• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виникнення Руської держави

Хозарська теорія

Антинорманська теорія

Норманська теорія

З’явилась у ХVІІІ ст. в Російської імперії і виходила з «Повісті минулих літ». ЇЇ авторами були німецькі історики: Байер, Міллер, Шльоцер. Вони стверджували, що державність у східних слов’ян була заснована варягами.

Серед яскравих представником антинорманської теорії були російській вчений М. Ломоносов та український історик М. Грушевський. У своїх творах М. Грушевський на підставі численних історичних та археологічних пам’яток довів, що державність була заснована самими східними слов’янами в процесі тривалого історичного, політичного та економічного розвитку.

М. Грушевський жорстко критикував норманську теорію, вважаючи її антинауковою і шкідливою. Він, не відкидаючи наявність варязького чиннику в українській історії, категорично заперечував його абсолютизації.

У VI-VII столітті в басейнах Нижньої Волги і Дону повстала держава тюркського народу Хозарський Каганат. Це держава у VIII-IX ст. досягла значної могутності і підкорила собі деякі східнослов’янські племена, змусивши їх платити данину. Через хозар слов’яни вступили в торгівлю та культурні зв’язки зі Сходом, персами та арабами. Головна ж вага хозарської держави для наших предків, на думку авторів хозарської теорії, полягала в тому, що вона протягом декількох століть слугувала для них оборонним валом проти кочових азійських орд. Під захистом Каганату східнослов’янські племена встигли укласти свою суспільну і державну організацію. Саме ці факти і було покладено в хозарську теорію виникнення державності у східних слов’ян.

Наприкінці V ст. було засновано Київ. Він став центром політичного та економічного життя полянських та інших східнослов’янських племен. Саме поляни були тим ядром, довкола якого згодом об’єдналися інші східнослов’янські племена в єдину Київську державу.

Формування державності у східнослов’ян відбувалося протягом VIII-IX ст.

Процес політичної консолідації східних слов’ян завершився наприкінці IX ст. утворенням великої відносно єдиної Руської держави з центром у Києві. Під владою Києва об’єдналися два великих слов’янських політичних центри – Київський і Новгородський. За літописом це сталося 882 р. Ця дата вважається роком утворення Руської держави, а її першим князем став Олег.

Виникнення Руської держави з центром у Києві було закономірним наслідком внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов’ян. Процес їхньої політичної консолідації зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною, етнічною, культурною спільністю східних слов’ян тощо. На думку М. Грушевського два чинники виявилися вирішальними у державотворчих прагненнях східних слов’ян:війнаіторгівля.

В племінних союзах, які утворювалися, перш за все, для війн і оборони, великого значення набував військовий ватажок. Він обирався з числа досвідчених і вправних вояків племені.

Військовий ватажок витіснив на задній план інших старійшин («луччіх людей»). З сильних і хоробрих воїнів, які постійно брали участь у військових походах, формувалася княжа дружина. Військові ватажки і його дружинники забирали собі більшу і кращу частину здобичі. Тоді ж спостерігається існування і боротьба первісних демократичних закладів народні збори – віче і ради старійшин та військової демократії. Вона характеризувалася тим, що поступово народні збори перетворювалися на збори воїнів, які підтримували, перш за все, свого ватажка. Останній здобував все більше влади за рахунок інших старійшин. Так ішов процес перетворення органів суспільного самоврядування на державні органи. Військова демократія поступово переростала у військово-ієрархічне правління – князівство. В князівствах органи суспільного самоврядування згодом трансформувалися в органи панування. Цим самим завершувалося оформлення державного ладу, важливою ознакою якого була поява особливої, несумісної з інтересами населення, відокремленої від нього публічної влади, що володіла спеціальним апаратом управління і поширювалася на окрему територію. Військовий ватажок великого союзу племен ставав управителем – князем, – титул якого був спадковим. Близьке оточення князя перетворювалося в його радників і намісників.

Торгівля також відіграла вирішальну роль, тому що полянськими землями по Дніпру проходив важливий тоді торгівельний шлях «із варяг в греки». Досить часто племена знать виступала як великі купці. Вона була зацікавлена в подальшому розвитку торгівлі, бо мала з цього значні прибутки. Розвиток торгівлі могла забезпечити лише централізована держава з єдиними законами і апаратом управління.

