Цивілізаційні аспекти економічного розвитку

Цивілізація є величезним паракраїнним, наднаціональним, світовим утворенням, для якої характерний специфічний вияв людини, своєрідність культури, традицій, менталітету, загальне сприйняття світу. За найбільш поширеною класифікацією А. Дж. Тойнбі, сучасна наука розрізняє цивілізації живі та мертві. Серед перших виділяють ті, що розвиваються, та ті, що занепали. До перших відносять лише західнохристиянську. Занепалими є цивілізації-са-теліти на кшталт православної, іранської, японської тощо та цивілізації-релікти, зокрема єврейська та несторіанська. Кордони цивілізацій не збігаються з державними. Дослідження цивілізаційного поступу доводять, що матеріальне буття багато в чому зумовлює специфіку формування цивілізації, але в подальшому розвитку духовна складова так само чинить вплив на розвиток матеріальної культури.

Труднощі кліматичного, зовнішнього, новотериторіаль-ного та іншого характеру зумовлюють перетворення примітивних суспільств у звитяжні цивілізації: голод, холод та важка праця стають поштовхом для розвитку людської винахідливості, об'єднання окремих напівдиких юрм у потужну спільноту, формування своєрідної культури.

Сучасний період розвитку цивілізацій позначений розгортанням глобалізаційних процесів. Включаючи цивілізації у загальний світовий розвиток, він одночасно, оскільки реалізується у формі активної експансії західнохри-стиянської цивілізації, — гальмує їх самостійний рух. Це звичайне явище, коли менш розвинені цивілізації, що занепали, отримують імпульс щодо зміни вектора свого розвитку, стимулюється виправлення притаманних їм вад, замінюються застарілі норми на більш адекватні сучасності. Сприймаючи новий виклик, вони мають мобілізуватися, поєднати власні життєздатні елементи культурного набутку з досягненнями найбільш прогресивної цивілізації.

Досить актуальною ця проблема є і для нашої країни як частини православного світу, що межує на західному кордоні з найпотужнішим цивілізаційним утворенням — за-хіднохристиянською цивілізацією, на сході — з досить відокремленим сателітом православної — руською підциві-лізацією та нерозвиненою османською цивілізацією на півдні. Важливим є завдання і належного сприйняття власної величезної культурної спадщини й уточнення цивілізацій-ної ідентичності. Саме в цьому полягають глибинні засади подолання наявних кризових процесів у національній самосвідомості, без чого мріям про наше становлення як успішної, економічно могутньої нації навряд чи вдасться швидко здійснитися.

Взаємодія цивілізацій відбувається нині у двох площинах. По-перше, це зіткнення цивілізацій, техногенних та традиційних, що найбільш яскраво виявляється в протиріччях між західнохристиянською та ісламською цивілізаціями, які іноді виливаються в озброєні конфлікти на кшталт іракського, ліванського, кувейтського тощо. По-друге, це зростання взаємопроникнення цивілізацій, актуалізація західних цінностей у східних цивілізаціях та інтерес до східних досягнень у сфері філософії, кулінарії, музики серед носіїв західнохристиянської культури. До речі, остання поступово поширює свій ареал, трансформу -ючись в кожному окремому локусі в певну модифікацію, але залишаючи свою сутність. *

Головними цінностями провідної цивілізації сучасності є:

— домінанта ринкового господарства;

— пріоритетність раціонального знання, формування на базі нього науки, ідей, інститутів і технологій;

— принцип законності та захисту прав людини. Основоположними принципами традиційних цивілізацій є такі:

1) співпадіння суб'єктів влади та власності;

2) переваги глибинного, традиційного, релігійного знання;

3) відсутність незалежності окремої людської особистості, домінанти прав індивіда над суспільними.

В традиційних цивілізаціях основну роль відіграє держава, і саме її роль має бути змінена, на перший план повинна виступити особистість з її бажаннями, зацікавленнями, жорстким обстоюванням пріоритетності своїх інтересів над інтересами суспільства. Втім, для традиційного суспільства характерною особливістю є необхідність державного втручання, набуття її інститутами домінантної ролі в процесі трансформації. Посилюючи свої позиції з добрими намірами, державі важко відмовитися від своєї провідної ролі в подальшому. Отже, перетворена цивіліза-ційна перебудова отримує специфічний присмак, замість швидкої модернізації відбувається становлення маложит-тєздатного мутанта. Принципи провідної цивілізації реалізуються частково і дуже деформовано, серед населення утворюються прошарки, що дуже по-різному сприймають запозичені цінності.

