Класифікація груп

В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів використовують два основних підходи: класовий та стратифікаційний.

Класовий підхід забезпечує всебічний аналіз в основному соціальних класів, як найстійкіших форм соціальних спільностей, причому серед головних характеристик класів виокремлюються та піддаються аналізу лише три:

· Відношення до власності на засоби виробництва.

· Участь у розподілі матеріальних та культурних благ.

· Місце і роль в організації та управлінні суспільством.

Реально соціальна структура суспільства складається не тільки з класів, а й з великої кількості соціальних спільностей: націй, верств, соціальних груп, прошарків. Соціальна група — це сукупність людей, які об’єднані будь-якою ознакою (спільним простором, діяльністю, економічними, демографічними, психологічними та іншими характеристиками. У соціальні групилюдей згуртовують спільні інтереси, цінності й норми поведінки, що є реальними причинами їх дій, і відрізняються через неоднакове становище і роль у суспільному житті.

Будь-яке суспільство складається з безлічі великих і малих соціальних груп, які посідають різні місця в ієрархії суспільства, у диференціації населення за рівнем влади, добробуту, доходів, освіти тощо; вони зв’язані між собою економічними, політичними, культурними та іншими відносинами; є суб’єктами функціонування соціальних інститутів суспільства. Отже, соціальна структура суспільства відбиває його об’єктивну диференціацію на великі й малі соціальні групи (спільноти, прошарки), що різняться за своїм становищем у системі суспільних відносин.

Соціальні відносини — це відносини між групами людей і індивідами, соціальними групами, що посідають певне місце в структурі суспільства, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному та державному житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

Соціальні відносини як різновид суспільних відносин постійно взаємодіють з іншими відносинами — економічними, політичними, правовими. Соціальні відносини у вузькому значенні (у широкому вони ідентичні суспільним) формуються в процесі реалізації соціальної взаємодії, що виникає між різними суб’єктами (соціальними спільнотами, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становище окремих суб’єктів у суспільстві. Це відносини рівності—нерівності, справедливості—несправедливості, панування—підлеглості.

Основою формування й розвитку соціальної структури, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’єднань та відносин між ними утворюються, ґрунтуючись на об’єктивних процесах суспільного поділу праці. Під суспільним поділом праці розуміють розмежування в суспільстві різних соціальних функцій, ролей що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер суспільства — сільського господарства, промисловості, науки, охорони здоров’я, мистецтва, армії тощо.

Поділ праці виникає, коли певні функції закріплюються за відповідними групами спеціально для цього підготовлених людей: це називається спеціалізацією. Першим великим суспільним поділом праці стало виокремлення із загальної маси пастуших племен, що створило матеріальну передумову для виникнення приватної власності й поділу суспільства на класи. Другим великим суспільним поділом праці стало виокремлення ремесла, яке раніше було підсобним промислом землероба. Це призвело до значного розшарування суспільства і появи в ньому таких соціальних спільнот, як знать і прості землероби, ремісники.

Унаслідок взаємодії індивідів відбувається формування спільних інтересів, які відтворюють їхні спільні риси. Спільні інтереси групи, спільноти формуються на основі індивідуальних інтересів її членів, але не є їх сумою. Інтереси — це зовнішній прояв потреби, що є усвідомленням, відчуттям необхідності певних умов життєдіяльності. Одні умови спонукають потребу привласнювати й споживати, а інші — створювати і примножувати. Історичний досвід свідчить, що жодне соціальне утворення, жодна соціальна група не поступаються своїми інтересами добровільно.

Соціальна структура сучасного суспільства включає велику кількість соціальних спільнот, прошарків, груп, які можна типологізувати так:

-соціально-класові — класи, соціальні прошарки, соціальні групи та верстви;

- соціально-професійні — колективи виробничі, навчальні, військові;

- соціально-демографічні — сім’ї, молодь;

- соціально-територіальні — міста, села, райони;

- соціально-етнічні — нації, народності, етноси.

Наведену типологізацію можна поглибити, зазначивши її складові:

· вища політична еліта;

· середні прошарки державного й місцевого управління;

· низові працівники апарату управління;

· провідні господарські керівники;

· низові керівники;

· фахівці й службовці різних рівнів;

· робітники різних кваліфікацій;

· пенсіонери та інваліди;

· учні та студенти;

· декласовані елементи тощо.

Значення вивчення й аналізу реальної соціальної структури суспільства полягає в тім, що вона є важливим соціальним регулятором еволюції суспільства, визначає шляхи розвитку й підвищення ефективності економіки, оскільки різні соціальні групи мають у ній абсолютно конкретний статус і намагаються реалізувати свої інтереси. Соціальна структура визначає сутність і основні напрямки політики в суспільстві, оскільки політичні відносини є відносинами між окремими групами з приводу використання, утримання чи захоплення державної влади.

Під впливом соціальних зрушень відбувається демонтаж структури пострадянського суспільства, його інститутів, з’являється так званий середній клас. За визначенням німецького вченого Л. Ергарда середній клас — це та верства населення, яка об’єднує або прагне об’єднати людей, що власною трудовою діяльністю забезпечують своє існування. Найвищу цінність для середнього класу мають почуття особистої відповідальності за свою долю, незалежне існування, рішучість та бажання самоствердження у вільному суспільств.

Середній клас у країнах Заходу складається з управлінців нижчого й середнього рівнів, основної частини інтелігенції, яка працює за наймом, дрібних та середніх службовців. Зростання кількості представників середнього класу зумовлюється розвитком НТР, розширенням сфери послуг. Більшість учених упевнена, що саме середній клас, а не пролетаріат чи селянство є основою сучасного суспільства.

Учені називають дві моделі соціальної структури, в основу яких покладено принципи вільного господарювання:

- розвинутого демократичного ринкового суспільства, яке підтримується потужним середнім класом, що становить до 80% громадян. У суспільстві такого типу суспільна злагода забезпечується виключно демократичними інститутами;

- слаборозвинутого суспільства, в якому існує різкий поділ населення на бідних і багатих, а середній клас дуже нечисленний. У такому суспільстві надто важко створити стабільний механізм досягнення суспільного компромісу.

Якщо в першому випадку право на владу, на високі пости забезпечується довірою суспільства на демократичних виборах, то в другому — майновим станом, можливістю використання приватних фінансових коштів для реалізації політичних цілей.

Слабкість середнього класу призводить до гальмування демократизації суспільних відносин. Досягнення суспільних компромісів стає майже неможливим. За таких умов може сформуватися тенденція до авторитарної диктатури, спрямованої на захист інтересів вищих верств, або до революційної диктатури, яка, спираючись на озброєні маси, прагнутиме задоволення інтересів виключно найбідніших верств.

2. Соціальна стратифікація, соціальний статус та соціальна мобільність.

Еквівалентом вітчизняної теорії соціальної структури є західна теорія соціальної стратифікації.Термін «стратифікація» (від латинського stratum — прошарок і facere — робити) запозичено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів. У соціології цей термін уперше був використаний П. Сорокіним на означення диференціації певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Стратифікація — це визнання існування в суспільстві нерівності вертикального розшарування, вищих та нижчих прошарків — страт.

Страти— це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворення страт є природна й соціальна нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та психологічними властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особливості, родинні зв’язки, фізичні та психологічні особливості тощо). Проте головною рисою людського суспільства є соціальна нерівність, зв’язана з відмінностями, зумовленими соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське й сільське), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько) тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальна структура суспільства	\|	На неформальному рівні поряд із традиціями норми репрезентовано звичаями та обрядами в публічному та особистому житті людини, її побуті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.