• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Бюджетне фінансування видатків, його принципи, форми і методи.

Бюджетне фінансування – це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету.

Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами та фізичними особами, - з іншого, з точки зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання дохідної частини бюджету.

На сьогодні Державний бюджет України характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Так бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов’язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування останніх чотирьох років, то в цілому видатки були недофінансовані від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основними причинами неповного фінансування було невиконання дохідної частини, розбалансованість економіки, важке фінансове становище підприємств. Отже, механізм бюджетного фінансування тісно пов’язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв’язок полягає у кількісній відповідності, коли при забезпеченій дохідній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми запланованих видатків.

Однією з проблем, пов’язаних з функціонуванням механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих бюджетів слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку економічного становища щодо комунальної власності. Тобто при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодавчо закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються державою на економічні та соціальні потреби країни.

Система бюджетного фінансування вміщує в собі принципи, форми та методи надання бюджетних асигнувань суб’єктам господарювання.

Незалежно від джерел покриття фінансування здійснюється на основі таких принципів:

1. принцип плановостіозначає, що витрати з державного бюджету визначаються законом про Державний бюджет України на кожний рік. Обсяг витрат та цільове спрямування коштів місцевих бюджетів ухвалюються рішенням сесій відповідних місцевих рад. Витрати з децентралізованих фондів грошових коштів відображаються у фінансових планах і кошторисах витрат установ, балансах доходів і витрат підприємств, об’єднань, міністерств і відомств.

2.принцип цільового спрямування коштів полягає у тому, що кошти плануються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

3. принцип безповоротності та безвідплатності фінансування–це надання коштів без прямого їх відшкодування.

4. принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільно необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів. Практичне здійснення цього принципу супроводжується вдосконаленням форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю, розробкою додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення витрат та інтенсифікацію виробництва.

5. принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерелполягає у тому, що під час визначення обсягу фінансування як держава, так і вищестоячі органи враховують наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати з зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування. Цей принцип здійснюється як за покриття поточних витрат, так і за фінансування капітальних вкладень.

6. принцип здійснення постійного контролюнаявний за усіх виробничих, господарських і фінансових операцій у фінансуванні державних витрат. Контроль виконання дає можливість викрити недоліки й помилки у фінансовій діяльності, вжити заходів до їх усунення, а також надає зустрічну інформацію для перспективного й поточного планування державних видатків як під час визначення цільового спрямування коштів, так і під час визначення їхнього обсягу.

Бюджетні кошти витрачаються лише за цільовим призначенням і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

На практиці використовуються наступні форми бюджетного фінансування: кошторисне, державне фінансування інвестицій, позики з бюджету державним підприємствам, державні дотації.

Кошторисне фінансування – забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління.

Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі фінансових документів – кошторисів. Так фінансується майже вся невиробнича сфера. Установи і організації, які фінансуються із державного та місцевих бюджетів називаються бюджетними установами.

До бюджетних установ належать установи соціально-культурної сфери, національна оборона, правоохоронна діяльність і органи безпеки, судова система і органи прокуратури України, утримання законодавчої і виконавчої влади держави, фундаментальні дослідження.

Державне фінансування інвестицій. Відповідно до бюджетної класифікації видатків фінансування будівництва об’єднано в одну групу разом з архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об’єкти економічного і соціального розвитку України за ринкових умов.

За наявних різних форм власності і різних організаційно-правових структур, об’єднань, підприємств і організацій правове регулювання фінансування інвестицій в умовах ринку є складним.

Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку на відміну від планової системи має свої особливості: воно є сталим, держава також втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств.

Поряд з державними коштами, в основному бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і вітчизняних комерційних банків і кредитних установ.

Позики з бюджету державним підприємствам – це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50 відсотків майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетів, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну позику надає Міністерство фінансів на договірній основі.

Умовами договору мають бути передбачені зобов’язання сторін щодо обсягів, термінів надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також обсяги і порядок сплати відсотків за використання бюджетних позик.

Державні дотації. Це форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищує продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, із змінами яких міняються як форми бюджетного фінансування, так і їх застосування. Нині, при переході до ринкових відносин, визріла потреба в удосконаленні форм бюджетного фінансування.

