Структура адміністративно-процесуальної норми.

Переходячи до розгляду питання структури адміністративно-процесуальної норми слід зазначити що як і норми інших галузей права адміністративно-процесуальна норма є складним системним утворенням, що має власну структуру.

На думку О.В. Кузьменко структура адміністративно-процесуальної норми – це її внутрішня будова, логічно обумовлена система взаємодіючих та взаємозалежних елементів.^{^[31]}

З теорії права нам відома «класична» модель побудови будь якої правової норми, що передбачає наявність трьох взаємопов’язаних елементів – гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза – це частина адміністративно-процесуальної норми, в якій визначаються фактичні умови, за яких настає чинність усієї норми права, норма застосовується та повинна виконуватись. Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому разі? за якої умови?^{^[32]}

На думку більшості науковців існують таки види гіпотез:

Відносно визначена – містить елементи адміністративно-процесуального розсуду, певні вказівки, що надають правозастосувачу право самостійно вирішувати питання про можливість її застосування, тобто наявності підстав вступу норми в дію. Зазвичай такі гіпотези формуються за допомогою семантичних конструкцій: «за необхідності», «у разі потреби», «у випадку, коли є підстави вважати», «з урахуванням обставин», «з власної ініціативи» тощо.^{^[33]}

Абсолютно визначена гіпотеза чітко формулює сферу застосування адміністративно-процесуальної норми, що виключає можливість суб’єкта правозастосовної діяльності приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей. Тобто норма вступає в дію у випадку прямо зазначеному у гіпотезі, іншого законодавець не надає.

Залежно від кількості умов дії адміністративно-процесуальної норми гіпотези можливо поділити на прості та складні. У простій гіпотезі формулюється лише одна умова реалізації норми, а в складній – дві або більше. Найчастіше, в адміністративній науці, зустрічаються прості гіпотези.

Диспозиція – елемент адміністративно-процесуальної норми, що саме і встановлює правило поведінки, за яким учасники адміністративно-процесуальних правовідносин потрібні діяти у разі настання умов, що зазначені у гіпотезі.

Типовою ознакою диспозиції є з одного боку її імперативність, тобто неможливість змінити правило поведінки, що встановлено законодавцем, з іншого боку частина адміністративно-процесуальних норм має дозвільну диспозицію, тобто коли законодавець дозволяє окремим учасникам відносин самостійно визначити свою поведінку.

Залежно рівня конкретизації встановленого правила поведінки суб’єкта, диспозиції поділяють на прямі (єдиний можливий варіант поведінки), альтернативні (кілька варіантів поведінки) та бланкетні (жодним чином не конкретизує характер поведінки та відсилає за роз’ясненням до іншого нормативного акту, застосовуючи такі правові конструкції, як: «у випадках встановлених законом», «в порядку встановленому законодавством» тощо).

Санкція – частина адміністративно-процесуальної норми в якій зазначаються заходи адміністративно-правового примусу в разі порушення диспозиції норми.

Слід зазначити, що виключно незначний масив адміністративно-процесуальних норм характеризується наявністю власної санкції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та структура адміністративно-процесуальних норм.	\|	Види адміністративно-процесуальних норм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.