Методи вимірювання продуктивності праці

ПП вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції, робіт, послуг до кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу. Залежно від прямого або зворотного співвідношення цих величин маємо два показники рівня продуктивності праці: вироблення і трудомісткість.

Виробітка (В) – кількість виробленої продукції (робіт, послуг) за одиницю робочого часу або кількість продукції (робіт, послуг), що доводиться на одного середньооблікового працівника за рік, квартал, місяць:

або , (10.1)

де О – обсяг виробленої продукції (робіт, послуг);

ВРЧ – витрати робочого часу;

– або середньооблікова чисельність працівників.

Трудомісткість – показник, що характеризує витрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітки):

. (10.2)

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші витрати часу на одиницю продукції, тим вище рівень ПП. Проте відсоток підвищення вироблення не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.

Технологічна трудомісткість визначається витратами праці основних працівників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування визначається витратами праці допоміжних працівників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих у обслуговуванні виробництва. Її розрахунок проводять за кожною операцією, виробом, або пропорційно технологічною трудомісткості.

Виробнича трудомісткість складається з технологічної трудомісткості і трудомісткості обслуговування, тобто це витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління визначається витратами праці керівників, фахівців, технічних виконавців і інших службовців. Частина таких витрат, які безпосередньо пов'язані з виготовленням виробів, прямо відносять на ці вироби; іншу частину – безпосередньо не пов'язану з виготовленням виробів, відносять пропорційно виробничої трудомісткості.

Повна трудомісткість продукції відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу.

Також розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.

Нормативна трудомісткість розраховується на основі діючих норм праці: норм часу, норм вироблення, норм часу обслуговування і норм чисельності. Вона визначає витрати праці як на виготовлення одиниці продукції, так і на виконання всієї виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної величиною зниження трудовитрат, що плануються в поточному періоді за рахунок упровадження організаційно-технічних заходів.

Фактична трудомісткість виражає фактичні витрати праці на виготовлення одиниці продукції або на випущений обсяг продукції (виконаний обсяг робіт).

Методи вимірювання продуктивності праці (вироблення) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції і трудових витрат. Існує три основні методи вимірювання обсягу виробництва продукції – натуральний, трудовий і вартісний.

У сучасних умовах найбільш поширеним методом вимірювання ПП є вартісний (грошовий) метод, який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, чиста тощо).

10.3. Чинники і резерви підвищення продуктивності праці

На рівні окремого підприємства всі чинники можна розділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні чинники включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність вживаної технології, організацію праці і виробництва, кваліфікацію і системи стимулювання персоналу, умови праці, інновації тощо, тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників. До зовнішніх чинників слід віднести політичне положення в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренцію, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, наявність природних ресурсів, розвиток соціальної інфраструктури (робота пасажирського транспорту, медичне обслуговування, організація культурно-освітньої і спортивно-оздоровчої роботи, житлово-побутові умови) та ін.

Чинники, залежно від ступеня і характеру впливу на рівень ПП, можна об'єднати в три основні групи:

1) матеріально-технічні;

2) організаційно-економічні;

3) соціально-психологічні чинники.

До організаційно-економічних чинників зростання продуктивності праці належать:

а) вдосконалення організації виробництва на рівні підприємств, галузей і національного господарства в цілому.

б) удосконалення організації праці шляхом поліпшення розділення і кооперації праці;

в) удосконалення організації управління виробництвом шляхом поліпшення оперативного управління виробничим процесом.

Соціально-психологічні чинники визначаються якісними характеристиками і соціально-демографічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного і професійного рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості.

Резерви зростання продуктивності праці – це невикористані реальні можливості економії витрат праці (зниження трудомісткості і збільшення вироблення).

ТЕМА 11. ПОЛІТИКА ДОХОДІВ І ОПЛАТА ПРАЦІ

11.1. Соціально-економічна суть і функції заробітної плати

Суть поняття «заробітна плата» складна і багатобічна, тому розглядати її необхідно з різних позицій.

По-перше, заробітна плата – це економічна категорія, яка відображає відносини між працедавцем і найнятим робітником з приводу розділення знов створеної вартості. По-друге, заробітна плата – це винагорода або заробіток, обчислений в грошовому еквіваленті, який за трудовим договором працедавець виплачує працівнику за виконану їм роботу.

По-третє, в умовах ринкової економіки заробітна плата – це елемент ринку праці, яка утворюється в результаті взаємодії попиту на працю і його пропозиції, і виражає ринкову вартість використання найманої праці. У цьому розумінні найчастіше використовуються усереднені показники ставок оплати одиниці праці (наприклад, людино-година) певної якості.

По-четверте, для найнятого робітника заробітна плата – це основна частина його трудового доходу, який він одержує за свою працю і який повинен забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.

По-п'яте, для підприємця заробітна плата – це елемент витрат виробництва, і одночасно головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

Суть заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в процесі суспільного відтворення. Найбільш важливими з них є такі:

1. Відтворювальна функція. Полягає в забезпеченні працівників і членів їх сімей необхідними життєвими благами, для відтворення робочої сили і подальших поколінь

2. Стимулююча функція. Полягає у встановленні залежності її розміру від кількості і якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства.

3. Регулююча, або ресурсно-розміщуюча функція. Полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури (попиту і пропозиції).

4. Соціальна функція. Відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найнятими робітниками і власниками засобів виробництва.

5. Функція формування платоспроможного попиту населення

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суть понять «продуктивність» і «продуктивність праці»	\|	Тарифна система оплати праці та її елементи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.