• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікація злоякісних пухлин за стадіями

Рік

М. Івано-Франківськ

ЛЕКЦІЇ З ОНКОЛОГІЇ

ЛЕКЦІЯ № 1

Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИРАКОВОЇ БОРОТЬБИ. ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ТА СУЧАСНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН. ЗАКОНОМІРНОСТІ ПУХЛИННОГО РОСТУ, КАНЦЕРОГЕНЕЗ.ОРГАНІЗАЦІЯ РАННЬОЇ ДІАГНОСТИКИ РАКУ .

Існуюча система протиракової боротьби в Україні створена у відповідності з наказом МОЗ України за № 208 від 30.12.1992 року “Про заходи подальшого поліпшення і розвитку онкологічної допомоги населенню”. Цим документом продовжено також дію наказу МОЗ №192 від 7.04.1986 року “Про затвердження інструкції по формуванню та диспансерному спостереженню груп підвищеного ризику захворіти злоякісними новоутворами і хворих з передпухлинними хворобами”. Структура закладів охорони здоров’я, які забезпечують надання онкологічної допомоги населенню передбачає поділ на спеціалізовану онкологічну мережу та заклади загальнолікувального неонкологічного профілю (мал.1).

Мал. 1

Схема організації онкологічної служби на Україні

Міністерство охорони здоров’я України

науково–дослідні інститути МОЗ і АМН України

центральні районні . лікарні

поліклінічні відділення

оглядові кабінети оглядові кабінети

для жінок для чоловіків

Важливу роль в організації протиракової боротьби виконують кафедри і курси онкології медичних вузів України (їх всього 18). Вони здійснюють первинну підготовку кадрів лікарів з онкології, підвищенні їх кваліфікації, забезпечують керівництво лікувальним процесом обласних онкологічних диспансерів, а також виконують наукові дослідження з проблем ранньої діагностики, лікування і профілактики злоякісних пухлин в регіонах України.

Надання медичної допомоги онкологічним хворим на місцях і диспансеризацію їх здійснюють 46 онкологічних диспансерів у всіх областях України. Крім цього, діагностичні, лікувальні і диспансерні функції здійснюють оглядові кабінети та онкологічні відділення загальнолікувальних закладів і, накінець онкологічні кабінети.

Функціональна схема організації онкологічної допомоги населенню України представлена на мал. 2.

Основними завданнями онкологічного диспансера є:

• забезпечення в повному об”ємі кваліфікованою консультативною та лікувальною допомогою онкологічних хворих, які проживають на території обслуговування диспансера у відповідності із сучасними стандартами;

• контроль за якістю виконання такого лікування в тих лікувально-профілактичних

закладах регіону, яким дозволено лікування онкологічних хворих;

• здійснення диспансерного спостереження за онкологічними хворими;

•організаційно-методичне керівництво і контроль за станом своєчасної діагностики

злоякісних новоутворів у всіх лікувально-профілактичних закладах, а також вивчення

причин пізньої діагностики;

• впровадження в практику сучасних методів діагностики і лікування онкологічних

захворювань, аналіз ефективності лікування у всіх лікувально-профілактичних

закладах;

• проведення міроприємств з підвищення рівня онкологічної грамотності та настороженості

лікарів;

• здійснення і забезпечення повного обліку онкологічних хворих в області, створення обласного канцер-реєстру та контроль за якістю поступлення в реєстр первинних інформаційно-оперативних облікових документів;

• проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення з ухилом на роз”яснення переваг лікування раку на ранніх стадіях його розвитку.

Первинною ланкою онкологічної служби є районні онкологічні кабінети, які діють в складі поліклінік лікарень.

В завдання онкологічних кабінетів входить:

• прийом хворих із злоякісними пухлинами, організація їх госпіталізації для спеціального або

симптоматичного лікування;

• розбір занедбаних форм раку;

• диспансерне спостереження за онкологічними хворими;

• організація обліку онкохворих та своєчасне представлення необхідної інформації в обласні

канцер-реєстри;

* санітарно-освітня робота серед населення .

Медична документація, яка заповнюється на онкологічних хворих:

Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутвору – форма №090/о, заповнюється лікарем, який його виявив. В триденний термін це повідомлення і хворий відправляються в ООД.

Контрольна карта диспансерного спостереження – Ф №030-6/о – заповнюється в оргметодкабінеті ООД і районними спеціалістами за профілем онкопатології.

