• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Масаж при переломах кісток таза

Таз - це кісткове кільце, що утворене двома тазовими кістками, крижами і куприком. Таз - це опора для тулуба і нижніх кінцівок і є місцем для деяких внутрішніх органів.

Переломи кісток таза, як і переломи інших частин скелета, можуть бути відкритими і закритими. Переломи кісток таза є тяжким ураженням опорно-рухового апарату. Вони виникають найчастіше при автокатастрофах і падінні з висоти. Переломи окремих кісток таза можливі внаслідок безпосереднього удару, або різкого напруження м'язів. У 25 - 40 відсотках випадків переломи кісток таза сполучаються з ураженням інших кісток або внутрішніх органів. Комбіновані ураження в основному виникають при переломах кісток таза з

порушенням безперервності тазового кільця. Симптоматика при переломах

кісток таза, залежить від характеру перелому і наявності супутніх уражень.

Більшість переломів кісток таза проявляється деформацією тазової

ділянки, сильними болями при пальпації і рухах, рухливістю тазових кісток і

крепітацією кісткових уламків, гематомою у місці ураження, або за поза

очеревиною.

У зв'язку з анатомічними особливостями кровопостачання кісток таза і розвиненою мережею судинних сплетінь, кровотеча при переломах таза

зазвичай буває сильною і тривалою, що обумовлює деформацію масивних позачеревних або внутрішньо-тазових гематом (2 - 3 л. крові) і розвиток травматичного шоку. Лікування тяжких уражень таза часто починається з проведення протишокових заходів (інфузійна терапія, внутрішньотазова новокаїнова блокада). Переломи тазового кільця без порушення його безперервності , але без зміщення кісток таза в більшості випадків лікують консервативним методом у так званому положенні „жабки". Пацієнта, укладають на спину на матрац, підкладають під нього дерев'яний щит, ноги пацієнта злегка розведені і зігнуті у стегнових і колінних суглобах, під котрі підкладають товсті м'які валики. При краєвих переломах кісток таза з вираженим діастазом необхідна відкрита репозиція або остеосинтез гвинтом з наступною укладкою пацієнта в положення „жабки" на 3-4 тижні. Найбільш складним є лікування пацієнтів з переломами кісток таза з порушенням

безперервності тазового кільця (особливо з одночасним ураженням переднього і заднього відділів) і зміщенням кісток таза.

При тяжких переломах найчастіше проводиться консервативне лікування підвішуванням пацієнта на гамачку з вантажем, закріпленому на балканській рамі, або скелетним витягуванням, інколи накладанням гіпсової пов’язки на ділянку таза і верхню третину стегна. При переломах вертлюжної западини також проводиться в основному консервативне лікування шляхом накладання скелетного або нашкірного витягування на шині Белера.

