• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поточний бюджет. Бюджет розвитку місцевих бюджетів.

Не можна обійти і таке питання, як розподіл бюджету на поточний і бюджет розвитку.

В основу формування поточного бюджету покладені такі принципи: забезпечення достатнього рівня розвитку регіону, міста, селища, села; стабільність надходження коштів; пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери; наукова обгрунтованість обсягів видатків; обов’язковий характер виконання поточного бюджету.

Виходячи з цього, поточний бюджет має таку структуру:

Цей розподіл обумовлений тим, що поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке фінансування може забезпечити лише наявність відносно стабільних джерел доходів. До таких джерел можна віднести плату за землю, податок на доходи фізичних осіб, податки на власність, неподаткові надходження, субсидії, субвенції, дотації.

Відповідно до Бюджетного кодексу формується бюджет розвитку місцевих бюджетів, який є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

Бюджет розвитку повинен фінансувати розширене відтворення усіх сфер діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть змінюватися в залежності від того, як виконується поточний бюджет.

Основними принципами бюджету розвитку є тісний зв’язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.

Ст. 71 Бюджетного кодексу визначено складові доходів і витрат бюджету розвитку.

Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних програм (проектів); будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об’єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; комп’ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів; інші заходи, пов’язані з розширеним відтворенням.

Кошти бюджету розвитку розподіляються за об’єктами за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради при затвердженні місцевих бюджетів та при внесенні змін до них. За об’єктами, строк впровадження яких довший, ніж бюджетний період, визначаються індикативні прогнозні показники бюджету розвитку у складі прогнозу місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди та враховуються при затвердженні місцевих бюджетів протягом усього строку впровадження таких об’єктів.

Бюджет розвитку є реальним фінансовим інструментом забезпечення програми розвитку територій. Бюджет розвитку має стати основою для забезпечення стратегії і середньострокового планування органів місцевого самоврядування та формуватися на основі стратегічного плану розвитку територій і цільових програм. Такий підхід відповідає проголошеному в програмних документах курсу на посилення впливу фінансової, в тому числі бюджетної, політики на створення сприятливих умов для сталого економічного зростання, переходу до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку.

3. Сутність, принципи і завдання бюджетного планування

Бюджетне планування – це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного і соціального розвитку.

Об’єктом бюджетного планування виступає фінансова діяльність держави, пов’язана з виконанням покладених на неї функцій. Метою – є складання та затвердження Державного та місцевих бюджетів, що складають бюджетну систему України. Суб’єктами є органи державної влади, державного управління та місцевого самоврядування, які беруть безпосередню участь у процесі складання, розгляду і затвердження бюджетів.

Завдання бюджетного планування:

- забезпечення необхідних макроекономічних пропорцій розвитку держави;

- виявлення реальних джерел надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

- ефективний розподіл за напрямами та регіонами бюджетних видатків;

- сприяння найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями економіки;

- забезпечення мінімального рівня соціальних потреб;

- утворення необхідних соціальних резервів, які використовуються на планові й позапланові заходи;

- передбачення в системі здійснення бюджетних платежів можливості прозорого бюджетного контролю.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обгрунтовані принципи. До них належать:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного і соціального розвитку в тісному взаємозв’язку з наявними бюджетними можливостями;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки і соціальної сфери;

- раціональне визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

- єдність у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

- наукове обгрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обгрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Виділяють чотири основних методи бюджетного планування:

- метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період;

- нормативний метод. За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень до бюджету і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей економіки, населення. Цей метод дає змогу максимально виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії;

- програмно-цільовий. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм.

Бюджетне планування – це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного і соціального розвитку.

Об’єктом бюджетного планування виступає фінансова діяльність держави, пов’язана з виконанням покладених на неї функцій. Метою – є складання та затвердження Державного та місцевих бюджетів, що складають бюджетну систему України. Суб’єктами є органи державної влади, державного управління та місцевого самоврядування, які беруть безпосередню участь у процесі складання, розгляду і затвердження бюджетів.

Бюджетне планування має свої завдання і має базуватись на відповідних принципах і методах.

Завданнями бюджетного планування є:

- забезпечення необхідних макроекономічних пропорцій розвитку держави;

- виявлення реальних джерел надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

- ефективний розподіл за напрямами та регіонами бюджетних видатків;

- сприяння найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями економіки;

- забезпечення мінімального рівня соціальних потреб;

- утворення необхідних соціальних резервів, які використовуються на планові й позапланові заходи;

- передбачення в системі здійснення бюджетних платежів можливості прозорого бюджетного контролю.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обгрунтовані принципи. До них належать:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного і соціального розвитку в тісному взаємозв’язку з наявними бюджетними можливостями;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки і соціальної сфери;

- раціональне визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

- єдність у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

- наукове обгрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обгрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування.

Виділяють чотири основних методи бюджетного планування:

- метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період;

- нормативний метод. За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень до бюджету і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей економіки, населення. Цей метод дає змогу максимально виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії;

- програмно-цільовий. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм.