Протокол на занедбаний випадок раку –Ф№027-2/о – заповнюється в двох екземплярах (один для ООД, а другий головному лікареві райлікарні) на хворих з 111 стадією візуальних форм раку (пухлини шкіри, голови і шиї,зовнішніх статевих органів, шийки матки, молочної залози, заднього проходу та нижньоампулярного відділу прямої кишки) та 1У стадією решти злякісних пухлин.

В повідомленні необхідно правильно вказати всі складові частини онкологічного діагнозу:

Назва пухлини у відповідності з міжнародною морфологічною класифікацією злоякісних новоутворів

Локалізація, вказавши назву органа або анатомічний відділ

Стадія за системою ТNM

Клінічна група – як умовне поняття, яке визначає тактику лікаря по відношенню до діагностики, лікування та диспансеризації хворого на рак.

Класифікація пухлин

Морфологічна класифікація злоякісних новоутворів.

В основу цієї класифікації покладена назва тканини та клітинних елементів, з яких походить пухлина .

Розрізняють наступні групи злоякісних новоутворів:

Рак – об”єднує пухлини з епітелію, а саме: з плоского епітелію – плоскоклітинний рак із та без зроговіння; з залозистого епітелію - аденокарцинома різного ступеня зрілості: - G1- високого , G2- середнього, G3 –низького ступенів диференціації та G4 – недиференційований аденогенний рак; дрібноклітинний рак як форма недиференційованого раку.

Саркома– злоякісна пухлина із сполучної тканини. Її назва узгоджується з тими клітинними елементами сполучної тканини , з яких вона росте : фібро-, хондро-, остео-, рабдоміо- і лейоміосаркоми, ліпосаркома. Ростуть вони повільно, відрізняються низькою чутливістю до променевої та хіміотерапії, часто рецидивують за умов порушення абластики під час хірургічного їх лікування. Незрілі саркоми – класифікують за формою клітин – кругло-, поліморфноклітинна саркоми.

Гемобластози – злоякісні новоутвори системи крові, їх поділяють на а/ системні – лейкози та б/ пухлини. Пухлинні гематобластози представлені лімфогрануломатозом – хвороба Годжкіна та негоджкінськими лімфомами, які іноді ще називають гематосаркомами.

Пухлини з APUD – системи – апудоми /феохромоцитома, меланома, дрібноклітинний рак легенів, медулярний рак щитовидної залози, карциноїд/.

Рідкі форми: - з трофобласта - хоріонепітеліома - із ембріональних залишків – тератобластома, семінома

- із нервової тканини

- із судин.

TNM-класифікація, прийнята для опису анатомічної розповсюдженості пухлини, згідно п”ятого видання (1997 рік), оперує трьома основними категоріями: Т (tumor) – характеризує розповсюдженість первинної пухлини,

N (nodus) – відображає стан регіонарних лімфатичних вузлів, M (metastasis)- вказує на наявність (М1) або відсутність (Мо) віддалених метастазів.

Первинна пухлина (Т) в рамках клінічної класифікації характеризується символами ТХ, Т0, Тis, Т1, Т2, Т3, Т4.

ТХ – локалізація пухлини не встановлена

Т0 – первинна пухлина не визначається (до 8% всіх випадків)

Тis – преінвазивна карцинома – carcinoma in situ – внутрішньоепітеліальний

рак.

Т1, Т2, Т3, Т4 – позначення розмірів, характеру росту. взаємовідношення з прилеглими тканинами. Для візуальних форм раку цей символ залежить від максимальних розмірів пухлини: Т1 – до 2 см, Т2 – до 5 см, Т3 – більше 5 см, а для Т4 – любих розмірів пухлина, яка проростає сусідні органи. Для органів шлунково-кишечного тракту символ Т залежить від глибини ураження стінки органа: інвазія до підслизового шару – Т1, м”язевого – Т2, серозного – Т3 і проростання в сусідні органи – Т4.

Стан регіонарних лімфатичних вузлів (N) позначається символами NX, N0, N1, N2, N3.

NX – недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів.

N0 – немає клінічних ознак ураження лімфатичних вузлів.

N1 – як факт ураження регіонарних лімфатичних вузлів при раці стравоходу, жовчного міхура, підшлункової залози, шийки і тіла матки, яєчників, шкіри, м”яких тканин і кісток, простати.

N2 – для раку шлунка і кишечника залежить від кількості уражених лімфатичних вузлів: для РШ – від 7 до 15, для РТК і РПК 4, для раку молочної залози – наявність конгломерату лімфовузлів, які не зміщуються, для пухлин щелепнолицевої локалізації – коли розміри вузлів до 6 см в діаметрі, нирки і сечового міхура до 5 см

N3 – визначається тільки при раці щелепно-лицевої ділянки, молочної залози, легенів, нирки, сечового міхура, статевого члена, яєчка.

