мінімальний розмір тарифних ставок за основними (ведучими) професіями працівників галузей і підгалузей народного господарства і загальних галузевих професій і посад;

- соціальний захист найбільш незахищених верств населення;

- вимоги до охорони праці і навколишнього середовища;

- обов'язки сторін з питань зайнятості;

- взаємні зобов'язання сторін із виконання угод.

Читайте також:

1. Дніпропетровськ
2. Дніпропетровськ - 2013
3. Дніпропетровськ УДХТУ 2010
4. Дніпропетровська державна
5. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
6. Дніпропетровська державна фінансова академія
7. Дніпропетровська система
8. Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
9. Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
10. Дніпропетровський національний університет
11. ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ ІМ. АКАДЕМІКА В. ЛАЗАРЯНА

Переглядів: 510