В лікуванні практично всіх переломів таза застосовується масаж. Залежно від характеру перелому, методу лікування, періоду травматичної хвороби ціль і методика масажу різні. Так при лікуванні переломів кісток таза консервативним методом, коли пацієнт лежить в положенні „жабки" , масаж може бути призначений у ранні строки після травми, ще в першому періоді лікування (іммобілізаційному), при затуханні гострих реактивних явищ і задовільному загальному стані пацієнта. В ранні строки після травми масаж протипоказаний за наявністю супутніх позачеревних гематом і загальних протипоказань до масажу. Основні задачі масажу у першому періоді лікування: зменшення реактивних явищ (біль, набряклість тканин та ін.), поліпшення крово - і лімфообігу, профілактика тромбозу, пролежнів, закрепів, тугорухомості суглобів, атрофії м'язів. Масажують обидві нижні кінцівки, передньобокову черевну стінку і місця можливого утворення пролежнів (крижі, сідничні бугри). При призначенні масажу в ранні строки після травми на нижніх кінцівках проводять тільки легкий масаж гомілок і стегон, використовуючи прийоми поглажування і неінтенсивного розтирання. У пізніші строки після травми, але ще у періоді іммобілізації, проводять масаж всіх відділів нижніх кінцівок, включаючи стегна, застосовуючи прийоми поглажування, розтирання, легкого розминання. Масаж нижніх кінцівок по можливості роблять з усіх боків (спереду, ззаду, з боків), але положення ніг при цьому не повинно мінятись. Прийоми поглажування, розтирання, розминання виконуються у повільному темпі без сильного натискання на тканини. Прийоми ручної вібрації не застосовуються. Основна увага у масажі нижніх кінцівок в іммобілізаційний період приділяється ділянці гомілок, гомілковостопним і колінним суглобам (кульшові суглоби не масажуються). Ці суглоби масажують за принципом загальної методики масажу суглобів. При масажі черевної стінки також використовують площинне поверхневе і глибоке погладжування, глибоке обхоплююче безперервне, а також щипцеподібне і зигзагоподібне розтирання в коловому напрямі, пиляння, перетинання, м'яке повздовжнє і поперечне розминання, валяння, накочування. Прийоми ручної вібрації не використовуються. Загальна тривалість процедури масажу у першому періоді лікування 18-25 хв. (нижні кінцівки 10-15 хв., передньобокова черевна стінка 8-10 хв.), масаж проводиться щоденно, на курс 10-15 процедур. Перерви між курсами один - два тижні. В другому періоді лікування (ранньому післяіммобілізаційному, або відновлювальному), котрий починається після зняття валика і дозволу пацієнту повертатися на живіт, задачі масажу і його методика міняються. Основні задачі в цей період: зменшення атрофії м'язів, підвищення їх тонусу, сили і зміцнення, збільшення рухомості суглобів, усунення залишкових явищ травматичної хвороби та застійних явищ, пов’язаннях з тривалим постільним режимом. Основну увагу в процедурі масажу приділяють диференційованому масажу м'язових груп нижніх кінцівок, тазового пояса, живота, спини, тобто тим з них, котрі беруть найбільшу участь в утриманні тіла, стоянні, ходьбі (м'язи передньобокової черевної стінки, зовнішня група м'язів таза особливо сідничні м'язи, задня група м'язів стегна, м'яз - випрямляч хребта.)

Для зміцнення вказаних м'язів використовуються різні прийоми поглажування, розтирання, і особливо основні та допоміжні прийоми розминання. Прийоми ручної вібрації у цьому періоді не використовуються.

У другому періоді лікування пацієнтам похилого віку з ослабленим фізичним розвитком з метою підготовки до вставання і ходьби додатково призначають масаж верхніх кінцівок і плечового пояса. Масаж цих зон спрямований на зміцнення м'язів верхніх кінцівок і плечового пояса і проводиться за загальнометочним планом з використанням основних і допоміжних прийомів поглажування, розтирання, розминання, вібрації. У відновлювальному періоді лікування інтенсивність виконання масажних прийомів більша ніж у іммобілізаційному періоді, розтирається ділянка масажу, додається масаж тазового пояса і спини, котрий проводиться обережно в ділянці перелому і з виключення прийомі ручної вібрації, збільшується тривалість процедури масажу до 45 — 50 хв. (нижні кінцівки з тазовим поясом 20 - 25 хв., передньобокова черевна стінка 8-10 хв., спина 12-15 хв.).

Масаж проводиться щоденно, на курс від 10 до 20 процедур.

У третьому періоді лікування (пізній відновлювальний або тренувальний) основною задачею масажу є повне відновлення функцій ураженого опорно -рухового апарату і організму. В цілому масаж диференціюється залежно від наявності і ступеню вираженності наслідків перенесеної травми: в одних випадках це атрофія м'язів, тоді у методиці масажу робиться акцент на прийоми розминання та уривчастої вібрації, в других - контрактури суглобів, і акцент робиться на прийом» розтирання і поглажування суглобів, в третіх -набряк тканин - використовується методика відсмоктуючого масажу.

Протягом тренувального періоду масаж проводиться повторними курсами з 2 - 4 тижневими перервами між ними до повного відновлення функцій опорно - рухового апарату і всього організму.

Переломи кісток зі зміщенням уламків зазвичай лікують накладанням скелетного витягування за стегно чи гомілку збоку зміщення. Масажують нижні кінцівки, передньобокову черевну стінку і місця можливого утворення пролежнів.

Масаж при переломах хребта

Хребет - основна частина скелета тулуба, він є органом опори і руху, у якому розміщується спинний мозок.

Хребет складається з 33 - 34 хребців, котрі умовно поділяються на відділи: шийний - 7 хребців;

грудний - 12 хребців;

поперековий - 5 хребців;

крижовий - 5 хребців;

куприковий - 3 - 4 хребця.