Віддалені метастази (М) позначаються символами МХ, М0, М1.

МХ – недостатньо даних про наявність віддалених метастазів

М0 – немає ознак віддалених метастазів

М1 – наявні віддалені метастази.

Патоморфологічна класифікація (pTNM)

встановлюється після гістологічного дослідження хірургічних препаратів і нерідко відрізняється від діагнозу, який був встановлений напередодні операції. Саме результати патоморфологічного дослідження є остаточними у встановленні пухлинного процесу.

Міжнародна TNM – класифікація злякісних пухлин.

T1 - пухлина до 2 см або займає один шар стінки органа

Т2 - пухлина до 5 см або інфільтрує декілька шарів стінки

Т (tumor) Т3 – пухлина більше як 5 см або проростає всі шари

стінки органа чи навколишню клітковину

Т4 – пухлина поширюється на сусідні органи.

N0 - метастази в л/в відсутні

N1 - ураження регіонарних лімфатичних вузлів

N (nodulus)

N2 - передбачено для РШ, РТК, РМЗ, РЛ, РН, РСМ, раку

яєчка і статевого члена та пухлин голови і шиї.

N3 – визначається при РМЗ, РЛ, РН, РСМ, Р яєчка, РСЧ

та пухлинах голови і шиї.

М0 - віддалені метастази відсутні

М (metastasis)

М1 - - наявні віддалені метастази

З метою зменшення числа класифікаційних характеристик близькі за прогнозом варіанти групують в 4 стадії: 0, 1, 11, 111, 1У.

0 стадія – це carcinoma in situ – T is/

1 стадія – відповідає T1-T2N0M0 всіх локалізацій та T1N1M0 при РШ.

11 і 111 стадії – відповідають Т2-4 пухлинам при наявності N1-3 , без загальних закономірностей для всіх локалізацій.

1У стадія – відповідає Т4 процесу або любе Т і N при наявності віддалених метастазів.

КЛІНІЧНІ ГРУПИ ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ

Клінічна група є умовним поняттям, яке передбачає тактику обстеження, лікування та диспансеризацію хворих на окремих етапах медичного обслуговування населення. Розрізняють 4 клінічні групи (мал.4).

Кл. група 1а - охоплює усіх хворих, у яких лікар запідозрив рак. Цей символ зобов'язує

його в 10-денний термін підтвердити або зняти діагноз.

Кл. група 1б - включає усіх хворих з передпухлинною патологією

Кл. група 11 - включає хворих на злоякісні новоутвори, які вимагають спеціального

лікування з надією на виздоровлення (кл. гр. 11а) або ремісії ( кл.гр 11).

Кл. група 111 – практично здорові люди, які закінчили радикальне лікування .

Кл. група 1У - хворі у 1У стадії захворювання, які мали протипокази до застосування

спеціальних методів лікування або воно виявилось неефективним.

Віднесення онкологічного хворого до 11 або 1У клінічної групи залежить як від місцевих біологічних критеріїв, які визначаються станом поширення пухлинного процесу, а також після оцінки загальних біологічних і патофізіологічних критеріїв даного індивідума.

До місцевих біологічних критеріїв відноситься: гістологічна структура (ступінь диференціювання) пухлини, її форма росту, поширення (стадія процесу), виникнення і залежність росту від рівня певних гормонів.

До загальних біологічних критеріїв відносиТЬСЯ стан:

-загального імунітету,

-протипухлинного імунітету,

-гормонального обміну в організмі хворого,

-загальних обмінних процесів в організмі.

До патофізіологічних критеріїв відноситься:

-вік хворого,

-функціональний стан серцево-судинної, дихальної та видільної систем,

-супутні захворювання.

Пік захворюваності на рак припадає на вік старше 70 років. Тому, нерідко, проведення радикального лікування у таких хворих, навіть в початкових стадіях. є неможливим. Це стосується тих випадків, коли стає питання виконання у них таких операцій як пульмонектомія, гастректомія, екстерпація стравоходу, цистектомія. Проте вік хворого не стає на перешкоді навіть до великих за об”ємом операцій, якщо у нього немає ознак серцевої або дихальної недостатності чи іншої важкої супутньої патології (ниркова недостатність, цироз печінки, важка форма цукрового діабету).