У процесі формування давньоруської держави можна простежити 4 етапи :

1. Княжіння східних слов’ян;

2. Утворення первісного ядра давньоруської державності – Руської землі;

3. Формування південного та північного ранньодержавних утворень;

4. Об’єднання цих утворень в Руську державу з центром у Києві.

У своєму розвитку Руська держава пройшла 2 основних етапи:

1. Кінець IX-XI ст.

Київська Русь була ранньофеодальною державою, де відбулося становлення феодального суспільно-політичного ладу. Тут завершився процес складання політичної єдності Русі, встановленні державні кордони, утворено і вдосконалено апарат влади. Наприкінці Х – перший половині XI ст. Русь-Україна вступила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. проглядається тенденція до феодальної роздробленості.

2. Кінець першої третини XII ст. до розпаду Русі.

Це етап феодальної роздробленості Руської держави (України-Руси).

7. Теорії походження термінів «Русь» та «Україна»

Щодо походження терміну «Русь», то можна назвати декілька версій, які тісно пров’язують його з українськими землями:

1. У VII ст. сирійський письменник Захарій Ритор в своїх творах згадував племена росів;

2. Деякі історики пов’язують походження терміну «Русь» навіть з Троянською війною;

3. У XII ст. Нестор Літописець вживав назву «Русь» по відношенню до полянських земель (Київщина);

4. Існує думка про древнє походження терміну «Русь» від стародавних етруських племен Італії;

5. Існує теорія, згідно з якою термін «Русь» сарматського походження і означає «світло»;

6. Норманісти вважають, що «Русь» – це похідна назва від фінської назви шведів «ruosti»;

7. Географічна теорія походження назви «Русь» схиляється до того, що вона виникла через те, що в середньому Подніпров’ї є схожі за назвою річки Рось, Росава, Роставиця.

Отже, термін «Русь» тісно пов’язаний з українськими землями і є однією з назв нашої Батьківщини. Майже до поч. ХІХ ст. українські історики та літератори вживали термін «Русь», як назву наших земель.

Термін «Україна» вперше зустрічається в Київському літописі за 1187 р. Там мова йшла про смерть Переяславського князя Володимира Глібовича. У 1189 р. «Україна» згадується як назва Галицьких земель, а у 1213 р. у Галицько-Волинському літописі при описанні доби Данила Галицького також зустрічається назва «Україна». Це друга назва нашої Батьківщини. Разом з терміном «Русь», «Україна» тісно пов’язана з етногенезом як східнослов’янських племен, що мешкали на наших землях, так і з українським народом, який згодом поновив власну державність. Термін «Україна» означає «країна, земля».

8. Діяльність перших київських князів (державотворчий аспект)

Великий князь київський Олег (882-912 рр.)

Утвердження Олега в Києві 882 р. стало вирішальним кроком на шляху державного будівництва східних слов’ян й мало надзвичайно важливі політичні наслідки. Це був перший на Русі двірцевий переворот, внаслідок якого було скинуто місцеву династію Києвичів, а владу захопив варяг-чужинець. З приходом Олега руську Північ в особі Новгорода було об’єднано з руським Півднем в особі Києва, який проголосили столицею Руської держави. Якщо до Олега Руська земля була федерацією племен, то з цього моменту вона стала на шлях централізованої держави із самодержавною формою правлення.

Олегові вдалося підкорити 11 східнослов’янських племених об’єднань (поляни, деревляни, сіверяни, радимичі, в’ятичі, хорвати, дуліби, тіверці тощо). Збирання і консолідація руських земель здійснювалася силою. Приєднані землі відразу одержавлювалися за рахунок впровадження системи данини, судочинства та адміністрації. Насильно створене нове державне об’єднання не стало міцним й організаційно завершеним. Могутні племені союзи намагалися зберегти автономію, щоразу піднімаючі повстання.

Великий князь київський Ігор (912-945 рр.)

Наступником Олега став на київському престолі син Рюрика Ігор. Князювання Ігоря мало чим відрізнялося від Олегового. Він продовжує об’єднання руських племен. Так непокорніх деревлян і уличів, які не хотіли йому сплачувати данину, він підкорив за допомогою зброї. Ігор приєднав до Київської держави велику територію між Дністром і Дунаєм.