Сучасний етап міжцивілізаційної взаємодії відбувається в умовах глобалізації, становлення "світового села", що позначений швидкою інтенсифікацією міжцивілізаційних відносин шляхом зростання потоків товарів, послуг, капіталів, інформації, міграції робочої сили тощо та потужним впливом провідної цивілізації на ідентичність інших цивілізацій. Здобувши безперечну перевагу в технологічному плані, західнохристиянська цивілізація розпочала беззбройний наступ на менш розвинені цивілізації, використовуючи як інструменти поневолення економічні важелі, підвищуючи культурну привабливість західних цінностей. Коригуючи розвиток слабких цивілізацій, вона забезпечує своє економічне домінування, отримуючи технологічну ренту, необхідні ресурси та розміщуючи в малорозвинених країнах екологічно небезпечні виробництва. Зростання зовнішніх боргів посилює залежність бідних країн від країн провідної цивілізації. Контроль за інформаційними потоками забезпечує формування прихильної до дій Заходу суспільної думки.

Економічна трансформація втім є свідченням на користь актуальності західнохристиянських цінностей. Саме ідеї, притаманні цій цивілізації, забезпечують підвищення продуктивності праці, впровадження інноваційних технологій, домінування раціонального мислення, реалізацію вибору в термінах прагматизму. Окремі країни роблять відчайдушні спроби наблизитись до західних стандартів, зберігши при цьому свою цивілізаційну ідентичність. Цей шлях обрали Японія, Китай, Індія та ін. На жаль, спроба поєднати своє та запозичене на прикладі Японії виявилась продуктивною лише впродовж історично короткого проміжку часу і лише поступове посилення західної складової дозволяє країні втриматися на економічному олімпі. Інші країни намагаються наблизити свої базові культурні цінності чи протидіяти просуванню західних.

В цілому західнохристиянська цивілізація повністю довела свою еволюційну перевагу й ефективність програми розвитку. Більшість цивілізацій поступово перетворюються в її сателітів, асимілюючи запропоновані цінності, іноді дуже жваво (Росія за Петра І, радянський експеримент, перебудова та відбудова).

Разом з тим, підживлюючись досягненнями Заходу, цивілізації, що занепали, отримують новий імпульс розвитку, хоч і в фарватері провідної; це загрожує появою нових небезпек у майбутньому, коли педні проблеми в розвитку за-хіднохристиянської цивілізації можуть призвести до конфліктів та зміни лідера.

Науково-технічна революція принесла домінуючій цивілізації не лише дивіденди, але й багато проблем:

— зростає соціальне розшарування, поділ на високопро-фесійних фахівців та низькокваліфікованих виконавців;

— зростає роль елітарності;

— послаблюється роль демократичних інститутів;

— зростання відчуження окремих осіб від сприйняття дійсності, її віртуалізація;

— зниження рівня моральних якостей у суспільстві;

— зростання злочинності;

— зростання інформаційного шуму.

Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення рушійних сил соціально-економічного прогресу — це потребує визначення його матеріальних засад і ролі в ньому економічного устрою суспільства з урахуванням особливого значення взаємодії різних форм власності та державного регулювання господарської системи. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходиться в самому суспільстві — це економічні потреби та інтереси людини. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є зростання багатства суспільства, що відкриває простір для його подальшого розвитку.

Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури суспільства. Це поняття загалом відображає спосіб створення матеріальних і духовних цінностей, їх розподілу і споживання. Відповідно до цього цивілізація визначається як історично конкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною й духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб вваємодії людини з природою, — це історично визначена соціально-культурна єдність на певній геоекономічній території, що характеризується особливими цінносними орієнтирами та регулятивними принципами буття, самобутністю, що формується досвідом історичного розвитку і є підвалиною її самосвідомості, встановлення відмінностей від інших спільнот. Самобутність визначає єдність особистості й колективу, прагнення до стабільності, інтеграції та гармонізації.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних революцій, що зумовлюють якісні зміщення в розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Завдяки цій революції у сільському господарстві почали широко використовуватися певним способом оброблені камінні знаряддя праці. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії людства — 8—10 тис. років. Вона знаменувала перехід від привласнювального до відтворювального господарства й отримала теоретичне обґрунтування в працях фізіократів та меркантилістів. Ця цивілізація була панівною в світі до середини XVIII ст., хоч процес її занепаду розпочався з буржуазної революції у Нідерландах XVI ст.

Промислова революція другої половини XVIII — першої третини XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвивається дотепер. Ґрунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зробила новий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивних сил й забезпеченні панування людини над силами природи. Уперше в історії людства створені працею людини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали основною формою багатства суспільства. Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новий крок уперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона забезпечила домінування товарного виробництва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ВИМІРИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ	\|	Становлення постіндустріального суспільства та місце в ньому України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.