Переломи хребта належать до важких уражень опорно – рухового апарату. Переломи хребта виникають в результаті непрямої травми: при падінні з висоти на ноги, сідниці, голову або при падінні вантажу на спину , голову і прямі травми - при безпосередньому ударі в спину. Переломи можуть бути з ураженням і без ураження спинного мозку і корінців спинномозкових нервів, з ураженням міжхребцевого диска ( проникаючи) і без ураження його.

Клінічні прояви перелому хребта різні - від повної відсутності симптоматики при деяких видах уражень до тяжкої клінічної картини: сильні болі, парез кишечника, неврологічні розлади і порушення функцій органів малого таза при важких переломах хребта з ураженням спинного мозку або корінців спинномозкових нервів. При пальпації виникає сильний біль на місці перелому, там не утворюється гематома.

Вибір методу лікування та його тривалість залежить від характеру, локалізації, ступеня тяжкості перелому, наявність або відсутність ускладнень, віком і станом пацієнта. Переломи хребта лікують різними методами: тривалим витягуванням, методом одномоментної репозиції з наступним накладанням гіпсового корсету, оперативним методом із застосуванням різних засобів остеосинтезу, комбінованим методом із застосуванням витягування з наступною іммобілізацією гіпсовою пов’язкою або ортопедичним корсетом, функціональним методом. Функціональний метод сполучає в собі способи реклінації (декомпресії), витягування і раннє відновлювальне лікування. Пацієнта кладуть на спину на ліжко з щитом, головний кінець котрого піднімається на 25 – 30 см від підлоги, і проводиться витягування за допомогою підпахових лямок (при переломах у грудному і поперековому відділах) або петлі Глиссона (при переломах шийного і верхньогрудного відділі хребта). У ділянках шийного і поперекового відділів хребта підкладають невеликі валики (реклінація).

Основу відновлювального лікування і всього функціонального методу складають вправи і масаж. Курс масажу, так само як і ЛФК, поділяються на чотири періоди (класичний варіант).

У класичному варіанті масаж призначається вже у першому періоді лікування, котрий триває до двох тижнів від моменту травми. За відсутністю протипоказів з 5 - 7 дня після травми проводиться масаж нижніх кінцівок, а по можливості і верхніх. Ціль масажу у першому періоді лікування -загальнотонізуючий вплив, профілактика неприємних впливів вимушеного положення і гіподинамії, стимуляція регенеративних процесів. На нижніх кінцівках починають масаж з обхоплюючого безперервного погладжування від пальців стоп до пахових складок, чергуючи зі спіралеподібним розтиранням подушечками пальців, безперервним повздовжнім і поперечним безперервним погладжуванням. Тривалість масажу кожної ноги 7-10хвилин. Такі самі прийоми масажу застосовують на верхніх кінцівках в напрямі від пальців до підпахових западин. Тривалість масажу кожної руки 5-7 хвилин. При масажі кінцівок ручну вібрацію не застосовують.

З перших днів застосування масажу з метою профілактики пролежнів, особливо у осіб похилого і старого віку, у важких пацієнтів, масажують місця можливого утворення пролежнів.

Особам похилого і старечого віку і пацієнтам зі зхильністю до закрепів масажують також передньобокову черевну стінку.

Другий період починається з моменту дозволу пацієнтові повертатися на живіт.

Масаж в цьому періоді спрямований на зміцнення м'язів тулуба, кінцівок, утворення м'язового корсету для хребта, прискорення утворення кісткового мозолю у ділянці перелому, протидія негативному постільному режиму, підвищення загального тонусу організму і поліпшення самопочуття пацієнта.

Після повертання на живіт перші 2-3 дні проводять легкий масаж задньої поверхні шиї, бокових відділів спини і попереково - крижової ділянки. Виконують площинне поверхневе і глибоке погладжування, обхоплююче безперервне погладжування, спіралеподібне розтирання подушечками пальців. У наступні дні впливають на усю задню поверхню тулуба, включаючи паравертебральні ділянки, але обходячи ділянку перелому.

Поступово масажист підвищує силу тиску рук при виконанні

вказаних масажних прийомів. Розтирання проводять кінцями пальців, фалангами зігнутих пальців (гребенеподібно), основою долоні, додають пиляння і напівколове поперечне розминання, накочування, не впливаючи на ділянку перелому і щадне, обережне на паравертебральні ділянки.

Масаж нижніх кінцівок у другому періоді роблять лише особам похилого віку і ослабленим пацієнтам. Масаж ніг проводиться з більшою інтенсивністю, ніж у першому періоді, акцент приділяється на прийоми розминання. Тривалість масажу кожної ноги також збільшується до 10 - 12 хвилин.

