Специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності така:

• по-перше, право кожного співвласника не обмежується якоюсь конкретною часткою спільної речі;

• по-друге, об'єктом цього права є річ;

• по-третє, права інших співвласників також поширюються на все майно в цілому, тобто ця власність є багатосуб'єктною;

• по-четверте, кожному співвласнику належить визначена частка у праві власності.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо Інше не встановлено домовленістю співвласників або законом. В спільній частковій власності кожному її учаснику належить право на визначену частку ( І/І, 2/3, 3/5 і т.д.). Суб'єктами спільної часткової власності можуть бути всі відомі цивільному праву суб'єкти майнових правовідносин — громадяни, юридичні особи, держава.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного Із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Існує декілька правил щодо визначення часток у праві спільної часткової власності:

По-перше, частки співвласників визначаються арифметично (1/2, 1/3, 25/57 і т.ін.). Це дає змогу конкретизувати обсяг прав кожного із них у процесі функціонування або припинення спільної часткової власності, а також у разі зміни суб'єктного складу спільної власності та відповідного зменшення або збільшення частки кожного із співвласників.

По-друге, у ч. 1 ст. 357 ЦК закріплено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Таким чином, рівність часток у праві спільної часткової власності є загальним правилом. Виняток з нього має бути спеціально передбачено або договором, або законом. Наприклад, співвласники за взаємною домовленістю можуть встановити нерівний розмір своїх часток у праві на майно. Підставою для цього можуть слугувати різні життєві обставини. Передусім нерівність часток виникає у зв'язку з різницею вкладів співвласників у придбання, виготовлення або спорудження спільного майна. Якщо особи зробили різні внески у придбання речі (будинку, садиби, автомобіля тощо), то відповідно до внеску кожного з них вони вправі встановити розмір часток у праві на річ.

Проте може статися, що внески співвласників були нерівними, але вони заздалегідь не домовилися про встановлення різного розміру своїх часток у праві на майно, не визначили їх. Якщо у майбутньому виникне питання або спір щодо визначення часток одного або декількох із співвласників на майно, то воно має вирішуватися з урахуванням вкладу кожного з них у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ч. 2 ст. 357 ЦК).

По-третє, частка співвласника, який за згодою усіх інших співвласників і з додержанням встановленого порядку використання спільного майна поліпшив його своїм коштом, та зроблені ним поліпшення не можна відокремити від майна, може бути відповідним чином збільшена (ч. З ст. 357 ЦК). Наприклад, один із співвласників жилого будинку зробив добудову, розширив приміщення, вклавши у це власні кошти. Відповідно до вартості поліпшення будинку частка такого співвласника має бути збільшена. Якщо поліпшення спільного майна можна відокремити, то частка співвласника у спільному майні не збільшується, а зроблені ним поліпшення вважаються власністю того із співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників (ч. 5 ст. 357 ЦК).

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені його коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник жилого будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того із співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників (ст.357 ЦК).

Здійснення права спільної власності грунтується на простому принципі: реалізація права одним із співвласників не повинна ущемлювати інтереси інших співвласників. Іншими словами, воля і права кожного учасника спільної власності обмежені правами інших її учасників. Тому право спільної власності ще називають "утисненим" правом власності.

На цьому загальному принципі грунтується вирішення всіх конкретних питань щодо здійснення права спільної власності, передбачених ст.ст.357-364 ЦК.

Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною власністю.

Кожен Із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим І для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (ст.358 ЦК).

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна

Розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст.360 ЦК). Якщо хто-небудь з учасників права спільної часткової власності ухиляється від участі в спільних витратах, інші співвласники, що внесли за нього платежі щодо спільного майна, можуть стягнути з нього відповідну частку витрат як безпідставно збережене майно (ст.1212 ЦК).

Важливою правомочністю співвласника є його право розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ст.361 ЦК).

При цьому гарантією захисту прав та інтересів інших співвласників є передбачене ст.362 ЦК їх переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. Суть його полягає у тому, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Для реалізації цього права передбачено, що продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та Інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна — впродовж десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку в праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Водночас позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором має сплатити покупець.

Проте пред'явлення такого позову не має наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними"). Натомість, у цьому разі співвласник у межах установленого законом терміну може вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця за укладеною угодою.

До таких вимог застосовується позовна давність у один рік.

Право переважної купівлі застосовується лише у разі продажу одним із співвласників своєї частки стороннім особам. Тобто воно не застосовується у разі продажу співвласником його частки іншому співвласнику, а також у випадку відчуження частки іншим способом (зокрема при безоплатному переданні). У цьому разі дотримання викладеної вище процедури не потрібне. Відчужувач може передати безоплатно свою частку в праві спільної власності будь-якій особі, не повідомляючи про це Інших співвласників, не запитуючи на це їх згоди тощо.

Передання співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності Іншій особі не допускається.

При відчуженні частки у праві спільної часткової власності вона переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Момент укладення договору визначається згідно з правилами ст.640 ЦК. Хоча ч.2 ст.363 ЦК стосовно відчуження частки у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, відсилає до ст.334 ЦК, але, очевидно, у цьому випадку слід керуватися не стільки положеннями цієї статті, скільки ст.640 ЦК.

Співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки із спільного майна не допускається згідно Із законом або є неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.З ст.364 ЦК). Вважаємо, що в такій самій формі має вчинятися договір про виплату компенсації замість виділу частки.

Право вимагати виділу частки у спільному майні має не тільки сам учасник, а й його кредитор (у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення). Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення Інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови Інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів чи переведення на нього прав та обов'яз-К1в співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (ст.366 ЦК).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зокрема підставами виникнення права спільної часткової власності можуть бути:	\|	Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності таких умов:

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.059 сек.