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН

Епідеміологія злоякісних пухлин – це наука, яка вивчає розповсюдження злоякісних пухлин на певних територіях. Саме на основі епідеміологічних досліджень спочатку було виявлено регіони з мінімальною і максимальною захворюваністю на пухлини певних локалізацій. Це дало можливість вияснити вплив певних факторів (клімато-географічні умови, побутові звички і традиції в їжі, одязі, шкідливі звички, вплив виробництва деяких речовин). Епідеміологія раку має свою передісторію, а саме: в 1700 році Рамазіні зв”язав побільшену частоту раку молочноїх залози у монахинь з виключенням дітородної функції; в 1795 році англійський хірург Потт довів роль впливу сажі на виникнення раку калитки у сажотрусів; в в 1795 році Земмерінг встановив зв’язок між палінням тютюну і раком нижньої губи; в 1879 році Гартінг і Гессе. а пізніше Рен виявили зв’язок між раком сечового міхура і виробництвом анілінових фарбників. Проведення широкомаштабних епідеміологічних досліджень в ХХ столітті дозволили виявити цілу низку канцерогенних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, які сприяють виникненню раку. Більшість із них систематизовані в інструкції, яка затверджена наказом №192 від 1986 року.

Епідеміологічні дослідження можливі за умов функціонування чіткої

системи обліку з формуванням регіонального і національного канцер- реєстрів. В канцер-реєстрі є дані про захворюваність і смертність населення регіону з розрахунку на 100 тисяч населення. Цей показник в Україні в 1995 році становив біля 310, а в області 240 випадків на 100 тис. населення. З 1997 року крім звичайного показника вираховують і приймають за основу, так як це прийнято у всьму світі, стандартний показник. В 2000 році звичайний показник захворюваності серед чоловіків становив 340, а для жінок 290. Стандартний показник відповідно склав для чоловіків 265, а для жінок 180. Стандартні показники в області відповідно були 230 і 140. Нижчою в Україні захворюваність є тільки серед чоловіків – в Житомирській і серед жінок – в Закарпатській області. За останні 10 років у нас і у більшості країн спостерігається тенденція до стабілізації захворюваності на рак.

В структурі захворюваності на рак серед чоловіків провідну роль відіграють рак легені (23%), шлунка (11,5%), шкіри (11%), простати (5%), а серед жінок: молочна залоза (18%), шкіра (15%), тіло матки (8%), шлунок (8%).

ФАКТОРИ РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ РАКУ

Умовні: 1) передраки, 2) гормональні порушення.

Безумовні: 1) вік старше 45 років для чоловіків і 35 р для жінок

2) шкідливі звички (куріння, міцні алкогольні напої, вживання

надмірно гарячої їжі

3) професійні шкідливості (екзогенні фактори)

4) ендогенні фактори: - рак у кровних родичів,

(конституціональні) - сімейний поліпоз товстого кишечника (Гарднерівський ген),

- меланома у родичів,

- 11(А) група крові (частіше рак шлунка),

- ожиріння, гіпертонічна хвороба або їх поєднання (частіше рак молочної залози) - гормональні розлади в репродуктивній системі ( РМЗ, РТМ, РЯ). КАНЦЕРОГЕНЕЗ

це реалізація дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що спричиняють трансформацію нормальної клітини в ракову.

У ракову клітину може трансформуватись тільки така, яка має камбіальний (проліферативний) пул ( всі крім клітин ЦНС).

Екзогенні та ендогенні фактори ризику є власне саме тими канцерогенами, які сприяють або здатні викликати ріст злоякісної пухлини.

Канцерогенні агенти:

універсальні (ПАВ, азотисті сполуки)

хімічні

органоспецифічні (анілінові фарбники, фенол, нітрати)

іонізуюче випромінювання

фізичні УФО

травма

віруси: - Епштейн-Бара (лімфома Беркіта)

- простого герпеса (ЛГМ)

біологічні - генітального герпеса ( рак шийки матки)

- папіломи (РШМ, конділоми)

- Т-клітинного лейкозу

- гепатиту

афлатоксини (рак печінки) гормони - естрогени (РМЗ, РТМ, РЯ)

зовнішнього - геохімічні (клімат, грунти),

модифікуючі середовища : - дієта (“східний” тип харчування – РШ; “західний”-РТК)

- шкідливі звички

внутрішнього середовища: - генетичні (синдроми Дауна та філадельфійська хромосома –лейкоз, Каудена – РМЗ, Гарднера – РТК).