Третій період займає в середньому два тижня і продовжується до вставання пацієнта і початку ходьби. Задачі масажу такі ж самі, як і у другому періоді, плюс підготовка пацієнта, до вставання і наступної ходьбі по навантаженню на хребет. В цьому періоді продовжується поступове збільшення навантаження у масажі і тривалість процедур. Основна увага приділяється зміцненню м'язів шиї, спини, поперековій ділянці і кістковому мозолю, для чого робиться акцент на масаж паравертебральних ділянок прийомами погладжування, розтирання, розминання (здавлювання, натискання) і легкої вібрації (рубання, поплескування).

Крім масажу задньої поверхні тулуба у третьому періоді з метою підготовки пацієнта до вставання і ходьбі також проводиться масаж нижніх кінцівок. Тривалість масажу нижніх кінцівок в цьому періоді 25 - ЗО хвилин, тобто по 12 - 15 хвилин на кожну ногу.

Четвертий період з моменту вставання пацієнта і початку ходьби продовжується до 6 - 12 місяців після травми. В цьому періоді продовжується масаж задньої поверхні тулуба, використовуючи основний

ряд допоміжних прийомів погладжування, розтирання, розминання і вібрації, виконуючи їх з обережністю у ділянці перелому (особливо це торкається прийомів ручної вібрації). За необхідністю продовжують масаж нижніх кінцівок за принципами загальної методики.

Масаж протягом усіх періодів лікування проводиться повторними курсами по 10 - 15 процедур з перервами 1-2 тижня. У четвертому періоді перерви можуть бути довшими. У першому періоді лікування тривалість процедур становить від 15-20 хвилин (нижні кінцівки) до 25 - 35 хвилин (верхні і нижні кінцівки); у другому періоді від З0 - 40 хвилин (на початку періоду) до 40 - 50 хвилин в кінці періоду; у третьому періоді від 45 - 55 хвилин (задня поверхня тулуба 20 – 25 хвилин, нижні кінцівки 25 - 30 хвилин); у четвертому періоді від 25-30 хвилин (задня поверхня тулуба), до 50 - 60 хвилин (задня поверхня тулуба і нижні кінцівки).

Переломи хребта у шийному і верхньошийному відділах лікують витягуванням петлею Гліссона або скелетним витягуванням за кістки черепа з наступним накладанням краніоторакальної гіпсової пов'язки, коміра Шанца або пластмасового головотримача. Тривалість періоду іммобілізації варіює від 4 до 6 тижнів.

При лікуванні пацієнтів з переломами шийних хребців проводять масаж

шиї, основну увагу приділяють трапецієподібним і грудинно - ключично -сосковидним м'язам. Застосовують площинне поверхневе, глибоке і щипцеподібне погладжування, несильне спіралеподібне розтирання кінцями

пальців. Прийоми зручніше виконувати однією рукою, другою рукою масажист фіксує голову пацієнта. Масаж шиї посилює крово - і лімфообіг, стимулює регенеративні процеси, зменшує болі, нормалізує тонус м'язів. За наявністю пареза і слабкості м'язів верхніх кінцівок проводять масаж верхніх кінцівок за методикою масажу, що застосовують при млявих паралічах і

парезах.

Після зняття іммобілізації продовжують масаж передньобокової поверхні шиї і надпліччя. На передній поверхні шиї, у висхідному положенні пацієнта сидячи, застосовують площинне поверхневе і глибоке погладжування, обхоплюючи погладжування обома руками від підборіддя до кутів нижньої щелепи, відтак по грудинно-ключично-сосковидним м′язам до грудини і далі над ключицями вбік, до плечових суглобів.

Стоячи позаду пацієнта, по цих же напрямках проводять спіралеподібне розтирання чотирма пальцями обох рук одночасно і роздільно, почергово, погладжування то однією, то другою рукою. Масажують грудинно - ключично - сосковидні м'язи одночасно з обох боків зверху униз від сосковидних відростків до грудини і ключицям, при цьому кінці пальців масажиста спрямовані униз. Застосовують площинне і глибоке погладжування подушечками другого - четвертого пальців, чергуючи зі спіралеподібним розтиранням трьома пальцями, щипцеподібним погладжуванням подушечками великого і вказівного пальців і щипцеподібним розминанням тими ж пальцями.

