ХІД ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

Завдання №1.Курація тематичних пацієнтів .

1.1. Зібрати інформацію про пацієнта, його паспортні та біографічні дані:

- звернути увагу на вік пацієнта

- зібрати анамнестичні дані у пацієнта: дію етіологічного чинника, спадковість, наявність больового синдрому, свербіння, висипу, фактори, які їх провокують.

1.2. Визначити скарги пацієнта.

Варіант В – при відсутності тематичних пацієнтів: забезпечення студентів ситуаційними задачами (витягами з медичної карти стаціонарного пацієнта).

Виконання завдання для варіантів А і В

Завдання №2. Скласти план обстеження пацієнта.

2.1. Лабораторні дослідження:

ü ЗАК

ü Імунологічний аналіз крові

ü Біохімічний аналіз крові

ü Аналіз носового секрету

ü Аналіз харкотиння

2.2. Інструментальні обстеження:

ü ЕКГ

ü ФКГ

ü ЕхоКГ

ü Функціональні проби

ü Шкірні проби

ü Провокаційні тести

ü Rtg-графія суглобів, ОГП

ü УЗД

Імунодіагностика (від імунітет і діагностика) — розпізнавання хвороб за допомогою методів, в основі яких лежить специфічність імунологічної реакції організму на збудників інфекційних хвороб чи на алергени. Ці реакції супроводжуються утворенням антитіл або підвищеною чутливістю до них. Серед методів І. розрізняють: серодіагностику (напр., реакція аглютинації); шкірні проби — на місці введення в шкіру малих доз відповідного алергену спостерігається почервоніння (напр., туберкулінова проба); клітинні реакції, при яких спостерігаються специфічні зміни реакції клітин на антигени (алергени).

Показник	Характеристика	Зауваження
Імунологічна діагностика системних захворювань сполучної тканини
LE-клітини у крові	LE-клітини є морфологічним проявом імунологічного феномену, характерного для системного червоного вовчака. Вони утворюються завдяки фагоцитозу нейтрофілами ядер клітин, які містять деполімеризовану ДНК. Досліджувана субстанція – це імунний комплекс, що складається з антинуклеарного фактора – антитіл класу IgG до ДНК.	Виявлення LE-клітин – діагностичний маркер системного червоного вовчака (СЧВ). Дослідження необхідно проводити до призначення кортикостероїдів. У хворих на СЧВ знаходять також вільну ядерну субстанцію – гематоксилінові тільця, тільця Харгрейвса, а також «розетки» – скупчення нейтрофілів навколо клітин червоного вовчака. Найчастіше LE-клітини виявляють під час загострення хвороби. Необхідно зазначити, що LE-феномен може спостерігатися (до 10 %) у випадку плазмоцитоми, важких ураженнях печінки, гострих лейкозах, гострій ревматичній лихоманці, еритродерміях, міліарному туберкульозі, гемолітичній та перніціозній анемії, тромбоцитопенічній пурпурі, у випадку непереносимості антибіотиків пеніцилінового ряду і, особливо, апресоліну (гідролізину).
Титр антитіл до нуклеарних антигенів (антинуклеарний фактор) у сироватці крові	Антинуклеарний фактор – антитіла до цілого ядра. Визначення антитіл до нуклеарних антигенів – діагностичний тест на системне захворювання сполучної тканини.	У здорових людей титр антитіл до нуклеарних антигенів у сироватці не перевищує 1:50. Зростання титрів антитіл спостерігається у випадку СЧВ – активній формі, системній склеродермії, синдромі Шегрена, змішаних захворюваннях сполучної тканини, хворобі Рейно, ревматоїдному артриті, ювенільному хронічному артриті, поліміозитах та дерматоміозиті, вузликовому периартеріїті, хронічному активному гепатиті, інфекційному мононуклеозі, гострих та хронічних лейкозах, гемолітичній анемії, хворобі Вальденстрема, цирозі печінки, малярії, лепрі, хронічній нирковій недостатності, тромбоцитопеніях, лімфопроліферативних захворюваннях, тімомі, міастенії.
Антитіла до двохспіральної ДНК (anti-dsDNA) у сироватці крові	Антитіла до двохспіральної ДНК (натиівної) у сироватці крові високо специфічний тест для діагностики СЧВ.	Рівень антитіл до нативної ДНК в нормі не перевищує 30 МО/мл, 30 – 40 МО/мл – граничні значення. Відсутність динаміки зниження титрів антитіл , або їх наростання є несприятливою прогностичною ознакою хвороби.
Антитіла до односпіральної ДНК (anti-ssDNA) у сироватці крові	Антитіла до односпіральної ДНК є діагностичним маркером СЧВ, ревматоїдного артриту, системної склеродермії.	Рівень антитіл до односпіральної ДНК в нормі не перевищує 20 МО/мл, 20 – 30 МО/мл – граничні значення.
Ревматоїдний фактор (РФ) у сироватці крові	РФ – аутоантитіла IgG, IgM чи IgA, які реагують з Fc-фрагментом IgG.	Найбільше клінічне значення має визначення РФ IgM. Підвищення рівня РФ у крові характерно для ревматоїдного артриту, проте можливі серонегативні форми. РФ у низьких титрах може спостерігатися у випадку гострих запальних процесів, СЧВ, синдромі Шнгрена, поліміозиті, дерматоміозиті, системній склеродермії, змішаних захворюваннях сполучної тканини, саркоїдозі, первинному біліарному цирозі, гепатитах, злоякісних новоутворах, у 10 – 25 % здорових осіб старших 70 років.
Антистрептолізин-О у сироватці крові (АСЛО)	АСЛО – антитіла до стрептококового гемолізину-О. АСЛО – маркер гострої стрептококової інфекції.	Рівень АСЛО в нормі – до 200 МО/мл, у дітей – до 150 МО/мл. Підвищення рівня АСЛО є характерним для ревматизму, гострої стрептококової інфекції: ангіни, скарлатини, піодермії,гнійних запальних захворювань, хронічного тонзиліту, гострого нефриту, гломерулонефриту.
С-реактивний білок (СРБ) у сироватці крові	СРБ визначається у сироватці крові у випадку різноманітних запальних захворюваннях та некротичних процесах і є показником гострої фази їх перебігу. СРБ є також маркером злоякісних новоутворів.	Вміст СРБ в нормі – < 5 мг/л.