СТАДІЇ КАНЦЕРОГЕНЕЗУ:

на рівні клітини :

1. ініціація – активація репресованого гена (протоонкоген) процес може бути зворотнім за участю рестриктаз 2. промоція – просування – здійснюється під впливом інших факторів ризику 3. прогресія – поділ трансформованої клітини- формування

злоякісної пухлини.

на рівні органа:

- фаза пригнічення – зниження проліферації,

- фаза посилення проліферації – збільшення кількості клітин з наступною появою

диспластичних змін (зміна форми і величини окремих клітин)

- фаза утворення вогнищевих проліфератів – утворення

поліпа, папіломи,

- рак – спочатку(за 2-3 роки) до стадії in situ, а через 4-10р

досягає маси 1 грам (2х10 в 9 степені клітин)

на рівні організмувизначається:

- генетичними аномаліями,

- гормональним станом,

- імунологічним станом,

- порушенням обміну білків, вуглеводів і жирів.

Системний вплив пухлини на організм

В результаті прогресування раку може виникати в організмі ряд змін, які одержали назву паранеоплазій. Вони виникають на основі функції онкогенів, які кодують синтез гормоноподібних факторів – серотоніну, катехоламіну, гастрину, фенолстероїдних гормонів, АКТГ, гонадотропінів, кальцитоніну .

Сукупна дія цих та інших продуктів життєдіяльності пухлини на організм є причиною появи різноманітних синдромів, а саме: шкірних (чорніючий акантоз, різноманітні форми еритематозних дерматозів, псоріазоподібного дерматозу, гіпертрихозу тощо); нервовом”язевих паранеоплазій з моторними і сенсорними розладами; гематологічні паранеоплазії автоімунного характеру, диспротеїнемії, мігруючі тромбофлебіти при раку шлунка , гіпертрофічна остеоартропатія при раку легені .

Пухлина як складний органоїд може бути джерелом секреції великої кількості біологічно активних речовин, що використовується в діагностичних цілях – маркери пухлинного росту. Це такі маркери як: АФП, РЕА, ХГГТ, ПСА, КФ, Са-125, Са-19-9 та інші.

Процеси метастазування

Метастазування ракових клітин наступає завдяки тому, що міжклітинні зв”язки в пухлині на різницю від здорової тканини є неміцними. Відбувається воно як в межах прилеглих тканин, так і переважно лімфогенно та гематогенно.

Прямої залежності між розмірами первинної пухлин і можливістю виникнення регіонарних і віддалених метастазів не має. Воно не відбувається тільки при Тis-пухлинах. Ймовірність появи регіонарних метастазів при Т1 пухлинах досягає 5%, при Т2 – 15%, при Т3 – 50%. Метастази у віддалені органи при вказаному поширенні пухлинного процесу виникають у меншому відсотку – на 5-10% і дещо пізніше. Які саме чинники зовнішнього або внутрішнього середовища організму людини сприяють чи гальмують процес метастазування ще остаточно не з”ясовано і є предметом багатоцентрових наукових досліджень.

Основна симптоматологія клінічного періоду раку

Діагностика візульних локалізацій злоякісних пухлин в більшості випадків забезпечується в початкових стадіях і залежить від рівня поінформованості населення, в плані санітарно-освітньої роботи. Орієнтація населення через засоби масової інформації на необхідність негайного звернення в пліклініку при виявленні у себе новоутвору в грудній залозі, на і під шкірою, слизовій рота, шиї та інших частинах тіла, це запорука до забезпечення ранньої діагностики і високої вірогідності вилікувати хворого на рак.

Набагато складнішою є діагностика пухлин внутрішніх локалізацій. На початкових стадіях ці пухлини нічим себе не проявляють. Якщо не проводити серед населення регіону заходів направлених на організацію ранньої діагностики то хворі на рак будуть звертатись коли у них з”являються симтоми, зв”язані з порушенням функції органа. Їх ще називають “феноменами”.

Феномен обтурації. Зустрічається при раку порожнистих органів. Феномен обтурації проявляється по-різному в кожному порожнистому органі. В стравоході – дисфагією, в кишці – непрохідністю, в передміхуровій залозі – дизурією, в легенях – ателектазом. Прогресування обтурації вимагає часто проведення невідкладних, частіше хірургічних, заходів, направлених на їх ліквідацію.

Феномен деструкції. частіше зустрічається при екзофітних і виразковах формах раку. Клінічно часто проявляється кровотечею або “скритою кров’ю” наприклад у калі при пухлинах ШКТ.

Феномен компресії виникає внаслідок тиску пухлини на оточуючі органи і тканини. Це зумовлює виникнення больового синдрому або порушення функції прилеглого органу (якщо пухлина стискує магістральну вену то виникають ознаки венозного застою, холедох – виникає жовтяниця і інш.)