Після масажу передньобокової поверхні шиї переходять до масажу задньої поверхні шиї, де виконують такі прийоми: погладжування площинне поверхневе і глибоке, обхоплююче, чергуючи зі спіралеподібним розтиранням кінцями пальців в напрямі від потиличної кістки до плечових суглобів. Проводять також погладжування і спіралеподібне розтирання зверху вниз великими пальцями м'яких тканин по паравертебральних лініях між остистими і поперечними відростками шийних хребців, обходячи ділянку перелому.

При міцній консолідації місця перелому і добрій переносимості погладжування і розтирання у процедури масажу вводять щипцеподібне розминання, а у пізні строки після травми - і легку вібрацію.

Прийоми ручної вібрації не застосовують у осіб похилого і старечого віку, при супутньому атеросклерозі мозкових судин, підвищеному артеріальному тиску, ураженні серця; прийом розминання у таких випадках проводять обережно у щадному режимі.

Тривалість процедури масажу передньої і задньої поверхні щиї і надпліч 12-15 хвилин, щоденно, на курс в середньому 12-15 процедур, за необхідністю курс масажу може бути більш тривалим.

При переломах поперечних і остистих відростків хребців пацієнта кладуть на постіль з щитом строком на 2 - 4 тижня.

Масаж призначають з перших днів лікування і проводять за методикою, що застосовується при переломах тіл хребців по періодах: перший 4-6 днів, другий до 12 - 18 днів, третій 2 - 3дні і четвертий до 3 - 4 місяців від моменту травми.

Масаж шиї, спини, поперекової ділянки проводять щоденно по 15 - 25 хвилин за весь час перебування пацієнта у лікарні, а за необхідністю продовжують амбулаторно.

Обов'язково необхідно сполучати масаж, ЛФК, фізіотерапію та інше.

Масаж при переломах хребта, ускладнених ураженням спинного мозку

В легких випадках ураження спинного мозку і його корінців спостерігаються нестійке порушення чутливості, легкі парези м'язів та інші нетяжкі, відносно швидко проходячи порушення.

Важки ураження спинного мозку ведуть до стійкого порушення чутливості, з'явленню млявих або спастичних паралічів (парезів), порушення функцій тазових органів (актів сечовиділення і дефекації) та іншим порушенням.

Рухомість пацієнта різко обмежена, тонус організму значно знижений. До порушень, пов'язаних з травмою хребта і ураженням спинного мозку, приєднаються порушення, що виникли внаслідок відсутності рухової активності пацієнта. Нерідко пацієнти з переломами хребта і ураженням спинного мозку піддається оперативним втручанням з наступним консервативним лікуванням за допомогою масажу, ЛФК та інших реабілітаційних заходів.

Тема 11. Масаж при захворюваннях і травмах центральної та периферичної нервової системи.

Масаж при центральних (спастичних) паралічах і парезах

Спастичні паралічі і парези,як правило,центрального походження, тобто виникають під час ураження центральної нервової системи (головного або спинного мозку) на різному рівні і з різних причин.

Причинами спастичних паралічів і парезів можуть бути порушення кровообігу, травми, пухлини, запальні та інші процеси.

Характерними признаками спастичного параліча і пареза є підвищення м'язового тонусу, сухожилкових і надокистних рефлексів, наявність патологічних і захисних рефлексів, співдружніх рухів, зниження або відсутність шкірних рефлексів.

Основними причинами порушення мозкового і спинального кровообігу є інсульти церебральні і спинальні.

Факторами ризику інсультів є:

-генетична схильність до судинних захворювань і порушення центрального і коронарного кровообігу;

-гіперліпідемія,пов'язана з порушенням метаболізму ліпідів;

-артеріальна гіпертензія;

-гіперглікемія;

-ожиріння;

-недостатня фізична активність;

-куріння;

-вік пацієнтів;

-наявність в анамнезі повторних регіонарних церебральних судинних кризів;

- індивідуальні особливості конституції, режиму життя і харчування (зловживання цукром,повторні стреси і тривалі нервово-психічні напруження).

Інсульти найчастіше виникають при гіпертонічній хворобі і артеріальній гіпертензії, обумовленої хворобою нирок, наднирників (феохромоцитома), деякими ендокринними розладами, а також при атеросклерозі внутрішньочерепних або не черепних кровоносних судин. Нерідко відмічається сполучення атеросклерозу з гіпертонічною хворобою або артеріальною гіпертензією, а також з цукровим діабетом. Порівняно рідше причиною інсульту можуть бути ревматизм, вади серця, аневризми, злоякісні пухлини, різні васкуліти (сифілітичний,алергічний та інші), захворювання крові (еритремія, лейкози, апластична анемія та ін), травми магістральних судин голови та шиї, судинні аномалії, шийний остеохондроз, який сполучається з атеросклеротичними зміненнями у хребтових і базилярних артеріях.