При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий підхід, а перспективи розвитку кожної із форм повинні бути пов’язані з тими цілями, яким вони слугують.

Форми бюджетного фінансування, які обумовлені загальними цілями, у подальшому повинні удосконалюватись, щоб повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Їх удосконалення, з одного боку повинно провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого – у напрямку запровадження нових методів надання бюджетних коштів.

Нині застосовуються два методибюджетного фінансування:

1. метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з Державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо бюджетним установам;

2. метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом доходів і видатків бюджетної установи.

2. Кошторис бюджетної установи, його форма і зміст

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228.

Кошторис бюджетної установи (далі – кошторис) є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне призначення – повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Кошторис має дві складові:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (далі – установа) основних функцій;

спеціальний фонд,який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів.

План асигнувань із загального фонду бюджету (далі – план асигнувань) – це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року.

Бюджетне асигнування (далі асигнування) – повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із кошторисом.

Форма плану асигнувань затверджується Міністерством фінансів.

Установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальний кошторис і план асигнувань.

Зведений кошторис і зведений план асигнувань – це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Мінфіну, місцевим фінансовим органам.

Зведені кошториси не затверджуються.

Установам виділяються бюджетні кошти тільки за наявності затвердженого кошторису і плану асигнувань. Установи мають право брати бюджетні зобов’язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.

Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів (далі – розпорядники) – бюджетні установи в особі керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.

За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на:

- головних розпорядників бюджету;

- розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень (органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди, установи та організації, які входять до складу Кабінету Міністрів України в особі їх керівників, керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад, керівники головних управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад).

Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня – розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та діяльність якого координується через нього.

Одержувач бюджетних коштів – це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

Одержувачі витрачають бюджетні кошти відповідно до плану використання бюджетних коштів.

Типова форма плану використання бюджетних коштів встановлюється Міністерством фінансів України.

Порядок складання проектів кошторисів

Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

Головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік:

- встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

- розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

- забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми, що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за економічною класифікацією, повноти надходження доходів, дотримання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів.

Термін розгляду проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня встановлюються головними розпорядниками.

Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік. У разі, коли установи утворені не з початку року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року.

У дохіднійчастині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги надходжень, які передбачаються спрямувати на покриття видатків установи із загального і спеціального фондів проектів відповідних бюджетів.

Формування дохідної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік.

За основу цих розрахунків беруться такі показники:

- обсяг надання тих чи інших послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість обладнання, майна, що здаються в оренду, кількість місць в гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника;

- прогнозне надходження зборів (обов’язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі зазначених показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, обов’язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітній рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому.

Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету.

Під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дитячих дошкільних закладах, тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм і заходів щодо скорочення витрат у плановому році.

Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення обсягу видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів.

Показники видатків, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обгрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації.

Видатки спеціального фондукошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за визначеною метою, на погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов’язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Оскільки такі видатки планується проводити за рахунок надходжень спеціального фонду, вони передбачаються в спеціальному фонді кошторису.

Після затвердження державного та місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів приводяться у відповідність з показниками цих бюджетів.

Порядок розгляду і затвердження кошторисів

У тижневий термін після опублікування закону про Державний бюджет України, відповідного рішення місцевих рад Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування.

Лімітна довідка – це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, передбачені законодавством. Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Форма лімітної довідки затверджується Міністерством фінансів.

Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань і подають ці документи головним розпорядникам для уточнення показників проектів зведених кошторисів і складання проектів зведених планів асигнувань.

Розпорядники свої витрати приводять у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками. Для цього чисельність працівників установи за штатним розписом повинна відповідати визначеному фонду оплати праці, а інші витрати – іншим встановленим асигнуванням таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій.

Типова форма штатного розпису установи затверджується Міністерством фінансів України.

Головні розпорядники у двотижневий термін після одержання лімітних довідок подають Мінфіну, місцевим фінансовим органам уточнені проекти зведених кошторисів та проекти зведених планів асигнувань для складання і затвердження річного розпису та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів

Уточнені проекти кошторисів та складені проекти планів асигнувань повинні відповідати певним лімітним довідкам.

