• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми захисту корпоративних прав

Корпоративні права здійснюються до моменту виникнен­ня якихось перешкод в їх здійсненні, після чого постає необхід­ність у захисті корпоративних прав. Сутність захисту корпоративних прав – становить саме діяльність, спрямована на усунення різного роду перешкод у здійсненні корпоративних прав. Право учасників корпоративних відносин на захист випливає із загаль­ного положення про захист цивільних прав та інтересів, передба­ченого ст. 15 ЦК, і є невід'ємною гарантією здійснення корпора­тивних прав та інтересів.

Важливе місце в механізмі захисту відведено встановленому порядку реалізації особою свого права на захист. Такий порядок в юридичній літературі називають формами захисту. Під фор­мою захисту можна розуміти комплекс внутрішньо узгодже­них, організаційних заходів, спрямованих на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, або ж організаційно-пра­вовий порядок реалізації засобів захисту цивільних прав.

Традиційно в науці цивільного права виокремлюють юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту.

Юрисдикційна форма захисту передбачає можливість за­хисту прав у судовому (шляхом звернення до суду) чи адміністративному порядку (звернення до уповноважених державних органів, посадових осіб).

До неюрисдикційної форми захисту включають, зокрема, самозахист, який передбачає можливість застосування особою різних способів, засобів, заходів захисту, зокрема заходів опе­ративного впливу. Цивільний кодекс України розглядає самозахист як само­стійну форму захисту цивільних прав, визначаючи його у ст. 19 як застосування особою засобів протидії, які не заборонені зако­ном та не суперечать моральним засадам суспільства.

Існують такі форми захисту цивільних, у тому числі й корпоративних, прав:

1) судова форма захисту;

Судова форма захисту здійснюється судами у спеціаль­ному процесуальному режимі. Особливість порядку (процедури) реалізації судової форми дозволяє виділяти цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративно-правову, господарсько-правову процедури захисту. Судова форма має універсальний характер і за своїм значенням посідає провідне місце серед ін­ших форм захисту.

Судовий захист корпоративних прав являє собою діяль­ність суду (Конституційного, судів загальної юрисдикції, господарських, адміністративних, третейських судів), що спрямована на забезпечення недоторканності права, припи­нення порушень, відновлення порушених прав.

Конституційний Суд України є судовим органом консти­туційного контролю та забезпечує принципово новий рівень захисту прав.

Діяльність загальних, господарських та адміністративних судів розмежовується за визначеною законом сукупністю пов­новажень щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, — підвідомчістю.

Загальні суди розглядають справи про захист порушених прав у порядку цивільного судочинства на основі Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 15 ЦПК це справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житло­вих, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ прово­диться за правилами іншого судочинства. При цьому відповідні категорії справ розглядаються в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Згідно зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Украї­ни (КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юри­дичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здій­сненні ними владних управлінських функцій на основі законо­давства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Зокрема, до компетенції адміністративних судів віднесені спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Підвідомчість господарських судів, які вирішують господар­ські спори, визначається ст. 12 Господарського процесуального кодексу України і залежить від суб'єктного складу сторін, що беруть участь у справі, якими, за загальним правилом, є юридич­ні особи чи громадяни, що набули статусу суб'єкта підприєм­ницької діяльності.

Існування різних ланок судів породжує проблеми розмежу­вання компетенції між ними, що є проблемою не тільки україн­ської судової практики. Звернення не до того суду, який за зако­ном уповноважений розглядати по суті правову вимогу заявника, в цивільному, господарському чи адміністративному процесі тяг­не за собою негативні для нього наслідки, оскільки неналежний суд не може здійснити захист порушеного права. Це, в принци­пі, є нормальним явищем при чіткому визначенні законодавцем

Законом України від 15.12.2006 р. «Про внесення змін до де­яких актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» господарським судам додатково встановлено підвідомчість справ, що виникають з кор­поративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учас­ником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, ак­ціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створен­ням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Суб'єктний склад учасників спору в даному разі значення не має.

Детальні роз'яснення щодо підвідомчості справ, які виника­ють з корпоративних відносин, визначення сутності корпоратив­них спорів, складу сторін, віднесення тих чи інших справ до цієї категорії, особливостей їх розгляду містяться в рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгля­ді справ, що виникають з корпоративних відносин» та Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. «Про прак­тику розгляду судами корпоративних спорів». Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України та п. 1.1 названих рекомендацій встанов­лено вичерпний перелік сторін корпоративного спору.

Зокрема, ними можуть бути:

1) учасник (акціонер, засновник) господар­ського товариства, в тому числі такий, що вибув, та товариство;

2) учасники (акціонери, засновники) господарського това­риства у спорі між ними, пов'язаному із створенням, діяльніс­тю, управлінням та припиненням цього товариства.

За даними узагальнення практики розгляду корпоративних спорів найтиповішими їх видами є: спори, пов'язані зі створен­ням господарських товариств; скасування державної реєстрації товариства; спори між засновниками товариства; спори щодо зобов'язань, які виникли до державної реєстрації товариства; спо­ри про визнання рішень загальних зборів недійсними; спори, пов'язані з виходом, виключенням учасника з товариства, пере­ходом частки учасника в статутному (складеному) капіталі то­вариства; спори щодо компетенції, порядку обрання та відкли­кання наглядової ради товариства, визнання рішень наглядової ради недійсними; спори щодо компетенції, порядку обрання та відкликання виконавчого органу товариства та інші

Читайте також:

1. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
2. А) Заробітна плата її форми та системи.
3. А) Заробітна плата, її форми та системи.
4. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
5. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
6. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
7. Автоматизовані форми та системи обліку.
8. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
9. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
10. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
11. Акредитив та його форми
12. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС

Переглядів: 3904