За характером патологічного процесу інсульти поділяють на дві основні групи: ішемічний (інфаркт мозку) і геморагічний (крововилив). Ішемічний інфаркт поділяється на тромботичний (емболічиий) і нетромботичний (спастичний). Геморагічний же інсульт поділяється на крововиливи: паренхиматозні ( речовина мозку) під і над оболонки мозку (субарахноїдальні, субдуральні, епідуральні).

За поширеністю ураження виділяють: моноплегію(монопарез), параліч (парез) двох кінцівок (верхніх або нижніх), триллегію (трипарез)-параліч (парез трьох кінцівок,тетраплегію(тетрапарез)- параліч (парез) чотирьох кінцівок і геміплегію(геміпарез)-параліч (парез) однієї половини тіла.

Внаслідок підвищення м'язового тонусу в окремих м'язових групах у пацієнтів з геміплегіями і геміпарезами розвивається типова патологічна установка руки і ноги: рука приведена до тулуба, зігнута в ліктьовому і променевозап'ястковому суглобах, пальці рук зігнуті, великий палець зігнутий і приведений до долоні, нога розігнута у кульшовому і колінному суглобах, зігнута в гомілковостопному суглобі (тобто за напрямком до підошви).

Така поза пацієнтів з геміплегіями і геміпарезами називається позою Вернике-Манна. В результаті розгинальної контрактури ноги пацієнт при ходьбі окреслює ураженою ногою напівколо- „нога косить",а „рука просить" в результаті згинальної контрактури руки.

В той же час при мозкових інсультах в гострому періоді тонус м'язів знижений. Однак, коли минає гострий період захворювання, тонус мязів починає зростати.

Масаж при спастичних паралічах має за мету зменшення рефлекторної збудливості і підвищеного тонусу контрагованих мязів, зміцнення розтягнутих і ослаблених м'язів, попередження тугорухомості суглобів і поліпшення їх функцій, поліпшення крово- і лімфообігу в уражених ділянках тіла, зменшення і усунення синкінезій,поліпшення і відновлення порушених і відсутніх рухів, загальне зміцнення і оздоровлення організму пацієнта. Використання масажу при спастичних паралічах і парезах, в тому числі при порушенні мозкового кровообігу, повинно засновуватися на принципах диференційованоності і щадіння, що полягає в різному впливі на різні групи м'язів.

Для м'язів з підвищеним тонусом застосовується короткочасний ніжний, розслаблюючий масаж у повільному темпі, для м'язів-антагоністів спастичних м'язів, як правило розтягнутих і ослаблених, застосовується більш інтенсивний і більш тривалий масаж у швидкому темпі, але без використання прийомів переривчастої вібрації, без зусиль, не визиваючи болей, підвищення тонусу спастичних м'язів та інших неприємних реакцій.

Принцип щадіння при спастичних паралічах і перезах полягає у виборі і

застосуванні неінтенсивних масажних прийомів як основних, так і

допоміжних, в скороченій тривалості виконання процедури масажу.

Масаж при спастичних паралічах і парезах, в тому числі при мозкових і спинальних інсультах, треба починати по можливості раніше, ще в гострому періоді захворювання, за відсутності погрози життю пацієнта і ускладнень, перш за все з боку кардіореспираторної системи, а також загальних протипоказів до масажу. Практично масаж рекомендується починати в кінці першого тижня при ішемічному інсульті і в середині другого тижня при крововиливі у мозок (в середньому при інсультах на 5-10-й день від початку захворювання).

Методика масажу при інсультах повинна будуватися з урахуванням причини інсульту, строків від його початку, клінічної форми, поширення, локалізації інсульту, характеру і ступеню рухів, порушення чутливості, наявності супутних захворювань і ускладнень, віку і стану пацієнта.

Обов'язково треба робити масаж паралізованих кінцівок. За відсутністю протипоказань проводиться також масаж спини_;поперекоко-крижової ділянки і грудей збоку ураження. Ділянки застосування масажу необхідно поширювати поступово, поетапно. На початку курсу масажу (приблизно перша-третя процедури) відмежовуються впливом на проксимальні відділи уражених кінцівок (стегно, плече), не повертаючи пацієнта.