Феномен інтоксикації. Виникає як результат поширення пухлинного процесу в органах, які забезпечують процеси травлення і обміну речовин та видільної функції ( при раці шлунка, підшлункової залози, печінки, нирки, сечового міхура)

Феномен пухлиноподібного утворення. Найбільш вірогідна ознака злоякісного росту є наявність пухлини. За формою росту вони бувають: у вигляді вузла, поліпа, блюдце або грибовидної форми, “інфільтративної виразки”.

Інші феномени пухлини. При пухлинах які виникають з органів, які продукують біологічно активні речовини – апудоми виникають симптоми, зв”язані з продукцією гормонів або інших речовин (інсулома – розвиток гіпоглікемічних кризів, феохромоцитома, альдостерома- гіпертонія і інш.)

Інші фактори. Приєднання до ракового процесу інфекції, яка виникає при поширенні пухлини за межі органа (періколічні абсцеси, паранефрит при раці нирки .)

РАННЯ ДІАГНОСТИКА ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН

Виявлення хворого на рак у ранній стадії це головна стратегія протиракової боротьби у всіх країнах світу. Вилікуватись від цієї недуги мають в 97% шанс тільки ті, у яких рак виявлено в О або 1 стадіях. З цією метою в розвинутих країнах діють державні протиракові програми. В Україні така програма ще не прийнята. Виходячи із реальної ситуації незадовільного стану справ в питаннях ранньої діагностики в області за участю кафедри , обласного онкологічного диспансеру та управління охорони здоров’я області прийнята така програма, яка затверджена обласною радою та облдержадміністрацією - “Розпорядження” від 1.02.2001 року.

Основу ранньої діагностики визначає рівень онкологічної настороженості, яка включає:

- знання ранніх симптомів раку,

- знання клініки, діагностики, диспансеризації і лікування хворих з передраковими станами

- знання принципів організації онкодопомоги та цілеспрямоване направлення хворого в

онкологічний заклад

- ретельне всебічне обстеження кожного, хто звернувся в лікувальний заклад (проведення

обов”язкового мінімуму обстежень –ОКМО),

- у всіх випадках так званої трудної діагностики установка на первинне виключення у

хворого раку.

Реалізація знань і вмінь, передбачених онкологічною настороженістю здійснюється на практиці:

-в повсякденній роботі лікаря,

- під час організації і проведення профілактичних оглядів жінок старших 35 і чоловіків – старших 45 років.

Залучення до профоглядів всіх людей вказаних вікових груп – це ідеальний шлях до вирішення ранньої діагностики і зниження таким чином смертності від раку.

Здійснення такої програми проводиться поетапно:

1 етап – підготовчий: інформування населення країни про відомі фактори ризику виникнення передпухлинних захворювань і раку, методи їх профілактики та необхідність кожній людині “критичного віку 35-45 років самостійно звертатись в поліклініку для проведення ОКМО з метою своєчасної діагностики хвороби.

2 етап – скринінговий: відбір людей груп ризику ( визначених шляхом публікації анкет в газетах або при зверненні їх в поліклініку),

3 етап: аналіз анкет або оцінка даних зібраного анамнезу та фізикального дослідження (виявлення більше як 3 факторів ризику) і відбір цих пацієнтів для проведення у них поглибленого обстеження.

4 етап: проведення ОКМО у викликаних для обстеження з подальшим поглибленим рентгенологічним, ендоскопічним і цитоморфологічним дослідженням органів і систем, що мають найбільший зв’язок з виявленими позитивними скринінговими тестами і симтомами. До цієї категорії людей, які підлягають такій уточненій діагностиці відносяться також хворі з передпухлинними станами (згідно планів їх диспансеризації затверджених наказом №192).

ОБОВ”ЯЗКОВИЙ КЛІНІЧНИЙ МІНІМУМ ОБСТЕЖЕНЬ ВКЛЮЧАЄ:

Збір анамнезу за системами з метою виявлення ознак порушення функції оргшанів. а також факторів ризику для виникнення раку, з подальшим поглибленим (комплексним) обстеженням органів і систем, які мають найбільший зв’язок з виявленими ФР і симптомами.

Огляд шкіри, слизових, периферичних лімфатичних вузлів, методичне обстеження грудних залоз; в оглядовому кабінеті для чоловіків – огляд і промацування зовнішніх статевих органів і пальцеве дослідження прямої кишки з метою виявлення патології простати і дистальних відділів прямої кишки; в оглядовому кабінеті для жінок – вагінальне дослідження із забором мазків з шийки матки, а також ректальне дослідження. Тут також проводиться огляд грудних залоз.