У часи князя Ігоря відбулася певна консолідація Руської держави. Під його владою було вже 20 «світлих князів» руських, які вважалися його намісниками. Великого значення набуває збір данини з підкорених племен, який починався в листопаді і продовжувався аж до квітня. Цим актом київський князь засвідчував політичну та економічну зверхність над підлеглими.

Велика княгиня київська Ольга (945-964 рр.)

Після вбивства деревлянами князя Ігоря залишився малий син Святослав. Правління державою перейшло до його вдови Ольги. Вона стала повноправною княгинею-правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Протягом 20 років Ольга правила мирно й тихо, надаючи дипломатичним крокам вирішальну роль в розв’язанні проблем.

За княжіння Ольги політична структура Київської Русі набула більш чітких обрисів. У порівнянні з часами Олега держава Ольги стала консолідованішою. Формується адміністративна система, організовуються опорні пункти князівської влади в землях племенних княжінь, регламентується розмір данини – переважно у формі полюддя. Отже, далекоглядні й цілеспрямовані дії Ольги мали вирішальний вплив на процес одержавлення племенних княжінь, перетворення їх земель на державну територію Київської Русі, що стабілізувало внутрішню ситуацію.

Ольга закладала нові міста, села, погости і призначала в них правителів. Вона об’їхала всю державу. Ольга була першою, хто спробував ввести порядок щодо данини та оподаткування людності. Так данина було поділено на три частини: дві йшли до Києва, а третина – на Вишгород, місто Ольги. В цьому видно намагання виводити ідею поділу між державами прибутками і власністю княгині. І, нарешті, Ольга прийняла християнство, дата якого ще й досі дискутується (955 р.).

Великий князь київський Святослав (964-972 рр.)

Наступником Ольги став її та Ігоря син Святослав. Він воював протягом усього свого правління, і його походи охоплювали грандіозну за масштабами територію Східної Європи та Західної Азії. Святослав зовсім об’єднав східнослов’нські племена в одній державі, поширив владу на в’ятичів, фінські племена Волги і Оки, у 965 році знищив могутній Хозарський каганат, що свого часу обкладав даниною східнослов’янські племена. Тепер безпосередній шлях на Схід було відкрито, і можна було зав’язувати нові торговельні зносини. До 969 р. Святослав реорганізував управлінческу систему.

Проте військова політика князя Святослава значно ускладнила політичну ситуацію в Київській державі. Князь вважав своїм головним завданням зміцнення військової могутності держави, натомість мало переймався проблемами внутрішнього життя країни. Численні військові походи постійно відволікали людей від господарських справ та коштували чималих матеріальних ресурсів. Матеріальні витрати катастрофічно позначилися на економічному житті держави, погіршилася демографічна ситуація. Поширилися відцентрові сили в племінних землях. Антихристиянський терор Святослава теж не сприяв нормалізації становища. Унаслідок цього почався розпад Київської держави та посилення в ній варязького елемента. Ситуація погіршувалася численними набігами печенізьких орд та постійним втручанням в київські справи Візантії. Після загибелі Святослава не залишилося ні спільної централізованої влади, ні державної єдності.

Таким чином, дбаючи про зміцнення своєї влади, захист території, перші київські князі виходили не з ідеї створення могутньої держави (їх політична свідомість ще не сягала такого рівня), а передусім намагалися приростити свої багатства. Адже київський князь був найзаможнішим купцем, його залоги збирали данину, силою забезпечували порядок.

Водночас Русь другої половини X ст. мала, хоча й обмежені, але стабільні ознаки державної організації:

1) інкорновано до її складу основні східнослов’янські землі (початок XI ст. S 1.1 млн. кв. км, населення 4,5 млн.);

2) регламентовано данину, створено державний апарат у київських дружинників;

3) діяло усне звичаєве право (звід норм під назвою «Закон Руський»);

4) існувала стратегія зовнішньої політики, зорієнтована на Візантію;

5) рівень консолідації доволодимирової Русі був недостатнім, а управління нею було малоефективним.

Читайте також:

1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
2. XVII ст.). Виникнення козацтва.
3. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антимонопольна діяльність держави
9. Антимонопольна діяльність держави.
10. Антимонопольна політика держави.
11. Античні міста-держави на півдні України, їх культурні традиції.
12. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Переглядів: 1604