• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Роль ментальності в життєдіяльності суспільства

Розкриття специфіки національних відносий і культуро-творчості народу, дослідження життєдіяльності людини і суспільства органічно пов'язані (крім інших) і з такими поняттями, як "менталітет", "ментальність".

Існують різні погляди стосовно того, що таке менталітет. Об'єднує усі ці погляди думка про те, що менталітет – це еволюційно та історично сформована структура, яка визначає рій почуттів, думок, поведінки, що формує систему цінностей і норм життя як окремої людини, так і певних націй, народів, суспільств.

Залежно від того, про яку предметну галузь іде мова, говорять про національний, народний, віковий, європейський, американський, азіатський, африканський, середньовічний, тоталітарний, монархічний, бюрократичний, олігархічний тощо менталітет. Він не зводиться тільки до логічних конструкцій, а поряд з ними органічно включає етнічні, національні, культурні, образно-емоційні компоненти. Менталітет передбачає певний рівень засвоєння культури, а також почуття історичної і релігійної належності та дистанції від чогось і від когось. Саме тому менталітет виростає як складне поєднання таких компонентів, як етнос, культура, релігія, наука, мораль, мистецтво і не може бути зведеним до жодного з них, тобто завжди має інтегративний і цілісний характер. Синтез усіх цих компонентів зазвичай здійснюється на рівні підсвідомості, і, як правило, не усвідомлюється людиною.

Враховуючи особливості української мови, можна зробити такий висновок: менталітет – це об'єктивна реальність, що існує як характерологія того чи іншого природно-соціального суб'єкта.

А якщо врахувати те, що носієм менталітету є той чи інший суб'єкт (окрема людина, певна соціальна група, та чи інша нація, той чи інший тип суспільства), з'являється потреба у понятті "ментальність". Ментальність – це суб'єктивна форма об'єктивно існуючого менталітету. Тобто, ментальність – це суб'єктивність менталітету, це не що інше, як менталітет із погляду соціально-історичної етико-культурної укоріненості в бутті.

Ментальність являє собою надособистісний аспект духовності, певний сплав раціональних орієнтацій і невідреф-лектованих компонентів колективного несвідомого, певну парадигму духовності, її структуроутворюючий компонент, що породжується відповідним культурно-історичним контекстом, досвідом життя багатьох поколінь. Ментальність формується залежно від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища проживання людини, і сама, у свою чергу, справляє вплив на їхнє формування, виступаючи як породжуюча духовність, як джерело культурно-історичної динаміки, котре важко визначити.

Залежно від характеру та складу носія менталітету розрізняють ментальність:

• статеву (чоловічу і жіночу);

• вікову (дитячу, молодіжну, старечу тощо);

• професійну (військових, медиків, педагогів, інженерів, бюрократів та ін.);

• національну (українську, російську, японську, американську, індійські тощо).

При дослідженні національної ментальності використовується поняття "архетип" як певне глибинне структурне утворення, в якому зосереджені певні характерні риси ментальності, що застосовується неусвідомлено, і в різні історичні епохи реалізується в образах, котрі можуть бути відмінними за засобами вираження, але структурно утворюють певні прототипи світосприйняття, мислення, поведінки, спілкування та діяльності.

Одним із визначальних архетипів української ментальності є архетип "серця". Для світоглядно-ціннісної установки української культури характерним є переважання на першому місці не розуму, а стрижня "серця" як метафори інтимних глибин душі, стрижня моральності. Цей архетип має філософсько-світоглядне осмислення у "філософії серця" і розкривається як принцип індивідуальності та орган відчуття Бога (Памфил Юркевич); як мікросвіт, вираження внутрішньої людини, основа діяльності (Григорій Сковорода); як шлях до ідеалу та гармонії з природою (Тарас Шевченко); як джерело надії, передчуття, провидіння (Пантелеймон Куліш); як ключ до "господарства душі", її мандрівок у вічність, сферу добра і краси (Микола Гоголь). В особливому християнському розумінні "філософія серця" випливає з ідеї побудови людської моралі на "палаючому серці" людини як органі відчуття Бога і протистоїть античному (сократівському) ро­зумінню моральності як функції розуму та знання.

Характерними для української ментальності є також архетипи антропоцентризму та органічної гармонії, мудрості, софійності світу. Софійність світу означає, що світ це книга, текст Бога, а реальні речі мають не тільки природний статус, а є одночасно і символами, знаками Божої премудрості та мудрості життя. Архетип софійності світу мав особливе значення для українського народу, котрий формувався в степовій зоні. Степ був джерелом постійних нападів кочових племен і тому розглядався русичами як "темрява", "безодня", хаос. Цьому хаосу необхідно було протиставити "розумну ойкумену", якою було місто як софійне начало, перетворити його з простору кочовища на "зоране поле", околиці міст і сіл на хутори, на зразок ферм або ранчо, річки – із зони перешкоди набігам кочовиків – на транспортні артерії. Слово "край" починає пов'язуватись зі словами "країна" та "Україна". З поширенням феномену "українського поля", що став свідченням рідкісної в історії перемоги осілої цивілізації над натиском степу, відбувається зміна етнічної свідомості. Тепер опозиція порядку і хаосу, софійності і безодні розглядається не як протиставлення "місто – степ", а як зіставлення "місто – хутір", де останній символізує трансформацію степової стихії у ферму, тобто обжитий куток особисто відвойованої природи.

Загалом в українському менталітеті й українській культурі спостерігається паралелізм у зображенні життя природи і людини, органічний зв'язок природного та соціального.

Отже, національна ментальність та її архетипи формуються в суспільному співжитті даного етносу, чітко не усвідомлюючись, у результаті засвоєння його культури і, у свою чергу, зворотно впливають на всі сфери життєдіяльності даного народу та на розвиток його культури. Усвідомлюючись, вони отримують світоглядно-філософське осмислення, що становить стрижень національної культури, її специфіку і впливає на життєдіяльність народу, його суспільне життя.

Читайте також:

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
2. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
3. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
4. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
5. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
7. Аналіз ризику в життєдіяльності людини.
8. Апарат управління безпекою життєдіяльності
9. Атрибути громадянського суспільства
10. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
11. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
12. Безпека життєдіяльності людини в умовах натовпу

Переглядів: 873