Особливості вживання займенників

Займенник– це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, осіб, ознаки, але не називає їх. Своє лексичне значення займенник конкретизує лише в контексті.

У наукових текстах переважає так зване авторське ми, за яким автор начебто приховує свою особу, залучаючи читача до участі у власних міркуваннях: зазначимо, що в даному дослідженні; ми важаємо, на наш погляд – зміна я на ми є елементом активізації читача.

У більшості документів, що пишуться від імені установи, підприємства, уникають вживання займенників: адміністрація повідомляє, керівництво просить. Мовець начебто усувається від участі в мовленні й надає викладові бажаного нейтрального офіційного характеру. З тих самих міркувань обминається і вживання займенника я : наказую, доповісти, рекомендувати. Вживання я можливе в автобіографії, дорученні, пояснювальній записці, розписці.

Щоб значення займенників було зрозумілим, треба правильно користуватися ними.

1. Займенник у реченні повинен вказувати на рід і число того слова, замість якого цей займенник вжито: Молодь [жін.рід, одн.] – це майбутнє країни, на неї [жін.рід, одн.] ми покладаємо великі надії.

2. Не можна допускати, щоб займенник у реченні співвідносився з різними словами. Наприклад, невдало побудоване таке речення: Права і свободи людей та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Не зрозуміло, чиї гарантії: прав, свобод чи людей?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відмінкові форми числівників. Зв’язок числівників з іменниками	\|	Особливості вживання дієслів та дієприкметників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.