Програмно-цільовий метод (ПЦМ) планування показників бюджету почав упроваджуватись з 2002 року з метою підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання бюджетних коштів.

Метою запровадження ПЦМ є встановлення безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів і результатами їх використання на основі визначених цілей та результативних показників. Програмно-цільовий підхід у бюджетному процесі передбачає формування і виконання бюджету у розрізі бюджетних програм головних розпорядників бюджетних коштів.

Програмно-цільовий підхід визначає:

- загальну мету кожної бюджетної програми на довгостроковий та середньостроковий періоди;

- цілі і завдання програми на короткостроковий період;

- види та напрями діяльності, які забезпечують реалізацію програми.

Одним із важливих елементів ПЦМ є паспорт бюджетної програми – документ, що визначає суму коштів, необхідних для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики, на підставі яких здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів і аналіз виконання бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми складається головним розпорядником коштів Державного бюджету.

Запровадження ПЦМ складання бюджету є суттєвою зміною в бюджетній ідеології, оскільки змінюється характер розроблення та реалізації фінансово-бюджетної політики – наголос переноситься із забезпечення виконання зобов’язань на забезпечення ефективності використання бюджетних коштів. Із запровадженням програмно-цільового підходу до складання бюджетів реалізується принцип переходу від утримання бюджетних установ до виділення їм коштів для надання суспільних послуг. При цьому головний напрям аналізу спрямовується на програмні категорії, зокрема на цілі, завдання та показники результативності.

Основним позитивним наслідком від реалізації програмно-цільового підходу у бюджетному процесі України полягають у тому, що підвищується якість розроблення та реалізації фінансово-бюджетної політики, прозорість бюджетного процесу, рівень бюджетного контролю та ефективність діяльності державного сектору.

Процес удосконалення використання ПЦМ здійснюється в умовах перспективного бюджетного планування, що потребує запровадження елементів стратегічного планування у діяльність головних розпорядників бюджетних коштів. Планування бюджетних видатків на довго- та середньострокову перспективу має відбуватися на підставі визначених урядом пріоритетів, прогнозу бюджетних надходжень, а також виходячи із стратегічних планів головних розпорядників бюджетних коштів. Це дасть змогу узгодити політику у сфері державних фінансів у короткостроковому, середньостроковому та довгостроковому періодах, що дасть можливість перейти до формування бюджетної стратегії та провадити збалансованішу бюджетну політику. А це є передумовою для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку в Україні.

Середньострокове планування видатків бюджету в умовах ПЦМ включає такі етапи:

1. Визначення та доведення граничних обсягів бюджетних видатків на наступні роки для кожного головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи із загального прогнозу бюджетних надходжень та відповідно до пріоритетів, визначених урядом. На цьому етапі визначається перелік проблемних питань, які є в галузях, оцінюються обсяги витрат на їхнє розв’язання та кількість років, за які ці питання можуть бути вирішені

2. Визначення головними розпорядниками бюджетних коштів плану своєї діяльності та обсягу необхідних для цього бюджетних коштів на середньостроковий період.

3. Складання середньострокового прогнозу видатків бюджету в цілому, виходячи із індивідуальних стратегічних планів головних розпорядників, за узгодженням Міністерства фінансів України та головних розпорядників коштів бюджету.

У процесі перспективного планування особливу увагу треба звертати на розрахунок та обгрунтування видатків тих бюджетних програм, обсяги яких можуть змінитися у зв’язку з певними змінами показників та чинників, що впливають на їхній розрахунок (наприклад, підвищення мінімальної заробітної плати, індексація видатків у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін, зміна контингенту отримувачів пенсій, пільг, допомоги та інших виплат відповідно до чинного законодавства).

При середньостроковому плануванні бюджетних програм важливим є також визначення постійного чи періодичного характеру їх виконання, терміну реалізації, оцінки впливу реалізації бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у майбутньому, а також аналіз діючого законодавства та імовірних змін до нього.

За довгострокового, середньострокового та короткострокового планування видатків бюджету для визначення найоптимальнішого та найефективнішого розподілу бюджетних ресурсів між галузями, розпорядниками бюджетних коштів і бюджетними програмами необхідною є система моніторингу результативності бюджетних програм та результативності діяльності розпорядників бюджетних коштів.

Моніторинг результативності бюджетних програм передбачає аналіз та контроль за реалізацією бюджетних програм, оцінку економічної ефективності від використання бюджетних коштів на реалізацію бюджетної програми й досягнення запланованих цілей, виявлення проблем у ході виконання бюджетної програми і на цій основі розробку пропозицій щодо підвищення раціональності розподілу бюджетних коштів.

В процесі аналізу результативності бюджетної програми визначаються причини неефективної її реалізації та пропонуються заходи для поліпшення організації її виконання, а також, враховуючи економічну пріоритетність цієї бюджетної програми, оцінюються особливості реалізації бюджетної програми у наступних планових періодах.

При аналізі результативності діяльності розпорядників бюджетних коштів на етапі планування можливе прийняття рішення щодо перерозподілу бюджетних коштів між розпорядниками.

Читайте також:

1. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
3. III. Виконання бюджету
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
9. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
10. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 2001