Під час проведення процедури масажу положення пацієнта - лежачи на масажному столі. Під колінні суглоби підкладаються валики. Якщо пацієнтові дозволяється повертатися, то можна використовувати положення лежачи на здоровому боці або на животі з підкладеною під нього подушкою і воликом під гомілковостопними суглобами.

Рекомендується починати масаж з нижніх кінцівок, в котрих нервово-рефлекторна збудливість менш виражена ніж на верхніх. На передній і внутрішній ділянці стегна обмежуються розслабляючими прийомами масажу (погладжування, легке розтирання, безперервна вібрація лабільна використовується у повільному темпі. На задній поверхні стегна застосовуються більш інтенсивні масажні прийоми (глибоке погладжування, інтенсивне розтирання, розминання поздовжнє і поперечне) у швидкому темпі.

Після масажу стегна переходять до масажу надпліччя і плеча. У ділянці надпліччя і задньої поверхні плеча проводяться доволі інтенсивні масажні прийоми як основні, так і допоміжні (глибоке погладжування, інтенсивне розтирання, в тому числі гребенеподібне, щипщеподібне погладжування і розтирання, штрихування, пиляння, стругання, розминання поперечне і поздовжнє, валяння, натискання. На передній поверхні плеча масажні прийоми виконуються ніжно у повільному темпі.

При добрій переносимості масажу, починаючи з 4-ої-5-ої процедури ділянка
масажу поширюється, здійснюється масаж дистальних відділів (гомілка, стопа,
передпліччя, кисть) . На передній поверхні гомілки і тильній поверхні стопи
використовуються прийоми погладжування і розтирання з достатньо великою
інтенсивністю, розминання середньої інтенсивності. Використовуються також
деякі допоміжні прийоми: гребенеподібне і щипцеподібне прогладжування і
розтирання, штрихування, стругання, натискання, валяння. На задній поверхні
гомілки і підошвовій поверхні стопи обмежуються легким масажем, розслаблюючими прийомами (погладжування, легке розтирання, ніжна безперервна лабільна вібрація) у повільному темпі.

На задній поверхні передпліччя і тильній поверхні кисті проводиться доволі енергійний масаж у швидкому темпі, а на передній поверхні передпліччя і долонній поверхні кисті - щадний, розслаблюючий масаж у повільному темпі.

При приємному перебігу захворювання у відносно ранні строки після інсульту, пацієнта можна перевертати на здоровий бік, а відтак і на живіт

Якщо дозволяє стан пацієнта, то з поворотом на здоровий бік, ділянка масажу поширюється. До масажу уражених кінцівок додається масаж шийно-комірової зони, стопи, попереково-крижової ділянки, в основному з боку ураження.

У процесі всього курсу масажу важливо дотримуватися принципу щадіння і диференційованості, починаючи масаж з легкої дії на розтягнуті, гіпотонічні мязи паретичних кінцівок прийомами погладжування і легкого розтирання,подалі поступово підвищити силу натискання рук масажиста при виконанні вказаних масажних прийомів, включаючи неінтенсивне напівколове, поздовжнє і поперечне розминання мязів-антагоністів спастичних мязів, і закінчуючи щадним масажем задньої поверхні тулуба з боку ураження.

Проводячи масаж гіпотонічних ослаблених мязів, треба враховувати_, що дуже інтенсивні масажні прийоми і їх енергійне виконання, можуть визвати втомленість і подальше ослаблення цих м'язів, посилення їх атрофії і утруднення відновлення рухів.

Дуже важливо також у процесі всього курсу масажу при лікуванні рухових розладів при інсультах притримуватися принципів диференційованості. При масажі спастичних, напружених, скорочених м'язів застосовувати у більшості випадків легке погладжування, легке розтирання, ніжну безперервну лабільну вібрацію, неінтенсивні і нетривалі впливи у повільному темпі. Це важливо перш за все тому, що однієї з основних цілей використання масажу є зниження підвищеного м'язового тонусу.

При спастичних паралічах і парезах спеціальному впливу підлягають також суглоби уражених кінцівок з метою попередження або ліквідації їх нерухомості.