Флюорографія ОГК в 3-ох проекціях.

Аналіз крові і сечі.

УЗД печінки, нирок, матки і додатків.

Схематично лікування хворого на рак можна розділити на 4 етапи:

Контрольна мамографія і УЗД молочних залоз з 35-річного віку не рідше 1 разу в 2 роки для здорових жінок.

Дослідження калу на скриту кров один раз у 2 роки з 45-річного віку.

Вирішення проблеми зниження смертності від онкологічних захворювань можливе за умов реалізації протиракових програм , підтримці і контролі за їх виконанням з боку держави, створенні ефективноої системи удосконалення лікарів на базі кафедр онкології. створення в державі умов для заохочення до прагнення людей контролювати і підтримувати стан свого здоров’я, дбати про нього.

ЛЕКЦІЯ №2

3.1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН.

Лікування хворого, у якого діагнозовано злоякісний новоутвір визначається біологічними, загальними і патофізіологічними критеріями.

До місцевих біологічних критеріїв відноситься: гістологічна структура (ступінь диференціювання) пухлини, її форма росту, поширення (стадія процесу), виникнення і залежність росту від рівня певних гормонів.

До загальних біологічних критеріїв відноситься стан:

- загального імунітету,

- протипухлинного імунітету,

- гормонального обміну в організмі хворого,

- загальних обмінних процесів в організмі.

До патофізіологічних критеріїв відноситься:

- вік хворого,

- функціональний стан серцево-судинної, дихальної та видільної систем,

- супутні захворювання.

Спеціальне протипухлине лікування може бути призначене тільки хворому , у якого точно встановлена гістологічна будова пухлини , ступінь диференціації, локалізація і стадія процесу. Наявність віддалених метастазів або похилий вік хворого з ознаками некорегованої медикаментозно патології серця і легенів, а також важка супутня патологія печінки і видільної системи можуть стати на перешкоді до застосування спеціального протипухлинного лікування.

Досягнутий на кінець другого тисячоліття рівень знань про природу та закономірності прогресії і метастазування злоякісних пухлин пояснює необхідність комплексного підходу до їх лікування. Відомо, що тільки в ранній, неінвазивній стадії розвитку злоякісного новоутвору можливе виліковування застосуванням локальних методів впливу на пухлину, таких як хірургічний (в тому числі кріодеструкція, лазер) або променева терапія.

Для лікування онкологічних хворих застосовують три основні методи хірургічний, променевий і хіміотерапевтичний, Самостійно претендують на радикальність лікування злоякісних пухлин тільки хірургічний і променевий методи.

Крім трьох основних методів, існують додаткові або ад`ювантні, які самі по собі не виліковують, а лише підвищують ефективність спеціальної терапії. Це такі методи як: імунотерапія, гормонотерапія, застосування фізичних (гіпертермія, баро-, магнітотерапія, гіпероксигенація) і хімічних (гіперглікемія, метронідазол) хіміо та радіомодифікаторів.