Мінфін надсилає для реєстрації, обліку та виконання затверджений річний розпис асигнувань державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету Державному казначейству, яке протягом трьох робочих днів з дня затвердження доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань усіма розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами.

Кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів повинні бути затверджені протягом 30 календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоячої організації, підпис якого скріплюється гербовою печаткою, із зазначенням дати.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи установ, які не мають вищестоячої організації (центральні районні, центральні міські лікарні, тощо), затверджуються райдержадміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих рад.

Кошториси і плани асигнувань, передбачені на проведення централізованих заходів, затверджуються окремо на кожний захід керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, що запланували зазначені заходи. Такі кошториси і плани асигнувань можуть бути затверджені за загальним обсягом видатків.

Для здійснення кожного конкретного заходу не пізніше ніж за місяць складається окремий кошторис на підставі календарних планів.

Кошториси і плани асигнувань підписуються керівником установи та керівником фінансового підрозділу або головним (старшим) бухгалтером.

Одночасно з кошторисом затверджується план асигнувань і штатний розпис установи, включаючи структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень. Зазначені документи подаються та затверджуються у двох примірниках, один з яких повертається цій установі, а другий залишається в установі, керівник якої їх затвердив

Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.

Основні вимоги щодо виконання кошторису

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом асигнувань державного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету, органи Державного казначейства проводять реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, доведеного органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані про розподіл показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів. Зведені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Органи Державного казначейства здійснюють контроль за відповідністю розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань даним казначейського обліку.

У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань витягу, розпорядники повинні перезатвердити зазначені документи згідно з витягом.

Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів припиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розпису асигнувань та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

До затвердження кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів, засвідчені підписами керівника установи і головного бухгалтера.

Після закінчення 30-денного терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів державного бюджету тільки відповідно до затверджених та зареєстрованих у обліку органів Державного казначейства кошторисів і планів асигнувань.

У разі, коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений термін, складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси, які затверджуються їх керівниками.

Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі:

- потреби у перерозподілі асигнувань розпорядника;

- прийняття нормативного акта про передачу повноважень і бюджетних асигнувань одного розпорядника іншому;

- прийняття рішення щодо розподілу нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;

- необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення надходжень до цього фонду порівняно з надходженнями, урахованими в бюджеті на відповідний рік;

- прийняття рішення щодо скорочення видатків загального фонду бюджету в цілому за рік;

- внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет).

Зміни до кошторисів і планів асигнувань вносяться після внесення відповідних змін до річного розпису асигнувань бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету та бюджетного розпису з урахуванням особливостей спеціального фонду.

У разі внесення змін до кошторисів і планів асигнувань обов’язково складаються відповідні довідки, які затверджуються і виконуються в такому ж порядку, що й кошториси і плани асигнувань.

Форма довідки затверджується Мінфіном.

При цьому кошториси і плани асигнувань повторно не затверджуються.

Установи мають право використовувати протягом поточного року залишки коштів на рахунках спеціального фонду на початок року для здійснення видатків, передбачених у кошторисах на поточний рік. При цьому в спеціальному фонді кошторису уточнений обсяг видатків повинен дорівнювати сумі уточненого обсягу доходів і залишків коштів на початок року.

Протягом року розпорядники вносять зміни до спеціального фонду кошторису за власними надходженнями на підставі довідок установленої форми, які затверджуються керівниками установ, що затвердили кошториси, без внесення змін до бюджетного розпису за спеціальним фондом бюджету.

Органи Державного казначейства ведуть облік таких змін, провадять видатки спеціального фонду бюджету за власними надходженнями та відображають у звітності про виконання державного бюджету.

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюються наростаючим підсумком з початку року.

Звіти про виконання кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів подаються у порядку за формами, встановленими Державним казначейством.

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
3. А) Заробітна плата її форми та системи.
4. А) Заробітна плата, її форми та системи.
5. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
6. Автоматизовані форми та системи обліку.
7. Автономну, незалежну від будь1якої іншої, систему фінансування.
8. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
9. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
10. Акредитив та його форми
11. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
12. Алгоритм адресного вибору оптимального безрецептурного вітаміновмісного лікарського препарату, лікарської форми і шляху введення

Переглядів: 1434