При геміпарезах після інсульту спеціальному впливу піддається плечовий суглоб у зв'язку з дистрофічними зміненнями у суглобі і раннім розвитком контрактури, а також інші суглоби паралізованих (паретичних) кінцівок. З масажних прийомів для впливу на суглоби застосовують головним чином погладжування і особливо розтирання в сполученні з пасивною гімнастикою, лікування положенням, якщо ці методи не протипоказані пацієнту.

Якщо дозволяє стан пацієнта, то для рефлекторного впливу на уражені кінцівки при спастичних паралічах і парезах бажано проводити масаж здорової симетричної кінцівки за загальним планом з використанням основних масажних прийомів, але в щадному варіанті.

Спастичні паралічі і парези розвиваються також при захворюваннях і травмах спинного мозку.

При ураженні верхньошийного відділу спинного мозку (на рівні з 2-го по 4-й шийний спинномозковий сегмент) розвивається тетраплегія (тетрапарез), тобто параліч (парез) верхніх і нижніх кінцівок, параліч діафрагми, задишка, гикавка, порушуються всі види чутливості нижче рівня ураження, зявляються корінцеві болі, ірадіюючи у потилицю.

При ураженні нижньошийного відділу спинного мозку (на рівні від 5-го шийного по 2-й грудний спинномозковий сегмент) розвивається млявий паліч (парез) верхніх кінцівок і спастичний параліч (парез) нижніх кінцівок, порушуються всі види чутливості, розлади сечовипускання, зявляються
корінцеві болі, що ірадіюють у верхні кінцівки.

При ураженні грудного відділу спинного мозку ( з З-го по 12-й спинномозковий сигмент) розвивається спастичний параліч (парез) нижніх кінцівок, порушується чутливість нижче рівня ураження, розлад сечоаиділення, дефекації, виникають корінцеві болі, котрі ірадіюють в нижні кінцівки.

Тривалість процедур масажу паретичних кінцівок в середньому 15-20 хвилин (5-10 хвилин на початку курсу масажу, до 20-25 хв в кінці курсу). При великій площі масажу тривалість процедури може бути більша.

Масаж при спастичних паралічах і парезах має проводитися щоденно по можливості 2 рази на день тривалими курсами по 25-30 і навіть 40 процедур. Тривалі і часті курси масажу ( з перервою в 10 - 14 днів) повинні проводитися за відсутністю протипоказань пацієнтам у відновлювальному періоді захворювань і травмах головного і спинного мозку, тобто протягом року від початку захворювання або від моменту травми. Після року в період наслідків можна здійснювати не такі тривалі і такі часті курси масажу ( 1 -2 курси на рік по 10-15-20 процедур на курс лікування).

Масаж при спастичних паралічах і парезах використовується не ізольовано, а в сполученні з лікуванням положенням, пасивною гімнастикою, всім комплексом ЛФК, якщо дозволяє стан пацієнта і його рухові можливості, а також з фізіотерапією, голкорефлексотерапією та іншими методами.

Масаж не застосовується за наявності неоперованої пухлини центральної нервової системи, абсцесу головного мозку, загострення ревматичного процесу і при інших запальних протипоказів до масажу.

Виконують прийоми валяння, поздовжнього розминання і натискування. Спочатку розминання застосовують на розтягнутих гіпотрофованих м'язах. Прийоми переривчастої вібрації - поплескування, постукування, рубання -протипоказані. В той же час можуть застосовуватись ніжна безперервна вібрація за допомогою електровібратора, якщо вона не викликає посилення м'язового тонусу. Крім того проводиться масаж паравертебральних зон: в ділянці крижової, поперекової, нижньогрудної для впливу на нижні кінцівки; верхньогрудної і шийної зони, для впливу на верхні кінцівки. Тривалість процедур спочатку 5-10 хвилин, в подальшому 15-20 хвилин. На курс лікування не менше 25-30 процедур. Перерви між курсами не більше 10-12 днів.

Читайте також:

1. Анатомічна будова кісток вільної нижньої кінцівки
2. Анатомія кісток верхньої і нижньої кінцівок та їх з’єднання
3. Аномалії кісток тулуба.
4. Вимоги до масажиста
5. Відкриті пошкодження кісток і суглобів
6. Вікові особливості та ріст кісток
7. Вплив масажу на кровоносну і лімфатичну системи
8. Вплив масажу на нервову систему
9. Гігієнічні основи масажу
10. Доброякісні пухлини кісток
11. З'єднання кісток вільної нижньої кінцівки
12. Загальна техніка і методика мануального лікувального масажу

Переглядів: 2058