Завдання №3.Скласти план лікування пацієнта (у кожному конкретному випадку):

ü Антигістамінні

ü НПЗП

ü Глюкокортикостероїди

ü Антиметаболіти

ü Препарати золота

ü Антиагреганти та антикоагулянти

ü Екстракорпоральні методи

Гемосорбція — це неселективний метод очищення крові з використанням спеціальних фільтрів, що має високу сорбційну властивість, коли поглинаються білкові та ліпідні комплекси, парапротеїни, аутоантитіла, циркулюючі імунні комплекси, фактори згортання крові, біологічні активні аміни, протизапальні цитокіни та навіть мікроорганізми. Час перфузії крові через гемосорбент становить 60–90 хв.

Для взяття й повернення крові в кровоносне русло використовують, як правило, кубітальні вени. За відсутності доступу до них проводять катетеризацію v.subclavia deхtra катетером із внутрішнім діаметром 1,4 мм за методом Сельдингера (забір крові), для проведення використовують ліву катетеризовану підключичну вену або ліву кубітальну вену. Премедикація пацієнта здійснюється внутрішньовенним введенням 10 мг діазепаму. Після закінчення процедури вся кров, що залишається в екстракорпоральному контурі, повертається в загальний кровотік .

Плазмаферез — це видалення з кровообігу цільної плазми або патологічних в ній білкових структур (циркулюючих імунних комплексів, антитіл, цитокінів тощо). При цьому видаляється певна кількість клітин, наприклад лімфоцитів. Плазмаферез може проводитися як за допомогою центрифуги, так і спеціальних фільтрів (мембранних і капілярних). Швидкість обертання ротора центрифуги — 1800–2000 обертів за 1 хв, загальна кількість видаленої плазми — 1500–1700 мл, тривалість процедури — 80–150 хв. При цьому вводиться антикоагулянт гепарин за час процедури в дозі 2000–2500 МО. Найчастіше використовують безперервний плазмаферез із застосуванням плазмафільтра.

Подвійна фільтрація плазми, кріофільтрація використовується для усунення небажаних наслідків плазмаферезу (втрата разом із плазмою альбуміну, гормонів, солей та мінералів, розвиток алергічних реакцій). Очищення крові відбувається за допомогою спеціальних фільтрів.

1- забір крові пацієнта

2- мембранний фільтр

3- виділена еритромаса

4- плазма з шкідливими речовинами.

Лімфоцитоферез — видалення лімфоцитів, що проводиться 2–3 рази на тиждень, у кількості від 4 до 6 * 10¹⁰ за процедуру з використанням центрифугування або спеціальних фільтрів. Оптимальним вважається проведення не менше 10 процедур.

Завдання №4: Оволодіння практичними навичками (повторні відпрацювання):

— вимірюти температуру тіла, АТ;

— підрахувати пульс та дати характеристику;

— провести спостереження за динамікою набряків, кількістю випитої рідини, діурезом, зважувати пацієнта;

— виконати відповідні маніпуляції.

Завдання №5. Виконання призначень лікаря щодо етіологічного, патогенетичного, симптоматичного лікування (дійсне виконання окремих призначень, або усне обговорення медикаментозного та інших методів лікування).

Невідкладна допомога при гострих станах (див. протоколи вище)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ	\|	ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.