Лікування онкологічних хворих може бутирадикальним, паліативним і симптоматичним. Радикальним вважається таке лікування, коли після його проведення не залишається вогнищ пухлинного росту, які можуть бути встановлені клінічними, імунологічними, рентгенологічними, радіоізотопними, ендоскопічними та морфологічними методами діагностики. Радикальне лікування можливе у хворих , у яких пухлинний процес відповідає 1, 11 та 111 стадіям захворювання. В 1-ій стадії радикалізм лікування досягається частіше застосуванням хірургічного методу, а при 11-ій і 111-ій стадіях поєднаним застосуванням променевої терапії з наступною операцією. Застосування опромінення з наступною операцією носить назву комбінованого методу лікування злоякісних пухлин. У хворих на рак 111 стадії, з погляду на високу вірогідність існування невиявлених віддалених метастазів, застосовуються протипухлинні хіміопрепарати як до операції так і в післяопераційному періоді. Якщо у хворого на рак виконується радикальна операція в поєднанні з до- або післяопераційною променевою та протипухлинною хіміотерапією, то таке лікування називається комплексним. Поняття радикальне лікування необхідно розглядати як з клінічної так і біологічної точок зору. З біологічної точки зору ймовірність того, що проведеним лікуванням вирішується питання незворотнього видалення та девіталізації всіх можливих вогнищ пухлинного росту підтверджується 5 і 10-річним виживанням більше ніж у 90% хворих на рак з першою стадією. Повне виліковування хворого на рак 11 і 111 стадіями є рідкісним явищем. Біологічна оцінка ступеня істиної радикальності операції на сучасному етапі розвитку медичної науки є дуже приблизною. Контрольні терміни життя тривалістю 5 і 10 років, за якими оцінюють ефективність лікування хворого на рак є умовними . Багаторічні спостереження за немовби радикально лікованими хворими на рак показують, що переважна більшість їх помирає до 5 років, а ті, які пережили 10 років і не є старцями, також помирають від раку але в більш віддалені строки – нерідко через 20 років після операції або комбінованого і комплексного лікування. Висока смертність хворих з 11 і 111 стадіями раку в перші роки після проведеної радикальної операції нерідко зумовлена недотриманням стандартів та порушенням абластики при їх виконанні. Підтвердженням цього є те, що у більшості із них причиною смерті є рецидиви раку. Другою дуже вагомою причиною є неможливість досягнути радикалізму операції, особливо якщо вона вибирається в якості єдиного методу лікування онкохворого, через ранню генералізацію клітин злоякісної пухлини далеко за межі допустимої екстерпації ураженого пухлиною органа. Такі поняття як радикальне лікування і радикальна операція не є тотожними. Радикальна операція враховує тільки критерій місцевого поширення пухлинного процесу. Адже під час операції проводиться тільки видалення органу, ураженого злоякісною пухлиною з клітковиною відомих зон регіонарного лімфовідтоку. На сучасному етапі розвитку наукової медицини ще не знайдено такого методу, який би дозволяв виявити окремі комплекси злоякісних клітин у віддалених від первинної пухлини органах. Поява більше як у 50% хворих віддалених метастазів, у яких при 111 стадії злоякісного процесу була виконана немовби радикальна розширена операція, наприклад гастректомія з лімфодисекцією типу Д4, підтверджує неспроможність того, що радикалізм лікування можна забезпечити тільки засобами місцевого впливу на пухлину.

Паліативнимназивають таке лікування, коли після його проведення залишаються неліквідовані вогнища пухлини як в зоні розташування первинного вогнища так і у віддалених органах. Паліативне як і радикальне лікування злоякісних пухлин здійснюється з допомогою різних протипухлинних засобів, які умовно ділять на три групи:

1) протипухлинні засоби місцевого впливу – хірургічне лікування і променева терапія;

2) протипухлинні засоби загальної дії – системна поліхіміотерапія (ПХТ), гормонотерапія;

3) допоміжний протипухлинний вплив – імунотерапія, застосування різного роду модифікуючих дію променевої та хіміотерапії факторів, таких як гіпертермія, гіперглікемія, гіпероксигенація та врахування біологічних ритмів організму хворого. Паліативне лікування передбачає отримання тривалого проте тимчасового ефекту. Водночас його проведення сприяє не тільки продовженню тривалості, а і якості життя.

Симптоматичнелікування передбачає усунення ускладнень, які загрожують життю хворого на рак. Комітет експертів ВООЗ з лікування раку в 1967 році визначив такі міроприємства як операції по створенню обхідних анастомозів, формування різного роду завнішніх стом (гастро-, еюно-, коло-, трахео- і уретеростомії), перев`язка судин як паліативні.

В 1975 році у вітчизняній системі онкологічної допомоги такі операції за пропозицією відомого українського онколога А.І.Гнатишака стали називати симптоматичними.

Крім хірургічного методу симптоматичним може бути застосування також променевої терапії, якщо вона проводиться виключно з метою досягнення протибольового або протизапального ефекту.

Особливо широке застосування в якості симптоматичного лікуання знаходять медикаментозні середники загальнозміцнюючої, знеболюючої, протизапальної дії та використання різного роду психотропних середників, вітамінів, гормонів, антиоксидантів. В рамках симптоматичного лікування знаходиться замісна терапія гормональними, ферментними та іншими препаратами, які частково або повністю компенсують втрачені функції органа після хірургічного видалення його. Симптоматичним також вважається лікування направлене на ліквідацію ускладнень, які виникають після проведення променевої або хіміотерапії.

Схематично лікування хворого на рак можна розділити на 4 етапи:

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. V. Класифікація рахунків
5. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
7. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
8. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
9. Банківський кредит та його класифікація.
10. Банківські ресурси, їх види та класифікація
11. Будівельна класифікація ґрунтів
12. Будівельні домкрати, їх призначення, класифікація та конструкція.

Переглядів: 3634