• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми функціонування внутрішнього економічного механізму

Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв'язків і показниками ефективності дія­льності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі еко­номічні форми функціонування підрозділів:

1) підрозділи — центри витрат;

2) підрозділи — центри прибутку, серед яких виокремлюють:

• підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;

• підрозділи — центри реального прибутку.

Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як прави­ло, продукцію внутрішньокоопераційного призначення, їх діяль­ність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюєть­ся за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв'язки в межах технологічної послідовності обробки.

Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кін­цеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продук­цію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають ін­шим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибу­ток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.

Економічний механізм може мати різні режими функціону­вання: від жорсткого адміністративно-наказного управління з ви­сокою централізацією прийняття рішень до повного саморегулю­вання в умовах вільного ринку. Між цими крайніми станами можливий ряд варіантів.

Вибір режиму функціонування внутрішнього економічного механізму визначається кількома чинниками, а саме: призначен­ням продукції, величиною підприємства та розмірами його підроз­ділів.

На форму функціонування економічного механізму підприєм­ства істотно впливає тип виробництва. Від нього залежить вироб­нича структура підприємства та його підрозділів, характер техно­логічних процесів та їх оснащеність, форми організації вироб­ництва, праці та управління. У міру підвищення серійності ви­робництва розширюється застосування високопродуктивного спе­ціального обладнання, прогресивних технологічних процесів, зменшується необхідність жорсткого контролю за функціонуванням окремих підрозділів та централізації управління підприємст­вом взагалі.

Сучасний період розвитку промислового виробництва харак­теризується високим ступенем оновлювання об'єктів виробницт­ва. У зв'язку з тим, що виробничий апарат промислових підпри­ємств оновлюється повільніше, ніж вироби, що виготовляються, виникає одна з найгостріших проблем сучасного виробництва — проблема його адаптації до динамічної зміни продукції. Тому су­часна виробнича система, на якій ґрунтується економічний меха­нізм, має бути:

• високоефективною — вирізнятися високою продуктивністю при мінімальних витратах виробництва;

• високоадаптивною, що передбачає високий рівень гнучкості техніки і технології, який забезпечував би мінімум витрат трудо­вих і матеріальних ресурсів при зміні (оновленні) об'єктів вироб­ництва;

• стабільною — характеризуватися постійним складом і струк­турою технічних засобів, технологічного процесу та організації виробництва протягом певного періоду часу.

Не менш суттєву роль при формуванні економічного механіз­му відіграє величина підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього середовища) мо­жуть застосовуватись договірні форми регулювання діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб'єктами ринку, взагалі мають широку свободу поведінки.

За рахунок внутрішньої спеціалізації та кооперування великі підприємства на відміну від малих мають більші можливості під­вищувати загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажува­ти обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ре­сурсів у великих корпораціях дає змогу останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з однієї галузі еко­номіки в іншу, що поряд з тими перевагами, які вони мають за рахунок концентрації ресурсів, дає їм можливість існувати навіть у найбільш несприятливих для економіки періодах. Диверсифі­кація поряд з науково-технічним прогресом стала головним на­прямком підприємництва великого капіталу.

На великих підприємствах СРСР диверсифікація виробництва розгорталася на дещо іншій основі, ніж у країнах Заходу. Через постійний дефіцит та перебої в матеріально-технічному поста­чанні радянські підприємства диверсифікувалися головним чи­ном з метою самозабезпечення, що перетворювало їх у громіздкі «натуральні господарства».

Найважливішою рисою підприємства в сучасних умовах го­сподарювання має бути адаптація до змін навколишнього се­редовища. Вибір тієї чи іншої форми функціонування економі­чного механізму підприємства значною мірою залежить також від того, яку ринкову політику проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти: чи визначити та захопити нову ринкову нішу, чи забезпечити стабільну діяль­ність, чи не звертати увагу на зміну ринкових умов функціону­вання.

На думку провідних фахівців, адаптація можлива при вирі­шенні трьох фундаментальних проблем, що безпосередньо впли­вають на форму економічного механізму підприємства:

1. Проблема підприємництва: уточнення або переорієнтація сфер діяльності підприємства. Для новоствореного підприємства ця проблема полягає в конкретизації попереднього, відносно невизначеного напрямку і секторів ринку, що неминуче натикається на труднощі технічного й адміністративного характеру при новій орієнтації давно існуючих підприємств.

2. Проблема інжинірингу: створення технічної системи, яка б забезпечила можливість реалізації попереднього рішення, а саме: вибір технології, переформування інформаційної мережі та сис­теми контролю.

3. Адміністративна проблема: визначення структур і процедур, які б забезпечували нормальне функціонування підприємства.

Послідовне вирішення цих проблем формує цикл адаптації підприємства. Кожне підприємство визначає свою стратегію ада­птації виходячи з власних особливостей.

Читайте також:

1. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
2. А) Заробітна плата її форми та системи.
3. А) Заробітна плата, її форми та системи.
4. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
5. Абстрактно-логічні прийоми економічного дослідження.
6. Автоматизовані форми та системи обліку.
7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
8. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
9. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
10. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
11. Акредитив та його форми
12. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС

Переглядів: 279