Теоретичні школи міжнародних відносин

Повний комплексний аналіз політики передбачає її вивчення як на національному, так і на міжнародному рівні. Головним питанням політики на різних її рівнях є питання про владу та владні відносини. Досліджують ці проблеми багато самостійних політичних дисциплін, які виникли у ХХ ст. Так проблемами влади у світовому масштабі займаються:

Світова політика та Міжнародні відносини.

Міжнародні відносини (МВ)як навчальна дисципліна з´явилась на початку ХХ ст. Предметом дослідження МВ є міждержавні відносини у світовому масштабі. Головною категорією МВ - є національні інтереси держав. Ця дисципліна робить акцент на розмежуванні внутрішньої та зовнішньої політики.

Світова політика (СП)як навчальна дисципліна з´явилась наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Засновниками її можна вважати американських учених - представників неоліберальної теоретичної школи міжнародних відносин – Роберта Кеохейна і Джозефа Ная, які написали роботу «Транснаціональні відносини і світова політика». Предметом дослідження СП є розгляд взаємодії не тільки держав і міжурядових організацій, але і недержавних учасників світової системи. СП вивчає проблеми сучасного стану і тенденції розвитку світової політичної системи. СП обумовлює взаємозалежність внутрішньої та зовнішньої політики і не протиставляє їх одна одній.

Предметні галузі цих дисциплін, які досить швидко розвиваються, багато в чому перехрещуються, що перешкоджає їх чіткому розмежуванню. Міжнародно-політична наука представлена такими західними теоретичними школами: реалізмом і неореалізмом, лібералізмом і неолібералізмом, неомарксизмом и постмодернізмом, які дають різні трактування предмету та сутності СП і МВ.

Школа реалізму і неореалізму. Представниками її є Ганс Моргентау, Едвард Карр, Баррі Бузан, Кеннет Уолц та ін. Класичний реалізм виник у першій половині ХХ ст. Він спирається на ідеї незмінності егоїстичної природи людини. Особливої популярності він набув у 40-70-ті рр. ХХ ст., обгрунтовуючи події Другої світової війни й протистояння радянської та американської систем періоду «холодної війни». У 70-ті рр. сформувався неореалізм (структурний реалізм). Основні положення цієї школи такі:

· Природа міжнародних відносин анархічна, тому що відсутні наддержавний уряд та єдиний центр керівництва.

· Держава перебуває у постійній готовності використати силу в наступальних чи оборонних цілях. Головна мета держави - максимізувати свій силовий потенціал, що гарантуватиме національну безпeку.

· Держави керуються у своїй міжнародній діяльності національними інтересами.

· Головними регуляторами міжнародних відносин є силовий потенціалдержав і стратегічний баланс сил.

Школа лібералізму і неолібералізму. Представниками цього напрямку можна назвати Вудро Вільсона (28-й президент США), Роберта Кеохейна, Джозефа Ная, Стівена Краснера, Брюса Рассета та ін. Класичний лібералізм (ідеалізм), з´явившись як навчальний напрям на початку ХХ ст. грунтується на позитивній природі людини, орієнтованій на справедливість і мораль. В теорії МВ ідеалізм набув популярність на початку та наприкінці ХХ ст. Основні положення цієї школи такі:

*Природа міжнародних відносин анархічна, але існує можливість їїрегулювати за допомогою міжурядових організацій і державних режимів.

* Посилення взаємозалежності держав послабляє вплив анархії на МВ.

* Головним завданням взаємовідносин держав є максимізація абсолютних вигід та мирне співробітництво.

Школа неомарксизмупочинає свій розвиток з 70-х рр. ХХ ст. Представники цього підходу - Імануїл Валлерстайн, Андре Франк є авторами світ-системної теорії. Суть цієї теорії розкривається в таких положеннях:

· Світ – це глобальна система різноманітних економік, держав, класів, суспільств, ідеологій та культур.

· За економічними показниками держави поділяються на «ядро», «периферію» і “напівпериферію». Провідна роль у системі МВ відведена економічно сильним державам, які представляють «ядро». «Периферійні» та «напівпериферійні» держави намагаються сперечатися з нав´язуваною їм стратегією розвитку.

Схема 1. Структура світу у світ-системній теорії

Постмодерністський підхід у теорії міжнародних відносин виник під впливом неомарксизму у 80-ті рр. ХХ ст. як критика неолібералізму та неореалізму. Постмодернізм (лат. рost – після, фр. мoderne - сучасний) включає в свою чергу такі напрямки як фемінізм, конструктивізм. Представниками цього підходу є Джеймс Дерріан, Клер Cйоландер, Енн Тікнер, Роберт Кокс та ін. Суть постмодернізму в таких положеннях:

· Сучасний світ визначається як складний соціальний конструкт, оснований на взаємодії різних акторів МВ.

· Теорія МВ не повинна штучно поділяти світ на зовнішнє та внутрішнє середовище.

· Новій структурі світу повинні відповідати нові технології взаємовідносин.

· Світ характеризується різноспрямованими процесами – диференціацією (розшаруванням) й індивідуалізацією (визначенням своєї ідентичності).

Таким чином, теорія МВ, представлена різними школами, продовжує свій розвиток під впливом сучасних глобальних процесів, намагається вибудовувати нові пояснювальні концепції світового порядку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Актори світової політики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.