Міжнародний правовий звичай як джерело міжнародного економічного права
Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового) закріплення в жодному договорі або угоді. Такі норми, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин. На це звернуто увагу у ст. 38 Статуту Міжнародного суду: «Міжнародний звичай як доказ загальної практики визнано правовою нормою». Тобто не будь-яка практика може стати міжнародним звичаєм, а лише та, яка віддзеркалює лінію обов’язкової поведінки, на яку погодилось міжнародне співтовариство.
Міжнародні звичаї, як певні регулятори міжнародних відносин, часто використовуються в галузі торговельного мореплавства та деяких інших. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми.
Міжнародний суд ООН як засіб розв’язання міжнародних економічних спорів
Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. був створений Міжнародний суд у складі 15 суддів, що обираються Радою Безпеки і Генеральною Асамблеєю ООН (незалежно одна від одної) абсолютною більшістю голосів строком на дев’ять років. Кожні три роки склад суду оновлюється на третину. Судді можуть обиратись із громадян будь-якої країни — члена ООН, але не більше одного представника від країни.
Міжнародний суд ООН розглядає лише міжнародні правові спори (за згоди сторін, між якими виник спір)